Межі стійкості. Світ і Україна в 2017 році. Сценарії

Що станеться з Україною в 2017 році? Як можуть виглядати сценарії розвитку ситуації? Що буде відбуватися з Україною, якщо будет змова між США, Росією та Європою? Відповіді на ці та інші питання ви можете отримати в доповіді співзасновника Українського Інституту Майбутнього Юрія Романенка «Межі стійкості. Світ і Україна в 2017 році. Сценарії». Доповідь Юрія Романенка є частиною великого щорічного прогнозу «2017: Виклики та можливості«,  який був  публічно вперше презентований 20 грудня 2016 року в УІМ. Прогноз включає в себе аналіз ключових тенденцій у 2017 році в сфері міжнародних відносин, внутріншньої політики, економіці тощо.

Розглядаючи сценарії розвитку ситуації в Україні у 2017 році, ми повинні визначитися з базовими факторами, які визначають хід процесів у країні і в світі. При цьому неможливо зрозуміти перспективи України поза світовим контекстом, оскільки наша держава глибоко інтегрована у глобальну систему. Більше того, тяжка економічна криза різко збільшила залежність України від зовнішньої допомоги, що, в свою чергу, дає змогу зовнішнім донорам диктувати свої умови такої допомоги, виходячи із власних інтересів.

Тому, для того, щоб показати логіку розвитку тих чи інших сценаріїв в Україні, ми спочатку повинні окреслити ключові фактори, якими визначають баланс державної системи України.

Ми виділяємо три ключові чинники, які формують рамки сценаріїв для України:

Перший фактор – легітимність.

Легітимність (від лат. Legitimus – згодний із законами, законний, правомірний) – законність режиму, політичних діячів і лідерів, що відображає якості, котрі випливають не з формальних законів і декретів, а з соціальної згоди і прийняття їх як законних, тобто таких, що відповідають ціннісним нормам з боку самих громадян. Легітимність – це тривала згода більшості прийняти правління певного класу, ієрархії, влади як законне. (1)

Легітимність ділиться на внутрішню і зовнішню.

У свою чергу, внутрішню легітимність можна розділити на легітимність політичного режиму в очах мас і легітимність в очах еліт.

Політичний режим може мати високу легітимність в очах мас, але низьку в очах еліт. І навпаки. Одночасно висока або низька легітимність в очах еліт і мас є одним із критеріїв високої або низької внутрішньої стійкості політичного режиму.

Зовнішня легітимність відображає законність політичного режиму в очах зовнішніх акторів.

Приклад: Радянський Союз на початковому етапі мав низьку зовнішню легітимність за високої внутрішньої. Тому Кремль намагався постійно її розширити, здійснюючи спритні дипломатичні маневри, як це було у випадку укладення Рапалльського договору 1922 (2) року, який встановлював дипломатичні відносини між РРФСР і Веймарською Німеччиною.

Для України визначальною є зовнішня легітимність з боку США, Росії, країн Європи, Китаю, меншою мірою таких регіональних гравців як Туреччина, Індія, Японія та інших.

Другий ключовий фактор – ресурси.

Ми ділимо ресурси на кілька типів – економічні, силові, організаційні, ідеологічні.

Економічні ресурси – це сукупність матеріальних і нематеріальних чинників та засобів, що забезпечують безперебійне функціонування суспільного виробництва і відтворення. Виділяють такі їх види: природні (сировинні, географічні); трудові (людський капітал); капітальні (фізичний капітал); оборотні кошти; фінансовий капітал; підприємницькі здібності; інтелектуальний потенціал та ін (3).

Силові ресурси – це сукупність тих чи інших інструментів, які політичний режим здатний направити на захист своїх інтересів.

Організаційні ресурси – системи звітності, планування, контролю, а також неформальні зв’язки всередині соціальної організації, спрямовані на максимально ефективне використання економічних та інших ресурсів.

Ідеологічні ресурси – система ідей, що визначають відносини усередині певного суспільства і політичного режиму, а також його відносини із зовнішнім світом.

Зазначені типи ресурсів становлять сукупність ресурсів, що визначають внутрішню стійкість політичного режиму. Один тип ресурсів може компенсувати інший тип.

Приклад № 1: Поява держави Ізраїль у 1948 році характеризувалося відсутністю потужних економічних і силових ресурсів, які були компенсовані наявністю потужної соціальної організації та ідеології, яка дозволила мобілізувати соціальну енергію єврейського народу і в найкоротші терміни перетворити Ізраїль у потужну в економічному та військово-політичному плані державу.

Приклад №2: Сучасна Росія являє собою приклад поєднання величезних економічних ресурсів із силовими при слабкій організації та потужних ідеологічних ресурсах. Хоча Росія дуже неефективно витрачає свої економічні ресурси через корупцію та низьку якість державного менеджменту, але їхній величезний обсяг дозволяє компенсувати брак організації, щоб підтримувати на досить високому рівні військово-політичну міць і роботу пропагандистської машини, яка тримає населення в фокусі ідеології Кремля ( Русскій мір, духовні скріпи в форматі зв’язки РПЦ з владою тощо.)

Ресурси є динамічною величиною, і баланс між ними може змінюватися в той чи інший бік.

Третій ключовий фактор – зовнішня підтримка.

Зовнішня підтримка політичного режиму – це сукупність дій, спрямованих на забезпечення його стійкості за допомогою економічних, ідеологічних, організаційних і силових ресурсів.

Зовнішня підтримка не дорівнює зовнішній легітимності, оскільки політичний режим може мати досить низьку зовнішню легітимність, але при цьому отримувати зовнішню підтримку. Як приклад можна навести Україну в 2016 році, коли зовнішня підтримка існуючого політичного режиму Петра Порошенка з боку США та Європи здійснювалася в умовах падіння довіри до нього.

Базові глобальні сценарії у 2017 році

Після того, як ми описали (нехай і в гранично спрощеному вигляді) ключові фактори, що визначають баланс державної системи України, зосередьмося на окресленні сценаріїв на глобальному рівні, оскільки залежність України від зовнішніх чинників робить її надзвичайно чутливою до тієї чи іншої конфігурації, що може скластися у 2017 році.

Для початку ми повинні розглянути мотивації провідних гравців, чиї інтереси впливають на українські процеси, або важливі з точки зору впливу на мотивації інших геополітичних акторів, які мають інтереси щодо України.

Мотивації ключових геополітичних акторів

США – їхня мотивація має стратегічно оборонний характер, але тактично на ряді регіональних геополітичних майданчиків дії Вашингтона можуть бути наступальними. Америка зацікавлена в тому, щоб зберегти свій поточний статус найпотужнішої глобальної держави у світі, яка має переважні позиції у військово-політичній, фінансовій, економічній і технологічній сферах. Однак щойно завершені президентські вибори в США показали, що Америка переживає «імперське перенапруження», яке полягає у втомі від численних витрат на підтримку глобальної інфраструктури гегемонії. Це призвело до того, що американський білий середній клас підтримав позиції Трампа, який вказував на необхідність повернення до ізоляціонізму.

Чим відрізнялися точки зору на зовнішню політику Гілларі Клінтон і Дональда Трампа?

Демократи у США підтримували необхідність збереження глобальної інфраструктури присутності (домінування) США як ключового елементу їхньої могутності й добробуту. З цієї точки зору, позиції Гілларі Клінтон можна охарактеризувати як глобальний консерватизм.

Дональд Трамп виступив із програмою радикального консервативного ізоляціонізму, який повинен вирішити завдання перезапуску американської економіки і різкого зменшення витрат на зовнішню політику, шляхом їх перекладання на союзників (4). Це не означає, що зовнішня політика Трампа буде менш активною, ніж у його попередників. Навряд чи це можливо, з огляду на залежність США від доступу до сировини, ринків збуту своєї продукції і просто виходячи з міркувань національної безпеки. Однак Трамп кардинально скорочуватиме витрати на ті напрямки, які будуть обрані як другорядні.

Європейський Союз – займає і стратегічно, і тактично оборонну позицію. Фіскальна криза послаблює його економічну міць і єдність, а проблеми з мігрантами посилили тиск на політичні режими в низці ключових країн ЄС. Брексіт у липні 2016 року став яскравим вираженням цієї тенденції, яка може бути посилена в ході президентських виборів у Франції та парламентських виборів у Німеччині. Тому Європа боїться нових ризиків, які можуть призвести до втрати керованості та єдності ЄС. Тому політика більшості країн ЄС матиме консервативний характер і буде спрямована на подолання зростаючих дисбалансів. Таким чином, Європа провалюється в себе, що робить її пасивнішою в зовнішній політиці.

Китай – стратегічно його зовнішня політика має наступальний характер, але тактично Пекін може займати вичікувальну позицію в низці регіонів, щоб не отримати конфлікти, у яких він не зацікавлений. Китай розуміє, що якщо процеси розвиватимуться за лінійною логікою, то через 20-30 років він стане занадто великим, щоб його інтереси могли ігнорувати США і Європа. Тому він уникає конфліктів, які можуть змінити його модель, яка також перебуває під дедалі більшим тиском через зростання глобальної турбулентності та конфліктності у відносинах зі США. Як відомо, Трамп позначив Китай як одну з ключових проблем Америки, тому відносини по лінії Вашингтон-Пекін можуть бути суттєво переглянуті після кількох десятків років тісної кооперації, яка стала можливою після історичних візитів Ніксона й Кіссінджера у 70-ті роки минулого століття. За цією логікою Пекін підіграє час від часу Росії, яку використовує для того, щоб шантажувати Захід можливим альянсом із Москвою. Однак на цьому етапі реально КНР не зацікавлена у педалюванні конфлікту з Заходом, оскільки критично залежить від доступу на ринки США, ЄС і Японії з трильйонними оборотами. Крім того, Китай не контролює глобальні комунікації, тому не може піти на конфлікт зі США, оскільки миттєво буде відрізаний від ринків сировини і збуту своєї продукції. Це загрожує колапсом економіки Китаю і внутрішніми потрясіннями. Тому Китай веде консервативну і стриману політику в тих регіонах, де вона не має базових інтересів.

Росія проводить стратегічно оборонну, тактично вкрай агресивну політику. Цілі Кремля лежать у збереженні контролю над периферією, куди в РФ відносять і Україну для того, щоб в умовах наростаючої глобальної турбулентності та внутрішньої кризи забезпечити питання безпеки. Росія розглядає зміцнення позицій США і Європи на своїй периферії як потенційну загрозу базовим територіям. Тут є якийсь комплекс, пов’язаний із російською історією, коли відсутність зовнішніх географічних перешкод призводила до появи хвиль завойовників, які несли загрозу Москві. Тому Росія відчуває постійну клаустрофобію: їй весь час здається, що зменшення території призведе до втрати обороноздатності. Хоча приводу для цього у неї немає.

