В усіх цих розмовах про написані та відкликані заяви міністрів, про «єдність уряду» тощо (хоча яка може бути єдність між реформаторами та контрреформаторами) коментатори чомусь випускають найголовніше: жорсткі умови міністрів, які повертаються. Давайте їх розглянемо.
Я ще можу собі уявити, наприклад, зменшення політичного тиску на міністрів, хоча б на певний строк. Але мені важко уявити, що парламент проголосує за базові закони, що запускають реформу охорони здоров’я (умова Квіташвілі), адже це суперечить корінним інтересам галузевої мафії, яка повністю заблокувала реформу. Ще важче уявити нормальні зарплати для державних службовців (умова Пивоварського), бо для цього треба швидко впровадити реформу державної служби, яка блокувалася прем’єром протягом року і запустилася лише під тиском громадянського суспільства та західних партнерів. Навіть за умов повного сприяння, в які важко повірити, реформа державної служби потребує великих і тривалих зусиль. Але й цього недостатньо для збільшення зарплат, бо потрібна ще бюджетна реформа. Приклади можна продовжувати.
Спроба збереження обличчя прем’єр-міністра не зарахована. Сідай, двійка.
Маємо наступні сценарії:
1. Найкращий сценарій: політичні клани знаходять в собі інстинкт самозбереження та затверджують професійний (технократичний) уряд, не забувши взяти на себе зобов’язання голосувати за його реформаторські закони. Протягом наступного року втілюються основні необхідні реформи, починається економічне зростання.
2. Найгірший сценарій: навпаки, замість уряду професіоналів отримуємо уряд без професіоналів, що складається лише з представників політичних кланів. Прізвища вже озвучені (Ковальчук тощо). Наслідки руйнівні: жодних реформ, відмова Заходу від подальшої підтримки, падіння економіки, соціальні протести.
3. Типово український сценарій: прийняти рішення не приймати жодних рішень, відкласти все, аби якось владналося. Отримаємо «уряд без міністрів»: міністри у відставці, але працюють (як Квіташвілі останні півроку). Відбувається заміна заступників міністрів на представників кланів, які ділять між собою потоки у кожному міністерстві. Сценарій нестабільний, бо або міністри врешті просто грюкають дверима, або соціальний протест на фоні зубожіння змете всіх.
4. Запасний сценарій. Парламент не здатен взагалі нічого вирішити, нездатен навіть вирішити нічого не вирішувати. Повний клінч, який може бути розв’язаний лише конституційними методами, а саме парламентськими виборами. Далі сценарій розщеплюється на два:
4.1. Або постмайданівські соціальні групи та політичні фігури знаходять у собі сили об’єднатися і перемогти,
4.2. Або вони нездатні, і тоді наступний парламент буде гірший за цей: більше мандатів у реваншистів, більше мандатів у популістів.
