Мораторій на розкол

Всі розумні люди чудово розуміють, що, наприклад, і присвоєння Ющенком звання Героя Бандері, і зняття його Януковичем – це відволікання уваги і спроба розколу. Всі чудово розуміють, що підрив пам’ятника Сталіну потрібен виключно для проведення репресій. Всі чудово розуміють, що печерний етнонаціоналізм «Свободи» потрібен виключно для дискредитації національної ідеї та залякування східних і південних регіонів України задля консолідації їх навколо Януковича. Всі чудово розуміють, що мовне питання постійно використовується в передвиборних політичних іграх, але для більшості населення України воно давно не актуальне.

Людей хвилюють злидні, безробіття, низький рівень зарплат і пенсій, згортання соціальних програм, безправ’я, свавілля міліції, зростання злочинності, падіння якості медичного обслуговування та освіти.

Людей хвилюють корупція, розкрадання, хабарництво, беззаконня, надто складне і високе оподаткування, відсутність перспектив і можливостей для розвитку, зростання тарифів та цін, введення антинародних законів.

Людей хвилюють бездомні діти, інваліди, проблеми наркоманії і алкоголізму, екологія, СНІД, ущільнювальна забудова, знищені заводи та занедбані села.

Самих свідомих хвилює узурпація влади, зростання зовнішнього боргу, відсутність національних проектів розвитку (ті, що представив уряд Азарова – це примітивне окозамилювання з метою вивудити побільше бюджетних коштів), неефективність і роздутість державної машини, загроза часткової або повної втрати суверенітету, втрата обороноздатності, можливий дефолт, посилення ймовірності зовнішньої військової загрози, продаж землі, моральна деградація значної частини суспільства.

Є ще кілька більш глобальних рівнів проблем і ризиків (техногенні та природні катастрофи, зміни клімату, астероїдна загроза, світова фінансова криза і криза капіталізму, а також багато іншого), але стаття не про це.

Це далеко не повний перелік проблем в Україні, але і на тлі перерахованого стає очевидним, що спроби роздування шуму навколо установки або вибуху пам’ятників, перейменування вулиць, «дати або не дати медалю», «визнавати або не визнавати героєм» і таке інше – виглядають жалюгідно та безглуздо. А вірніше – справжньою димовою завісою, покликаною відволікати увагу від дійсно нагальних проблем.

У своїй попередній статті ( присвяченій надмірної вузькості та догматичності багатьох націоналістів (або людей, що себе видають за таких), я СПЕЦІАЛЬНО вставив декілька фраз, які повинні були провокувати (наприклад, про Шевченка і Бузину).

І багато хто на цю провокацію звично повівся. І замість основних думок статті (які зовсім не про це), зосередилися на провокативній дрібниці.

Так само нас всіх постійно збивають з реальних проблем на усілякі «заманухи» (у науковій літературі іменовані «симулякрами»).

Здійснювати подібні дії, що вносять у суспільство розкол і відволікають від дій влади і організації адекватного реагування на них, можна тільки з двох причин – по дурості або злочинно усвідомлено.

Дурня можна навчити або виховати, а от з провокаторами повинен бути окрема розмова, коротка.

Тому, вислухавши думки декількох авторитетних для мене людей і порадившись зі своїми друзями і колегами, я прийшов до висновку про необхідність введення мораторію на публікацію статей на деякі теми.

Я можу лише запропонувати приблизний список тем, які ні до чого, крім потоків флуду та взаємної ненависті не призводять. І мені хотілося б, щоб цей список після громадського обговорення було уточнено і доповнено.

Сказати «Досить!».

Будь-які статті за темами «Петро Перший і Мазепа», «ОУН—УПА, фашисти та НКВД», «Бандера, Шухевич і Сталін», «Батурин», «Крути», «голодомор», «хохли і москалі», «герой/не герой»,«одна мова або дві», «МПЦ КП проти МПЦ УП» і таке інше – повинні бути піддані всебічному осуду і ігноруванню.

Безумовно, в вузько тематичних гуртках вони мають право на існування, але їх обговорення має відбуватися ПОЗА політикою, поза політичними ЗМІ, форумами, публічними диспутами і вуличними виступами.

Майже будь-яка з цих тем не вимагає глибоких професійних знань (тобто підходить для самопіару будь-яких бездарних графоманів), не здатна нічого змінити в існуючому стані речей (не здатна переконати, як мінімум), не сприяє консолідації суспільства і спекулятивна та суб’єктивна за своєю суттю. А тому не тільки марна, але й шкідлива.

І, щоб подати приклад, з Дня Соборності України, 22 січня, я більше не буду звертати на них ніякої уваги. Поки в односторонньому порядку, але сподіваюся, що до мене приєднаються інші думаючі і небайдужі люди.

Як би не хотілося відповісти, але необхідно дотримуватися правило «don’t feed the troll» – не годувати троля!

Автори подібних статей повинні розцінюватися виключно як провокатори, що сіють розбрат в суспільстві, пропагують ненависть і діють на користь антинародного режиму. Вони повинні піддаватися найсуворішому остракізму (громадському осуду та ігноруванню). А єдиною реакцією на подібні публікації повинен стати бойкот ЗМІ та форумів, які їх розміщують, а також розміщення мовчазного посилання на даний мораторій в коментарях до подібних статей на знак протесту.

Видатний соціопсихолог 20—го сторіччя Еріх Фромм писав, що справжній радикал завжди «повернутий у майбутнє». Ісус казав «Залиште мертвим ховати їх мерців». А живі повинні жити в сьогоденні і думати про майбутнє.

Публічна політика в Україні має перестати бути змаганням з шапкозакидання, махання прапорами і «хто голосніше буде кричати про свою любов до України».

Нам життєво необхідно, щоб вона стала змаганням проектів розвитку. А інтелектуальна еліта (якщо, звісно, хоче заслужити право продовжувати себе такою називати) повинна направити всі свої зусилля на формування ОБРАЗУ МАЙБУТНЬОГО, одночасно привабливого та життєздатного.

Творцям – слава, провокаторам – бойкот

Олександр Роджерс, «Хвиля»

2011-01-20 11:31:29