Самим загадковим епізодом Другої світової війни був переліт 10 травня 1941 року заступника Гітлера по справах нацистської партії Рудольфа Гесса в Шотландію.
Добровільно потрапивши до рук британців Гесс заявив, що прибув «з місією гуманності» без відома Гітлера, хоча той нібито поділяє його (Гесса) погляди, і висунув «мирні ініціативи» на основі принципу: «Німеччині – Європа, Британії – її імперія».
Треба сказати, що починаючи з 1938 року Німеччина висувала цілу низку «мирних» ініціатив, а пропозиції для Великобританії – лише частка з них. Один з варіантів для Черчилля, який йому пропонувався німецькою стороною, був відхід від влади і призначення лояльного до Гітлера прем’єр-міністра. Кандидатів було достатньо. В Англії нараховувалось чимало структур фашистського толку, які були об’єднані у Британський Союз Фашистів під керівництвом Освальда Мослі. Лояльно ставилися до німецьких поглядів на життя й значна частина англійської знаті і, що не менш важливо, значна частина «великого бізнесу», а також якась частина простих «промисловців та підприємців». Взагалі, поява фотографії Гітлера на обкладинці журналу «Тайм» у 1938 році свідчить, що для білих людей Західної цивілізації Адольф не робив чогось такого, що виходило за рамки припустимого.
Для Гітлера, який вважав англійців братнім народом і не збирався з ними воювати по-серйозному готовність британського уряду продовжувати війну виявилася несподіванкою. Вважають, що після перемоги над Францією фюрер розраховував домогтися згоди британського уряду на компромісний мир на сприятливих для Великобританії умовах і об’єднати свої зусилля у боротьбі з комуністичною чумою. До слова, товариш Сталін, на відміну від Черчилля, сам виходив на рейхсканцлера з мирними ініціативами у липні 1941-го й кажуть, що готовий був поступитися Україною, Білорусією та Прибалтійськими країнами.
Як відомо, наслідком Другої світової війни став розпад Британської імперії, занепад Великобританії та посилення США. І все це сталося тому, що тоді прем’єр-міністр Черчилль «уперся рогом» і не прийняв пропозицію «Британії – її імперія». Якби Вінстон був технократом і мислив прагматично, то точно діяв би інакше, не пропонуючи громадянам «крові, важкої праці, сліз та поту». Але Вінстон Черчилль був аристократом і мислив імперськи – умів бачити найбільше зло та визначати пріоритети. Народившись у палаці Бленгейм, Вудсток, Оксфордшир, будучи сином британського лорда Рендолфа Черчилля прем’єр-міністр не міг собі уявити, що Великобританія буде знаходитись під впливом особи неясного походження і реалізовувати його дикунські ідеї. Естетичне несприйняття Гітлера та відраза від його теорій та соціальних практик виявилися головними чинниками, котрі визначили хід історії. Так, не на корись Британської імперії, але на користь всього людства.
Для громадян України далеких від розуміння українських медичних «розкладів» конфлікт навколо Національного медичного університету (НМУ) ім.. О.О. Богомольця є малозрозумілим. Абсолютно неясною для більшості пересічних залишається роль і позиція ректора університету Катерини Амосової. Для покоління вихованому філософією прагматизму будь-який вчинок людини пояснюються доцільністю та корисністю. На розум нікому не спадає, що особистість може діяти з позиції естетичного несприйняття і відрази, яку вона відчуває від недосконалості, хибності і антигуманності тієї політики, яка реалізується посадовцями із сумнівною легітимністю та особами, які мають приховані наміри.
Під час ведення війни з МОЗ Катерина Миколаївна отримувала кілька пропозицій щодо миру суть яких полягала «Амосовій – її імперія, Міністерству – система охорони здоров’я разом з підданими». Прийняття цих мирних ініціатив дозволили б залишитись на посаді ректора та зберегти статус поважної персони. Але всі ці пропозиції були відхилені. В результаті імперія Амосової буде зруйнована. Чи може уже зруйнована. Це свідомий вибір Катерини Миколаївни. Але чи піде такий вибір на користь нації залежить від того, наскільки ми зрозуміємо вчинок людини, яка народилася в сім’ї Миколи Амосова, і наскільки будемо готові до крові, важкої праці, сліз та поту. Це інтерв’ю для того, щоб ми зробили свій вибір.
- Катерино Миколаївно, ви очолили НМУ імені О.О.Богомольця у 2014 році. Вам відомі приклади зміни керівництва вищих навчальних закладів, передусім медичного профілю, які б відбулися на хвилі Революції Гідності, чи вашим випадком все вичерпується?
- Наскільки мені відомо, у той період змін керівництва вищих навчальних закладів не було, принаймні медичного профілю точно.
- Ваш прихід, якось пов’язаний з революційними подіями, чи це збіг обставин?
