Системна та контрсистемна опозиції в Україні

Поки що сталося так, як і прогнозувалося. Дрібні цілі бунтівників від 17 жовтня 2017 року спричинили кризу протестного руху, якою вже скористалася влада та її аналітики, щоб дискредитувати опозицію.

Водночас саме цей протест жовтня 2017 року, перший настільки масштабний антивладний виступ громади після Майдану 2013-2014-х років, показав необхідність визначатися у принциповій позиції – ми продовжуємо революцію чи ми погоджуємося на ситуацію, коли влада під тиском громади повільно і дуже довго буде здійснювати потрібні зміни в країні.

Саме в цьому контексті ми маємо розглянути дві принципово різні опозиції до влади – системну та контрсистемну.

Традиційно існує трохи інше розрізнення. Візьмемо хоча б визначення з української Вікіпедії: «за ставленням до системи влади виокремлюють системну (яка поділяє основні цінності, принципи та цілі існуючої політичної системи, але заперечує методи здійснення політики) та позасистемну (яка не згодна не лише з діями владних структур, а й з самими підвалинами суспільно-політичного ладу в країні) «.

Водночас більш правильно говорити не про системну та позасистемну, а про системну та контрсистемну, бо контрсистемна опозиція може бути як внутрісистемна (парламентська опозиція), так і позасистемна (громадянська опозиція, опозиція нових політичних сил, опозиція старих політичних сил, які ще не потрапили чи вже опинились поза Парламентом і т.д.)

В Україні можна чітко побачити прояви системної опозиції – «Радикальна партія Олега Ляшка», «Батьківщина», «Самопоміч». Водночас деякі з цих партій-фракцій Парламенту спричиняются до контрсистемних дій. Коли представники «Самопомочі» блокують торгівлю з ОРДЛО чи представники «Батьківщини» заявляють про необхідність дострокових перевиборів Президента, вони діють як контрсистемна опозиція, хоча і чисто внутрісистемна (парламентська). Відтак частина нашої внутрісистемної опозиції епізодично виступає як контрсистемна опозиція.

З іншого боку, коли представники БПП Лещенко та Найем виступають організаторами протесту задля громадського тиску на Парламент (бо це не тиск на Президента), вони діють як системна опозиція. Отже частина парламентської більшості (бо Парламентської Коаліції всупереч Конституції та Регламенту ВР у нас немає) теж може діяти як системна опозиція.

Ще з одного боку, бути позасистемною опозицією, як, наприклад, ВО «Свобода», ще не означає бути контрсистемною опозицією. Остання публічна позиція націоналістів чітко зафіксувала той факт, що у них немає жодної контрсистемної вимоги. Відтак позасистемна опозиція ВО «Свобода» є навіть більш системною опозицією, ніж внутрісистемна опозиція «Самопоміч» чи «Батьківщина». Це ще раз підтверджує той факт, що «галицький консенсус»це не політологічна вигадка, а доконаний факт. Отже частина позасистемної опозиції діє у нас як системна опозиція.

Деякі не дуже розумні теоретики іноді ототожнюють системну опозицію з конструктивною, а контрсистемну опозицію з деструктивною. Насправді це не так. Діяти контрсистемно це означає не просто руйнувати наявну систему, а творити нову систему. Тому тут часто буває навпаки – системна опозиція може діяти деструктивно на перспективу, а контрсистемна опозиція може діяти конструктивно на перспективу.

До речі саме так зараз провладні політики та експерти-аналітики намагаються критикувати нинішній протест – за його епізодичну деструктивність. І для цього є багато підстав. Бо нинішні протести просто пришвидчують політичні дії Парламенту – вони не виходять на рівень контрсистемних вимог.

Особливо смішно і знущально навіть над здоровим глуздом виглядає назва нинішнього протесту – «Велика політична реформа». Давайте ще раз згадаємо вимоги цих горе-революціонерів: скасування депутатської недоторканності; створення Антикорупційного суду; зміна виборчого законодавства. Це справді ВЕЛИКА політична реформа?

