Відставка прем`єр-міністра Великої Британії: що там сталося?

Відставка прем`єр-міністра Великої Британії: що там сталося?

12 грудня пізно ввечері значна частина жителів Британії була прикута до екранів телевізорів, спостерігаючи за подією, яка могла змінити їхнє майбутнє. Депутати парламенту голосували за вотум недовіри уряду. Результати прийшли вночі. Прем`єр-міністр Тереза Мей успішно пережила голосування, а її противники провалилися. Більшість депутатів не підтримали вотум недовіри. Дехто зітхнув з полегшенням – глава уряду лишається на посаді, а значить дострокових виборів не буде. А хтось роздратовано покачав головою – зміни влади не буде, а отже і змін на краще.
Ця подія стала однією з багатьох у черзі надзвичайних драматичних процесів, які нині захопили Британію. Власне, саме про це голосування і те, з чим воно пов`язано, і піде мова у статті.

Що таке вотум недовіри?
Вотум – це думка, висловлена шляхом голосування. Відповідно, вотум недовіри – це висловлювання недовіри тому чи іншому політику через голосування. Практично кожна демократична країна має у своїй Конституції положення, які передбачають можливість висловлення вотуму недовіри політикам. Як правило, це стосується міністрів, глав урядів, президентів. Вотуми недовіри мають окремо і партії. Це якраз про історію, яка трапилася у Британії.

Консервативна партія, яка нині перебуває при владі у Великій Британії, має таку можливість як висловити вотум недовіри своєму лідеру. Якщо депутати відчувають, що більше не довіряють своєму лідерові і хочуть його замінити, вони мають написати спеціальні листи на адресу так званого «Комітету 1922», який цим питанням займається. Коли листів назбирається 48 (15% від кількості депутатів), голова Комітету 1922 зобов`язаний призначити голосування за вотум недовіри лідеру партії.

Чому депутати захотіли усунути з посади прем`єр-міністра?
Основна причина – це її політика щодо Brexit, тобто виходу Британії зі складу Євросоюзу. Після того, як Британія вирішила на референдумі у 2016 році вийти зі складу ЄС, прем`єр-міністром стала Тереза Мей. Її головним завданням було провести переговори з ЄС щодо умов і строків виходу країни зі складу Союзу, а також про їхні майбутні двосторонні відносини та те, яким чином вони будуть регулюватися.
Переговори тривали 1,5 роки і були дуже складними для обох сторін. Нарешті, у кінці листопада Тереза Мей офіційно презентувала депутатам парламенту фінальний варіант проекту угоди між Великою Британією і ЄС щодо умов і термінів Brexit. Утім, ця угода не сподобалася політикам з усіх фракцій. Усередині партії самої прем`єра різні депутати заявили, що домовленості з ЄС не відповідають інтересам країни. Тим не менше, попри шквал критики, Мей вирішила поставити цей проект угоди на голосування в парламенті, щоб його затвердили, адже без цього він не має юридичної сили.

Протягом останніх 2 тижнів у Британії тривали дебати щодо проекту угоди і прописаних у ній положень про Brexit. Коли ж настав день голосування, прем`єр-міністр виявила, що не зможе зібрати достатньо голосів для схвалення проекту. А тому вона просто скасувала голосування і відклала його ще на 2 тижні. Депутати розцінили це як затягування часу та демонстрацію слабкості і невпевненості прем`єра у власній угоді, яку вона просувала. Відтак, у її партії стався бунт, і частина депутатів написали листи до Комітету 1922, вимагаючи голосування за вотум недовіри Терезі Мей. 48 листів зібрали за тиждень, і голова Комітету Грехем Брейді призначив вотум недовіри, за який і голосували 12 грудня.

Якщо вони так хотіли позбавитися Терези Мей, чому ж більшість не проголосувала за це?
Справа у тому, що Консервативна партія неоднорідна, а поглядів на проблему з Brexit та угодою, яку просувала прем`єр-міністр, дуже багато. Одні вважають, що прем`єр не вміє вести переговори і вона зробила багато поступок. Інші розцінюють її діяльність навпаки, як занадто жорстку. Треті взагалі хочуть позбавитися Терези Мей просто, щоб замінити її іншою людиною, або поставити когось зі своїх. Утім, причин, чому депутати все-таки не підтримали відставку прем`єра, на мою думку, декілька.