Зараз логіка дії Путіна спрямована на те, щоб укласти із Заходом велику Угоду, яка б гарантувала розподіл сфер впливу і відновлення економічного обміну. Кремлю необхідно збалансувати відносини із Заходом, оскільки Росія критично залежить від доступу на ринки Європи. Країни ЄС купують близько 74% російської експортної нафти, а ще 10% бере Білорусь для переробки та перепродажу. При цьому падіння цін на нафту створило величезну дірку у російському бюджеті, яка загрожує загнати Росію у боргову яму вже в 2018-2019 роках, якщо ситуація кардинально не зміниться. А для цього вкрай необхідне примирення зі США та Європою, які мають достатньо інструментів, щоб впливати на формування цін на нафту і газ. Особливо в світлі обіцянок Трампа різко збільшити видобуток нафти і газу в США, що може зафіксувати ціни на нафту на відносно низькому рівні у 40-60 доларів навіть попри намагання ОПЕК підвищити ціну через зменшення видобутку.

Якщо ж Путіну вдасться домовитися з новою адміністрацією США щодо базових питань (розподіли сфер впливу, зняття з порядку денного конфліктних питань), то цілком можливо, що США, Росія і Європа можуть спробувати створити стратегічний альянс, який буде направлений на Азію як головного конкурента трьох ключових християнських блоків і стримування ісламських держав.

Навпаки, Росія буде вкрай зацікавлена у тому, щоб розірвати євроатлантичну зв’язку США з Європою, якщо не вдасться нормалізувати відносини з Вашингтоном. Тоді Кремль буде прагнути до зміцнення відносин із ключовими державами Європи (Німеччина, Франція, Італія), використовуючи їхні внутрішні труднощі або створюючи їх за допомогою комбінації політичних, військово-політичних та економічних інструментів.

Резюмуючи, легко побачити, що всі ключові глобальні актори націлені на утримання своїх поточних позицій в умовах глобальної нестабільності, намагаючись перекласти витрати на інших. Тільки Китай має стратегічно наступальні позиції, але він обмежений у своєму маневрі залежностями від Заходу.

Росія як найслабший гравець у цій глобальній четвірці схильна до найбільш ризикованої гри, перш за все у відносинах зі США та Європою. Через підвищення ставок Путін намагається посилити свої переговорні позиції, компенсуючи брак інших ресурсів. Путін грає як джокер, намагаючись через блеф вийти у найбільш вигідні переговорні позиції із Заходом та Китаєм, але ті цілком усвідомлюють межі можливостей Росії. При цьому навряд чи можна говорити про те, що сьогодні ключові гравці світової системи зацікавлені в обвалі один одного, оскільки вони бояться пов’язаних із цим ризиків.

Інтереси інших геополітичних акторів важливі для України, але ми не будемо розглядати їх у цьому розділі спеціально, заради збереження лаконічності та компактності доповіді.

Ми виходимо з того, що в наступному році можливі три базові глобальні сценарії, які визначатимуть рамки маневру для Києва, формуючи умови для трьох базових внутрішніх сценаріїв для України.

Розгляньмо спочатку глобальні сценарії:

Сценарій G1 – «Миротворець»

Сценарій G2 – «Прагматичний»

Сценарій G3 – «Конфронтаційний»

 

Сценарій G1 – «Миротворець»

Сценарій «Миротворець» передбачає, що США та Європа зосереджуються на внутрішніх проблемах, досягаючи домовленостей із Росією щодо ключових тем – Близький Схід, Україна і Східна Європа, ціни на нафту, санкції, боротьба з тероризмом, боротьба з нелегальною міграцією. Нарешті, сторони можуть прийти до стратегічного договору про протидію Китаю.

Дії США: Дональд Трамп основний вектор зусиль спрямовує на внутрішню політику. Використовуючи більшість республіканців у Сенаті й Конгресі, Білий дім запускає масштабне зниження податків, створює законодавчі умови для повернення американського бізнесу в США. Загалом, Трамп починає реалізовувати ключові положення своєї програми.

Разом із Путіним Трамп досягає низки стратегічних домовленостей щодо Близького Сходу та України. Для США головним є перший пакет – щодо Близького Сходу, тут переважають інтереси Вашингтона та його союзників на БС. Перш за все, Ізраїлю. Для Росії головним є другий пакет – щодо України, де переважатимуть інтереси РФ і Європи.

Домовленості щодо Близького Сходу між США і Росією включатимуть визначення державного устрою Сирії після завершення війни, яка перетвориться у федерацію або конфедерацію, де ключові гравці зафіксують контроль над своїми зонами відповідальності. Ключові етноконфесійні групи Сирії отримають той чи інший варіант автономії. Туреччина контролюватиме буферні території на півночі Сирії для недопущення розширення курдського впливу. Асад отримає гарантії недоторканності в обмін на спільні дії проти Ісламської держави.

Вашингтон і Москва також домовляться про координацію протидії ІДІЛу. Очевидно, що при цьому роль Ізраїлю посилиться. Маючи близькі стосунки і з Вашингтоном, і з Москвою, Тель-Авів буде використовувати відкриті можливості для зміцнення своєї безпеки у рамках боротьби з ісламськими радикалами і тероризмом.

Швидше за все, в такому сценарії відбудеться охолодження відносин США із Саудівською Аравією. Трамп навряд чи буде дотримуватися лінії зовнішньої політики Барака Обами, який блокував судові позови з боку американських громадян до Саудівської Аравії, чиї громадяни були причетні до терактів 11 вересня 2001 року.

У цьому сценарії Трамп дотримуватиметься тієї логіки, яку позначив під час виборчої кампанії – оптимізація витрат на зовнішню політику, які перекладаються на союзників у регіонах (5). Тому нова адміністрація приділятиме менше уваги НАТО, підштовхуючи Європу до більших витрат на безпеку, або буде намагатися зберігти НАТО вимагаючи збільшення фінансування програм безпеки Європою. Цей процес проглядається вже тепер (6).

Дії Європи: ЄС і далі перебуватиме у глибокій кризі, яка буде пов’язаний зі зміцненням позицій євроскептиків після Брексіта. На президентських виборах у Франції у квітні 2017 року переможуть Франсуа Фійон чи Марін Ле Пен, що посилить позиції Росії у переговорах щодо України. Восени на парламентських виборах у Німеччині перемогу здобуде СДПН при посиленні позицій проросійської ArD «Альтернативи», що також зміцнить позиції Росії. Ослаблення брюссельських структур ЄС буде супроводжуватися інтенсифікацією діалогу Москви з національними урядами. Результати референдуму в Італії 4 грудня демонструють, що вірогідність приходу політичних сил, які підтримають відміну санкцій проти Росії тут дуже велика (7)

Європа братиме участь в угоді Трампа з Путіним як один із ключових гравців пакетних угод. ЄС підтримає надання фінансової допомоги Сирії на відновлення після війни. Правда, позиції Європи в цьому питанні прямо залежатимуть від того, які території залишаться за Асадом, а також від питання повоєнного устрою Сирії. Європейці вже сьогодні попереджають, що в разі збереження Москвою підтримки Асада, за відновлення Сирії повинна буде платити Росія (8).

Європейці будуть також партнерами по антиіділівській коаліції, оскільки це безпосередньо відповідає їхнім інтересам боротьби з ісламським тероризмом у самій Європі. Це потребуватиме зміцнення оборонних структур ЄС. Цей тренд набиратиме силу на тлі спроб Франції та Німеччини створити самостійні оборонні сили, що відповідатиме логіці дій Трампа, який вітатиме самостійніші дії європейських партнерів США в їхній зоні відповідальності, будь то Магриб чи Східна Європа. Крім того, протекціонізм Трампа може привести до ослаблення торгівлі між США та ЄС. Однак це навряд чи станеться швидко (навіть протягом 2017 року), оскільки потрібен час, щоб бізнес відреагував на нові умови.

Такі підходи у відносинах між США та Європою визначать формат угоди з Росією щодо України. Путін вимагатиме поступок щодо України після власних поступок щодо Близького Сходу.

У разі реалізації сценарію «Миротворець» угоди США-Європи з Росією матимуть такий вигляд. США та Європа дадуть згоду на виведення Криму за рамки конфліктної ситуації між Росією і Україною. Де-факто Крим визнають за Росією, де-юре він залишиться за Україною. Санкції за анексію Криму збережуться, але секторальні санкції, які були введені за Донбас, будуть скасовані щойно будуть реалізовані Мінські угоди з Україною.

Путін буде намагатися просувати Мінськ-2 на своїх умовах, але, можливо, пом’якшить позицію з другорядних питань. За такого формату, Росія дасть обіцянку Заходу, що візьме на себе частину витрат, пов’язаних із відновленням Донбасу. Крім того, Росія візьме на себе зобов’язання відкрити свій ринок для України, щоб зняти з порядку денного загрозу економічного колапсу України. Однак Росія, напевно, буде прив’язувати такі дії до зміни політичного режиму в Києві, щоб карт-бланш отримали політичні сили, які підтримають такий курс. У разі реалізації цього підходу Росія, напевно, піде на низку економічних поступок для України (зняття санкцій на українську продукцію, зменшення ціни на газ, відстрочки по кредитах і т. д.).

Зняття більшості санкцій із Росії дасть змогу активізувати її економічні відносини з Європою, що сприятиме стабілізації економіки РФ, до чого і прагне Путін.

Базові опції для України за такого сценарію:

По-перше, Україна не отримає фінансової допомоги з боку США. На відміну від демократів, Дональд Трамп буде ретельно вимагати взятих Україною зобов’язань. Ініціатива з надання кредитних гарантій США Україні виходила особисто від віце-президента Джозефа Байдена. У 2017 році Україна буде позбавлена цього ресурсу, що негативно відіб’ється на здатності підтримувати позитивне сальдо платіжного балансу в наступному році (9). Нагадаємо, що в 2016 році воно залишилося позитивним саме завдяки підтримки з боку США, які надали кредитні гарантії.

По-друге, Україна не отримає летальної зброї від США, а фінансова допомога в розмірі 350 млн доларів для ЗСУ в 2017 році може бути скорочена.

По-третє, Україна може отримати технічну допомогу від ЄС на відновлення Донбасу в розмірі 0,5-1,5 млрд. Крім того, напевно, запрацює безвізовий режим із ЄС та асоціація. Україна також може розраховувати на кредитну підтримку з боку країн Європи. Навряд чи вона буде великою, але її може бути достатньо, щоб підтримувати квазі-стабільний стан стагнації української економіки.

