Певен, що після скасування депутатської недоторканості і так безпрецедентний рівень підтримки Зеленського ще підскочить. Надто вже розігріта тема. Надто вже не любі народу депутати. Надто довго скасовували (чи радше імітували процес скасування) депутатський імунітет — і зараз чи не одноголосна підтримка парламентом доленосного рішення виглядає як справжнє диво, а Зеленський — як справжній чудотворець.
Втім хтось має зберігати тверезий погляд навіть серед загальної ейфорії. Бліцкриги в конституцієтворенні іноді корисні, оскільки Україна дійсно в ситуації, коли реформи потрібні на вчора. Здебільшого шкідливі, оскільки не ґрунтуються на загальнонаціональному консенсусі, на докладному обмірковуванні різних альтернатив і прорахунку наслідків.
Класичним прикладом другого підходу можна вважати Філадельфійський конвент, який розробив та схвалив Конституцію США, яку потому ратифікував кожен зі штатів. І хоча робота тривала за зачиненими дверима майже 4 місяці, представники штатів, що брали участь в роботі Конвенту, мали беззаперечний мандат на конституційні зміни, а ратифікаційна процедура давала можливість широкого обговорення тексту нової Конституції.
Прикладом альтернативної парадигми був процес написання та схвалення сучасної Конституції Франції. Де Голль, покликаний 1958 року врятувати націю від алжирської кризи, просто доручив Мішелю Дебре, міністру юстиції у своєму уряді, підготувати проект нового Основного закону, який і був схвалений на загальнонаціональному референдумі рівно через чотири місяці після повернення де Голля до влади. Рейтинги «найвидатнішого з-поміж французів» 1958 року були такими, що народ підтримав би не читаючи будь-який текст, що асоціювався з ім‘ям генерала.
Те, що Зеленський робить з Конституцією України точно не американський підхід. Як колись де Голль, він використовує свої безпрецедентні рейтинги аби продавати через парламент свої контроверсійні конституційні забаганки. І біда навіть не в тому, що Зеленський — не український де Голль. Справжня трагедія в тому, що Богдан — не український Дебре. Як практичний юрист (в народі таких часто називають «решалово») він знає всі слабкі місця системи, розуміє як на них зіграти і як їх обійти, але ці знання геть непридатні до конструювання збалансованої та ефектимвної влади. Тут треба бути архітектором та інженером, а не кмітливим «решаловом». І брак такого цілісного погляду у команди президента — її ахилова п’ята.
Тому ми і маємо не одни добре продуманий, збалансований, обговорений бодай у експертному середовищі проект конституційних змін, а низку точкових — покликаних встановити повний контроль Банкової над парламентом та урядом. Причому відповідальність за всі проколи звичайно нестимуть міністри та депутати — їх же не президент призначав чи обирав. Пам’ятаєте фразу Зеленського з нещодавнього інтерв‘ю: «Якщо уряд Гончарука не впорається із поставленими завданнями, будемо прощатись»?
Логіка Зеленського наразі зрозуміла. Оскільки депутати раніше чи пізніше все одно почнуть «блядувати» (© Валерій Коломойський), треба змусити їх якнайшвидше сплести для себе налигач і подарувати його президенту.
Бо повний контроль президента над силовиками у парламентській республіці перевертає всю логіку парламентаризму та представницької демократії догори дригом. Парламент за такого розкладу стає «rubber stamp» — лише промульгамором ініціатив, розроблених в офісі Президента. Увага! Не ініціатив уряду, який парламент формує і контролює, — що є нормою в парламентський республіках — а офісу президента, на який ніяк не може впливати.
У разі, якщо всі конституційні зміни, які сьогодні парламент схвалив у першому читанні, будуть остаточно прийняті і наберуть чинності наступного року, нам не уникнути або перетворення на диктатуру або свого «Mai 68» (щоправда у нас, на відміну від Парижу, зазвичай народні повстання трапляються у листопаді-грудні). Навіть якщо особисто Зеленський виявиться кристально чесною та суперпорядною людиною. Бо по-перше, репресивний апарат має свою логіку: хліб він не продукує, а от видовища — яскраві процеси над «ворогами народу» — це його спеціалізація. Пам‘ятаю спомини Семена Глузмана, який описував, що деякі «політичні» в’язні потрапили у мордовські табори тільки через ексцес офіцерів 5 управління КҐБ, оскільки останні мали доводити керівництву потребу у самому своєму існуванні. З іншого боку, цікаво чи думає Зеленський, який пообіцяв що не піде на другий президентський термін, КОМУ він залишитись у спадок такі надзвичайні інструменти впливу?
Втім є і добра новина. Остаточне розбалансування Основного закону і традиційне для українських президентів перекроювання його під себе тільки наближує час, коли “We, the people of Ukraine” — громадяни України — таки зможемо знайти в собі достатньо сил, бажання, зрілості, мудрості та терпіння, аби створити нову Конституцію, у якій зафіксувати засадничі принципи та правила співжиття в цій країні, які не змінюватиме і не перекроюватиме під себе кожен наступний «слуга народу».
Як там тепер модно казати? Напишемо Конституцію разом!
Подписывайтесь на страницу автора в Facebook, канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook
