Россія за допомогою розвідки впливає на ситуацію в Криму

 

— Мустафа-ага, ви справді вирішили піти з політики?

— Піти з посади голови меджлісу та покинути велику політику — це цілком різні речі. Хіба для того, щоб бути в політиці, треба будь-що залишатися головою меджлісу? І без цього справ не бракує. Як на мене, то керівником представницького органу кримських татар має бути обрана молодша, динамічна та високоосвічена людина. Крім того, всі ми смертні. Завтра може статися будь-що. Курс меджлісу не має залежати від того, хто буде його головою. Не має все замикатися на одній людині. Ми маємо продемонструвати, що у нас налагоджена демократична та стабільна система національного самоврядування.

Звісно, коли з’являється новий керівник, неминучими стають якісь непорозуміння та розбіжності у поглядах. Але ж я не має наміру цілковито відсторонитися від діяльності меджлісу. Моє завдання полягатиме в тім, щоб надати всебічну допомогу новому голові. Тож чиїсь сподівання, що після того, як Мустафа Джемілєв піде і серед кримських татар станеться великий розкол, гадаю, не справдяться.

— Що ви маєте на увазі, кажучи, що «може статися будь-що»?

— Ми ж не лише інтернет читаємо, а й отримуємо оперативні дані. В Криму на повну силу працює російська розвідка. Одним із її головних завдань є дискредитація меджлісу та зниження його впливу на кримськотатарське населення, позаяк вони вважають, що саме кримські татари та їхній представницький орган меджліс є однією із суттєвих перешкод повернення півострова до складу Російської Федерації. Є план з усунення Мустафи Джемілєва до 2012 року та введення замість нього до керівництва меджлісу проросійськи налаштованих кримських татар. До речі, саме з таким формулюванням МВС України видворив полковника ГРУ (Головного розвідувального управління Збройних сил Російської Федерації. — Ред.) Владіміра Станіславовіча Лисєнка, який працював в Україні під дипломатичним прикриттям. Щоправда, навіть тут уже проглядається традиційне шахраювання. І без того відомо, що сам Джемілєв до 2012 року збирається йти, так вони, напевно, хочуть записати це до своїх досягнень. Однак їхні надії, що замість Джемілєва прийде зручна для них людина, звісно ж, не справдяться.

— Ви ж збиралися піти і 2007-го, і 2009 року. Чи не хвилює вас те, що делегати курултаю не підтримають ваше рішення й цього разу?

— Ще 1991 року, коли ми скликали національний з’їзд і обрали меджліс кримськотатарського народу, то в Положенні закріпили, що голова органу не може бути обраний більш ніж на два терміни по чотири роки. Отже, 1998 року я мав би піти з цієї посади. Проте, коли настав цей час, делегати курултаю виступили з ініціативою внести зміни до ухваленого раніше документа. Мовляв, ми ж не США, навіщо встановлювати такі обмеження, навіть якщо ми й вважатимемо, що голова погано працює, зможемо відправити його у відставку хоч би й завтра, скликавши позачерговий з’їзд.

{advert=4}

Саме так мене і переобрали на третій термін. Коли закінчилася і ця каденція, я знову намагався піти, проте частина делегатів погрожувала зірвати національний з’їзд, тобто мала намір покинути залу, внаслідок чого через брак кворуму з’їзд не міг би ухвалити жодних рішень. Я залишився, проте ми домовилися, що після обрання нового складу курултаю (національного з’їзду) буде обрано і нового голову меджлісу. Гадаю, наступні вибори делегатів курултаю та голови меджлісу вже будуть прямими, а не двоступінчатими, як це було донині. Утім, вважаю, що очільника меджлісу варто переобирати вже нинішнім складом курултаю. На сесії, яку ми маємо провести за кілька місяців до загальноукраїнських парламентських виборів, тобто влітку чи на початку осені наступного року. Це необхідно, тому що нового голову меджлісу слід висунути водночас і кандидатом у народні депутати України.

— Кого ви бачите своїм наступником?

— Наступників немає та й бути не може, позаяк і членів меджлісу, і його голову обирають делегати курултаю на таємному голосуванні. Проте все-таки є кілька людей, яких розглядають як можливих кандидатів. Це перший заступник нинішнього голови меджлісу Рефат  Чубаров, котрий нині є депутатом ВР АРК, другий заступник Ремзі Ільясов, котрий також є народним обранцем та головою парламентської комісії ВР АРК з національних питань. Є й інші гідні кандидатури. Не думаю, що питання про те, хто саме очолить меджліс, має таке вагоме значення, позаяк всі рішення в цьому органі ухвалюють виключно колегіально.

— Проте два роки тому ви пропонували підтримати кандидатуру Рефата Чубарова. Чи є він вашим фаворитом і нині?