По-четверте, створюються умови для переформатування постмайданного політичного режиму в Україні, оскільки виконання домовленостей між США, Європою та Росією щодо врегулювання кризи на Донбасі вимагає відповідних дій з боку президента, уряду і парламенту. США, Європа і Росія вимагають від України:

1. Імплементувати Мінськ-2 у повному обсязі.
2. Для цього провести Конституційну реформу.
3. Провести перевибори до Верховної Ради, якщо це неможливо буде зробити у рамках існуючого парламенту.
4. Провести перевибори президента України в разі, якщо він опиниться в антагоністичних відносинах із новою Верховною Радою (цей сценарій ми розглянемо далі).
5. ОБСЄ гратиме ключову роль як посередник у деескалації ситуації на Донбасі.

Ця логіка безпосередньо зав’язана на мотивації ключових гравців «великої трійки» в цьому сценарії:

Росія зацікавлена в повному переформатуванні постмайданного балансу сил в Україні, який не дозволяє їй реалізувати угоди із західними партнерами.

Європа зацікавлена у зміні балансу сил в Україні, якщо угода з Росією не буде виконуватися. Заради цього вона піде на обмеження допомоги, яка буде дуже потрібною для України в наступному році. Саме тому екс-посол США в Україні Стівен Пайфер закликав Україну не виходити з Мінська-2 (10).

США не втручатимуться, тим більше, не надаватимуть підтримки, якщо Росія і Європа будуть тиснути на Україну для виконання умов, необхідних для запуску «великої угоди».

Таким чином, Україна опиниться в умовах, коли її будуть примушувати до виконання угоди, яку не підтримує значна частина еліт і населення. При цьому Україна критично залежна від зовнішньої підтримки. З цього випливає, що формуються умови для різкої ескалації конфлікту всередині України з приводу імплементації Мінська-2 або наслідків такої імплементації, коли інші регіони можуть вимагати розширення своїх повноважень, як для окупованих територій Донбасу. Варіанти розвитку ситуації ми розглянемо у внутрішніх сценаріях далі.

 

Сценарій G2 – «Прагматичний»

Цей сценарій є логічним розвитком сценарію G1 в разі, якщо початкові домовленості між США та Росією не спрацьовують протягом декількох місяців через те, що їх неможливо реалізувати на більш низьких рівнях.

 

Це, перш за все, стосується ситуації на Близькому Сході, де величезна кількість людей і соціальних груп залучено у війну в Сирії та Іраку. При цьому дуже часто за тим чи іншим угрупованням стоять інтереси регіонального або глобального гравця. За цією логікою домовленості між США, Європою та Росією щодо Близького Сходу аж ніяк не призведуть до того, що Саудівська Аравія або Катар припинять підтримку повстанців у Сирії, виходячи зі своїх побоювань щодо зростання впливу Ірану в регіоні. Більше того, якщо за Трампа відносини США із саудитами стануть прохолоднішими, то їхня мотивація підтримувати антиасадівське угруповання не тільки збережеться, але й, можливо, посилиться.

У принципі, це буде повторенням ситуації з домовленостями між США та Росією щодо Алеппо в 2016 році. Як ми всі бачили, домовленості були дуже швидко порушені обома сторонами і війна в Сирії продовжилася з новою силою.

Точно така ж ситуація вимальовується й щодо України, де, розглядаючи сценарій G1, ми вже переконалися, що спроба форсованого проштовхування Мінська-2 в рамках нового видання «Мюнхенської змови» призведе до поляризації українського суспільства і груп впливу серед еліти.

Виникне патова ситуація на обох майданчиках (на Близькому Сході і в Україні), яка може бути подолана за допомогою обмеженої ескалації з боку Росії.

Для Росії фактор часу стає ключовим, оскільки стабілізаційні фонди закінчуються і питання пошуку ресурсів для збереження стійкості правлячого режиму в РФ стає ключовим. Росіяни вже заклали у трирічний бюджет скорочення фінансування оборони удвічі до 2020 року (10). Тому Володимир Путін повинен поквапитися, щоб вийти на той формат угоди із Заходом, який було розглянуто в сценарії G1. Для цього він буде використовувати контекст парламентських виборів у Німеччині (вибори у Франції до моменту входження в сценарій G2 вже завершаться), щоб через тиск на больові точки Європи примушувати її до угоди. Звідси не можна виключати нової хвилі біженців із Сирії в Європу, що послаблюватиме позиції Ангели Меркель у контексті парламентських виборів у ФРН. Очевидно, що цьому передуватиме черговий етап посилення зіткнень у Сирії, які цю хвилю біженців можуть спровокувати. При цьому Туреччина, переслідуючи свої інтереси в торгах із Європейським Союзом, може сприяти переміщенню чергової порції біженців у південну Європу.

Однак ключову роль у просуванні Путіна до своїх цілей все ж гратиме Україна, де він буде застосовувати інструменти дестабілізації політичної системи нашої держави у поєднанні з ескалацією ситуації на Донбасі. Росія також буде підтримувати економічну блокаду України і, можливо, навіть розширить її.

Поки Кремль не досягне завдання щодо переформатування постмайданного балансу сил в українській політиці, реалізація його планів щодо великої угоди із Заходом буде складною. Таким чином, ситуація матиме характер «ні війни, ні миру», як у 2015-2016 роках. Але, провокуючи ескалацію на Близькому Сході та в Україні, Путін ризикує посилити позиції яструбів в оточенні Дональда Трампа, а також у Сенаті та Конгресі США. «Яструби» стоятимуть осторонь на першому етапі, коли Трамп зайде в Овальний кабінет і спробує реалізувати свої плани щодо пом’якшення відносин з Росією. Однак, у міру пробуксовки реалізації сценарію G1, їхній вплив почне збільшуватися і позиція США стане посилюватися.

Дії США: За цією логікою, дії Америки в сценарії G2 матимуть такий вигляд. Санкції щодо Росії збережуться на нинішньому рівні. Європа теж їх продовжить влітку 2017 року. Трамп сприятиме зростанню видобутку нафти і газу, що або збереже ціни на поточному рівні, або не дозволить їм піднятися дуже високо, після того як ОПЕК прийняв рішення 30 листопада 2016 року про зменшення видобутку нафти (11).

У відносинах із Європою США почнуть зміцнення своїх союзників у Східній та Південно-Східній Європі у сфері безпеки, поки Німеччина і Франція стагнуватимуть на тлі численних проблем. Польща, Румунія, Прибалтика можуть отримати додаткову допомогу від США у формі кредитів на переозброєння їхніх армій і передислокацію додаткових невеликих контингентів американської армії на території цих країн. Немає сумнівів, що Велика Британія буде активно підтримувати такі кроки.

На Близькому Сході США сприятимуть більшій ініціативності своїх союзників, насамперед, Ізраїлю. Вашингтон також може відновити постачання зброї повстанцям у Сирії, продовжити авіаудари по ІГІЛ, сприяючи зміцненню різношерстої антиігілівської коаліції в Іраку.

При цьому Україну США не будуть підтримувати фінансово, але до кінця року вона може отримати партії летальної зброї в рамках програми допомоги на 2017 рік. Така ймовірність зростатиме в міру посилення спроб розхитати ситуацію на Донбасі з боку Росії, що буде посилювати позиції та аргументацію республіканських «яструбів».

Дії Європи: прагматичному сценарію з боку Європи сприятиме перемога Алена Жюппе на виборах у Франції, який займає жорсткішу позицію, аніж Франсуа Фійон, не кажучи вже про націоналістку Марін Ле Пен.

У Німеччині за такого сценарію можлива невпевнена перемога Ангели Меркель із незначною перевагою. Меркель за такого розкладу не матиме стійкої позиції, що штовхатиме її йти на компроміси з іншими політичними силами Німеччини. Іронія полягатиме в тому, що Меркель фактично стане ключовим гравцем євроатлантичного табору в Європі в умовах, коли він дав серйозні тріщини через перемогу Трампа.

Відносини Європи з Росією при сценарії G2 будуть нестійкими. Санкції щодо Росії, як ми вже писали вище, зберігатимуться, як мінімум, в першій половині 2017. Однак деякі європейські країни почнуть відновлювати з нею економічні відносини в обхід санкцій.

На Близькому Сході Європа буде намагатися домовитися з Туреччиною, щоб не допустити нової дестабілізуючої хвилі біженців. Підтримка повстанців буде відновлена у разі нової ескалації війни у Сирії. Європа також буде підтримувати всі зусилля з нейтралізації ІГІЛ.

Україні Європа надаватиме мінімальну допомогу. Безвізовий режим із ЄС буде затягуватися, поки не з’явиться визначеність із політичною архітектурою у Франції та Німеччині після виборів. Євроасоціація також працюватиме з перебоями.

Мотивації ключових гравців щодо України матимуть такий вигляд:

Росія – змінити баланс сил в Україні якомога швидше через інструменти дестабілізації політичної ситуації. Широкомасштабний конфлікт малоймовірний.

Європа – вичікуватиме, поки ситуація не зміниться на краще. Підтримка України мінімальна.

США – вичікуватимуть, спостерігаючи за ситуацією, але можуть надати обмежену допомогу в разі ескалації на Донбасі.

Звідси випливають базові опції для України при сценарії G2 на 2017 рік:

По-перше, серйозна проблема з браком ресурсів, яких не вистачатиме для покриття платіжного балансу. Це сприятиме розхитуванню держави в умовах зростання масового невдоволення і конфлікту інтересів між різними групами еліт.

По-друге, з цього випливає необхідність проведення дострокових виборів до ВРУ, щоб скинути накопичений «соціальний пар». Однак це ризикований крок, який може послабити позиції Порошенка і запустити процес переділу сфер впливу новою парламентською коаліцією. Як наслідок – нездатність проводити будь-які реформи, поки цей конфлікт не буде вирішено. Патова ситуація.

По-третє, розуміння того, що вибори до ВРУ ведуть до патової ситуації, отже, поглиблюють кризу, формує мотивації спробувати піти на силовий варіант як з боку президента, шляхом введення воєнного стану на тлі ескалації на Донбасі, так і з боку його опонентів через організацію вуличних протестів чи перевороту за допомогою силовиків. Ці варіанти ми розглянемо далі у внутрішніх сценаріях.

Виходячи з вищесказаного, напрошується висновок, що після обмежених ескалацій в Україні й на Близькому Сході в рамках сценарію G2 велика трійка США, Європа, Росія вийдуть на розвилку, коли вони будуть змушені або повернутися до сценарію G1, або перейти до сценарію G3 – сценарію конфронтації.

Сценарій G3 – «Конфронтація»

 

Входження «великої трійки» у сценарій конфронтації малоймовірне в 2017 році, оскільки його розгортання вимагає часу, але він логічно випливає зі сценаріїв G1 і G2, тому ймовірність його реалізації в кінці 2017 року з перенесенням на 2018 роки існує.