- Пов’язаний абсолютно. Я очолила університет завдяки масовому студентському протесту і завдяки підтримці студентів, які були вкрай невдоволені корупційним керівництвом університетом та позицією тодішнього ректора Віталія Москаленка під час доленосних для країни подій. Нагадаю, що Москаленко підтримував Януковича і здійснював тиск на учасників Революції Гідності.
- Тоді все виглядає досить дивно. Єдиного ректора, який прийшов на хвилі Революції Гідності МОЗ вважає людиною системи, представником старої формації та корупціонером. Ви можете прояснити цю ситуацію? Ви ким себе вважаєте і як себе позиціонуєте?
- Це головне запитання. Хочу чітко заявити: я не людина системи і ніколи нею не була. Я ніколи не була ні деканом, ні проректором. Так, була завідувачкою кафедри до 2014 року, але кафедри, яка завжди була в опозиції до адміністрації університету.
- Ви можете навести приклади опозиційної діяльності?
- Будь ласка. Вперше я виступила проти Віталія Москаленка, коли він обирався на посаду ректора. А це було у 2003 році. Рік згадується невипадково. У такий спосіб хочу підкреслити, що на той час мій батько пішов з життя і я не могла користувалася його протекцією. Москаленко був добрим знайомим Людмили Кучми, він очолював її фонд. Віталій Федорович зайшов на посаду першого проректора з позиції міністра охорони здоров’я. Посада першого проректора ніколи не існувала, її створили спеціально під цю особу. Отримавши адміністративну владу Москаленко почав активно використовувати її в передвиборчих ректорських перегонах. Наприклад, погрожував звільненням тим працівникам, які мали право голосу під час вибрів: звільненням родичів, які працювали в університеті, невступом когось з родичів до університету при вступній кампанії. Ми тоді розраховували на перемогу академіка Широбокова у другому турі як представника справжньої медичної еліти, але уже зі старту виборів зрозуміли, що ніякого другого туру не буде і все складеться на користь Москаленка, незважаючи на те, що ніякої програми він не представив, а щось там прочитав з папірця. І тоді під час обговорення я задала запитання Москаленку: як йому вдалося за один рік роботи в університеті з 95 друкованих праць вирости до 250.
- І якою була відповідь?
- Ніякої відповіді не було. Але була публікація у тижневику «Дзеркало тижня», журналістка якого була присутня на дебатах і описала їх у статті. Після обрання Віталія Федоровича ректором наше протистояння продовжилося на вчених радах. Мені пригадувалося відсутність на якихось зборах, офіційних частинах, тощо. Я та мій чоловік була об’єктами прискіпливої уваги, на нас у постійному режимі збирався, так би мовити, компромат. Але незважаючи на це в рейтингах, які формувалися на базі комплексних даних розроблених самим ректором наші кафедри завжди входили у трійку лідерів.
- Тобто Москаленко грав за певними правилами, що забезпечувало певний захист?
- Так, вихованці тієї корумпованої системи створювали бодай якісь правила і їх дотримувалися, тоді як так звані антикорупціонери не дотримаються ніяких правил. Ні писаних, ні неписаних. Не виконуються ні формальні закони, ні «поняття». Нема нічого. Прикро про це казати, але такими є результати Революції Гідності, на жаль. При Януковичу був бокс, нині борсання в багнюці, якщо образно.
- Ви були не готові до цього?
- Якби я передбачала таке свавілля, то ніколи б не підписалася під що підписалася.
- Як Москаленку вдалося пережити результати Помаранчевої Революції?
- Тоді йому довелося проситися у Ющенка. Але з цим він легко справився, а згодом так само легко адаптувався під владу Януковича. Треба сказати, що у ті часи працювали звання, наукові ступені тощо. Для Ющенка слова «професор», «академік» були не порожніми звуками і він повівся на чесне слово професора. Принагідно скажу, що у нівелюванні цих звань винна сама еліта, яка торгувала дисертаціями, науковими званнями, посадами, займалася плагіатом й таке інше.
- Втручання представників вищої політичної влади в університетське самоврядування було правилами тієї системи?
- Так, можна так говорити. Але отримавши владу у такий спосіб свавільно не діяли.
- Ваша опозиційна діяльність вичерпувалася протистоянням з Москаленком?
- Чому? Можу вам розказати про війну з головним лікарем Олександрівської лікарні Василишиним перед тим як він подався до МОЗ. Протистояння було навколо клінічної бази. Василишин намагався нашу кафедру висилити кудись на горище – туди, де були господарські приміщення. Причім ремонт ми мали робити за власний рахунок. Мушу зазначити, що воювала я самостійно, не втягуючи підлеглих, не збираючи підписів й таке інше. Але знову ж таки, у ті часи була повага до кафедри у тому ж міському відділі охорони здоров’я й тому мені вдалося ту війну виграти.
- Пропоную перейти до революційних подій і обрання вас ректором університету. Отже, що відбувалося в навчальному закладі після втечі Януковича?