— У Чубарова є одна характерна риса — він доволі різка людина. Він надто швидко на порожньому місці наживає собі противників. Щоправда, потім він за свою різкість просить вибачень. Я навіть казав якось йому: «Рефате, якби я мав такий самий характер, як у тебе, я б, напевно, ніколи б із табору не вийшов». Тому що там дуже часто трапляються такі ситуації, коли люди для того, щоб відстояти свою правоту та свою гідність, нерідко мусять хапатися за ножа. А це, певна річ, новий термін, і там байдуже, чи ти когось зачепив і підрізав, чи тебе. Тож доводилося, хоч і стиснувши зуби, утім, стримувати себе від гострих слів та екстремальних дій. У Рефата, звісно, такого досвіду немає. А з погляду працездатності, як політик і як дипломат він гідний обійняти цю посаду. У другого кандидата — Ремзі Ільясова — висока толерантність поєднується з неабиякими організаторськими здібностями. Тож я і думаю, що вони могли б добре доповнювати один одного, якщо працюватимуть пліч-о-пліч.

— Новина про призначення Анатолія Могильова головою Ради Міністрів Криму була для вас неочікуваною?

— Про те, що він може стати прем’єром, подейкували ще між першим та другим турами президентських виборів 2010 року. Принаймні це надто активно обмірковували, тому що Могильов очолював штаб Януковича в Криму. Кримські татари у виборчій кампанії підтримували Тимошенко. У перерві між турами у мене відбулася розмова з Миколою Азаровим. Він казав, що знає нашу позицію, але ж соціологічні дані свідчать про те, що Янукович випередить суперницю на 10-12%, а тому і запропонував нам для нашої ж користі у другому турі переорієнтуватися. Я тоді, пригадую, жартома сказав, щось на кшталт: «Навіщо вам наші піввідсотка, якщо ви випереджаєте Тимошенко на 12%. Якось і без нас упораєтеся». Крім того, я звернув його увагу на деякі дії голови штабу кандидата в президенти Януковича у Криму Анатолія Могильова. Нагадав, зокрема, про жорстоке поводження та провокаційну поведінку міліції стосовно кримських татар кримських же правоохоронців на чолі з Могильовим у жовтні 2007 року у Сімферополі, в листопаді того самого року на Ай-Петрі, про інтерв’ю його однопартійця Анатолія Могильова газеті «Крымская правда», де він відверто ображав кримських татар та виправдовував їхню депортацію 1944 року, оскільки, мовляв, вони зрадники. Тобто він зробив заяву, котра розпалювала міжнаціональну ворожнечу, а це потрапляє під дію статті 161 Кримінального кодексу України, відповідно до якої за такі дії передбачене покарання — позбавлення волі терміном до п’яти років. І запитав у Азарова: «Ви можете собі уявити нормального кримського татарина, який голосуватиме за кандидата, штаб котрого очолюють такі люди?» А це було для нього новиною. Я добре пам’ятаю, як гостро він висловився на адресу Могильова та пообіцяв, що якщо кримські татари проголосують за Януковича, то Могильова приберуть подалі від Криму. Щоправда, попри те, що ми тоді і не домовилися щодо «переорієнтації» в другому турі, Могильова після президентських виборів все-таки з Криму прибрали, зробивши міністром внутрішніх справ країни.

{advert=1}

Тому, коли після смерті Василя Джарти у пресі жваво взялися обговорювати питання про те, хто опиниться у прем’єрському кріслі автономії, називаючи при цьому прізвища п’яти — шести можливих кандидатів, включаючи й Анатолія Могильова, брали інтерв’ю на цю тему й у мене. Причому запитували, чи немає у кримських татар своєї кандидатури на цю посаду. Я відповідав, що гідних і кваліфікованих кадрів у нас достатньо, проте висувати кандидатури на посаду прем’єра ми не будемо, тому що живемо не у США, де можуть темношкірого обрати президентом країни — таким високим є рівень російського шовінізму в Криму… А щодо перерахованих у пресі кандидатів я лише зауважив, що найбільш непродуманим кроком було б відправляти до Криму Могильова. Здається, що до моєї думки дослухалися, якщо зважати на заяву Могильова про те, що ми найлютіші вороги суспільства.