Реалізація цього сценарію можлива, коли сторони так і не зможуть прийти до великої угоди в умовах обмеженої ескалації на майданчиках №1 (Близький Схід) і №2 (Україна). Обмеженість ресурсної бази, як ми вже говорили, змушує Володимира Путіна підвищувати ставки щодо США і Європи, володіючи при цьому ініціативою. Курс Трампа на ізоляцію і критичне ставлення до НАТО може підштовхнути Путіна до того, щоб нанести символічний удар по НАТО, зокрема, по здатності Північноатлантичного альянсу виконувати 5 статтю про надання допомоги членам оборонного союзу.

Це означає, що Росія піде на провокацію в Прибалтиці, де здійснить вторгнення у форматі «зелених чоловічків». Цей варіант не передбачає захоплення Прибалтики російською армією, але як головну мету переслідує організаційну неспроможність НАТО відповісти на цей виклик. Поява в Латвії, Литві або в Естонії “зелених чоловічків” у форматі «народного повстання», «масових заворушень», які створять загрозу втрати керованості в цих країнах поставить НАТО, а також ЄС і США перед проблемою, як на це реагувати. Для Володимира Путіна важливо буде спровокувати конфлікт між США і Європою щодо реакції на ситуацію. Немає сумнівів, що багато європейських країн намагатимуться знайти точно такі ж аргументи щодо вторгнення в Прибалтику, як і у випадку з Україною. «Дайте нам аргументи», «це не вторгнення російської армії, а бунт місцевого російськомовного населення», «давайте спробуємо домовитися з Росією, вона має право на інтереси в регіоні» – ці та інші міркування в такому ж дусі в Берліні, Римі, Парижі , Мадриді та інших європейських столицях затягуватимуть час, коли рішення потрібно буде приймати дуже швидко.

Важливим елементом цього сценарію є те, що вторгнення в Балтійські країни буде супроводжуватися посиленням ескалації на Донбасі та Близькому Сході.

На Донбасі Росія може спробувати організувати наступ на Україну з ЛДНР із застосуванням важких озброєнь, щоб вийти на позиції на адміністративних кордонах Луганської та Донецької областей, а можливо, і далі.

Не можна також виключати, що Путін заздалегідь перекине додатковий контингент до Сирії, де також буде загострення, яке може привести до повторення небезпечних ексцесів зі знищенням російського Су-24 турецькими ВПС.

Для Путіна Прибалтика не має першорядного значення, як і Близький Схід, тому логіка удару полягає в тому, щоб запропонувати обміняти два майданчики (Прибалтику і БС), що мають важливіше значення для США та Європи, на один – Україну, і далі повернутися до сценарію G1 .

У цій ситуації ключовою буде реакція США на чолі з Дональдом Трампом.

Для США відповідь на цей виклик визначатиме долю всієї глобальної інфраструктури Америки, на якій ґрунтується їхня міць. Трамп може не відреагувати на заклики про допомогу від НАТО, як це не зробив Барак Обама, коли Туреччина збила російський Су-24 в листопаді 2015 року та опинилася в ситуації конфлікту з Росією, що підштовхнуло в подальшому Реджепа Ердогана до тактичного зближення з Росією. Якщо така ситуація повториься у більшому масштабі в Бальтійських країнах, то після цього гарантіям Вашингтона більше ніхто не довірятиме, і НАТО просто розсиплеться. США просто втратять свій статус «першого серед рівних», і світ скотиться до стану конфліктної багатополярності, як за часів Віденського конгресу в XIX столітті після Наполеонівських воєн.

Виникне украй небезпечна ситуація, оскільки саме за такою логікою мислили німецькі стратеги в 1914 році та Адольф Гітлер у 1939 році.

У 1914 році Німеччина думала, що Британія не підтримає Бельгію після вторгнення туди німецької армії. Британія підтримала.

У 1939 році Гітлер думав, що Франція і Британія утримаються від оголошення війни Третьому Рейху після вторгнення в Польщу, сподіваючись на повторення чехословацького сценарію. Ці надії також впали, і Німеччина програла.

Тому логіка штовхатиме керівництво США до відповіді на дії. Однак, з огляду на наявність ядерної зброї в обох сторін, тактика буде спрямована на те, щоб локалізувати конфлікти, не втягуючись у лобове зіткнення.

Дії США: Відбудеться різке посилення санкцій з можливим відключенням Росії від системи SWIFT, а також із введенням нафтового ембарго щодо Росії. До речі, це може дуже сильно зіграти на користь США, оскільки стрибок цін нафту призведе до того, що компанії США зможуть добре заробити на її продажу внаслідок зникнення обсягів поставок із Росії.

«Яструби» вийдуть на перші позиції в керівництві США. США почнуть переформатування НАТО, з різким розширенням військової допомоги країнам Східної Європи, куди будуть перекинуті (перш за все в Польщу і в Румунію) додаткові контингенти військ. У Прибалтику, швидше за все, будуть введені сили спеціального призначення зі США і Великої Британії для протидії «зеленим чоловічкам».

В економічній сфері США будуть прискорювати будівництво мережі LNG-терміналів в Європі, щоб послабити її залежність від постачання газу зі Сходу, та посилити вплив своїх енергетичних компаній на ЄС.

Вашингтон також підтримає своїх союзників на Близькому Сході і введе додаткові обмеження на режим Башара Асада в Сирії, не виключаючи морської і повітряної блокади. Ситуація стимулюватиме США до того, щоб зблизитися з Туреччиною і надати додаткові гарантії, аби зафіксувати її в своєму таборі та зупинити тактичий дрейф Анкари на зближення з Росією, що став помітний влітку 2016 року. До речі, не можна виключати, що Туреччина знову опиниться в конфліктній ситуації з Росією через ескалацію в Сирії.

Важливо, що Україна в цьому випадку має добрі шанси отримати і летальну зброю, і фінансову допомогу з боку США.

Дії Європи: У ситуації конфронтації з Росією наслідки для Європи можуть розвиватися у двох варіантах.

Перший – Європа консолідується перед зовнішньою загрозою. Збільшує витрати на оборону, НАТО отримує нове дихання. Зміцнюються позиції євроатлантичного табору в політичному спектрі Європи. ЄС підтримує жорсткі економічні санкції щодо Росії. Крім того, ЄС надає фінансову, а можливо, і військово-політичну підтримку Україні та своїм союзникам на Близькому Сході.

Другий – фактично відбувається дезінтеграція ЄС на «здорове ядро» (Німеччина + Бенілюкс + можливо, Франція + деякі країни Північної Європи) + “безпеково кризовий схід Європи”, який будуть підтримувати США і Велика Британія + економічно кризовий Південь «кредитних свиней» (Греція, Італія, Іспанія, Португалія)). У цьому разі з’явиться Європа «інтеграції на різних швидкостях». Кожна країна сама визначатиметься з позицією щодо Росії, тому одні країни будуть підтримувати жорсткі санкції, інші будуть утримуватися від різких маневрів.

І в тому, і в іншому випадку Європа відчуватиме тиск з боку нової хвилі біженців та отримає значні економічні втрати.

Мотиви гравців щодо України в сценарії G3:

Росія – знищення існуючого політичного режиму в Україні через масштабну ескалацію

Європа – повна або часткова підтримка існуючого режиму в Україні (Польща, Велика Британія, Швеція тощо), або політика невтручання (Італія, Греція, можливо Франція і Німеччина)

США – підтримка існуючого режиму в Україні як елемента стримування Росії

Для України такий сценарій G3 матиме найсерйозніші наслідки, оскільки фактично Росія робитиме ставку не на придушення, а на обвалення політичного режиму в найкоротші строки.

Тому виникає загроза, що поєднання трьох базових чинників – фіскальної кризи, геополітичного тиску і соціального невдоволення, можуть зруйнувати українську державу на початковому етапі, коли західна допомога ще не встигне підійти в необхідному обсязі.

Базові опції для України за такого сценарію:

1. Колапс існуючої моделі через брак ресурсів для підтримки життєзабезпечення — варіант Польща 1939

2. Перехід до більш авторитарного режиму в умовах зовнішньої агресії, коли країна зможе вистояти за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів і потужної зовнішньої підтримки. Це варіант Південної Кореї у 1950-1953 роках.

Сценарій конфронтації має два можливих варіанти закінчення:

1. Вихід на новий статус-кво в регіоні та в світі, пов’язаний із тим, що Росія швидко ослабне через жорсткі економічні санкції й змушена буде піти на поступки.
2. Після короткочасної конфронтації повернення до сценаріїв G1, G2.

 

Сценарії розвитку ситуації в Україні у 2017 році

Як ми вже побачили вище, зовнішні фактори матимуть визначальний вплив на розвиток ситуації в Україні у 2017 році. Критична залежність України від зовнішньої допомоги і загроза ескалації з боку Росії роблять нашу країну заручницею дій наших гравців. Але це не означає, що Україна повинна покірно виконувати те, що їй наказуватимуть із Вашингтона та Москви. Це ви зрозумієте з наших подальших міркувань.

На наш погляд, у 2017 році для України можливі три базових сценарії:

1. Стабільний.
   2. Керована дестабілізація.
   3. Некерована дестабілізація.

Перш ніж ми їх почнемо описувати, слід повернутися до трьох факторів, що визначають баланс у державній системі, які ми розглянули на початку доповіді. Цих факторів три – легітимність, ресурси, зовнішня підтримка.

Тепер ми зведемо їх у таблицю, для простоти розуміння, яка конфігурація факторів є визначальною для того чи іншого сценарію.

Після того, як ми розглянули глобальні сценарії, які матимуть визначальний вплив на ситуацію в Україні, визначимося, який вигляд матимуть внутрішньоукраїнські сценарії.

Фактори

Стабільний

Керована дестабілізація

Некерована дестабілізація

1а. Легітимність внутрішня

1б. Легітимність зовнішня

Позитивна + чи негативна –

Позитивна чи негативна

Негативна, низька

Позитивна чи негативна, низька

Негативна, низька

Негативна, низька

2. Ресурси

Є+

Недостатньо + чи відсутні +

Відсутні

3. Зовнішня підтримка

Є +

Мінімальний +

чи –

Відсутня

Визначення сценаріїв

Стабільний сценарій: Можливий у тому разі, якщо внутрішня і зовнішня легітимність має позитивний або негативний характер. Ресурсів багато або мало. Зовнішня підтримка присутня.

Політичний режим дуже стійкий, якщо має показники плюс за всіма чинниками у таблиці вище (1а + 1б + 2 + 3 +). Прикладом такого політичного режиму є Норвегія чи Швейцарія.