- Хаос, сум’яття та паніка в рядах викладацького складу. Всі співробітники дуже боялися студентських активістів та протестувальників, які організувалися 23 лютого 2014 року. Студенти висували на посаду виконуючого обов’язки Віктора Досенка та мене. Є різні думки з цього приводу, але ключовим у призначенні виконуючого обов’язки ректора від МОЗ став чинник основного місця роботи. Досенко був зовнішнім сумісником й тому вибір був зроблений на мою користь.
- Окрім вас та Досенка ще хтось претендував очолити студентський протест та зайняти посаду ректора?
- Ні, з представників університету не було нікого, оскільки з одного боку всі боялися стихії протесту, з іншого повернення Москаленка.
- Як розгорталися події далі?
- Студенти вигнали всіх проректорів та бухгалтерів і опечатали їх кабінети. Опечатані були кабінети ректорату, у тому числі кабінет Москаленка. Все охороняли студенти. Навколо кабінету ректора розгорталася дуже цікава і небезпечна ситуація. У кабінеті Москаленка, зрозуміло, був сейф. Чомусь вважалося, що у ньому лежать великі гроші. Передусім так думали бойові загони тих буремних подій, що дало підстави для поширення чуток про нічний штурм. Ми з чоловіком розуміли, що студентів залишати самих на ніч небезпечно. Незважаючи на те, що далеко не всі вони мене підтримували, оскільки були орієнтовані на Досенка я відчувала відповідальність за всіх них. На той момент уже була призначена МОЗ виконуючою обов’язки і мені нічого не залишалося як у бодай якийсь правовий спосіб оформити відкриття кабінету та сейфу, щоб зняти непотрібну інтригу. Тому ввечері «на коліні» я написала Наказ по університету, на підставі якого була створена комісія. До складу комісії пропонувалося увійти соратнику Віктора Досенка Олександру Хижняку. Пан Хижняк на той час був членом новоствореної міністерської комісії з розслідувань діяльності Москаленка від студентів. Переломним моментом у ситуації на мою користь стала публічна відмова представника студентського опору увійти до кабінету Москаленка і відкрити його сейф.
- Ви хочете сказати, що Хижняк злякався?
- А як інакше розцінювати таку поведінку? І це при тому, що він був зовнішнім сумісником, мав маленький бізнес і загалом мало залежав від університетських правил і норм. Але головне всі побачили, що він був психологічно готовий до повернення Москаленка після революційних подій і не вірив у те що робив, незважаючи не революційну риторику.
- І що знайшли у сейфі?
- Нічого такого на що сподівалися. Грошей там не було, документів таємних також, якийсь пістолет і ще щось. Згодом, після мого обрання ректором, коли представники Москаленко тричі не приходили забрати його речі з кабінету наша комісія вимушена була інвентаризувати їх перед пакуванням в ящики. Серед подарунків знайшли конверти з доларами і євро.
- Як відбувалося зняття Віталія Федоровича?
- Все було дуже непросто. Три чверті завідувачів кафедрами підписали листа на захист Москаленка у березні місяці і озвучили свою підтримку на прес-конференції. Я прийшла з неї в «сльозах та в соплях» і прийняла рішення викласти поіменний список всіх тих, хто підтримав Віталія Федоровича на наш сайт. Ми також оприлюднили дані, що Москаленко отримував 1 млн грн. рік (200 тис. доларів за тим курсом) і це якось мало вплинути на завкафедрами.
- Новопризначений міністр відіграв якусь роль у студентській революції?
- З Олегом Мусієм ми познайомились під час тих подій. Він спочатку дуже обережно до мене ставився і мав на це підстави, але підтримав разом із студентами, які виступили проти Москаленка і дав пораду проводити Вчену раду, на якій ми отримали 70% підтримки, тобто отримали підтримку від тих завідувачів кафедрами, які збирали підписи на його захист. Москаленко прийшов на Вчену раду, виступав. Після цього були збори трудового колективу за участі 300 людей. Все проходило під камерами, за участі самого Москаленко, який оголосив промову про свої помилки. Були присутні промоскаленківські народні депутати та його адвокатська команда. У лічильній комісії був його представник. Результат виявися аналогічним голосуванню Вченої ради. Тоді я вперше вчилася робити політичні промови і переконувати опонентів. Пригадую як пояснювала, що не можна вірити у слова людини, котра всіх та завжди принижувала, але сприймає каяття як публічне приниження і обов’язково за це каяття помститься кожному новими, але більш жорсткими приниженнями.
- А що було б якби Москаленку протистояв хтось інший, а не ви?
- На мою думку він би вернувся. У травні 2014 Віталій Федорович почав вигравати суди першої інстанції.
- Гаразд. Чим ви керувалися, приймаючи рішення у лютому 2014 року.
