Україна майбутнього президента. Політичні виклики

З якими викликами у політичній сфері зіштовхнеться новий президент Володимир Зеленський? Відповіді від Ігора Тишкевича по ключовим напрямкам.

Україна майбутнього президента. Політичні виклики

Виклик 1. Війна

Війна на Донбасі та анексія Криму – одні з ключових чинників, що впливають на внутрішню та зовнішню політику країни. Україна за п’ять років, що минули з часу окупації Кримського півострова та початку бойових дій у Донецькій і Луганській областях, не виробила алгоритму повернення контролю над цими територіями. Мінські угоди були результатом перемовин, а не реалізацією українського плану – на зустрічі президент країни їздив фактично з ідеями «припинення вогню» та «виведення чужих військ». Подальша риторика «як цього домогтися» зводилася до тез про виконання Мінських угод. Власного бачення, цілей і завдань не сформульовано. При цьому вже з 2015 року питання Криму вийшло за рамки активного обговорення. Російська Федерація у своїй політиці не розглядає питання війни на Донбасі як окрему кризу, що вимагає якнайшвидшого розв’язання, – її завданням є вихід на нову систему домовленостей, яка залишає за РФ статус наддержави та згоду ключових гравців на наявність «російських сфер впливу», до яких у Москві зараховують і Україну.

За п’ять років війни:

  • населення Донбасу (по обидва боки лінії фронту) зменшилося як мінімум на2 мільйони осіб, з яких понад 800 тисяч виїхали до РФ (690 тис. – на постійне проживання) і 1 мільйон – в інші області України;
  • істотно змінилася демографічна картина регіону – частка пенсіонерів інепрацездатного населення істотно вища, ніж в інших регіонах країни;
  • економіка регіону, основою якої були видобуток вугілля та металургія, частково зруйнована, частково стає неконкурентоспроможною;
  • на окупованих територіях зміцнюється місцева ідентичність, що з кожним роком лише посилює відрив населення від загальноукраїнського порядку денного;
  • інфраструктура й економіка вільних територій не відповідають завданням із розвитку регіону. Наприклад, Донецької області (у межах ВЦА) як єдиної системи практично не існує – економічні, гуманітарні, політичні зв’язки, наприклад Маріуполя і Краматорська, мізерні. Лише одним чинником, що скріплює регіон, є єдина адміністрація і єдине бюджетування соціальних програм.

У таких умовах наявність власного бачення алгоритмів реінтеграції окупованих територій, на яких вибудовується вся подальша внутрішня та зовнішня політика, є ключовим для нового Президента України.

Сценарій 1. Пливти за течією

Це консервативний сценарій – продовження політики, яку реалізують сьогодні і яку можна охарактеризувати як стан «ані війни, ані миру», з риторикою вірності Мінським домовленостям та вірою в ефективність санкційного тиску. Україна не формує цілісного бачення і самостійних планів розвитку регіону (який передбачає і реінтеграцію тимчасово окупованих територій), рухаючись у рамках, визначених зовнішніми гравцями.

Новий президент продовжує чекати на контури нового компромісу з РФ від США, ЄС, паралельно намагаючися заручитись обіцянками надання допомоги або кредитних ліній на відновлення регіону. При цьому в самих Донецькій і Луганській областях не реалізовуються масштабні проекти з перебудови економічних і політичних систем функціонування. Держава лише намагається зберегти стабільність.

У такому разі Україна ризикує виявитися жертвою «великої угоди», до якої Росія планомірно намагається підвести європейських і американських чиновників. Основи мирного плану узгоджуються на зустрічах без участі української сторони, Київ лише ставлять перед фактом досягнутого компромісу. Такий варіант розвитку подій на найближчі читири-п’ять років цілком імовірний. Його результатом стане мирна угода щодо Донбасу, яка вимагатиме істотних компромісів із боку України, насамперед у політичній сфері. Такими можуть бути поступки щодо більшої (порівняно з іншими регіонами) самостійності ОРДЛО, швидкі вибори депутатів до парламенту, повернення до повного фінансування регіону до отримання контролю над процесами на місцях.

Такі процеси здатні викликати чергову хвилю політичної кризи, сформувати недієздатну Верховну Раду (де фракція колишніх «бойовиків» буде зрівноважена сильними позиціями «націоналістів»).

Необхідність фінансування регіону, його відновлення без наявності плану щодо його перебудови може призвести до гальмування економічного зростання (чи до економічного спаду) та збільшення державного боргу.