Другий варіант стабільного режиму, коли він має негативну внутрішню, але позитивну зовнішню легітимність, але при цьому в нього є потужні компенсатори у формі великих ресурсів та зовнішньої підтримки. Прикладом такого політичного режиму є Україна за часів Ющенка з 2006 по 2008 роки.

Третій варіант стабільного режиму, коли в нього є висока внутрішня легітимність, при низькій зовнішній за наявності великої ресурсної бази та відсутності зовнішньої підтримки. Це СРСР у 20-ті роки минулого століття або сьогоднішня Росія за Путіна.

Четвертий варіант стабільного режиму, наявність позитивної внутрішньої і зовнішньої легітимності за відсутності ресурсів, але потужної зовнішньої підтримки. Це варіант Південної Кореї під час війни 1950-1953 років і відразу після неї або Сінгапуру відразу після здобуття незалежності.

Сценарій керованої дестабілізації: Внутрішня легітимність низька. Зовнішня слабко позитивна з тенденцією до падіння або взагалі негативна з рядом геополітичних партнерів. Ресурсів недостатньо, тому різко збільшується залежність від зовнішньої підтримки. Тому зовнішні гравці отримують можливість диктувати умови допомоги. Відсутність зовнішньої підтримки або її недостатність призводить до колапсу держави й переходу ситуації до сценарію 3 (некерована дестабілізація). Таким шляхом пішла царська Росія у 1917 році. Однак за наявності зовнішньої підтримки внутрішні гравці з правлячого класу зберігають можливості для маневру та нав’язування своєї волі слабшим соціальним групам. Такий політичний режим вигідний зовнішнім акторам, оскільки він змушений враховувати їхні інтереси на шкоду національним. Як приклад можна привести латиноамериканські режими у 60-80-ті роки.

Внутрішні гравці можуть зменшити зовнішню залежність шляхом реформ, щоб розширити внутрішню легітимність і ресурсну базу. Це робить політичний режим більш стійким і створює передумови для переходу до сценарію 1.

Сценарій некерованої дестабілізації: Всі фактори мають негативні показники. Такий політичний режим нелегітимний в очах народу та зовнішніх гравців, він вичерпав свої ресурсні можливості і не має зовнішньої підтримки. За фактом відбувається колапс держави через внутрішній або зовнішній конфлікт, або внаслідок їх поєднання. Американський макросоціолог Рендал Коллінз описує колапс як наслідок поєднання фіскальної кризи, коли держава нездатна виконувати базові функції. Він збігається з геополітичним тертям, за яким розпочинається повстання мас. Це Австро-Угорщина у 1918 році, сучасна Сомалі, Оттоманська імперія у 1918 році, Гетьманат Павла Скоропадського в Україні в 1918 році, Директорія в Україні у 1919 р.

Тепер, давши визначення сценаріїв, перейдімо до розгляду їх імовірності в 2017 році в Україні.

Сценарій №1. Стабільний

Для реалізації стабільного сценарію у 2017 році в Україні відсутні кілька ключових факторів.

По-перше, ми бачимо низьку довіру до всіх ключових державних інституцій з боку мас, яка продовжує знижуватися. Ніхто з політичних гравців не має рейтингів вище 12-15%, а більшість коливаються на рівні 4-7%.

Рейтинги правлячих партій або вже впали до нуля (Народний фронт), або знизилися до 10% у БПП. Рейтинги опозиційних партій ростуть разом із зацікавленістю змінити баланс на свою користь за допомогою перевиборів у ВРУ, що штовхає Україну в бік другого сценарію.

По-друге, ми бачимо зниження легітимності правлячої коаліції в особі західних партнерів України, які втомилися від корупційних скандалів і незначних успіхів у реформуванні державної системи. Зараз воно наближається до критичної межі і може бути розхитане новою хвилею корупційних скандалів і економічних проблем України.

По-третє, у наявності вичерпаність ресурсної бази Другої Української Республіки , коли Україна за три роки об’єктивних чинників втратила половину експортних надходжень (падіння цін на сировинні товари українського експорту), а суб’єктивні (війна з Росією, що спричинила обвал у торгівлі та зростання витрат на силовий блок, які досягли 5% ВВП) витрати тільки посилили розхитаність економіки. Вона поглиблюється популізмом, який змушує декларувати збільшення мінімальних зарплат удвічі, що не відповідає реальним можливостям економіки. У 2016 році Україні вдалося досягти позитивного сальдо платіжного балансу тільки завдяки кредитам МВФ і кредитним гарантіям США. Однак у 2017 році можливості отримання кредитних ресурсів будуть іще менші через результати виборів у США, Франції та Німеччині.

По-четверте, як ми сказали вище, через зміни адміністрацій у ключових країнах Заходу ймовірність зовнішньої підтримки з боку США та Європи зменшуватиметься. При цьому ця підтримка буде безпосередньо зав’язана на здатність України йти у фарватері домовленостей між новим президентом США Дональдом Трампом і Володимиром Путіним. Однак спроба реалізації Мінська-2 в руслі пропозицій Путіна обернеться проблемами для Петра

Порошенка у внутрішній політиці, тому він маневруватиме, відтягуючи прийняття рішення. Це ставить під питання отримання допомоги, що зменшує стійкість української економіки.

Президент України може зробити ставку на те, щоб спробувати провести ліквідацію однієї-двох ФПГ, щоб отримати доступ до їхніх ресурсів під гаслами відновлення справедливості. Це, без сумніву, може привести до зростання внутрішньої легітимності в очах мас, але при цьому порушить хиткий постмайданний олігархічний консенсус (14), який привів Петра Порошенка в президентське крісло (15). Олігархи отримають мотивацію почати боротьбу з президентом, що в умовах відсутності зовнішньої підтримки Петра Порошенка, може швидко звалити країну в хаос дестабілізації.

Тому стабілізаційний сценарій виглядає малоймовірним у 2017 році. Для цього немає ні внутрішніх, ні зовнішніх передумов. Тому оцінимо його ймовірність у 5-10%.

Сценарій №2. Керована нестабільність

Цей сценарій передбачає активний пошук зовнішніми і внутрішніми гравцями такої конфігурації, яка найбільшою мірою захистить їхній інтерес. При цьому на вході в цей сценарій більшість гравців впевнені, що мають контроль над ситуацію або отримають його на виході з неї. Цей сценарій передбачає наявність мотивацій на зміни в умовах вичерпаності ресурсної бази політичного режиму. Тому цей сценарій має найбільші шанси на реалізацію у 2017 році.

Для початку необхідно подивитися на мотивації ключових політичних сил. Ми взяли всі парламентські та непарламентські партії, які мають гіпотетичні шанси потрапити в парламент у разі можливих перевиборів.

Політичні сили

Мотивації на утримання або зміну балансу сил

Блок Петра Порошенка

Утримання

Народний фронт

Утримання

Батьківщина

Зміна

Самопоміч

Утримання

Опозиційний блок

Частково зміна (Льовочкін, Фірташ), частково утримання (Ахметов)

Радикальна партія Ляшка

Скоріше утримання

Свобода

Зміна

Партія Міхеіла Саакашвілі

Зміна

Укроп

Скоріше зміна

«Демократичний альянс»

Зміна

Партія “Відродження”

Утримання

Парламентська група “Воля народу”

Утримання

Партія Рабиновича і Мураєва “За життя”

Зміна

“Громадянська позиція» Анатолія Гриценка

Зміна

Ці політичні сили легко розподілити за двома ключовими ознаками – представництво в парламенті та зростання/падіння рейтингу, і відразу прояснюється, чому вони мають такі мотивації.

Мотивації на утримання

Мотивації на зміну

Фракція в Раді (ос.)

Рейтинг

БПП 143

10-12% знижується

НФ 81

2% відсутній

Самопоміч 26

6-7% стабільний

Радикальна партія Ляшка 21

6-7% стабільний

Група «Воля народу» 19

Конгломерат мажоритарників

Партія “Відродження” 24

Рейтинг відсутній, основні позиції на мажоритарці

Фракція в Раді (ос.)

Рейтинг

Опозиційний блок

43

7-10% зростає

«Батьківщина» 21

10-14% зростає

«Свобода» 4-5

3-4% коливається

«Укроп» у полі впливу близько 15-20 осіб, але своєї фракції немає

Рейтинг мінімальний, якщо взагалі є

«Демократичний альянс» немає

0,6-1%

Партія Міхеіла Саакашвілі немає

6-7%

Партія Рабиновича і Мураєва “За життя” 2 ос.

Від 3 до 7%

“Громадянська позиція” Анатолія Гриценка немає

Від 2% до 4%

Політичні сили в лівому стовпчику втрачають рейтинги або бояться втратити, але мають контроль над інститутами влади або задоволені поточними позиціями, оскільки побоюються, що зміна балансу виявиться не на їхню користь.

Політичні сили в правому стовпчику набирають рейтинг або сподіваються, що зміна балансу розширить їхній вплив.

Тому формуються ситуативні альянси, що виходять з мотивації утримати/змінити баланс.

При цьому політичні сили в лівому стовпчику можуть змінювати позицію і перетікати в правий. Наприклад, якщо у 2017 році Петро Порошенко під тиском США, Європи і Росії спробує провести зміни до Конституції України відносно Мінська-2, то «Самопоміч» може піти в більш жорстку опозицію. Радикальна партія Ляшка також чуйно стежитиме за мінливим балансом, щоб не опинитися в таборі тих, хто програв. Сьогодні РПЛ грає у зв’язці з БПП проти Тимошенко, завтра ситуація може змінитися на протилежну.

Таким чином, на розвиток процесів у тому чи іншому напрямку впливають три групи суб’єктів зі своїми мотиваціями: зовнішні, внутрішні і маси. Останні діють під впливом політичних організацій, але в умовах кризи, коли ми бачимо падіння легітимності державних інститутів і політичних партій, маси можуть діяти спонтанно і вносити додатковий хаос у гру політичних суб’єктів.

Виходячи з цього, у межах сценарію керованої дестабілізації ми бачимо три базових варіанти розвитку ситуації, які, у свою чергу, включають свої підваріанти розвитку процесів:

Варіант А: Дострокові парламентські вибори

Варіант B: Масові протести

Варіант С: Силовий переворот

Варіант А: Дострокові парламентські вибори

Соціологічне дослідження Українського Інституту Майбутнього, проведене 21-28 листопада 2016 р., показало, що 23,9% українців переконані, що у 2017 році відбудуться дострокові вибори в парламент. У дострокових виборах Президента України впевнені 17,2% опитаних респондентів. При цьому в насильницьке усунення Петра Порошенка від влади вірять тільки 7,2% українців.

Цікаво, що при цьому тільки 37,7% українців вважають, що Україні потрібні дострокові вибори у Верховну Раду, а 45,4% вважають, що такі вибори не потрібні. Ще 16,9% не визначилися з позицією.