А відтак у пресі з’явилися думки, мовляв,я йду з посади голови меджлісу, оскільки прем’єром був призначений Анатолій Могильов. Насправді, жодного зв’язку тут немає. Вранці 7 листопада мені зателефонували з «Коммерсанта» і запитали, чи правда, що я збираюся йти. А вже до вечора того ж дня країну облетіла звістка про «друге пришестя Могильова до Криму» та деякі кореспонденти почали міркувати. Утім, і серед кримських татар з’явилися певні думки про зв’язок між моєю відставкою та призначенням Могильова. Міркування були приблизно такі. Мовляв, Мустафа все життя дотримувався принципів ненасильства, а на чолі автономії поставили людину, яка зухвало ображає весь народ та схильна розмовляти з нами з позиції сили. Тому, напевно, логічно було б, щоб меджліс очолювала людина, котра здатна ухвалити рішення про початок розмов з людьми на кшталт Могильова зрозумілою їм же мовою…

— Ви вимагали від Могильова вибачень перед кримськими татарами. Він же на своїй першій прес-конференції на посаді чітко дав зрозуміти, що просити вибачень він наміру аж ніяк не має. Тим не менш, робочу зустріч ви з ним провели.

— Відверто кажучи, зустрітися з Могильовим нас умовив народний депутат України від Партії регіонів Борис Дейч (спікер ВР Криму з 2002 по 2006 року), з яким ми знайомі вже багато років. Докази він мав доволі переконливі: «Зрозуміло, що Могильов сам не прагнув змінити посаду міністра цілої країни на прем’єра якоїсь там автономії, а відправив його сюди президент. Тому все, що ви казатимете Могильову, означатиме, що ви казатимете самому гарантові. А відмовляючись від зустрічі з Могильовим, ви начебто відмовляєтесь від діалогу з главою держави».

Щодо вибачень, то вони перш за все потрібні не нам, а самому Могильову, якщо, звісно, він хоче будувати нормальні відносини з кримськими татарами. За всі попередні роки ми вже достатньо чули образ печерних сталіністів та неофашистів на адресу нашого народу. Тож однією образою більше, однією менше — то вже байдуже. Але незрозуміло, як Могильов збирається будувати відносини з кримськими татарами, якщо він і досі вважає свої твердження про те, що вони вороги та зрадники, правильними. Є у чеченців пісня, зміст якої полягає в тім, що помиляються всі, однак лише той є справжнім чоловіком, у котрого вистачає мужності сказати «Я був неправий!» Якщо Могильову мужності бракує, то це вже суто його проблеми.

На диво, але розмова 9 листопада з ним, що відбулася «на нейтральній території», тобто не в Радміні автономії та не в офісі меджлісу, була доволі конструктивною. Ми не казали один одному різких слів, а вельми спокійно обговорювали актуальні на нашу думку проблеми та шукали шляхів для їхнього вирішення. Зокрема, торкалися питань про форми діалогу влади та представницького органу кримських татар, бюджетних питань, обговорювали також земельні питання, згадали і про потребу найшвидшого ухвалення закону про відновлення всіх прав депортованих, про заходи з викорінення шовінізму та ксенофобії, міжконфесійні відносини, потребу скликання міжнародного форуму для мобілізації зусиль на допомогу Україні з вирішення проблем репатріантів тощо. І з усіх порушених нами питань ми наче дійшли порозуміння. Наостанок Могильов сказав, що весь зміст нашої з ним бесіди дослівно передасть президенту.

— При Джарти почали вирішувати важливі для кримськотатарського населення питання, зокрема й щодо самозахоплень. Могильов заявив, що продовжуватиме лінію свого попередника. Чого ви очікуєте від нового прем’єра?

— Сказати про «лінію Джарти» щось чітко доволі складно, оскільки вона цілком виправдано змінювалась залежно від обставин. Наприклад, щодо тих самих самозахоплень Джарти дотримувався спочатку однієї лінії, яку цілком можна звести до формули: «Приберіть добровільно, в іншому разі ми застосуємо силу!». Проте після більш-менш ретельного вивчення цієї проблеми, у нього вже була зовсім інша думка. Те саме стосується і питання відведення земель під Центральну мечеть у Сімферополі. Попри те, що Василь Джарти за віросповіданням сам був православним, він дуже швидко позривав маски з «православних казаків»-провокаторів, котрі з метою розпалювання міжконфесійного конфлікту в Криму затято взялися встановлювати так звані поклінні хрести при в’їздах до населених пунктів. Він віддав наказ негайно зняти щойно встановлений хрест при в’їзді до Феодосії, а головного провокатора наказав вислати туди, звідки він приїхав, тобто до Росії. Утім, не встигли поховати Василя Джарти, як ті самі люди, котрі на його ж похороні в Макіївці клялися, що провадитимуть і надалі «лінію Джарти», як уже в Радміні автономії ухвалили рішення про відновлення того самого «поклінного хреста». Залишається лише запросити повернутися того російського провокатора, що його вигнав Джарти, та вибачитись перед ним. Виходить приблизно так, як у більшовиків. Всі вони казали, що дотримуються шляху «товаріща Лєніна», проте кожен із кремлівських обозів цей самий шлях «товаріща» бачив по-своєму.

Тиждень