14 березня на сайті Української правди з’явилось новина під заголовком “Німеччина відмовляється від російського газу”. Стаття посилається на новину, оприлюднену на «Німецькій хвилі», де йдеться, що згідно з намірами у 2030 році 65 % енергетичних потреб Німеччини покриватимуть відновлювані ресурси, а роль невідновлюваних значно скоротиться. Як вже не раз бувало з моменту анексії Криму Росією та розпалювання війни на Донбасі, були високі очікування стосовно того, що санкції та низькі ціни на енергоносії змінять поведінку “великої бензоколонки” і призведуть до швидкого миру. Згодом приходило розчарування – Росія продавала все більше енергоносіїв (минулий 2017 рік був рекордним для експорту газу з РФ), а агресивні дії країни продовжувались. Тож і у цьому випадку хотілось би застерегти від завчасного оптимізму.
Чи і справді Німеччина готова враз відмовитись від газу, зокрема й російського, і якщо так, то наскільки швидким може бути цей процес?
Спершу про газ загалом. Німеччина уже тривалий час провадить політику скорочення використання невідновлюваних енергоресурсів та значне зростання частки відновлюваних. І нещодавно, цей намір лише посилився. Цілком зрозуміло, що нарощення потужностей «зеленої» енергетики супроводжуватиметься скороченням частки невідновлюваних ресурсів. Проте диявол, як завжди, криється в деталях: які ж невідновлювані вилучатимуться у першу чергу, а частка яких може зберігатися, а з певною імовірністю навіть зміцнить свої позиції?
Малюнок 1. Динаміка структури енергетичного балансу Німеччини. Джерело
Частка відновлюваних ресурсів у енергетичному балансі Німеччини (див. рис. 1) і справді суттєво зростала протягом останніх років. Проте цей ріст супроводжувався і помітними зростанням обсягів енергоспоживання: вагомість невідновлюваних енергоресурсів не надто скорочувалась.
Окремий парадокс німецької електроенергетики – вітрова та сонячна енергетика часто балансується вугільною енергогенерацією (до речі, нещодавно, про загрозу такого ж розвитку подій в Україні сказали і в Укренерго). В періоди, коли сонце не світить, а вітер не дме, потрібно компенсувати дефіцит виробництва енергії для покриття попиту. Оптимальним, з точки зору розвитку саме зеленої енергетики, у цьому випадку було б акумулювання енергії та використання паливної біомаси (яка може складуватись і використовуватись у потрібний момент). Проте донині доволі часто цю функцію виконує вугільна генерація, у якої найнижча собівартість. Це значною мірою нівелювало природоохоронні потуги Німеччини, пов’язані із розвитком відновлюваної енергетики. Також для балансування використовувався газ, який зумовлює значно менше забруднення ніж вугілля, проте є і дорожчим. Власне використання вугілля для балансування вітрової та сонячної енергетики гальмувало скорочення забруднення парниковими газами (див. рисунок 2. )
Для скорочення обсягів забруднення довкілля, в першу чергу двооксидом вуглецю, Німеччина орієнтуватиметься на скорочення використання вугілля. І з високою імовірністю, це здійснюватиметься за рахунок паливної біомаси, біогазу та… тралиційного газу. Звісно ж, потенційний розвиток систем акумулювання електроенергії зменшить потребу у газі, проте наразі такі технології є доволі дорогими та зовсім не достатньо поширеними.
Малюнок2. Динаміка величин енергоспоживання та забруднення парниковими газами у Німеччині. Джерело
Із нинішньої ситуації та намірів зрозуміло, що обсяги використання вугілля у Німеччині скорочуватимуться, а при цьому падатимуть і обсяги імпорту ресурсу із Росії. Проте у випадку саме природного газу, ситуація є вкрай неоднозначною.
Серед традиційної енергетики, яка не зумовлює забруднення довкілля парниковими газами, є атомна. Але Німеччина відмовилась від неї. У 2023, згідно планів, жодна АЕС не працюватиме в країні і дефіцит енергопостачання, який виникне доведеться замістити. Так, частково це буде здійснено за рахунок відновлюваних ресурсів. Проте сумнівно, що до того моменту будуть нарощені необхідні потужності генерації та акумулювання енергії, а особливо зважаючи на очікування скорочення вугілля. І тут в нагоді знову ж таки стане газ. Якщо говорити про плани значного розширення використання відновлюваних енергоносіїв із природоохоронних мотивів, то в Німеччині єдиним невідновлюваним для якого залишиться місце буде газ.
Тож, можливо і далі газ, проте все ж не російський?
Нині Німеччина є одним і найбільших споживачів російського газу: у 2017 р. країна спожила 53,44 млрд кубометрів блакитного палива від Газпрому (62,5 % від сукупного споживання). Відтак постає питання стосовно простоти заміщення таких об’ємів ресурсу. Відмова від російського газу з одночасним подальшим збереженням використання природного газу загалом означатиме ширше використання інших джерел поставок. Проте під питання чи потужностей існуючих, а також нових шляхів постачання газу буде достатньо для покриття Німецького попиту на газ, який ростиме. До слова, у 2017 р. споживання природного у Німеччині зросло на 5,2 % – до 85,5 млрд кубометрів, а власний видобуток скоротився на 8 %.
