На полях судового рішення щодо Наді Савченко

Сталося. Народні депутати України підтримали подання Генпрокуратури і дозволили арешт Надії Савченко. Юрій Луценко представив бездоганні докази участі Наді у змові з метою вчинення держперевороту та терористичного акту в урядовому кварталі. Сьогодні Шевченківський райсуд м. Києва визначив запобіжний захід для Савченко утримання під вартою строом на 59 днів до 20.05.2018.

Ще кілька днів тому скептики та опозиція глузувала над заявами очильників ГПУ.  У вечері 21 березня у залі ВР не було голосів за арешт Савченко, хотіли лише позбавити її депутатської недоторканності.

Але після Надіних “сюрреалістичних” ефірів та, власне, фільму від ГПУ, критична маса голосів склалася. Докази очевидні і їх важко заперечувати. Надя особисто готувала вбивства та вступала у взаємодію з представниками окупаційних російських військ на Донбасі, домовлялася про координацію, отримувала від терористів зброю тощо.

Як на мене, лише це — узгодження з ворогом планів державного перевороту, — є підставою для засудження Савченко.

Сьогодні Наді можна інкримінувати ч.1 ст. 109 Кримінального Кодексу України “дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої”; ст.112 “посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України тощо… — карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої; ст. 113 “вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, — карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої”.

Можна довго абстраговано говорити про те, що спецоперація СБУ та ГПУ у справі “Савченко – Рубан” – це ремейк операції “Трест” ОДПУ, зразка 1921-1926 рр. Так, Наді створили ілюзію того, що існують командири частин ЗСУ, які готові взяти участь у перевороті. Не виключено, що окрім Рубана і самої Савченко виявлять ще кількох спільників, а всі інші фігуранти опиняться в ролі агентів українських спецслужб.

Проте, Надя дійсно готувалася до кровавої бані. Я раніше писав і зараз повторюю, що вона психологічно готова до вбивств, у тому числі серед мирного населення. Бо “успішні перевороти безкровними не бувають” (її слова на зустрічах у Львові в 2016 року). Як сказав Рубан на оперативному відео: “нужен хаос, хаоса бояться не нужно, хаусом нужно управлять”. Я так розумію, що “управлять” мали не в Києві, а в Москві.

Юрій Луценко має рацію, коли говорить, що Савченко повернулася з Росії туго нашпигованою російською пропагандою. Очевидно, що з нею весь цей час працювали і в Україні. Починаючи з підготовки тез і ораторських навичок і закінчуючи підготовкою відеороликів.

Звичайно Надя стверджує, що вся історія з зброєю та переворотом — це був “жарт”, “сюрреалізм” та “перевірка системи”, але це слабкий аргумент, в якій не вірять навіть її колишні прихільники.

У той же час, для мене як експерта, важливим є не стільки аналіз матеріалів справи (це робота суду), а те, що залишилося за кадром прокурорського фільму. В контексті історії Савченко виплило декілька тем, на які має бути дана експертна рефлексія.

По-перше, Надя та її куратори переоцінили революційну ситуацію в Україні. Вона (революційна ситуація) ще не склалася. Тому роль народовольців (провокаторів народного повстання), яку вони собі хотіли приміряти, виявилася карикатурною.

Українці справді не люблять владу. І є за що її не любити.

Люди на кухні говорять про те, що готові піднести літр-другий бензину для того, щоб спалити Верховну Раду та особисто перестріляти з десяток депутатів. Але далі кухні радикалізм не йде. Крім Наді Савченко та кількох кримінальних “робін гудів” до неї, ніхто не збирався практично втілити свої “мрії” в життя.

Українці не схильні до тероризму. Це не наша національна справа.

Проте, це не означає, що умови для революції не виникнуть за сприятливих обставин. Про це читайте в статті.

По-друге, українці, не прийнявши Надю з її “змовою”, зовсім не відкидають права на повстання. Ми в ході Революції Гідності здобули право на збройне повстання проти узурпації влади та несправедливої диктатури. Це право, нажаль, поки не відображено в Конституції України. Підкреслюю — поки. Тому коли нинішня влада починає говорити про неприпустимість “застосування сили для спротиву владі” зустрічає нерозуміння суспільства. Натомість політикум мав би слідкувати за тим, щоб не перетинати червону межу, коли починається узурпація влади.

По-третє, Надіні куратори бояться не існуючий політичний режим в Києві, а іноваційні ідеї, які можуть змінити Україну. Саме тому Надя Савченко у своєму заключному спічі у ВР спробувала скопроментувати такі популярні ідеї як Конституанта (перезаснування країни на основі нового суспільного договору), виборність суддів, запровадження народовладдя через партисипативні практики тощо. Озвучуючи їх як свою “програму зміни Системи” сама Надя не тільки не розуміла про що говорить, але і свідомо / не свідомо дискредитувала ці ідеї. Громадянське суспільство має чітко відмежуватися від Наді (що ми неодноразово публічно робили до того).

Щодо локальних проблем, які підняла “справа Савченко”, варто зазначити збереження правової невизначеності у відношенні формувань “ДНР/ЛНР”.

Під час засідання Шевченківського райсуду, адвокат Савченко на заяву прокурорів про зв’язки Наді з терористами “ДНР/ЛНР” відповів, що жодних документів, які визначають ці утворення як терористичні в українському законодавстві не існує. Він дійсно правий. Українська влада умисно уникала увесь цей час точного правового визначення окупаційних адміністрацій РФ як терористичних стрекутур. Тепер, Савченко говорить про те, що вона мала право вести будь-які переговори Захарченком, Плотницьким, “Ташкентом” тощо, тому що вони не визначені в Україні як терористи.

Також, історія Савченко має стати початком розслідування діяльності Віктора Медчедчука та його кримінального переслідування. Цей персонаж має піти в історію нашої країни, а не визначати її майбутнє.

На користь необхідністю розробки цієї теми свідчить те, хто солідаризувався з нею у ВР: представники партії “За життя” Мураєв та Рабінович, людина Медведчука – Нестор Шуфрич, депутати “ОппоБлоку” тощо. Я не здивуюся, що в апеляційному суді саме Шуфрич, Мураєв та Новинський захочуть взяти Надю на поруки.

І ще одне. Надя потрапила за грати в другу річницю засудження російським судом до ув’язнання. 22 березня 2016 р. рішенням міського суду м. Донецька Ростовської області РФ Савченко була засуджена до 22 років ув’язнення. Карма.

Подписывайтесь на страницу автора в Facebook, канал «Хвилі» в Telegram