Унаслідок цього відновлення регіону відбуватиметься без реформи його економічної структури, суспільних відносин. Фактично створюється подоба Донбасу зразка 2013 року,
на яку нашаровується вже сформована місцева ідентичність населення. Усе це є передумовами виникнення в майбутньому проблем, аналогічних тим, що були на початку 2014 року.

Питання Криму в консервативному сценарії остаточно зникає з порядку денного. Формально міжнародні партнери України не визнають факту агресії, але в реальності він не заважає їм співпрацювати з Російською Федерацією. Як це було, наприклад, за окупації Радянським Союзом країн Балтії.

Сценарій 2. Проактивний. Тверезе оцінювання ситуації, робота з підконтрольними територіями, боротьба за людину

Керівництво країни на чолі з президентом опрацювало кілька ключових сценаріїв розвитку ситуації на Донбасі, виходячи з міжнародної політичної, економічної ситуації, ресурсної бази України та активності Російської Федерації. У кожному сценарії оцінено необхідний час реалізації, кількість потрібних ресурсів та баланс сил на міжнародній арені. На основі таких розрахунків визначено поточний стан проблеми, можливі варіанти розвитку подій у короткій перспективі та точки (умови), за яких можливий перехід від негативного сценарію до нейтрального та від нейтрального до позитивного. На основі цього створено та реалізується план повернення контролю над територіями.

Президент усвідомлює, що проблема Донбасу існуватиме як мінімум найближчі п’ять-сім років. Увесь цей час суверенітет України не буде повністю поширюватися на ці території.

Виходячи з цього, новий президент діє за двома основними напрямками.

  1. Реальна інтеграція звільнених частин Донбасу, незалежно від подій на фронті. Реалізується ряд гуманітарних, освітніх, інформаційних програм, які підвищують стійкість регіону щодо політичних і економічних потрясінь. Зокрема:

а) центральна влада розробляє та здійснює інформаційну інтервенцію в місцевий медіапростір. Створюються (або створено умови для виникнення) мережі ЗМІ, ресурси в соціальних мережах, які подають загальний для України ідеологічний порядок денний у вигляді, адаптованому до місцевої специфіки сприйняття;

б) держава усвідомлює, що повернення до старого вугільно-металургійного укладу економіки як основи існування регіону згубне в політичному, демографічному та економічному вимірі. Враховуючи це, в регіоні реалізується план перебудови території;

в) з огляду на депопуляцію регіону внаслідок війни та трудової міграції держава формулює та реалізує спеціальні міграційні програми, покликані залучити в регіон працездатне населення як з інших областей країни (частково повернення ВПЛ), так і з-за кордону;

г) здійснена адміністративна реформа у вільних частинах областей покращує управління регіоном і ефективність надання послуг (адміністративних, соціальних, освітніх тощо) населенню. Як таку, наприклад, можна розглядати (тимчасове) розділення Донецької області на дві адміністративні одиниці з центрами в Краматорську та Маріуполі. При цьому, враховуючи реальну кількість населення, частину функцій надання послуг передано до сусідніх областей;

д) на вільних територіях Донецької та Луганської областей створено місця постійної дислокації військових частин з побудовою всієї відповідної інфраструктури, зокрема житла для особового складу та сімей військовослужбовців. У регіон переведено (або створюються) кілька з’єднань. Це, з одного боку, є фактором безпеки, що стабілізує, з іншого – створює нові робочі місця та розмиває демографічну карту регіону за рахунок прибулих військовослужбовців та членів їхніх родин;

е) держава здійснює політику створення привабливих умов для іноземних інвесторів, зокрема в інфраструктурні проекти, серед яких ключовими є:

  • рокадні автомобільні шляхи та залізниця вздовж лінії фронту для створення альтернативи Донецькому транспортному вузлу,
  • транспортний коридор Маріуполь – Бердянськ – Одеса у вигляді автомобільної та залізничної магістралей,
  • реформування енергетичної системи регіону.

 

  1. На окупованій території вже створюється (або створена й зміцнюється) місцева ідентичність, ніяк не пов’язана з Україною. Тому президент заявляє, що ключовим питанням звільнення Донбасу є лояльність громадян до Української держави, ане тільки наявність прапорів над адміністративними будівлями. Як наслідок політику спрямовано на «окремого громадянина», що виявляється:

а) в інформаційній інтервенції за принципами, наведеними вище;

б) у сприянні переселенню громадян з окупованої території заради отримання роботи, освіти, комфортних умов життя. Основою такої роботи можуть стати програми побудови житла (за гроші міжнародних донорів, інвесторів), які реалізуються за принципом: «Є інвестор – є житло для його працівників». Ключова теза для співгромадян під окупацією: «У нас робота, житло, майбутнє»;

в) у програмі надання освіти (професійно-технічної та вищої) для молоді Донбасу (зокрема з окупованих територій), яка здійснюється в тісній кооперації з роботодавцями та передбачає можливість отримання першого робочого місця після закінчення навчального закладу;

г) в озвученій і вже втілюваній програмі амністії для працівників бюджетної сфери та учасників НЗФ з окупованих територій, у якій передбачено можливість приймання переселенців сім’ями. Цю програму пов’язано із зазначеними вище ініціативами (пункти А – В) щодо створення нових робочих місць (із побудовою житла), реформою економіки регіону, створенням орієнтованої на потреби економіки системи освіти.