Так, Німеччина може побудувати термінали для скрапленого природного газу, проте порівняно невисока собівартість видобутку газу в РФ дає можливість конкурувати із заокеанськими постачальниками СПГ за ціновим чинником. Для прикладу, зважаючи на вартість газифікації та доставки ресурсу із США, рентабельність такої діяльності близька до нуля; не даремно зараз в США ставлять акцент на потребі зниження витрат на зрідження газу. І зрозуміло, що російські компанії, перш за все Газпром, готові будуть демпінгувати, щоб не віддати ринок новим чи вже існуючим постачальникам. Та і російський Новатек – новий гравець на ринку скрапленого газу, який набирає оборотів, теоретично цілком здатен постачати газ не лише до СПГ терміналів у Німеччину, але й інших країн Європи (хоч і європейський ринок наразі не є пріоритетним для Новатеку).
В Украине назвали условие для открытия аэропортов: 45-50 дней
США сильнее Путина: Зеленский раскрыл ключ к завершению войны в Украине
В Киеве усилят меры безопасности и выставят дополнительные блокпосты
Путин скорректировал условия прекращения войны с Украиной
Чи відмовиться Німеччина від використання вже збудованого Північного потоку, серед власників якого є і європейські компанії Gasunie и Engie, а також німецькі E.ON та Wintershall? Мабуть, запитання риторичне. Так і “братська” Австрія увійшла в проекти видобутку газу у Росії. Важливо розуміти, що існуючі та потенційні шляхи постачання газу до Німеччини розглядатимуться радше варіантами диверсифікації постачань (так би мовити, про всяк випадок), аніж принципової відмови від російського ресурсу.
При цьому, слід розуміти, рішення про “відмову від російського газу” не може походити від ефемерного суб’єкта: хтось повинен таке рішення прийняти і хтось реалізовувати. І потрібно усвідомлювати, що не варто очікувати рішень органів влади про таку заборону.
Так, цілковита правда, що новий уряд буде значно слабкішим адвокатом будівництва тісних відносин із Росією і сфері енергопостачань, аніж попередні, і нова коаліційна угода – чергове тому свідчення (про яку говориться у згаданій публікації DW). Проте, ще нещодавно, німецькі високопосадовці ледь не в один голос говорили, що Росія як постачальник енергоносіїв її цілком влаштовує, а “північні потоки” проекти суто комерційні, але не політично вмотивовані. Ще у лютому Меркель заявляла про те, що не бачить жодної загрози у будівництві Північного потоку 2. Варто згадати і реакції посадових осіб Німеччини та Австрії у відповідь на наміри США блокувати будівництво Північного Потоку 2. Політична кон’юнктура є доволі крихтою: немає жодних гарантій, що кілька років новий уряд Німеччини підтримуватиме розширення постачань газу із РФ. А тим часом, німецькі регулятори дають дозволи на будівництво цього газопроводу.
Проте, крім влади (яка не може напряму заборонити газопровід), є і ті хто будує та використовуватиме газопроводи до Росії. Німецькі енергетичні компанії із зависною регулярністю наввипередки заявляють, що для Німеччини Росія та Газпром зокрема такі партнери, що надійніших годі й шукати (без коментування причин до цього, просто факт). Згадати хоча б заяву німецької Wintershall (про те, що Росія була, є і буде найважливішим партнером компанії) вже після березневого конфлікту між Нафтогазом та Газпромом. Ці ж компанії підтримують досі Росію (і не лише добрим словом) у намірах будівництва нового газопроводу Північний потік 2. Звісно, з достатньо високою імовірністю можна очікувати, що з часом Німеччина почне диверсифікувати поставки газу. Проте, не варто очікувати кардинального скорочення ролі РФ у енергопостачанні Німеччини та низки західноєвропейських країн.
Замість підсумку. Не варто очікувати політичних рішень про різку та кардинальну відмову від російського газу у Німеччині. Наразі для цього немає передумов ані в енергетичному секторі країни, ані у загальній системі бізнес-інтересів. Слід розуміти, що у Німеччині та окремих європейських країнах на використанні газу, зокрема і російського зав’язне отримання великих як політичних, так і економічних дивідендів. Намір відмови Німеччини від атомної енергетики показав наскільки подібні процеси тривалі в часу з неодноразовим відкладанням остаточного результату. До того ж, скорочення споживання російського газу Європою означатиме зменшення потреби і в українській ГТС, а отже не лише втрати доходів, а й рівня зацікавленості ЄС в Україні. Росія така само залежна від продажу ресурсів до Європи, як і Європа від цих ресурсів. І така взаємозалежність теж може бути використаною для стримування РФ у її агресивних діях.
Скорочена версія статті була опублікована на «Економічній правді»
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Украинского института будущего в Facebook, в Telegram, на Youtube