По-перше, ніхто не захотів перебирати на себе ту ношу, яку несе Тереза Мей: з Brexit, переговорами з ЄС, внутрішньополітичними проблемами, зовнішньою політикою тощо. Для багатьох політиків те, що нині змушена робити Мей – це самогубство для будь-якого політика, який хоче зберегти свій рейтинг. Прагнеш «вбити» рейтинг свого противника – призначай його на посаду прем`єр-міністра Британії. Принаймні, на нинішньому етапі. Для багатьох очевидно, що відставка Мей не змінює ситуацію, і новому прем`єру так само необхідно буде шукати компромісу щодо Brexit. Таку складну роботу, яку зараз робить Тереза Мей, ніхто просто не бажає виконувати. А відтак, знецінилася сама ідея і сенс відставки глави уряду.
По-друге, політичні опоненти Терези Мей, які хотіли посісти її місце, виявилися невпевненими у своїх силах і щирості їхнього бажання стати прем`єр-міністром, лідером партії і взяти на себе цю відповідальність. На крісло прем`єра в останні місяці активно мітять екс-міністр з переговорів Brexit Домінік Рааб, лідер радикальної фракції консерваторів Джейкоб Різз-Могг та екс-міністр закордонних справ і мер Лондона Борис Джонсон. Однак жоден з них не виявив великого бажання перебирати на себе всі ці проблеми у Британії.
По-третє, головна опозиційна партія країни – Лейбористська партія – не зуміла організувати єдиний фронт проти прем`єр-міністра. Вони не змогли домовитися з тією частиною консерваторів, які були незадоволені Терезою Мей і об`єднатися заради спільного голосування за її відставку.
По-четверте, виявилося, що ні у кого немає альтернативного плану виходу Британії з ЄС, окрім як того проекту угоди, про який домовилася сама прем`єр. А якщо немає альтернативи, тоді який сенс прибирати британського прем`єр-міністра і ставити когось іншого? Більше того, ця невпевненість і невизначеність депутатів ще більше посилилися після того, як Євросоюз заявив, що не буде знову вести переговори з Британією про якийсь новий документ, аніж той, про який сторони уже домовилися після 1,5 років перемовин.

Ну не поспішайте, невже депутати не можуть проголосувати знову?
Ні, вже не можуть. Якщо лідер партії успішно переживає голосування за вотум недовіри, наступну подібну процедуру можна провести лише через рік. Іншими словами, прем`єр-міністр Тереза Мей на цілий рік отримала імунітет від подібного голосування своїх однопартійців. Тому відтепер вони її відправити у відставку не зможуть.

Чи впливає це голосування на подальший розвиток історії з Brexit?
Так, звичайно. Якби Тереза Мей подала у відставку, нового лідера обирали б ще цілий місяць. А це значить, що Британія провалила би дедлайн, до якого їхній парламент мав би затвердити проект угоди з ЄС про Brexit. Цілком імовірно, що нового лідера могли і не обрати, і все завершилося б призначенням дострокових виборів. А вони затягнули б час, і Британія покинула б ЄС у березні наступного року взагалі без жодної угоди з ЄС, що мало б катастрофічні наслідки для її економіки.
Оскільки Мей зберегла посаду, процес Brexit триває практично за графіком, але проблема його затвердження парламентом все ще зберігається, адже Мей так і не призначила дату нового голосування.

До речі, я забув, а що таке Brexit?
Це процес виходу Великої Британії з Євросоюзу. Процедура триває вже майже 2 роки. Вона має завершитися у березні 2019 року, коли Британія офіційно перестане бути членом ЄС.

У чому проблема Brexit і чому навколо нього такі баталії?
Проблема у тому, що на референдумі 2016 року розрив між тими, хто підтримав вихід з ЄС і тими, хто був проти, становив менше 1,5%. Відповідно, половина населення не хоче виходити з ЄС, а половина прагне цього. Тим не менше, прем`єр-міністр змушена виконувати рішення референдуму і вести переговори про вихід Британії зі складу Союзу.
Однак усіх не влаштовують умови цього виходу. Справа в тому, що після того, як Лондон залишить Євросоюз, він має визначитися, як будуть регулюватися його стосунки з Брюсселем у подальшому, після 2019 року. Ці положення прописуються у спеціальній угоді, яку ЄС і Британія мають укласти до офіційної дати Brexit у березні. У договорі прописуються основні моменти правового регулювання двосторонніх британсько-європейських стосунків: як працюватиме митниця, якими будуть податки на товари, яким буде статус громадян ЄС, які працюють у Британії, скільки грошей британці мають заплатити у бюджет ЄС як компенсацію за свій вихід тощо.
Але, зрозуміло, що сторони прагнуть вибити для себе вигідніші умови. Євросоюз, наприклад, не хоче втрачати гроші через вихід Британії і прагне запровадити їй якомога більшу компенсацію. У свою чергу, Лондон хоче вийти з ЄС так, щоб сплатити якомога менше. Ось так виникає перша суперечка між ними. А таких було сотні.
Фінальний варіант угоди між Британією і ЄС, який Тереза Мей представила депутатам після 1,5 років переговорів, не подобається багатьом політикам. Одні вважають, що договір занадто «м`який» і фактично залишає Британію підпорядкованою інституціям ЄС. Інші стверджують, що він дуже жорсткий, і треба зберегти тісніші зв`язки з ЄС. Треті взагалі не хочуть жодної угоди, натомість виступають за повний і різкий розрив з Брюсселем. А четверті вимагають повторного референдуму про Brexit.
Основні суперечливі моменти договору, навколо якого тривають дебати:
⦁ Чи буде Британія контролюватиме свою риболовну промисловість? (угода не дає відповіді на це питання)
⦁ Чи буде відновлено митний кордон між Північною Ірландію та Ірландією? (угода цього не передбачає)
⦁ Чи буде Британія виплачувати компенсацію у бюджет ЄС і якою буде сума? (угода не називає цифру)
⦁ Чи зберігатиме Суд ЄС вплив на Британію? (угода каже, що так)
⦁ Якими будуть правила на митниці? (угода це регулює, але не всім подобається)
⦁ Чи зможе Британія укладати торгові угоди з третіми країнами? (угода не дає чіткої відповіді)