Унаслідок реалізації таких кроків Україна посилює вплив на настрої населення по обидва боки лінії фронту. Наявність роботи, перспективи, безпеки, ефективні послуги є найкращим способом посилення лояльності місцевого населення до Української держави. Міграційні процеси, які відбуваються, з одного боку, зменшують доступну окупантам ресурсну базу, з іншого – змінюють структуру населення і поступово зменшують рівень «замкнутості» місцевої спільноти.

Одночасно з цим досягається ще одна мета – створення в регіоні ефективної економічної системи, яка зменшує «воєнне» і супутнє війні навантаження на державний бюджет.

Активний сценарій щодо Криму

Розв’язання проблеми повернення Криму – на жаль, ще довший процес, якщо порівнювати з Донбасом. Ситуацію ускладнює те, що в рамках нинішньої російської політики й ідеології повернення півострова є неможливим. У Криму живе досить велика кількість проросійськи налаштованих громадян, до того ж РФ активно проводить політику заміщення місцевого населення, зокрема переселяючи на півострів силовиків, пенсіонерів з інших регіонів країни.

За таких умов активна політика щодо Криму – робота з посилення впливу України на настрої жителів півострова і максималізація російських витрат на утримання Криму. Це реалізовано через:

  • ініціацію українською владою судових позовів у міжнародних арбітражах щодо нанесення шкоди економіці країни внаслідок анексії Криму. Це стосується й судових позовів від переселенців, пов’язаних із втратою контролю над нерухомим майном, втратою власності;
  • сприяння й ініціацію таких позовів від бізнес-структур як України, так і іноземних держав. Зокрема з мінімальних приводів, як-от, наприклад, затримка з проходженням судна до порту призначення;
  • фіксацію реєстру нерухомого майна Криму станом на 2013 рік і позиції, що будь-яка зміна власника без участі Української держави – незаконна, як незаконне й будь-яке нове будівництво;
  • регулярні консультації з Турецькою Республікою з питань гармонізації турецьких іукраїнських програм підтримки кримських татар, реалізацію спільної політики в цій галузі;
  • підтримку створення регіональних політичних партій у Криму. Не обов’язково звідвертою проукраїнською позицією – це можуть бути сили, що ставлять на чільне місце «кримський порядок денний»;
  • реалізовану програму інформаційної інтервенції до Криму за аналогією з політикою для Донбасу;
  • переслідування громадян третіх країн, які відвідали Крим із території РФ абозпорушенням українського законодавства;
  • фонди, які створено і які діють при Посольстві України в РФ, фінансуючи гуманітарні програми на територіях із великою кількістю українського населення (нетільки Криму).

Виклик 2. Олігархічний «договорняк» і феодалізація України

Великі олігархічні групи сьогодні контролюють не менше 13% української економіки – це «старі» ФПГ. Однак, якщо до них додати «молодих олігархів» – бізнес-структури, що посилили свій вплив завдяки політичній або зовнішньоекономічній кон’юнктурі, ця цифра може зрости до 20%.

Олігархи сьогодні контролюють понад 50% депутатів парламенту, більш ніж 90% телевізійного ефіру, саме вони є реальними архітекторами політичної системи країни, завдяки якій центральні органи влади ослаблені і мають обмежений вплив. Це призвело до того, що державні інститути чи держава як єдина система втратили функцію арбітра та монополію на насильство.

На тлі слабкої влади створюються передумови для формування замкнутих політико-економічних систем на місцевому рівні, коли еліти певної території контролюють бізнес, ЗМІ, депутатів місцевих рад та бюджетний процес. Перші приклади виникали ще в середині нульових і існують досі. Процес децентралізації на тлі слабкості державних інститутів і втрати функції арбітра посилює процеси і вже веде до феодалізації України – створення безлічі регіональних міні-олігархічних угруповань, феодальної системи функціонування держави.

При цьому в країні спостерігається криза старої моделі олігархічного консенсусу, який сьогодні гальмує не тільки розвиток країни, а й самі олігархічні групи.