- Почну зі слів свого батька. Він стверджував, що у людини окрім інстинктів самозбереження та розмноження існує інстинкт справедливості. У кожного цей інстинкт проявляється з різною інтенсивністю. У мене було бажання завдати серйозного удару по проплачених заліках, сесіях та недобросовісних студентах. Мною керувало відчуття відповідальності за всіх студентів «протестантів», які ризикували всім. Мені потрібно було стати на їх сторону. Їх могли згодом жорстоко покарати. Ризики бути виключеними з університету у них були значно вищими, ніж наші з чоловіком ризики втратити роботу. Хоча, як бачимо, негативний сценарій для нас таки реалізувався. До речі, коли в липні 2014 р Москаленко виграв в суді першої інстанції позов про своє поновлення, Садовий і Ляшко запропонували мені місця в списках. Це було б вирішенням власних проблем, але я не могла кинути людей, з якими пройшла цей важкий шлях, і відмовилась від депутатства.
Значну роль у моїй революційний активності в університеті відіграв ідеалізм, емоції. Смерті людей, розстріл Небесної сотні дуже вразили мене тоді, я хотіла справедливості. Приймати участь у військових діях не могла, але могла щось інше. Проте не можна сказати, що я «горіла» для всіх. Ціну людям я дуже добре знаю. Але для мене були важливі певні особи, які так само ризикували як і я. Орієнтовно цих людей не більше 5%. Мені також був важливим виклик. Я люблю приймати виклики. Я хотіла довести сама собі. Для мене думка про себе важливіша, ніж думка про мене 99% людей.
- Воля до влади у вас виявилася сильнішою, ніж у вашого конкурента Досенка та, не побоюся цього слова, ворога Москаленка. Але більшість наших співгромадян переконані у тому, що воля до влади походить з усвідомлення свого фінансового інтересу. Якось опонувати таким людям можна представивши свою картину прекрасного. Якщо висловлюватися образно: яку картину у вищій медичній освіті ви хотіли намалювати, коли отримали повноваження ректора? І чи була вона у вас до того, як ви розпочали боротьбу за владу?
- Я інакшими словами це називаю. Для мене важлива ціль. Вона має бути амбіційною й такою, що складно реалізується. Була мета ввести університет до міжнародних рейтингів. Нам вдалося домогтися проведення аудиту з Лондону, що відкривало шлях до подальшого потрапляння в рейтинг. Важливою складовою моєї «картини прекрасного» є публічність. Всі рішення вчених рад, мої звіти як ректора, фінансові рішення – все на сайт. В планах було відмовитись від усієї «постсовкової» псевдонауки і запровадити нові критерії (статті у базі даних «Scopus», індекс Гірша). Однією з важливих ідей – відкрити соціальний ліфт для тих найкращих співробітників, які були заблоковані клановими порядками. Усім відомий факт, що в університеті можна бути чесним і талановитим, але якщо не заплатити Москаленку, то так зі своїми талантами та дисертаціями можна було померти. Ми відновили переобрання викладачів за конкурсом. Для того, аби отримати звання доцента потрібний був індекс Гірша та сертифікат не нижче В-2.
Москаленко продовжував контракти на власний розсуд: комусь на півкроку, комусь на п’ять років. В останні роки взагалі розробив цікаві контракти, згідно яким завідувачі кафедрами брали зобов’язання приносити в університет щось близько 100 тис грн. на рік. Двоє завідувачів підписали такі контракти. Щоб ви розуміли, потрапити на прийом до ректора це ціла історія принижень, чергу треба займати за місяць, а під кабінетом у нього не передбачалося місць для сидіння. Взяти відпустку за власний рахунок, щоб поїхати на конгрес, прийняти на роботу лаборанта – тільки через ректора.
Також ми запровадили інститут рейтингування. Спочатку рейтингування кафедр за результатами анонімного анкетування студентів про якість викладання і корупцію, щоб виключити «зрівнялівку» для отримання премій. Одразу запровадили наскрізне рейтингування випускників при розподілі і змушували київський ДОЗ брати на роботу випускників некиян,.
- Ви також приймали участь в процесах удосконалення, наприклад, вчили англійську мову?
- Для мене лідер не той, хто закликає робити так як він каже, а той, хто закликає робити так як він робить. Щодо вашого запитання, то англійську я вивчила в дитинстві, а іспит на отримання сертифікату в Британській раді склала екстерном в першій черзі наших колег. Свій В2 розмістила на «фейсбук». Тому, не зважаючи на всі прохання родичів та впливових осіб, котрі приносили мені довідки з «ЖЕКу» про проходження курсів з іноземних мов я влаштовувала співбесіди англійською мовою. Хто хотів і мав певний рівень англійської, йшов на курси до Британської ради для підготовки до іспиту. Курси, за рішенням Вченоі ради, сплачував університет.
