Справа Ставицького, Хто і навіщо вкинув «плівки»?

Так сталося, що особою Едуарда Ставицького я почав цікавитися ще коли він був у владі. Вперше це прізвище виникло в 2007 році, коли Юлія Тимошенко звинуватила керівництво «Надра України» у незаконній видачі 19 ліцензій на видобуток нафти і газу. На той час Ставицький вже був головою правління НАК “Надра України”. Потім його ім’я фігурувало у справі відчуження Межигір’я…

Вже перебуваючи на посаді міністра енергетики та вугільної промисловості України (2012 — 2014 рр) Ставицький був учасником кількох епічних скандалів, пов’язаних з “віджимом” активів. Його навіть Нестор Шуфрич обвинувачував у рейдерстві.

Вважається, що він особисто брав участь у створенні “мильної бульбашки” навколо сланцевого газу, який мав забезпечити українську енергонезалежність. Точніше сланцевий газ, дійсно міг би посприяти цьому, але міністерство вело дивні подвійні ігри з екологами, “зливаючи” технічну документацію противникам розробки сланцевого газу.

Після Майдану по самого Ставицького прийшли лише під кінець березня 2014 року. Генпрокуратура разом з УБОЗ МВС України провела обшук в квартирі Ставицького, де знайшла 5 мільйонів доларів США, майже 50 кілограмів (!) золота у злитках та коштовності.

Але сам Ставицький встиг втікти до Ізраїлю. Тепер він має ізраїльський паспорт та нове прізвище – Натан Розенберг.

Тут в мене багато запитань до постмайданної влади. Кілька тижнів злочинної (а мені здається і свідомої) бездіяльності в кінці лютого – початку березня 2014 року і тепер ми маємо цілий виводок “кримінальних мігрантів” за кордоном, яких не взмозі дістати.

Щодо самого екс-міністра таки було відкрито кримінальне провадження за фактами вчинення злочинів за статтями «привласнення, розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем у особливо великих розмірах», а також «легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Чому я так детально розписую ніби-то відомі факти?

А тому, що сьогодні, читаючи деяких журналістів-розслідувачів, починає складатися враження, що п. Ставицький це такий собі “постраждалий бізнесмен”, якого переслідує українська Феміда. Його слова та свідчення беруться на віру, а цитати та аудіозаписи розглядаються не критично і без загального контексту.

Нагадаю, Ставицький давно грає в “оперативні ігри”. Ще на початку 2016 року він вкинув до українського інформполя інформацію про нібито його контакти з Анатолієм Матіосом. Пізніше, він звинуватив головного військового прокурора в тому, що той через “третіх осіб” вимагає в нього 5 млн долл. Це сталося в квітні 2016 року, коли сам Матіос передав міністру юстиції Ізраїлю Аелет Шакед запит ГПУ про допомогу у розслідуванні проти Ставицького.

Я не виключаю, що контакти з Ставицьким у Матіоса були. Але очевидно, що ніякої “змови” і “зради” не сталося, бо сам фігурант почав “вкидати” компромат проти військового прокурора. Але крім заяв Ставицький жодних підтверджень нібито вимагань так і не зміг представити, хоча це вочевидь змогло б вирішити купу питань для нього перед ізраїльською владою. Це, підкреслюю, був квітень 2016 року!

Візит заступників генпрокурора Євгена Єніна та Анжели Стрижевської відбувся в листопаді 2016 року! Тобто, вже було відомо, що Ставицький грає в якусь гру, вкидає окремі сюжети в інформаційний простір, звинувачує Матіоса.

Невже ви думаєте, що два зама голови ГПУ поїдуть до такого персонажа із пропозицією “порєшать”? Потрібно бути дуже наївними, щоб повірити в таку легенду.

Обидва заступника генпрокурора – це фахові люди. Так само і Юрій Луценко не давав би їм подібних доручень через високий ризик “зливу” інформації від обвинувачуваного.

Справа в тому, що сам Ставицький вже в жовтні 2016 року здійснив кілька спроб вийти на контакт з слідчими прокуратури і виявив бажання ще раз поговорити про угоду зі слідством.

Угода зі слідством – неоднозначний інструмент. З одного боку суспільство вимагає “посадок”. З іншого боку, — як каже сам Юрій Луценко, — “Чого ми хочемо: наповнення бюджету, чи наповнення тюрем”.

Я не погоджуюся з цією логікою, бо вважаю, що такі люди як Ставицький не заслуговують на угоду зі слідством і мають бути за будь-яку ціну покарані.

Але в Україні є чинний КПК, який дозволяє “укладення угоди на будь-якій стадії процесу і будь-яка можливість укладення угоди має бути використана”.