Якщо за проект угоди про Brexit не проголосують, то Brexitа не буде?
Ні, він відбудеться в будь-якому випадку. У березні 2019 року Британія залишає Євросоюз, незалежно від того, чи підписала вона угоду з ним, чи ні. Різниця лише у тому, що якщо Британія вийде зі складу ЄС без договору, це стане дуже сильним ударом по її економці та фінансах, і змусить у подальші роки домовлятися з ЄС по кожній сфері співпраці окремо. А це стане справжнім кошмаром для бізнесу та інвесторів, які не будуть знати, що робити в умовах, коли відносини між двома сторонами абсолютно не врегульовані.

А чому просто не взяти і не скасувати Brexit?
Теоретично, Британія може це зробити. У своєму рішенні Суд ЄС постановив, що офіційний Лондон дійсно може скасувати Brexit, відкликавши відповідну заявку з Брюсселя. Однак навряд чи британський уряд піде на це.
Справа у тому, що скасування Brexit – це удар по інституту референдуму. Не можна просто так ігнорувати рішення референдуму, навіть якщо воно комусь не подобається. Це основа демократії, а референдум – один з основних інститутів демократичної держави. Якщо скасувати Brexit, у майбутньому всі будуть посилатися на цей приклад і вимагати постійних «переголосувань» з приводу ключових питань, а це дискредитує сам інститут референдуму як такий і він втратить силу. На таке політики не підуть.
До того ж, скасування Brexit вимагає затвердження цього рішення у парламенті, а там ідея повторного референдуму доволі маргінальна, і далеко не всі її підтримують.

Що тепер робитиме Тереза Мей?
У неї є менше місяця, щоб поставити на голосування свій проект угоди з ЄС про умови та строки Brexit. Якщо голосування провалиться, вона муситиме піти у відставку, а Британія вийде з ЄС взагалі без угоди.
Якщо ж вона за цей час, який у неї є зараз, встигне переконати депутатів підтримати проект, тоді Тереза Мей залишиться на посаді, а Британія залишить лави Євросоюзу у 2019 році з угодою у руках.
Прем`єр-міністр також намагається схилити ЄС до нових переговорів по проекту договору, щоб внести туди якісь косметичні та поверхневі поправки, які можуть переконати депутатів проголосувати за цей документ.

Це вже, звісно, дуже драматична історія, але чому мені це має бути цікавим?
Дуже просто. Від того, як саме Велика Британія покине ЄС залежатимуть позиції України у Європі, особливо у розрізі протистояння з РФ. Справа у тому, що якщо Британія залишить ЄС без угоди, це стане сильним економічним ударом по ЄС і Британії. У свою чергу, це послабить Євросоюз і відтягне час, коли він зможе реформуватися в умовах стабільного економічного зростання. А послаблення ЄС веде до посилення Росії, яка буде користуватися цією слабкістю, що ще більше загострити стосунки всередині Союзу. Оскільки Україні вигідно, щоб ЄС лишався єдиним, ціліснім та сильним, для нас вигідно, щоб проект угоди по Brexit парламент Британії схвалив, а країна вийшла з ЄС з договором, а не без нього.
Крім того, вихід Британії з ЄС має і ідеологічний аспект. Для багатьох європейських правих і націонал-популістів, які сповідують євроскепичні настрої, Brexit став символом занепаду ЄС як проекту та ідеї. А тому, якщо Британія вийде з ЄС і це зашкодить усьому Союзу, це стане ідеологічною перемогою для євроскептиків і правих. Вони отримають додатковий стимул і політичні рейтинги, граючи на цій темі. Чимало євроскептиків просувають ідею нормалізації стосунків з Росією і скасування проти неї санкцій. Відтак, Україні не вигідне посилення європейських націонал-популістів, а тому в цій ідеологічній боротьбі Україна на боці єврооптимізму, а не ідеї «поганого» Brexit.
Як бачимо, від Brexit залежить не просто доля ЄС, але й національна безпека України та її економічна співпраця з західними партнерами. Тому нам необхідно ретельно стежити за процесами у Британії у найближчі місяці.