Мушу зазначити, що вчити англійську були змушені всі, оскільки окрім інших причин, нам потрібно було заробляти гроші для того, щоб оплатити комунальні послуги, які держава фінансувала лише на рівні приблизно 5% від потреби. Держава не фінансувала навіть стипендії в повному обсязі, не кажучи про фантоми, прилади, науку, ремонти, комп’ютери і стільці. Взагалі, треба враховувати, що 75% іноземних контрактників вимагають викладання англійською. У нас було в планах перейти на навчання за англомовними підручниками для українців за рефератами написаними на їх базі. Те ж стосувалося тренінгів за американськими тестами «Степ» замість «Кроків». Ми запровадили так званий «електронний деканат», щоб поточні оцінки і оцінки за підсумкові модульні контролі (іспити) одразу потрапляли б в базу, а не залишалися у відомостях кілька днів з можливістю виправлень по дзвінках або за гроші.
- Можете детальніше зупинитися на соціальних ліфтах. Кого вам вдалося ними підняти нагору?
- Почну з мотивації створення соціальних ліфтів. Я чітко розуміла проблему виродження, коли в науку немає притоку свіжої крові, називаю це імбридінгом, може не зовсім точно. Зараз, на жаль, існують династії професійних науковців, які не завжди бувають гарними лікарями та вченими. Авторитет викладачів впав, це правда. Я хотіла, щоб в університет зайшли люди, котрі мали лікарську практику. Університету не потрібні викладачі, які дають знання студентам з перекладених російських підручників двадцятирічної давності і бояться підійти до пацієнта. Безперечно, це багатьом не подобалося, але я так розуміла і так працювала. Хочу сказати, що особисто у мене до цього все було дуже добре, я очолювала рейтинг найкращих спікерів по кардіології і мій майстер-клас приносив мені пристойні легальні кошти. Отже, я розуміла, що потрібно перервати негативний відбір.
- Цікавий поворот розмови. Коли почалася негативна селекція, на вашу думку?
- Це почалося ще при СРСР. Ось як ви думаєте: чому розвалився Радянський Союз? Тому що були запущені процеси негативної селекції в результаті яких відбиралися ущербні люди, які реалізовувалися не у важкій праці і творчості, а у своїх комплексах неповноцінності і пороках. На жаль, Україна, здобувши незалежність продовжила цей тренд. В основу державного будівництва були покладені суспільні пороки успадковані від «партійного будівництва», і ці пороки були «удосконалені». Так ми побудували нашу країну і так ми живемо. Так в охороні здоров’я ми отримали спочатку Москаленка, а потім і всіх інших. Так приниження гідності стало елементом культури.
- Ви періодично робити наголос на принижені людської гідності. На вашу думку, для чого це робиться?
- Приниження і знущання є внутрішньою потребою ущербної людини. Всі ущербні дуже добре знають ким вони є і що про них думають інші. Це їх помста сильним і гідним.
- Соціальні ліфти – це добре. Але поряд з ними донині існує протекціонізм. Вас просили за студентів, і хто це робив?
- Коли я працювала завідувачкою кафедри мене просив проректор. Просив не більше як за трьох студентів на рік, робив це дуже обережно. Наш другий медичний факультет був і залишається «робітничо-селянським» він виріс з вечірнього. Я його теж закінчувала. За неуспішне навчання там завжди було кого відраховувати. Останнім часом ресурсні «двійочники» тікали до Москаленка на перший медичний факультет, на якому вчились діти різних начальників. Коли я працювала ректором мені також дзвонили, і також дуже рідко.
- Але багато подібних питань могли вирішуватися без вашого відома?
- Не буду цього приховувати. Коли я прийшла на посаду ректора очікувала прохачів і з парламенту і з інших владних кабінетів, у нас вчаться різні студенти. Але ніхто до мене приходив і нічого не просив. Цілком свідома того, що всі ці люди вирішували свої питання без мого відома, на жаль у нас таке можливо. Тобто я не буду стверджувати, що наш університет – територія вільна від корупції, проплачених заліків, сесій тощо.
- І ще один момент. Вичищати неуспішних студентів з робітничо-селянського факультету справа, безперечно, корисна і благородна. Але як на рахунок почисти факультет на якому вчаться діти медичної еліти, заможних громадян або просто «блатні» студенти? Я не проти медичних династій, коли батьки-лікарі з дитинства виховують і готують дитину до важкої роботи, відбираючи у неї дитинство та передаючи професійні секрети. Але часто батьки не передають ніяких секретів, бо просто їх не мають. Натомість передають «хлібне місце», без знань та навичок. Як ви бачите проблему становості та клановості в охороні здоров’я та шляхи її вирішення?
- Проблему таку визнаю. Моє бачення: одні правила для всіх. Не буду лукавити: рідко, але бувало, що за проханням замість «2» ставили «3». Але при цьому підвищували на 1 бал оцінку всім студентам групи. Нерідко підвищення оцінки робили із співчуття до сімей із скрутним матеріальним становищем. Або хворим дітям. За справедливістю, їх теж не треба було б «випускати». Не буду приховувати, що на посаді ректора рідко приймала іспити. На свою користь скажу, що «ліфти» родичам колег, в тому числі нашим співробітникам, не робила. За це отримала немало ворогів.
