Польща не вірить в майбутнє України

Одна близька людина помітила, що я не відзвітувався у ФБ за підсумками форуму в Ряшеві (Жешуві). І це правда. Не хотів писати поганого. Мій висновок такий — ми переживаємо першу справді глибоку кризу у відносинах з Польщею. І сказати, що вся справа лише в проблемах «історичної пам»яті» — це хворіти на традиційну українську болячку короткозорості.

Так, пан Качинський є представником однієї з найбільш шовіністичних груп в польській політиці та в нинішній польській владі. Таким ми його знаємо давно — слава біжить попереду кожного з нас.

Але сповідуючи достатньо категоричні підходи щодо України і українців пан Качинський лише зараз настільки впевнено поставив перед нами ультиматум: або Бандера, або Європа.

Насправді, і форум в Ряшеві мене в цьому переконав, перш за все цей ультиматум слід сприймати «або Бандера, або Польща.»

Нам не обов»язково приставати на польське запрошення говорити в таких тональностях і на такій основі. В Польщі, зрештою, далеко не всі поставлять практичні інтереси та інтереси політики нижче за емоції з приводу історичних подій. Але Качинський є людиною впливовою, і зробити вигляд або навіть думати, що його заяви можна не помітити, і що ситуація розсмокчеться якось сама, — це було б дуже великою помилкою.

Але зараз про інше. Чому поляки, у особі Качинського, поставили ультиматум саме зараз?

Я не вірю у підготовку Польщею причин чи підстав для подальшого загострення аж до хитрих планів анексії західноукраїнських територій. Боятися слід анексії наших громадян — моя поїздка переконала мене, що Польща хоче, прагне і може прийняти більше українців. Навіть з приводу мови ніяких комплексів — велика частина зовнішньої реклами в східній Польщі виконана українською мовою. Українців вже багато в Польщі. А буде ще більше, бо їх там чекають, і створюють для цього умови. Але навіть не це лякає мене найбільше. Якщо українці замінили в Польщі поляків, які масово виїхали на захід, то хто замінить в Україні українців, які масово мігрують в тому ж напрямку? Ми взагалі про це думаємо?

Проте поки облишимо і цю тему.

Відсутність на форумі у Ряшеві традиційного чисельного десанту урядових представників та, зокрема, МЗС Польщі (навіть після врегулювання на догоду польській стороні «перемишльського інциденту»), на мою думку, свідчить, що переосмислення підходів до співробітництва з Україною в Польщі вже відбулось.

Форум «Україна-Європа» був одним з інструментів ведення польської політики щодо України (адвокат, помічник, союзник України в ЄС). І просто так відмовитися від цього інструменту польська дипломатія не могла.

І заява Качинського не є загрозою. Це ілюстрація, підтвердження того, що зміни вже відбулись.

Якщо проблеми ОУН-УПА і були якимось чином причетні до цього перегляду польської політики щодо України, то, швидше як каталізатор, а не як причина.

Справжня ж причина, як на мене, дуже сумна, і має спонукати нас, українців, серйозно задуматися.

Польща не вірить в майбутнє України. Не вірить, що ми зможемо подолати корупцію, реформувати і зробити ефективною систему держуправління. Поляки не вірять і не розуміють навіть того, наскільки можуть покластися на нас у протистоянні Росії. Саме так, — поляки не вірять, що те, що відбувається між Україною і Росією є «всерйоз і надовго» з точки зору політики України.

Польща не бачить з ким їй можна працювати всередині нашої країни. Хто її партнери? Категорично відмовляється вірити в щирість, чесність і договороспроможність і президента, і уряду, і парламенту України, та всієї політичної тусовки, яку у нас чомусь іноді називають елітою.

Звичайно, різких істеричних кроків поляки не робитимуть. Вони розуміють значення того факту, що ми все ж таки насьогодні стримуємо Росію. Один з промовців на форумі заявив, що «перший розподіл Польщі стався вже за двадцять років після поразки Мазепи під Полтавою, і ми знаємо, хто буде наступною жертвою Москви, якщо Україна програє і цього разу.»

Таке усвідомлення ролі України сидить в польській політиці дуже глибоко. І цим будуть зумовлені намагання та спроби Польщі в найближчій перспективі підтримувати в силу можливостей та ресурсів усе і усіх в Україні, хто може чинити Росії спротив.

Так, назагал і в принципі поляки могли би і хотіли би глибшої та більшої співпраці. Вони лише не можуть дозволити собі жити зі сприйняттям, що спільний бізнес — це спільно красти. І, серед іншого, їм не зрозуміло, чому з такою наполегливістю ми забираємо з Польщі в Україну тих діячів, репутація котрих далеко не бездоганна у цьому питанні (але це вже якраз дрібниці).

Розчарування і зневіра Україною. Ось основа нового погляду на нашу державу з польського боку. Я не буду аналізувати, наскільки поляки праві, а в чому помиляються. Скажу лише, що виправити нинішню ситуацію буде нелегко. Якщо хтось у нас взагалі ставитиме таке завдання…

Facebook автора