Сценарій 1. Пливти за течією

Цей сценарій передбачає або повернення, відродження системи олігархічного консенсусу зразка 2010 року, коли великі ФПГ фактично керували державою і визначали політику країни, або модернізацію системи, за якої олігархи, як і раніше, контролюють медійне та політичне поле, використовують свій вплив для отримання ексклюзивних умов для свого бізнесу.

Варіант «модернізації» може супроводжуватися протистоянням влади одній або кільком олігархічним групам, але при цьому спостерігається посилення інших – тих, хто виступає в цей час на боці влади (або отримав більший вплив у державних інститутах).

У такому форматі триває посилення регіональних груп, які формують міні-олігархічні або неофеодальні системи на рівні окремих регіонів. Політичні партії, прагнучи отримати владу, змушені домовлятися з олігархічними групами та місцевими «неофеодалами», йдучи на поступки в політиці, економіці, бюджетуванні. Такий підхід може забезпечити видимість зміцнення влади, навіть видимість боротьби з корупцією в короткій перспективі.

Але в перспективі чотирьох-п’яти років або раніше, в разі ще однієї хвилі світової фінансової кризи, ресурсна база держави знову зменшиться, що посилить конкуренцію між ФПГ. За такого розвитку подій політична стабільність зникне, поступившись місцем боротьбі за інтереси окремих угрупувань – фінансово-промислових і/або регіональних. Державні інститути ще більше послабшають, що призведе до загрози дезінтеграції країни в перспективі 10–15 років.

Альтернатива – ще один виток революції, який або може створити нову систему влади (в разі, якщо рушієм процесів виступає організований середній клас), або призводить до чергового переділу сфер впливу, зовнішніх змін зі збереженням суті старої системи
(2005-й, 2014 рік).

Сценарій 2. Проактивний

Проактивний сценарій полягає в посиленні державних інститутів і виході на переформатування систем відносин між бізнесом, суспільством і державою. Це забезпечується за рахунок:

  • посилення партії влади – президента і формування пропрезидентської коаліції впарламенті. Можливо, через достроковий розпуск Верховної Ради, яку буде обрано восени 2019 року;
  • завершення судової реформи та створення незалежних судів, здатних задовольнити запит суспільства на правосуддя;
  • формування партій середнього класу – ідеологічних рухів, фінансово незалежних відвеликих ФПГ (фінансування прихильниками і певною мірою державою);
  • сформульованого ключовими політичними гравцями чіткого бачення існування політичної системи, відокремленої від впливу олігархів.
  • зміни виборчого законодавства – мажоритарна система як важіль впливу «неофеодальних» угруповань ліквідується.

Далі є два різних варіанти розвитку подій.

  1. «Британський сценарій», за якого сильна влада починає різкий і жорсткий процес деолігархізації, входячи в конфлікт з усіма олігархічними групами, зокрема з тими, завдяки яким вона була сформована. При цьому як компенсація розробляється легальна система лобізму, що дає змогу великому бізнесу доносити свої ідеї до політичних еліт. Другий компенсатор – можливість легалізувати активи шляхом, наприклад, разової сплати податку, що знімає питання про законність їх придбання в минулому.
  2. «Варіант круглого столу», за якого держава і суспільство (в особі державних інститутів, ідеологічних партій) досягають із ключовими олігархічними групами домовленостей пронову систему взаємодії. Олігархи гарантують вихід із політичного поля, сильні державні інститути дають гарантію виконання ролі арбітра, суспільство – контролю над виконанням домовленостей. Формат гарантує олігархам відсутність претензій за дії, які відбулися домоменту досягнення домовленості, створюють умови легалізації активів.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» вYoutube, страницу «Хвилі» в Facebook

Последние новости

Антонов возобновил договор с Кубой по Ан-158

ГУР: Командование РФ заставляет своих наемников на Донбассе…

Карасев утверждает, что Аграрная партия набирает 7% на…

Суд в Киеве продлил арест Вышинскому

Стала известна стоимость минимальной продуктовой корзины в Украине

Зеленский уволил посла в США Чалого

Можем приземлиться на Луне через два года, -…

СБУ провела обыски из-за поставки в армию непригодной…

Суды Нидерландов и Люксембурга отклонили апелляции «Газпрома» на…

Полторак прокомментировал инцидент с «толчком» от Зеленского

Россия поддерживает правые популистские партии в Европе -…

Группа компаний «Мотор Сич» два года финансировала террористов…

Гибралтар продлил задержание иранского танкера до 15 августа

Назначать и отменять субсидии будут в новой системе

ОПОРА назвала партии, которые наиболее активно агитируют