Абоненты "Киевстар" и Vodafone массово бегут к lifecell: в чем причина
МВФ спрогнозировал, когда закончится война в Украине
Банки Украины ужесточат контроль: клиентам придется раскрыть источники доходов
Паспорт и ID-карта больше не действуют: украинцам подсказали выход
- Що ви можете сказати щодо ситуації навколо зникнення студентки першокурсниці, з якої нібито вимагали хабар і довели до самогубства у деканаті НМУ?
- Почну з того, що нещодавно прочитала новину про самогубство 19 річного студента НМУ, який вистрибнув з вікна, імовірно, після невдачі на іспиті.
Ця новина залишилась без коментарів, хоча і викликає низку запитань. Зокрема, запитання щодо підготовки до перескладання. Студент мав багато часу – до 1 вересня.
Але я про інше. Про штучно розігнаний скандал з гучними обвинуваченнями адміністрації НМУ в січні 2018 р в з’язку зі зникненням студентки-першокурсниці з однієї з колишній середньоазійських республік СРСР. Обвинувачення в вимаганні грошей і доведенні до самогубства заступником декана, кримінальне провадження, хода проплачених «активістів» з масовкою під ректоратом з плакатами «Корупція вбиває». Картина маслом.
Що відбулось насправді? Восени 2017 р. в ЗМІ пройшла хвиля інформації про викриття ОЗГ із співробітників різних київських вишів, які фіктивно оформлювали зарахування на підготовчі курси іноземців, відрахованих з різних навчальних закладів, задля їхнього захисту від депортації. Робота нашого університету була «під мікроскопом» різного роду «активістів» вже доволі довго.
І ось у січні мені доповідає заступник декану про звернення за отриманням довідок від НМУ іноземної студентки 1 курсу для подальшої легалізації свого перебування в Україні міграційною службою. Звичайна процедура, але на час звернення до деканату термін візи був вичерпаний місяць тому, і протягом місяця студентка знаходилась в Україні на нелегальному становищі.
Важливо додати, що вона була чудово обізнана щодо процедури, оскільки жила на орендованій квартирі разом зі старшою сестрою, теж студенткою НМУ, на 1-2 курси старшою, яка в свій час оформила належним чином всі документи.
Управлінське рішення не йти на порушення імміграційного законодавства і порадити студентці повернутись додому, звернутися до українського посольства за візою, в’їхати в Україну, продовжити навчання і розпочати легалізацію свого перебування було погоджено зі мною. Заступник декана двічі пояснила такий шлях дій студентці.
Після другої розмови в деканаті, яка відбулась після обіду, студентка не повернулася додому, і вранці наступного дня її сестра написала заяву в поліцію про зникнення. Рано вранці тексти про «доведення до самогубства і вимагання хабара» розганялися по «Фесбук» від «адвоката сім’ї» і її земляка. Вже по обіді, тобто, менш ніж за 24 години, було відкрито кримінальне впровадження з внесенням в ЄРДР, і поліція прийшла з обшуком до деканату.
Коли два роки тому зник український студент по дорозі в гуртожиток, реагування було іншим. Далі підняли відео з камер спостереження в різних районах міста, і знайшли запис студентки на мосту через Дніпро. Падіння з мосту на запису не було. Водолази тіло не знайшли.
Ніхто з батьків й інших родичів, які приїхали до Київа, не виявив бажання поговорити ані зі мною, ані з проректорами. В ЗМІ виступав «адвокат», але найбільше — «активісти».
Крім обвинувачення у вимаганні грошей, закидом до НМУ було те, що, нібито, адміністрація мала сама відстежувати оформлення імміграційних документів іноземних студентів. Такий собі «моральний обов’язок».
Це маячня, на кшталт обвинувачень лікаря, що він не забезпечує ведення пацієнтом здорового способу життя.
Що відбулось ще? Дзвінки з погрозами фізичної розправи не тільки декану і заступнику, але і всім співробітникам іноземного деканату, змусили їх покидати офіс до темряви. Випадково довідались про джерело дзвінків, і «побратими» , з якими ми були знайомі, змогли їх припинити. Я давала коментарі всім ЗМІ, які до мене зверталися, і вся інформація нашого службового розслідування є на сайті.
Співчуваю близьким дівчинки. У мене, і не тільки, залишається надія, що вона жива. Отже, попри трагізм того, що відбулося, я беру сміливість казати про цинічні маніпуляції певних осіб. На жаль, вони спрацювали, і я з цим живу.
- Зрозуміло. Дозвольте перейти до останнього блоку – вашого протистояння з МОЗ. З чого почався ваш конфлікт?
- Ви про який конфлікт питаєте?
- Про конфлікт з Уляною Супрун.
- Мій конфлікт з МОЗ почався не з Супрун, а з Квіташвілі. Досенко та Хижняк разом з «Студентським братством», яке фінансується фондом «Відродження», тобто з організацією, яка не має відношення ні до студентства, ні до братства намагалися показати всім що Амосова корупціонерка і її треба зняти. Першими «Студентське братство» почала підтримувати Олександра Павленко, яка завела до нас комісію МОЗ. Треба віддати належне Квіташвілі він підійшов до конфлікту неупереджено.
