В чому є ризики провалу антитерористичної операції

На мій погляд, з самого початку оголошена Турчиновим антитерористична операція (АТО) приречена на провал.

Вся проблема в тому, що неправильно кваліфіковано ситуацію. Події на Донбасі намагаються кваліфікувати як тероризм, хоча це не тероризм, а війна. Специфічна, але війна.

АТО – це правоохоронна операція, а в умовах війни потрібно проводити військові операції, з дотриманням всіх вимог, що ставляться саме до військових операцій.

Неправильна кваліфікація події, призводить до неправильного визначення цілей, постановки неправильних задач, неправильного застосування сил і засобів.

Правильний діагноз подій на Донбасі — війна, а саме її підвид – війна у місті серед мирного населення, щось типу герильї.

Ні військові з Міністерства оборони, ні правоохоронці з Альфи не мають навиків для ефективних дій в умовах такої війни. Їх до цього просто не готували. Вони не те що не мають необхідних навиків, 90% з них слово «герилья» ніколи не чули.

Основними завданнями такої війни є:

• ідентифікація «чужих», для їх подальшої нейтралізації;
• не розкриття себе та своїх дій.

Ні МО, ні Альфа цих завдань вирішити не можуть.

Цілями, під які заточені МО та Альфа, є: відкрита ліквідація або очевидного противника в умовах прямого зіткнення, або очевидного злочинця-терориста.

А цілями, які мають бути досягнуті в війні на Донбасі є не ліквідація сепаратистів (це вторинна задача), а сіяння серед них паніки та страху.

Сепаратисти так вільно себе почувають, бо:

• дії антитерористів їм відомі наперед (зрадники оголошують про них ще до початку самих дій);
• антитерористів легко ідентифікувати, відповідно, і нейтралізувати;
• сформовано живий щит для прикриття, який буде організований швидше, ніж до них підійдуть антитерористи.

Проміжний висновок: застосування дубів з МО та качків з Альфи в умовах такої війни неефективне.

Найкращими «солдатами» в такій війні є щось типу «семьорочніків» — непомітні мужички з постійним перегаром – які можуть тихо підійти, зробити роботу та швидко розчинитися.

Простим прикладом операції по поширенню страху і паніки серед сепаратистів може бути: вночі, мимо приміщень з сепаратистами проходять пару сірих мужичків, російськомовні, обмотані георгіївськими стрічками, і кидають по камінцю їм у вікна. Через 3,5 секунди виявляється, що це не камінці, а РГД-5 (не Ф-1, а саме РГД-5 — щоб всі осколки залишились в приміщенні:)

Наступної ночі подібне відбувається в іншому місці. На третю ніч всі адмінбудівні будуть порожні – сепаратисти самі порозбігаються.

Найстрашніша ситуація – це не тоді, коли тебе б’ють, або збираються бити, а коли не знаєш, хто і звідки б’є, і коли наступний удар. От таку ситуацію потрібно створити сепаратистам.

ПС. Для того, що мати успіх в герильї, взагалі-то, непогано б залучити хоч одного експерта з такого роду воєн, наприклад, автора підручника «Війна у натовпі».