Що вдалося і що не вдалося Квіташвілі

Читачі ХВИЛІ виявилися більш вдячними до нашого попереднього тексту аніж власні, тому було прийнято рішення написати ще один. Приємно спілкуватися з людьми, яким не треба розжовувати. Сподіваємося, цей допис стане у нагоді тим, хто чекає на нового міністра.

Заява про відставку міністра Квіташвілі сколихнула український медіапростір. З цього приводу висловилися всі, і навіть ті, на кого важко було розраховувати. Увагу події приділили маститі журналісти, політологи і не лише. Відзначився навіть Семен Глузман. У тексті опублікованому на «НВ» він так далеко зайшов у своїй нелюбові до останніх міністрів, що опинився у таборі прихильників Раїси Богатирьової. Але то таке. У моральних авторитетів «таке» буває часто: то ініціативу якусь очолять під патронатом якогось жлоба, то підписи поставлять під блюдолизьким зверненням «громадськості».

Проаналізували все. Навіть викрили хитрість політичної сили, яка спочатку тихо призначила Квіташвілі, а потім довела його до політичного самогубства. Це блискуче зробив Віталій Портников.

Але не зважаючи на проведене глибинне буріння є відчуття, що чогось недоаналізували, і якось не правильно провели (чи ще проводять) в «останню путь» міністра. Квіташвілі представляють як жертву (стаття Фесенко), яка хотіла щось зробити, але їй не дали. Ніхто чомусь не проаналізував, а що такого мав зробити пан Сандро, щоб ми шкодували за не виконаним. Може навпаки, нам треба тішитись, що Квіташвілі не вдалося?

Нагадаємо, що будь-який міністр ОЗ не є суб’єктом політики, у тому числі й медичної. Треба розуміти, що особа, яка заступає на роль міністра апріорі погоджується виконувати чиюсь волю. Але не треба думати, що люди, які призначають міністрів повідомляють їм про свої замисли. Також не треба думати, що «тримачі смислів» дурніші за призначених ними міністрів. Вони дуже добре розуміють коли почати процес і коли його зупинити. Не можна знімати відповідальності і з міністрів, вони також розуміють, що роблять.

Олександр Мерабович дуже добре розумів, для чого він разом із Стратегічною дорадчою групою МОЗ відмовилися від «страхової медицини». Вона насправді не потрібна. Але це було зроблено не тому, що вона не потрібна. Це було зроблено для того аби виконати завдання «центру» — погасити очікування населення на додаткове фінансування медицини. Наступним кроком було оприбуткування неформальних платежів, що дало можливість намалювати цифру у 7,6% від ВВП витрат держави на медицину. Хоча реальна цифра 3 – 3,6%. Далі у публічний простір було введено слово «субвенція». Треба сказати, що намагання прищепити комплекс провини у лікарів та громадян робилися багатьма діячами. Але якщо Ірина Акімова лише пропонувала вслухатися у цифру 40 млрд. грн. (сума зведеного бюджету у 2010 році), для того аби заговорити 3,6% від ВВП, то нинішній міністр уже дорікав 40 млрд.. А після фрази: держава вам виділила субвенцію у 40 млрд. грн. просто хотілося цілувати ноги.

І це ще не все. Міністр намагався переконати населення, що розраховувати на державу можуть лише ниці та убогі, а решті населення треба готувати гроші. Так ніби зарплати та пенсії в Україні складають 74% від ВВП, а в США — 30% (в реальності навпаки).  Цікаво, що частка витрат на оплату праці у структурі витрат на виробництво в Україні у 5 разів менша як в США. Може міністр плутав Україну з «Гамерикою»?

Хитрі замисли Квіташвілі стосовно легалізації діяльності лікарень були викриті Борисом Тодуровим, який прямим текстом сказав, що якщо чиновники під реформою розуміють відібрати їх заробіток і спрямувати його на капітальні витрати лікарень, то такі реформи їм не потрібні. Тому всі хто намагається звинуватити міністра у поганому менеджменті абсолютно не праві. Міністр прекрасний менеджер, і йому багато що вдалося зробити.