Дострокові парламентські вибори не вигідні чинному президенту Петру Порошенку та правлячій коаліції. Президент чудово розуміє, що в разі перевиборів він не отримає такої ж керованої Верховної Ради, як сьогодні. Усі соціологічні опитування показують, що в разі дострокових перевиборів парламенту в нього пройдуть 7-9 політичних партій. При цьому президент розуміє, що такий парламент, скоріше за все, буде до нього більш антагоністичним. Тому президент зволікатиме з ухваленням рішення щодо перевиборів у ВРУ настільки, наскільки це можливо.

Однак Петро Порошенко, що є на сьогодні найсильнішим гравцем української політики, починає відчувати дедалі більший тиск з боку зовнішніх і внутрішніх гравців. Рейтинги БПП і Порошенка поступово знижуються, а після того, як народний депутат-утікач і газовий олігарх Олександр Онищенко заявив про наявність записів розмов з президентом Порошенком, де нібито є факти корупції, де-факто запущений «чорний лебідь», який при умові розкрутки по своїм масштабами може зрівнятися з касетним скандалом часів Кучми 2000-2001 років. Ми не знаємо, що є в записах Олександра Онищенка, які не обов’язково будуть відразу оприлюднені та чи існують вони взагалі, але він уже заявив про те, що передав записи правоохоронним органам США. Крім того, не можна виключати, що записи були передані і російським спецслужбам, якщо врахувати, що Онищенко бував і в Москві. У будь-якому випадку, якщо Онищенко справді передав якісь записи третій стороні, то Порошенка шантажуватимуть, щоб змусити виконувати глобальні домовленості між США і Росією в межах сценарію G1, описані вище.

Але президент чудово усвідомлює, що якщо він виконуватиме Мінськ-2, то зіткнеться з жорсткою критикою з боку опонентів всередині країни, і ця ситуація може призвести до втрати керованості. При цьому він може апелювати до Вашингтона і Берліна, що Мінськ-2 неможливо виконати через відсутність конфігурації в парламенті під зміни Конституції. Тоді зовнішні партнери змушуватимуть Петра Порошенка піти на дострокові перевибори парламенту, щоб провести в нову Верховну Раду коаліцію, яка візьме за себе відповідальність за Мінськ-2.

Шанси на дострокові перевибори Верховної Ради збільшують також різного роду «чорні лебеді» на кшталт трагічного інциденту в Княжичах 4 грудня, коли через помилку під час перестрілки між різними підрозділами поліції загинули п’ятеро осіб. Відразу після цього з боку опозиції залунали заклики відправити у відставку голову МВС Арсена Авакова. Але президенту важко зробити такий крок, оскільки відставка Авакова фактично призведе до розвалу парламентської коаліції. Порошенко не зможе замінити Авакова рівноцінним гравцем з «Народного фронту». Крім того, навіть якщо б таке рішення було прийняте, то його було б украй складно провести через парламент, оскільки інші фракції і депутатські групи почали б торгуватися з приводу преференцій для себе. Якщо така кризова ситуація накладається на касетний скандал з Онищенком чи іншною подію з корупційно-скандальним сюжетом, то президент опиняється в слабкій позиції. Якщо він поступиться один раз з приводу Авакова, то буде змушений поступатися і з інших питань і, як наслідок, втратить контроль на парламентом. Що, знову ж таки, робить перспективи дострокових перевиборів Верховної Ради реальними.

Цей приклад демонструє, що в умовах, коли державна система України вкрай розбалансована, одна непередбачувана подія сприяє тому, що крихкий баланс між ключовими політичними групами впливу перекидається і боротьба за владу загострюється.

Тому в ситуації зростаючого тиску з боку зовнішніх і внутрішніх гравців, а також незадоволених мас (не скидаймо з рахунків народ), Петро Олексійович може прийти до рішення, що перевибори парламенту є меншим злом, ніж подальше затягування ситуації.

Цей варіант можливий уже навесні 2017 року. Дострокові вибори в парламент запустять вилку, яка може привести до двох результатів перевиборів у Верховну Раду. Позначимо їх як варіанти А1 і А2.

А1. Гра на пониження

Петро Порошенко, розуміючи, що йому буде важко отримати більшість у новій Верховній Раді, грає на пониження позицій усіх ключових опонентів. Як приклад можна навести ситуацію з рейтингом мера Львова Андрія Садового, який обвалили через сміттєвий скандал влітку 2016 року.

У цьому сценарії президент намагатиметься максимально знизити рейтинг Юлії Тимошенко та інших антагоністів, використовуючи партії-спойлери. За цією логікою для Петра Олексійовича, наприклад, буде вигідна поява на опозиційному полі Міхеіла Саакашвілі, який буде відкушувати сегменти протестного електорату, який міг би піти до Тимошенко та інших гравців, які намагаються мобілізувати цей сегмент під себе. При цьому немає значення, грає Саакашвілі самостійно або у змові з Порошенком.

Якщо ця стратегія спрацює, то Україна отримає кволий парламент, де буде багато дрібних фракцій. Як наслідок, ми отримаємо нестійкий уряд, який буде не здатний приймати швидкі стратегічні й тактичні рішення. У підсумку ми спостерігатимемо постійні торги, які посилюватимуть патову ситуацію.

Через 3-4 місяці для зовнішніх і внутрішніх гравців буде очевидно, що система не працює, і в другій половині 2017 року ми приходимо до нового витка політичної кризи, де вже постане питання не тільки з приводу недієздатності парламенту, але і з приводу «токсичності» президента. Ця ситуація нагадуватиме події в Україні 1993-1994 років. Далі виникне чергова розвилка:

1. Проводити дострокові вибори у Верховну Раду та (або) президента на початку 2018 року.

2. Спроба силового перевороту з того чи іншого боку. Наприклад, президент може ввести воєнний стан, використовуючи як привід ескалацію на сході. Детальніше – далі у варіантах С1 і С2.

3. Сформуються умови для укладання нового суспільного договору через пакт між елітами, як це сталося в Тунісі 2013 року. У цьому випадку будуть оголошені Конституційні збори (Конституційний конвент), створено технічний уряд на перехідний період.

А2. Парламент і уряд проти президента

В результаті дострокових перевиборів у Верховну Раду формується антипрезидентська більшість, яка формує власний уряд. Тут ми побачимо повторення ситуації 2007 року, коли Юлія Тимошенко очолила уряд. У цьому випадку існує ймовірність, що уряд може очолити вона ж. Правда, навряд чи ця коаліція буде дуже стійкою, оскільки сумнівно, що дві політичні сили могли б набрати понад 20% голосів. Якщо це якимось дивом станеться, то прем’єр і уряд почуватимуться більш упевнено. Якщо ні, то їм буде важко проводити свої рішення. Оскільки Тимошенко, або іншій фігурі, доведеться залучати більш дрібних партнерів з усіма наслідками для стійкості, що випливають з такої конструкції.

Припустимо, якщо Тимошенко очолить уряд, то вона напевно спробує реалізувати Мінськ-2, оскільки їй буде необхідна зовнішня підтримка. Однак вона відразу ж зіткнеться з позицією президента, який гратиме на тому, що Україна не повинна цього робити на умовах, запропонованих Заходом і Росією. І це тільки одне з ключових питань.

Тому можна впевнено сказати, що у варіанті А2 ми побачимо жорсткий конфлікт президента з КМУ і ВРУ. Як наслідок, ми побачимо падіння залишків рейтингу президента, як це сталося з Ющенком у 2007-2009 рр. Патова ситуація призведе до такої ж розвилки, як і у варіанті А1.

Варіант В. Масові протести

Як показали дані соціологічного опитування Українського Інституту Майбутнього 21-28 листопада 2016 року, у країні збільшується соціальна напруга, що загрожує соціальним вибухом. Так, 39,2% українців вважають, що в Україні існує висока частка ймовірності, що в країні відбудеться соціальний вибух. Ще 29,1% респондентів, опитаних нашим Інститутом, сказали, що бачать низьку ймовірність такого сценарію. 21,0% респондентів впевнені, що такий варіант подій в Україні сьогодні неможливий, а ще 10,1% вагаються.

Варто відзначити, що відбулося істотне збільшення кількості тих, хто вважає, що в Україні існує висока ймовірність соціального вибуху, якщо порівняти результати травневого опитування Українського Інституту Майбутнього з листопадовим опитуванням 2016 року.

Так, наприкінці травня 2016 року тільки 22,4% респондентів бачили велику загрозу соціального вибуху, а 41,5% були впевнені, що вона має низьку ймовірність. 30% були впевнені, що загрози соціального вибуху в Україні немає, а тих, хто вагається, було тільки 5,9%.

Таким чином, кількість українців, які бачать загрозу соціального вибуху в країні збільшилася майже удвічі, або на 17%.

Таким чином, передумови для соціальних протестів реально існують.

Цей варіант може здійснитися у випадку, якщо:

1. Порошенко не дасть ходу достроковим перевиборам у Верховну Раду в умовах загострення внутрішньополітичної ситуації і посилення зовнішнього тиску в межах глобальних сценаріїв G1 або G2.

2. Внаслідок патової ситуації у варіантах А1-А2, коли президент блокуватиме дії опозиції, що набирає вагу, або антагоністичної парламентської коаліції.

В межах такого сценарію передбачається повторення ситуації зими 2013-2014 року, коли вуличні протести на Майдані привели до повалення президента Віктора Януковича.

Хоча на третю річницю Майдану владі вдалося успішно локалізувати протести, які намагалися запустити Юлія Тимошенко, партія Рабиновича-Мураєва «За життя» та інші політичні сили, чиї інтереси ситуативно збігаються, передумови для вуличних протестів в Україні не зникли.

А з урахуванням «чорних лебедів» (нещасні випадки, корупційні скандали, підривна діяльність з боку Росії), які ми описували вище, ймовірність того, що мотивовані гравці на кшталт «Батьківщини», «Опозиційного блоку» тощо спробують каналізувати соціальну незадоволеність, різко збільшується.

Алгоритм дій у межах такого сценарію має приблизно такий вигляд.

Після якогось Події (вбивство публічної особи, факт брутального насильства по відношенню до невинних, корупційний скандал, інфраструктурний колапс, поразка на сході в разі загострення ситуації в межах глобальних сценаріїв G2 і G3) починаються вуличні протести, які переходять у фазу жорсткого протистояння з МВС і СБУ. Якщо ситуація не перейде відразу в силовий варіант С1-С2, який ми розглянемо далі, то далі президент втрачає владу через те, що учасники протесту захоплюють столицю, а у Верховній Раді відбувається переформатування парламентської більшості, яке вибирає новий уряд і позбавляє президента контролю над силовим блоком. Це буде можливо у випадку, якщо чинний президент залишить Україну, або буде арештований, або піде у відставку під тиском зовнішніх гравців. Останній варіант буде повторенням ситуації, що мала місце в Україні 2004 року під час першого Майдану, коли Леонід Кучма відмовився від подальшої боротьби за владу під тиском Заходу, отримавши гарантії недоторканності для себе і своєї сім’ї. Інший приклад – відхід Бориса Єльцина 31 грудня 1999 року під тиском оточення через проблеми зі здоров’ям.