Тому 13 листопада 2016 року і відбулося відрядження представників ГПУ до Ізраїлю та відома зустріч в одному з отелів Тель-Авіву.

В нарізці аудіо від Ставицького ми бачимо лише частину розмови. І будь-який експерт скаже, що фрагменти не клеяться міжсобою, там не вистачає епізодів. А вони, ці епізоди були. На це вказує вся подальша логіка слідства і дій ГПУ.

Ставицькому запропонували визнати вину, відшкодувати збитки (в межах, визначених експертизою) і дати викривні покази щодо інших співучасників (Юри “Єнакієвського”, Курченка тощо).

Наш герой вирішив потягнути та ухилявся від прямої відповіді. Анжела Стрижевська стверджує, що “підозрюваний на той період часу не був готовий до співпраці, а лише намагався затягнути процес”. Тому ГПУ вже в грудні 2016 року ініціювала процедури спеціального досудового розслідування (після отримання результатів експертизи про визначенні суми збитків).

Розслідувачі “Слідство.info” говорять, що після цих відвідин представників ГПУ до Ізраїлю прокурорські те і робили, що затягували терміни розслідування через досягнення позапроцесуальних домовленостей.

Якби ці “позапроцесуальні домовленості” існували, то чому тоді ГПУ послідовно реалізовували процесуальні дії: від пред’явлення остаточної підозри Ставицькому 24 грудня 2016 року – до винесення 8 травня 2018 року обвинувального акту за ознаками ч.5 ст.191, ч.3 ст.209, ст.366, ч.3 ст.358 КК України, який і скерований до суду. І як ми бачимо з 2016 по 2018 рр кваліфікація дій Ставицького не зазнала жодних змін.

Насправді, найдовші періоди затягування процесу по Ставицькому стосуються ролі суду у процесі — 9 місяців прокуратура чекала на дозвіл на спеціальне досудове розслідування (заочне засудження). Ще близько 4 місяців адвокати підозрюваного знайомилися зі справою.

Саме судова система та недоліки процесуального законодавства залишаються «найслабшими ланками» у розслідуванні гучних корупційних злочинів. Прокуратурі тут не лишається нічого, окрім як слідувати процедурі. Може настав час цю процедуру відкоригувати?

Тепер головне! Для чого Ставицькому підкидати журналістам “плівки”?

Справа в тому, що обвинувачення серьйозні і інкриміновані статті ККУ передбачають тривалий термін ув’язнення і конфіскацію всього майна. Окрім того, в Ізраїлі завершується екстрадиційний процес (я не впевнений що це буде швидко і взагалі відбудеться екстрадиція, але) і Ставицький про це також знає. Йому потрібні контраргументи для того, щоб виставити себе жертвою шантажу та вимагання з боку українських чиновників.

Прокуратура відмовлялася перекваліфіковувати обвинувачення без угоди фігуранта із слідством. А для Ставицького така угода може обернутися значними проблемами, бо він досі пов’язаний бізнес-інтересами і минулим з тими, кого йому пропонують “здати”.

Є також і конспірологічна версія. Кажуть, що Ставицький зустрічався з одним з кандидатів в президенти України і вони домовилися про синхронізацію дій по створенню “поясу проблем” для чинної влади. Хоча куди вже більше тих проблем у Порошенка.

В будь-якому разі наш “ізраїльський герой” вдався до звичайної для нього гри. Не виключено, що це лише перша порція уривків аудізаписів.

Ставицький знається на інформаційгому шумі і на скандалах. З яким захопленням він відгукувався про “плівки Оніщенка” ще влітку 2016 році в інтерв’ю українським журналісткам Світлані Крюковій та Севгіль Масаєвій. “Справа Оніщенка стане для української влади скандалом рівня Ніксона… всі чиновники та владоможці серьозно посраждають”, — заздрив він.

Тому зараз плівки Ставицького можна розглядати як такий собі ремейк плівок Оніщенка.

І ще одне. Мене різанула синхронізація риторики у справі Ставицького в середовищі екс-регіоналів та професійних борців з корупцією. Першим хто кинувся коментувати ситуацію з розслідуванням “Слідство.info” був колишній прокурор Касько, якому донедавна самому закидали незаконне привласнення службових квартир шляхом використання підробних документів. З іншого боку з подібними ж меседжами виступили речники “уряду України в Москві”. Співпадіння?

Я не відмовляю колегам іх “Слідство.info” в праві розслідувати та публікувати знайдені факти. У будь-якому разі, журналісти мають на це право. Я також не є адвокатом ГПУ, навпаки я іноді жорстко її критикую. Але цього разу, друзі, ви явно мимо!

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.