Велика політична реформа є лише конституційна реформа на рівні Нової Конституції від громади. Ніщо інше великою політичною реформою не є.

Що робити протестантам тепер, коли влада показала половинчату готовність ці вимоги виконувати, і, спираючись на чисто законодавчі норми, підвисила ці питання надовго? Це ж було неважко спрогнозувати. Чи все-таки у протестантів була домовленість з владою злити протест і каналізувати протестний потенціал, тобто що називається «випустити пар»?

Ніхто з громадян, та і я також, не піддає сумніву необхідність виконання цих вимог. Але називати їх «великою політичною реформою» та сподіватися на те, що вони викличуть всезагальний протест, це зовсім невірно.

Виникає питання – де ж нам шукати не просто позасистемну опозицію, а контрсистемну?

Суть контрсистемної дії у тому, що ця дія повинна бути спрямована на зміну системи, перезаснування держави, повне заміщення представників нинішньої влади тими, кому довіряють.

В своїй попередній роботі щодо планованого протесту я сформулював деякі вимоги справжньої контрсистемної опозиції.

Провладний критик Олеся Яхно справедливо дорікає нинішнім протестантам за те, що їх вимоги знаходяться в сфері політики, я б уточнив навіть – в сфері інституційної політики. Вона також дорікає їм за те, що у них немає нових ініціатив, та за те, що всередині них ідуть чвари. Отже ці докори можна узагальнити так – системна та навіть позасистемні опозиції досі не готові виступати як контрсистемні.

Отже контрсистемна опозиція формується сьогодні поза владою. Саме там, всередині активної громади, з’являється сьогодні бачення нової України. Саме там знаходиться справжня контрсистемна опозиція.

Мене глибоко схвилював і порадував пост на Фейсбук за 19 жовтня 2017 року харків’янина Олександра Ружанського, який я приведу в частині вимог.

«1. Як можна скоріше зібрання патріотичних активістів, політиків і представників націонал-патріотичних рухів, які беззаперечно опозиційно налаштовані щодо діючої влади. Таке зібрання повинно в найкоротший термін відпрацювати лише одне, але надважке питання: вибори в Конгрес національного порятунку України (назва умовна), який стане громадянською альтернативою існуючій владі.

2. Обраний Конгрес створює свої представницькі органи на місцях, в першу чергу, в обласних центрах і максимально акумулює навколо себе патріотичний громадський актив.

3. КНПУ оголошує вимоги:

— негайна відставка Порошенка;

— прийняття Верховною Радою в найкоротший термін нового закону про вибори, винятково на пропорційній основі, за відкритими спискам, і з забороною обиратися до ВР більше двох разів;

— відставка діючого складу ЦВК і обрання нового з обов’язковим узгодженням нових членів з КНПУ;

— розпуск, одразу після прийняття вказаних законів, діючої Верховної ради і оголошення нових виборів до неї.

4. КНПУ створює конституційну комісію, яка або виробляє нову Конституцію, або пропонує зміни до діючої. За цими змінами повноваження Президента максимально звужуються до церемоніальних і підстраховочних функцій. Єдиною головою виконавчої влади стає Прем’єр-міністр обраний парламентом.

5. Аби уникнути збройного протистояння в державі, на період до обрання нової ВР, КНПУ, разом з діючим парламентом, створює технічний уряд де усі силові міністри та міністр закордонних справ призначаються тільки за узгодженням з КНПУ.

Це, щодо технології зміни діючої влади. Все дуже схематично і з урахуванням запобігання громадянського конфлікту.

Щодо подальших змін в країні. Моє особисте бачення:

1. Ліквідація ГПУ в нинішньому вигляді і створення нової прокуратури з єдиною функцією державного обвинувачення. Скорочення за таким сценарієм прокурорів мінімум в 3 рази.

2. Створення справжнього суду присяжних. Звільнення і перепризначення всіх суддів за відкритим і публічним конкурсом.