- Хто стояв за цим конфліктом?
- На мою думку реально за цим конфліктом стояла заступниця міністра Олександра Павленко й ті люди, котрих вона там представляла.
- Чим він закінчився?
- Квіташвілі запропонував мені звільнити проректорів Цехмістера та колишнього члена партії регіонів Никитюка для того, аби показати антикорупційну роботу МОЗ. За це керівництво МОЗу обіцяло залишити мене в спокої і припинити переслідування. Мене заспокоювали, що проректори все одно відновляться через суд. Але я відмовилася. Так, Никитюк мав токсичний бекграунд, проте це не мало жодного відношення до його гарної і висококваліфікованої роботи проректором по адміністративно-господарській роботі в НМУ. І я сказала, що не дозволю їх робити заручниками політичної доцільності, принижуючи їх гідність.
- Добре, з чого почалася історія з Супрун та Лінчевським?
- Я вийшла з пропозицією щодо удосконалення змісту «Кроку». Ну не можемо ми зводити процес навчання до примітивних тестів, багато з яких мали помилки. Так, тестовий іспит – дуже зручний інструмент для відрахування. Але за результатами «Кроків», де-факто, відраховували не більше 5%!. Щоб ви розуміли наш університет був лідером з відрахування неуспішних студентів-контрактників. Щороку ми відраховували 10% студентів, кожного п’ятого іноземця, в абсолютних цифрах це одна тисяча осіб.
Й ось нарешті прийшла нова прогресивна команда. Лінчевський вільно володіє англійською мовою, практикуючий лікар. І я починаю про це все писати, і що я бачу. Бачу відповідь Олександра Лінчевського через «Українську правду», у якій йдеться, що Амосова хоче продавати дипломи, що «Крок» наша остання барикада, давайте виходити на барикади. Все це можна почитати на «УП».
- Перепрошую, Лінчевський випускник Київського медичного університету? Він проходив через вашу кафедру?
- Так. І і саме кафедру другого медичного факультету. І на першій зустрічі в МОЗ, він сам сказав, що був моїм студентом і поважає нашу кафедру.
- Я закінчував Вінницький медичний. Про принциповість та непідкупність Амосової знали навіть у нас. І коли студенти жалілися на Валентину Костянтинівну Сєркову, то обізнані казали, що ми ще не знаємо що таке пройти Амосову. Я навіть не уявляю себе у ролі викривальника у корупції професора Сєркової. Як таке могло статися у вашій ситуації з Лінчевським?
- У мене немає відповіді на це запитання. Можлива ця відповідь і є, але я не буду її озвучувати, оскільки слів, котрі можна було б надрукувати в цьому інтерв’ю не знайду.
- Виходить, що Лінчевський і команда це і є продукти Революції Гідності?
- У підсумку виходить що так..
- Гаразд, пропоную повернутися до «кроків».
- Супрун взагалі не цікавилася «Кроками». Питання стояло щодо їх удосконалення. Якщо б гроші, які Центр тестування регулярно перераховував співробітникам МОЗ-івської «криші» і своїм родичам заплатити викладачам-експертам за їхню роботу, вони б усе прекрасно переробили. Це щоб ви розуміли у чому була проблема. Отже, ми змушені були студентів вчити за двома істинами. Ми казали на лекціях одне, відповідно до сучасних даних, але на здачу тестів орієнтували їх на старі дані. Це аморально, як на мене. Для чого я стала ректором?
- Тобто ви увійшли в конфлікт з директором Центру тестування Іриною Булах?
- Так, звичайно. Але я вважаю, що не меншу роль зіграв Лінчевський. У мене немає ніяких доказів, але я вважаю, що без координації Булах та Лінчевського не обійшлося. Ситуація ускладнилася тим, що я підняла питання законності перебування Центру тестування в корпусі НМУ без оформлення оренди, на підставі унікального договору про співпрацю, який підписав Москаленко. Центр не сплачує за оренду, Булах завідує кафедрою НМУ, а університет не сплачує 1 млн грн Центру за його послуги з тестування студентів НМУ. Але мене хвилювало, що несплата за оренду завдавала збитків державі і я понесу за це відповідальність.