Після цього призначаються президентські вибори, які проходять під великим впливом з боку зовнішніх гравців – США, Росії, Європи (насамперед Німеччини). Їх втручання може різко загострити ситуацію в контексті президентських виборів на тлі глобальних сценаріїв G2 і G3. Зростання напруги може привести ситуацію до варіантів С1 і С2, тобто спроби силового перевороту на тлі нової хвилі соціальних протестів або ескалації на сході України.

З іншого боку, якщо вони досягнуть консенсусу щодо геополітичного статусу України в сценарії G1, то можуть підтримати консолідовану фігуру.

Ключове питання в цій ситуації – на яку фігуру зроблять ставку зовнішні гравці і внутрішня еліта.

На перший погляд, хороші шанси має Юлія Тимошенко, яку напевно підтримають Росія і Німеччина за непротивлення США. Однак Тимошенко викликає величезні побоювання в українських еліт, які не з чуток знають неприборканий характер Юлії Володимирівни. Її фігура може виплисти у форматі великої елітної змови, наприклад, у тій формі, яку БЮТ і Партія регіонів намагалися реалізувати навесні-влітку 2009 року, коли домовилися про широку коаліцію і розподілили зони впливу на 25 років уперед. У такій схемі прем’єром-міністром міг би стати Сергій Льовочкін або Сергій Тарута (як більш компромісний варіант), а Тимошенко могла б претендувати на пост президента. Або навпаки.

Проблема Тимошенко, крім значних побоювань з боку еліти, у її (і решти ключових українських політиків) низькій легітимності в очах народу. Наприклад, наше опитування 21-28 листопада показує, що сьогодні її підтримують лише 8,4% українців, тоді як Порошенко – 9,4%, тобто вони знаходяться на плюс-мінус одному рівні.

Якщо брати відсоток від тих респондентів, що б прийшли на вибори, то Тимошенко і Порошенко набрали близько 15-17%. При цьому не визначилися з відповіддю 21,7% респондентів, а 34,2% респондентів заявили, що не взяли б участі в президентських виборах!

Ще один цікавий момент з листопадового опитування УІМ: 84,9% українців не вірять, що Тимошенко живе на депутатську зарплату, як вона вказала у своїй е-декларації. Тому подолання недовіри з боку мас і еліт може стати «Ахіллесовою п’ятою» Юлії Володимирівни.

Однак, якщо українські стейкхолдери навіть під натиском зовнішніх гравців не зможуть досягти консенсусу щодо Тимошенко і схеми виходу з кризи, зав’язаної на неї, може бути реалізована ставка на іншу фігуру.

Цю фігуру, умовно кажучи, можна назвати NoName, тобто на сьогодні вона невідома широкій більшості і вискочить, немов чортеня з табакерки. Вона повинна буде мати харизму і потенціал отримання високої легітимності на виборах за негласної підтримки еліт і зовнішніх гравців або частини еліт і частини зовнішніх гравців. Якщо дивитися на новітню історію, то таку схему розіграв Леонід Кучма, який з маловідомого директора «Південмашу» перетворився на фігуру першого порядку в 1992-1993 роках. На наш погляд, це варіант буде найбільш логічний в цій ситуації, причому і з точки зору зовнішніх гравцій і з точки зору внутрішніх.

Нарешті, третьою альтернативою на дострокових президентських виборах у варіанті B може бути відома фігура, що виступає компромісним варіантом в умовах нестійкого балансу сил. Це варіант Юрія Єханурова на посаді прем’єра у 2005-2006 роках. При такому варіанті президент не матиме підтримки в парламенті, а отже сильно залежатиме від розстановки сил у ньому. Однак це не означає, що президентське крісло обов’язково дістанеться слабкій фігурі, оскільки, здобувши реальні повноваження, новий президент може виявити амбіції. Як говорив політолог Дмитро Видрін, президентська посада – це боксерська рукавичка, яку може розтягнути рука того, хто її надягає.

За цією логікою, хто б не опинився в президентському кріслі, він спробує провести перевибори в парламент (на чому напевно будуть наполягати зовнішні гравці для того, щоб довести до кінця угоду по Україні в межах сценарію G1), як це зробив Петро Порошенко восени 2014 року. При цьому сильний президент, можливо, ще спробує провести на парламентських перевиборах референдум щодо нової Конституції України. При цьому, якщо до того моменту відносини між основними гравцями залишатимуться в межах сценарію G1, то порядок змін Конституції України буде прописаний згідно з домовленостями, досягнутими між США, Росією і Європою.

Таким чином, цей варіант іде в тісному зв’язку зі сценаріями G1 (Миротворець) або G2 (Прагматичний).

Варіант С. Силовий переворот.

Сьогодні багато хто в Україні говорить, що в повітрі носиться відчуття того, що державний порядок може бути знесений насильницьким шляхом і в країні буде встановлена диктатура. Радикалізація настроїв мас призводить до запиту на авторитарні дії.

Наше соціологічне дослідження 21-28 листопада 2016 року показало, що запит на диктатуру справді існує, але більшість українців, як і раніше, дотримуються думки, що Україна повинна розвиватися як демократична держава.

Зокрема, тільки 17,9% українців вважають, що велика частина населення підтримала б силовий переворот, а ще 22,6%, що такий варіант підтримала б половина населення. 36,5% респондентів вважають, що силовий переворот підтримала б меншість українців; 8,6% — ніхто б не підтримав «путчистів», ще 14,4% вагалися з відповідями.

Ці показники корелюють і з відповідями на інше питання – чи згодні ви з тим, що сьогодні Україні потрібна диктатура з жорстким лідером на чолі держави. Підтримали цю ідею 34,5%, виступили проти 48,8% респондентів, вагалися з відповіддю 16,6%.

Не менш цікаво, що українці не змінюють цієї точки зору, навіть коли їм намагаються показати, що диктатура може принести добробут. Зокрема, їм було поставлено питання про те, «чи підтримали б ви військову диктатуру, якщо вона забезпечить реальне зростання рівня життя, боротьбу з корупцією і стабільність». Ствердно відповіли тільки 32,4% українців, а негативно – 50,7%, ще 16,9% не визначилися.

Такі результати можуть викликати обережний оптимізм, незважаючи на те, що більше третини українців підтримують варіант встановлення диктатури в Україні, більшість усе ж підтримує демократичний шлях розвитку країни.

Однак якщо ми подивимося на ситуацію в динаміці, то побачимо тривожні тенденції. У травневому опитуванні Українського Інституту Майбутнього кількість респондентів, які вважали, що більшість українців підтримає силовий переворот, була майже удвічі меншою – 9,8%. Ще 19,4% (22,6% в листопаді 2016 р.) українців були навесні впевнені, що силовий переворот підтримає половина населення, 39,1% вважали, що переворот підтримає меншість (36,5% у листопаді). Нарешті, у травні були впевнені, що ніхто не підтримає путчистів, 21,5% (8,6% у листопаді). Не могли визначитися з відповіддю 10,2% в травні і 14,4% у листопаді.

Таким чином, за півроку відбулося різке скорочення тих, хто був налаштований найбільш мирно, і так само різко зросла кількість українців, які сприймають силовий переворот як прийнятний форсований вихід із ситуації, що склалася. Це є ще одним доказом того, що революційна ситуація, тобто запит на кардинальне оновлення державної системи і зміни соціальних відносин нікуди не зник, а тільки пішов углиб і тліє в надрах соціуму, готовий вибухнути в будь-який момент.

Розглянемо, за яких умов в Україні може бути реалізований силовий сценарій і якими силами, а також які його перспективи у 2017 році.

Відразу обмовимося, що, на наш погляд, в Україні сьогодні немає передумов для перевороту за єгипетським сценарієм 2013 року або перевороту в Чилі 1973 року. Для цього необхідна наявність армії як інституту, який відтворює сам себе через кастовість. Ця умова в Україні на сьогодні відсутня. Українська армія суб’єктивізується, тобто військові починають усвідомлювати свою особливу місію і роль у функціонуванні держави, але цей процес потребуватиме ще, як мінімум, кількох років. При цьому ВСУ мають один з найвищих рівнів довіри з боку українців. Як показало листопадове опитування Українського Інституту Майбутнього українській армії довіряють 39,9% респондентів, «настільки довіряють, наскільки ні» – 35,1%. Не довіряють ВСУ – 20,1%. Для порівняння, Президенту України довіряють лише 9,7% українців, не довіряють – 56,7%. Верховній Раді не довіряють 66,6%, довіряють лише 5,2%. Кабінету Міністрів України не довіряють – 58,1%, довіряють – 6,6%.

Однак армія залишається під політичними контролем з боку Президента України, і сьогодні немає підстав говорити про те, що він може його втратити. Петро Порошенко має безпосередній контакт з командирами багатьох армійських бригад. Насамперед найбільш боєздатних, що дозволяє підтримувати їхню лояльність. При цьому не секрет, що на передовій є певна втома від занадто тривалого конфлікту на Донбасі і скепсис щодо центральної влади, але наявність бойових зіткнень з ЛДНР і російською армією – той фактор, який утримує ВСУ у фокусі конфлікту із зовнішнім ворогом.

Добровольчі батальйони як можливий фактор силової дестабілізації значною мірою нівельовані за допомогою їх включення до складу ЗСУ або Нацгвардії. Тому сьогодні вони перебувають на значно більшому рівні підконтрольності, ніж це було 2014 року. Такі харизматичні командири добробатів, як екс-командир «Правого сектора» Дмитро Ярош та командир полку «Азов» Андрій Білецький чітко дали зрозуміти, що обрали політичний шлях змін держави, а не насильницький. Риторика обох вказує, що вони вважають спробу державного перевороту в поточних умовах як загрозу державній безпеці.

Звідси виникає питання – хто ж тоді має реальні можливості піти на силовий варіант керованої дестабілізації?