Може хто не знає, що таке менеджер в українському розумінні, то ми пояснимо. Менеджер в Україні, це людина, яка за гроші господаря допомагає йому дурити підлеглих. Для того, щоб підлеглі не вимагали підняття заробітної плати, він буде допомагати господарю у її несвоєчасній виплаті, розповідаючи байки про складні економічні умови в країні. Байдуже, що уже 10-й рік. Менеджер ніколи не буде перечити власнику бізнеса проти введення в адміністрацію людей, які невідомо звідки взялися і не мають жодного поняття про сферу у якій вони працюють, тому що й самі мало у чому розбираються. Менеджер буде з усіма чемно вітатися, проводити наради, бути відкритим для того щоб вивідати потрібну інформацію, яка потім використовуватиметься для маніпуляцій і таке інше.

Нічого не нагадує? І це все не з пальця висмоктано, це реалії української економіки, українського бізнесу, культури управління.

Успішним менеджер вважається доти, доки йому вдається дурити людей і тупо гнути політику власника. Очевидно, що Квіташвілі уже «всьо». Його регулярні брифінги уже не лише нікого не «вставляють», вони уже всіх дратують. Тому його вирішили прибрати. Але треба віддати йому належне – він чесно відпрацював на «папу». Якщо раніше ще хтось сумнівався щодо їстівності лайна, то нині всі зайнятті оптимізацією його споживання. Думка про те що лайно можна не їсти уже ні у кого не виникає. Всі зайняті децентралізацією, легалізацією, автономізацією, створенням госпітальних округів та іншими непотрібними діями. А те що у людей відібрали педіатрію, уже ніхто не згадує. Лишень подумати: у ХХІ столітті в «еуропейській» країні скасували педіатрів. І всі зайняті автономізацією лікарень. А те що в степовій зоні уже є діти з рахітом, нікого не хвилює.

І на завершення. Доволі часто менеджери занадто вживаються у роль і починають вести свою політику. Це буває тоді, коли менеджер тупуватий і не здогадується, що замисли власника йому до кінця не відомі й ті напрямки за якими він працює є фейковими. У такому разі менеджера доводиться зупиняти. Інколи так як новоросійця Мозгового, іноді так як Гіркіна-Стрєлкова.

Показує на те, що пана Сандро також зупиняють. «Господарі життя» видається розуміють, що прийняття «реформаторського пакету» законопроектів закінчиться трагічно для вітчизняної медицини, тому рішили зірвати стоп-кран. Напрямок на автономізацію лікарень є фейковим. Так, це чиїсь еротичні фантазії, але їм не дозволять реалізуватися. До речі, ніякої логіки і ясності у діях міністра не читається. Чому для прийняття трьох законопроектів потрібна жертва у вигляді його відставки – не зрозуміло. Зі слів міністра взагалі не ясно хто «під…с». Ясно лише, що він Ален Делон.

«Тримачі смислів» своєї мети досягнули: зімітували реформаторську діяльність та згаяли час. Це дозволило знизити градус напруги та суспільну агресію. Окрім того, вони серйозно просунулися у своєму стратегічному намірі – зниження рівня претензій по якості та об’єму медичної допомоги з боку населення. Час робить своє – населення з року в рік привчається за себе платити і перестає згадувати, що воно платить податки, що його розвели на ваучерній приватизації і таке інше. Населення припиняє бачити реальні проблеми медицини, наприклад, відсутність екстреної медичної допомоги.

Ми спробуємо зробити власний політичний прогноз. Загалом всі напрацювання Квіташвілі будуть провалені у короткій перспективі. Це не означає, що від них відмовляться в принципі. До них повернуться у тому разі, коли реалізація задуманого буде спокійно прийнято соціумом і збігатиметься зі стратегічним завданням «тримачів смислів» – скинути з себе соціальні зобов’язання, примусити лікуватися за власні гроші і переконати сприймати це як турботу держави. Завдання, до речі, аналогічні з децентралізацією – провести централізацію, підпорядкувати собі бізнес та дешево купити місцеві політичні еліти, але переконати всіх, що стали вільними і спроможними.

Тому не треба жаліти Квіташвілі і малювати з нього жертву, оскільки жертвою є громадяни. І якщо вже хочеться когось пожаліти, то краще пустити сльозу за людьми, які стали жертвою чергового «розводняка». Тим більше не треба шкодувати, те чого міністр не встиг робити. Навпаки, можна навіть потішитись. Поки.

Нам навіть стало не зручно за попередній текст, у якому ми намагаємося дорікнути медикам за політичну малограмотність та недалекоглядність. Тут маститим і досвідченим ніяк не може розвиднитись, а що уже говорити про лікарів.