У нас дуже дивна війна. Ось тут вона є, а вже ось там, за рогом, її вже немає зовсім. А там, навпаки, є бізнес, або й гірше — гешефт. А то й гешефт власне на війні. Пробачте, у нас не війна, у нас «операція». Проти «терористів». Яких сформовано у бригади і забезпечено важкою технікою, до «Градів» включно. Такий конфлікт…
Про це пише на “Хвилі” офіцер ВСУ Юрій Радченко в статті “Чому?! Спроба часткової відповіді “знизу” на найбільш популярне військове запитання”, де піднімаються питання реформування української армії
«Проте, як би воно не звалося, — збройні конфлікти не виграються «обмеженими контингентами». «Обмеженими контингентами» вони лише на десятиріччя затягуються. Конфлікти виграються максимальним напруженням сил усієї нації, через формування корпоративного духу і корпоративних зусиль», — відмічає він.
«Ми ж, практично, унормовуємо війну саме «обмеженим контингентом», до дій якого загальна маса громадян не причетна зовсім або причетна опосередковано. Важко перемогти, якщо тут офіцери командного пункту крутять розвалену волонтерську тарантайку типу «ВАЗ 2121 Нива», щоб вчасно видратись на передній край — а там гламурна білявка не може затовкти Мерс-«коробку» на стоянку перед «Армані», забиту пафосними авто. Колі тут зимують у халабуді, а там — у заміському палаці. Коли тут виправляють «Фотошопом» занедбаному напівбомжеві помилки в радянському табелі, щоб спровадити на контракт — а там сотні здоровезних мордоворотів спокійно відмазуються навіть від строкової служби…
Цей подвійний стандарт безпосередньо впливає на якість людського ресурсу. Але також від якості людського ресурсу ми тут швидко переходимо до якості та ефективності ідеології», — підсумовує Юрій Радченко.
Повний текст цієї цікавої статті читайте тут.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.