3. Скорочення МВС мінімум в 2 рази з переходом від окремих оперативних і слідчих структур до загальної служби детективів.

4. Повна ліквідація державних адміністрацій. Вся влада на місцях – органам місцевого самоврядування.

5. Радикальне зниження розмірів і кількості податків. Ліквідація корупційного ПДВ і перехід на податок з продаж.

6. Ніяких соціальних податків з робітників на підприємствах. Всі податки на фізичну особу людина платить самостійно, завдяки чому починає самостійно оцінювати розмір податків через власну кишеню.

7. Максимальне залучення великих і технологічних інвестицій. Компанія, яка вкладає не менше $50-100 мільйонів звільняється від всіх податків на 10 років за єдиною умовою – Мінімальна заробітна плата некваліфікованих робітників – 500 доларів, у кваліфікованих та інженерів – 1000 доларів.

Інвестиційні галузі: автобудівництво, авіаційна та космічна промисловості, робототехніка, сучасне верстато- і приладобудування, електронні технології і тому подібне.

8. Безмитове і безподаткове ввезення уживаних автівок з Заходу не старше 15 років. Єдина платня при реєстрації такої автівки – 100 доларів на дороги.

10. Визнання неконтрольованих територій Донбасу і Криму окупованими Росією з припиненням соціальних виплат усім, хто там знаходиться на постійній основі. Зекономлені гроші видавати переселенцям з окупованих територій для придбання житла

11. Негайне встановлення візового режиму з РФ, поступове, але швидке припинення усіх економічних зв’язків з Росією до звільнення УСІХ захоплених нею українських територій, включаючи Крим.

12. Введення процедури підтвердження українського громадянства для всіх громадян України шляхом проходження іспитів на знання української мови та Конституції України. Особи, які не пройдуть дані іспити, або відмовляться від них, позбавляються громадянства України і отримують статус негромадянина, або часткового громадянина зі збереженням соціальних гарантій, але позбавленням права обирати і бути обраним до органів державної влади і займати державні посади.

13. Відміна усіх законів прийнятих ВР з порушенням регламенту і процедури та встановлення суворої кримінальної відповідальності за голосування за іншого депутата у ВР та у всіх інших представницьких органах влади.

UPD. Не став писати тут про обов’язкове притягнення до відповідальності всіх з очільників діючої влади, які задіяні в корупції і державній зраді, бо це потребує більш детального опису. Проте, необхідність повернути дію принципу невідворотності покарання саме для держслужбовців є одним з ключових моментів.

UPD 2 Друзі, вибачаюся, поспіхом забув написати про дуже важливу річ. Вважайте це пунктом 14.

Обов’язкове повернення у власність держави всіх стратегічних об’єктів енергетики. Я не соціаліст. Мова йде про енергетичну безпеку країни і про забезпечення населення України енергоресурсами за справжніми цінами, виходячи з собівартості загальнонеобхідного товару і амортизаційних та направлених на перспективу видатків. Існуюча «ринкова» ціна на енергоресурси, це шахрайська схема і корупційна маніпуляція…»

Звичайно багато позицій тут підлягають критиці та корекції. Особливо сумнівними є відцентрові тенденції (вся влада місцевим органам влади) та підтвердження знання української мови для всіх громадян (для чиновників, освітян та працівників державних та муніципальних закладів торгівлі це правильно, але от для всіх громадян – дуже сумнівна річ).

Водночас мислення саме в цьому напрямку породжує умови для докорінного перезавантаження держави.

Тут є інновації, тут є державницьке мислення, тут зрештою є засновки для контрсистемної опозиції, яка водночас є конструктивною опозицією.

Тому Україні сьогодні потрібна саме контрсистемна конструктивна опозиція. Саме така опозиція може і має право організовувати всезагальні протести. Саме така опозиція може стати носієм змістів того майбутнього для країни, яке має позитивну перспективу.

Джерело: блог Сергія Дацюка