Народження третьої республіки в Україні: аргентинський та польський сценарій

Якими можуть бути сценарії розвитку ситуації в Україні.  Автор цього матеріалу бачить перспективу двох сценаріїв післі того, як Друга республіка закінчить своє існування.

«Якщо Ви насправді вважаєте, що справа народу — Ваша справа, я до самої смерті буду з Вами, яких би жертв мені це не коштувало!» , — цими словами до свого майбутнього чоловіка Марія Ева Дуарте, відома нам як Єва Перон перевернула життя всієї Аргентини.

 

Той, хто зможе пропустити такі слова через своє серце і донести їх до українського суспільства сьогодні, а ще більше послідовно їх дотримуватись, — той на руїнах спорохнявілої Другої республіки побудує нову державу Україна, нічим не схожу на описану у попередній публікації.

У попередньому тексті я пообіцяв поділитись механізмом реалізації нової моделі України.

Пропоную два можливі сценарії, які завдяки їх яскравому національному акценту і для простоти сприймання назву як аргентинський та польський.

Висхідним середовищем для обох стало жалюгідне соціально-економічне становище широких мас населення, дрібний прошарок недосформованих і відразу ж «вироджених аристократів» тобто олігархів (чи військової хунти), та влада, паралізована власною неспроможністю та зовнішніми агентами впливу.

І основним досягненням обох сценаріїв був їх відносно мирний перебіг.

Аргентинський сценарій для України: на зміну радіо, найсучаснішому каналу поширення інформації у 40-х роках в Аргентині, у сучасній Україні прийшли інтернет ресурси та соціальні мережі. На хвилі (як символічно!) випадку  і нестримної  жаги вирватись з лещат бідності з`являється новий Герой. По країні ширяться поодинокі неорганізовані спалахи суспільного невдоволення, переважно соціально-побутового характеру. Ці спалахи міцнішають там, де ще присутній профспілковий рух (в даному випадку наприклад Свердловськ), який надає просто «животним» потребам духу людської гідності і громадянської солідарності. Народний Герой з мас, звертаючись до людей доступними для них словами, захищаючи їх вкрай загострені потреби, набуває неабиякої популярності і стає помітним для тих, хто «визначає правила» суспільного буття в країні. Відбувається знайомство, переговори і досягається консенсус. В країні починають реалізовуватись системні зміни, запроваджуватись соціальні програми та гармонійний розподіл матеріальних благ. Народний Герой прижиттєво стає Духовним лідером нації, влада переходить до поміркованих і прагматичних рук, олігархи залишаються в тіні, контролюючи владу. Завіса.

Польський сценарій для України: його особливістю мало б стати те, що розрізнені спалахи робітничого протесту на сході мали би знайти активну підтримку серед інтелектуальної молоді (діти олігархів запрошуються також!) центру та заходу країни, натхненні наприклад Стусом, Горинем чи Шкляром, або просто з хорошою сучасною освітою (знову ж таки діти олігархів запрошуються!)

Приводом же для загальнодержавної консолідації громадянського руху, як у Польщі випадок із  Анною Валентиновіч, могли б стати безчинства влади з лідеркою «Батьківщини» Юлією Тимошенко та безпорадністю її опозиційного оточення. Далі за сценарієм загальнодержавний страйковий комітет, народний Герой і кінець ери Другої республіки. Також завіса.

Щоб мене не звинуватили в  уподобанні всього чужоземного, додам кілька штрихів, які створять колорит українського сценарію.

В Україні є передумови для розвитку організованого профспілкового руху. Найперше необхідно розбудити незалежні (наголошую НЕзалежні) профспілки трудящих та студентства. Наступним кроком створити загальнодержавний профспілковий комітет, який сформулює ідеологію подальшого розвитку країни . Нам справді бракує державницької ідеології, тобто чіткої відповіді на запитання: ХТО ми? І жодна Конституційна Асамблея, жодне інше утворення тих, хто вже був при владі вчора, не дадуть нам відповіді про наше завтра. Тому український сценарій повинен бути обов`язково підкріплений ідеологією, щоб він міг охопити також поза профспілкових членів суспільства.

 Наступним кроком повинен стати відкритий круглий стіл за участю представників руху та представників парламентських партій та формулювання переліку конкретних умов до влади.

Влада, традиційно уже, проігнорує вимоги до неї і звичайно репресивними методами буде втручатись впродовж усього вищеописаного сценарію, а тому прирече себе на виключення з подальшого переговорного процесу і наступну утилізацію.

Але чому я залишив відкритим питання про участь олігархічної еліти у цих сценаріях?

З трьох банальних причин. По-перше утопічно припустити, що у Третій республіці раптом зникнуть олігархи. Проте вони можуть стати формотворчою основою майбутньої моделі, зберігши таким чином за собою основні активи та важелі впливу на політику через спонсоровані ними і обрані до парламенту партії.

По-друге такі масштабні перетворення вимагають такого ж  масштабного ресурсу, а він зосереджений у олігархів.

І третя причина криється у тому, що можна звичайно ще рік або два відтягувати стагнацію, прихопити ту чи іншу галузь економіки, але не можна уникнути кінця. Кінця всієї системи з неконтрольованими наслідками. Тому для олігархів, справді розумних олігархів це означатиме шанс на виживання.

То можливо варто під гаслом «справедливість та солідарність» відпустити в історію Другу республіку в Україні? І нехай живе Третя!

На фото: Єва Перон