Отже, ми подаємо в суд, виграємо його і починаємо виселяти Центр тестування, отримавши комунальні платежі в розмірі 70 тис грн.. Центр тестування – це дуже впливова інституція, перед нею плазували всі ректори, бо за результатами «Кроків» робився галузевий рейтинг вищих навчальних закладів. Але як тільки ми їх виселили почався примус оплатити за «Крок» в 2017 р.. А там ще та схема була. Порядок оплати ВУЗ-ами грошей за «Крок» є незаконним. Наша ситуація взагалі була унікальною, тому що суд зобов’язав виселитись Центр, але залишив в силі безоплатну угоду про співпраці до кінця її дії – до 31 грудня 2017р. Розірвати її – це завдання збитків. І по Закону університет не міг платити, принаймні у 2017 році, інакше це також завдання збитків державі. Лінчевський через радників – юристів Католицького університету намагаються примусити мене платити. Далі – більше. Випускники 2017 р отримують дипломи, але Булах з Лінчевським не дають їм сертифікати про складання Крока – поки я не розірву безоплатну угоду. Без цього випусників не хочутьь оформлювати на роботу і в інтернатуру. Такий шантаж. Розрахунок був знести мене студентським невдоволенням.
- Їм це вдалося?
- Ні, не вдалося, оскільки розуміли, на чийому боці правда. А ми обдзвонювали ДОЗи з проханням оформити наших випускників на роботу, не вимагаючи сертифікатів. Насправді, ці сертифікати «Крок» нікому не були потрібні, оскільки ті, хто не склав «Крок», не отримували диплом.
- Яку позицію у цей час займав МОЗ?
- Мене викликає Лінчевський і Булах. Заступник в.о. міністра мені каже прямим текстом, що я повинна підписати нову угоду, інакше це зробить новий ректор. За рішенням суду директор Центру тестування видає випускникам сертифікати, але новий договір не підписується. І ось у вересні починається масштабна кампанія по дискредитації. Купа заяв в поліції від «активістів» на адміністрацію НСУ і навіть особисто мого чоловіка завкафедрою хірургії Володимира Мішалова. Якийсь мешканець непідконтрольної території Донбасу звинуватив його в торгівлі людьми.. Влітку 2018 у нас проводиться обшук.
- Хто є замовником цієї кампанії?
- Нам самим було б цікаво про це дізнатися.
- Яким би сильним не було бажання Супрун та Лінчевського вас провчити, без прихильників МОЗ та без ваших противників в університетському середовищі цього зробити було б не можна. Ви можете назвати цих людей? Мене цікавлять не стільки прізвища, як їх природа та соціальне походження. І мене цікавлять роль судової системи в цьому процесі.
- Перше, що треба розуміти – Супрун бачить світ очима Лінчевського. Я з пані Уляною ніколи не розмовляла, навіть по телефону. Супрун звичайно не впливала на суди. Але важливим чинником впливу є публічна поведінка прем’єр-міністра Гройсмана, котрий бігає за нею як хлопчик. В нашій країні це елемент впливу. Я, принаймні, так вважаю. Щодо прихильників та виконавців без яких все це було б неможливим, то з такими людьми в нашій країні проблем ніколи не було у таких справах.
Нинішній в.о. ректора Юрій Кучин є другом Олександра Лінчевського.
Окрім підтримки МОЗу, у Кучіна ще є цікаві спонсори. Свого часу я виступила з ініціативою створення кафедри акушерства та гінекології в рамках розвитку післядипломної освіти. Спонсорами виявилися наші колеги, акушери, керівники відомого в Києві пологового будинку. Це була моя помилка. З цієї команди в університет зайшов колишній головний економіст пологового будинку і такої структури як МАЕМ. Він став проректором НМУ з адміністративно-господарської роботи. Мені відомо, що представник цієї команди в «двадцятці» політичної партії «За життя». Він претендує на посаду ректора.
- Ви зараз натякаєте на реванш регіоналів?
- Так.
- Добре. Як у цю схему вписуються Лінчевський та Кучин?
- За моїми даними НМУ розглядається основним аеродромом для посадки Лінчевського на позицію першого проректора з опцією звільнити місце ректора, яку зараз займає Кучин. За вимогою, звичайно. Мова йде не про Лінчевського як наступного ректора, одразу відзначу.
- Звідки з’явився Кучин?
- За іронією долі Кучина підняли післяреволюційні соціальні ліфти. Я завжди поважала анестезіологів, а він розумний анестезіолог. В рамках розвитку післядипломної освіти я зробила йому пропозицію з позиції доцента кафедри анестезіології стати директором інституту післядипломної освіти. Він захищає докторську дисертацію і отримує звання професора. А дальше погоджується на пропозицію МОЗ стати виконуючим обов’язки.
- Тобто «дякує» вам?
- Можна і так сказати, якщо іронічно. Це, до речі, важкий момент. Не для мене, а для моєї команди, яка дорікає мені за всі ці соціальні ліфти, ідеалізм та романтику. На звершення хочу додати, що двадцять колег – проректорів, декана, головного бухгалтера, начальника планово-економічного відділу і інших – звільнив не МОЗ, а Супрун з його поплічником, проректором Науменком. Колись ці люди буди разом в нашій адміністративній команді. Колегам вислали трудові книжки поштою, і зараз вони в судах. Подібним чином більшовики робили зачистки в НМУ в 30-ті роки.
- Так, не дуже втішний висновок. Дякую вам за інтерв’ю.