На наш погляд, таких суб’єктів небагато:

1. Насамперед це Президент України, який має конституційні повноваження для введення воєнного стану. Зокрема, статтею 10 Закону про воєнний стан, прийнятого ВРУ 12 травня 2015 року, передбачено, що в період воєнного стану повноваження Президента України не можуть бути припинені. Більше того, зазначений Закон визначає, що повноваження Президента в цей період не можуть бути обмежені. Зокрема, згідно з новим законом, військова й цивільна влади зможуть забороняти мирні зібрання, вводити комендантську годину, обмежувати пересування громадян і порушувати питання про заборону політичних партій. Неможливо буде відправити у відставку прем’єра разом з Кабміном, а також розігнати Верховну Раду. (16)

Це означає, що глава держави отримує реальні важелі утримання влади в разі загрози його усунення з посади. Тут слід зробити застереження, що введення Президентом воєнного стану повинна протягом двох днів схвалити Верховна Рада. Це означає, що глава держави повинен мати більшість у парламенті, яка погодиться підтримати такий радикальний захід. В іншому випадку такий крок розглядатиметься як узурпація влади, що в умовах низької легітимності інституту президента і обмеженої ресурсної бази швидко призведе до провалу.

2. На силовий переворот у сценарії керованої дестабілізації може піти гравець або коаліція гравців, здатна: а) сконцентрувати достатню кількість силовиків для взяття під контроль ключових інститутів держави в умовах низької легітимності влади; б) ресурси для утримання влади на першому етапі; с) впевнена у зовнішній підтримці.

Тепер розглянемо два можливих варіанти силового перевороту в Україні у 2017 році:

1. Варіант С1: Успішний переворот
2. Варіант С2: Неуспішний переворот

С1. Успішний переворот

Президент вводить військовий стан в умовах або загрози особистої втрати влади через протести, або загрози втрати керованості процесами в країні в ситуаціях, описаних у варіантах А1-А2-B. Цьому може передувати ескалація конфлікту на Донбасі, реальна або спровокована в межах сценаріїв G2-G3.

Навпаки, конкуруючий з нинішньою владою суб’єкт може спробувати взяти владу силовим шляхом.

Президент або будь-який інший суб’єкт, що піде на силовий переворот, може успішно реалізувати свої задуми, якщо відбудеться збіг кількох базових умов:

1. Ефективний контроль над силовим блоком, який виконуватиме накази. Лояльність або непротидія армії.

2. Швидке встановлення контролю над регіонами, зокрема шляхом залучення в схему регіональних еліт.

3. Швидкі посадки одіозних представників режиму Януковича або постмайданної влади.

4. Зміцнення внутрішньої легітимності з боку мас, які сприймуть покарання як акт справедливості.

5. Прийняття таких дій зовнішніми гравцями, отримання їхньої підтримки. Ключовою в цій ситуації буде позиція США. Без легітимності з боку зовнішніх гравців політичному режиму буде вкрай важко отримати допомогу, яка буде вкрай необхідна на початковому етапі. Проведення ж силового перевороту в зв’язці з Росією, по суті, переведе ситуацію в сценарій некерованої дестабілізації, оскільки перемога проросійськи орієнтованих путчистів при мовчащній згоді США призведе до розколу Україну и переведе ситуацію в режим некерованої дестабілізації, який ми розглянемо далі

Успішність такого варіанту для чинного президента збільшується в разі загрози конфронтації з Росією в межах сценарію G3. У разі відсутності конфронтації чинний президент має обмежений період часу, коли можна реалізувати такий варіант, оскільки в міру падіння підтримки з боку суспільства та еліт, йому буде важче забезпечити легітимність таких дій.

Логічно, що ймовірність реалізації такого варіанту буде вищою на кінець 2017 року, коли будуть вичерпані інші формати дій у форматі А1-А2-B. Або якщо не виникне ситуація «чорного лебедя», як це було у випадку з Майданом чи знищенням російськими військами малайзійського Боїнга влітку 2014 року.

Але є один варіант, коли спроба силового перевороту має сенс вже в лютому-березні 2017 року. Цей варіант може бути прийнятний для росіян в той момент, коли Дональд Трамп офіційно тільки стане президентом США. В цей момент буде цілком логічно через інструментарій варіанту B (масові протести), які перейдуть у силові сутички спробувати швидко повалити політичний режим Петра Порошенка. При умові що це відбудеться швидко при невтручанні Вашингтона, Путін отримує можливість сразу виходити в позицію пакетних домовленностей з США, даючи тим самим Трампу розпочати своє президентство з триумфальної перемоги, тобто розрубання “гордійова вузла” Близького сходу та української кризи, щоб вийти у формат “перезавантаження” 2.0.

У разі успішної реалізації цього варіанту політичний режим стає більш авторитарним, на період у кілька років має карт-бланш на більш радикальну політику (реформ чи контрреформ залежить від цілей того, хто досягне успіху).

Як приклад можна навести дії Реджепа Ердогана в Туреччині влітку цього року, який на контр-ході зумів зміцнити свої позиції після невдалого військового перевороту.

С2. Неуспішний переворот

Цей варіант, по суті, — антипод попереднього. Відповідно, чинний президент або інший суб’єкт, що здійснює спроби силового перевороту в умовах, коли у нього немає складових факторів успіху:

1. Немає контролю над силовиками, як наслідок – інші гравці мають можливість опору, як наслідок – фактор часу, критично важливий на старті, швидко втрачається, як наслідок – боротьба починає затягуватися, і сценарій починає переходити в некеровану дестабілізацію.
2. Услід за цим відбувається втрата контролю над регіонами, оскільки регіональні еліти починають бачити для себе загрозу в такому розвитку ситуації і починають закриватися від ризиків. Висока ймовірність, що цю ситуацію використовуватиме зацікавлена зовнішня сторона. Наприклад, та ж Росія.

2. Як наслідок, відбувається швидке падіння залишків легітимності держави, вона дуже швидко колапсує.

3. Зовнішньої підтримки немає, оскільки немає кого підтримувати.

4. По факту, ситуація або швидко переходить у варіант B (у кращому випадку) або у сценарій некерованої дестабілізації.

Найкращою ілюстрацією цього варіанту є падіння режиму гетьмана Павла Скоропадського в Україні у листопаді-грудні 1918 року:

Як відомо, Павло Скоропадський прийшов до влади внаслідок перевороту, який був підтриманий німцями наприкінці квітня 1918 року. Скоропадський зробив ставку на помірних і велику буржуазію, намагаючись практично з нуля створити українську державу під протекторатом Німецької імперії згідно з умовами Брестського миру на початку березня 1918 року. Ставка Скоропадського на помірних і великий капітал відштовхнула від нього маси, серед яких переважали ліві настрої. Хоча гетьману вдалося досягти певних успіхів у налагодженні роботи державного апарату, як тільки впала зовнішня підтримка з боку німців після поразки в Першій світовій війні, Скоропадський залишився один на один з розлюченими масами, яких підняла на повстання Директорія на чолі з Симоном Петлюрою та Володимиром Винниченком. Протягом місяця гетьман Скоропадський втратив владу і втік до Німеччини. Однак Директорія, яка тріумфально увійшла в Київ 14 грудня 1918 року, за трохи більше ніж місяць втратила контроль над ситуацією. Зовнішня агресії з боку більшовиків і Добровольчої армії на чолі з генерал-лейтенантом Антоном Денікіним привела до колапсу української державності в 1919 році, оскільки вона виявилася без ресурсів, внутрішньої та зовнішньої легітимності, а також без зовнішньої підтримки.

Сценарій керованої дестабілізації з тими чи іншими варіаціями, на наш погляд,є найбільш вірогідним у 2017 році. При цьому найбільш високу ймовірність мають варіанти А1-А2, а до кінця другої половини року збільшуються перспективи варіанту B з виходом на зазначені розвилки. Варіант B з переходом у варіанти С1-С2 можливий в лютому — березні 2017 р., якщо Путін спробує увійти в форсований бліцкриг — режим пакетних домовленостей з США, щоб розв’язати одним махом ключові проблеми в рамках сценарію G1.

Загальна ймовірність сценарію керованої дестабілізації – 80%.

Сценарій №3. Некерована дестабілізація

Цей сценарій передбачає втрату контролю над процесами в країні з боку керуючого центру, що призводить до зростання впливу маргінальних, регіональних суб’єктів політичного процесу, які діють, керуючись мотивацією руйнування існуючого статус-кво. Цей сценарій також включає варіант широкомасштабної агресії ззовні, яка руйнує її стару державну організацію.

У цьому сценарії, на наш погляд, існує три можливих варіанти:

Варіант 1. Геополітичний, або зовнішня агресія.

Варіант 2. Регіональний.

Варіант 3. Повстання мас.

Варіант 1. Геополітичний, або зовнішня агресія

Цей варіант є крайнім розвитком глобального конфронтаційного сценарію G3, коли Росія починає широкомасштабну ескалацію на Донбасі з паралельними ударами в Прибалтиці або на Близькому Сході. Кремль піде на такий варіант у випадку, якщо йому не вдасться досягти домовленостей із США та Європою, а вичерпання внутрішніх ресурсів поставить перед загрозою економічного колапсу. Тоді ескалація буде формою перемикання уваги мас та еліти на зовнішні майданчики. У цьому випадку Росія буде ставити завдання швидкого обвалення України за допомогою турборежиму розкачки, поєднуючи комплекс заходів силового тиску на Донбасі з дестабілізацією ситуації всередині країни через своїх агентів впливу.

Цей варіант також може бути похідним від другого сценарію у варіанті С2, коли невдала спроба силового перевороту з боку Росії призводе до того, що заколотники не зможуть втримати контроль над усією країною і тоді де-факто розпочнеться громадянська війна з елементами зовнішньої інтервенції, як це було у Лівії в 201 році.

У цьому випадку перед Україною вимальовуються два підваріанти, які ми умовно назвемо «Польща 1939» — 3А1 і «Південна Корея 1953» — 3А2:

3А1 або «Польща 1939»: Швидкий колапс державності під зовнішніми ударами РФ. Розподіл української держави зовнішніми гравцями на сфери впливу. Росія за такого перебігу подій спробує відрізати Україну від моря, взявши під контроль південний схід і забезпечивши собі вихід на кордон з Молдовою і Румунією. Кремль навряд чи намагатиметься взяти під контроль усю Україну, йому, скоріше, буде вигідно підштовхнути європейських сусідів до розподілу України, щоб легітимізувати свої дії під вивіскою гуманітарної кризи, яка вимагає негайного втручання. Якщо Угорщина, Румунія або Польща погодяться на цю стратегію, то запуститься потужна криза всередині ЄС, оскільки актуалізуються старі історичні образи між європейськими країнами. Україна в цьому випадку може зберегтися у форматі куцого огризка з обмеженими ресурсами і населенням та відрізаного від моря. Однак, на наш погляд, такі дії будуть настільки потужним викликом для США, що Вашингтон не зможе проігнорувати такий розвиток ситуації, тому з’являються підстави для наступного підваріанта.

3А2 або «Південна Корея 1953»: Ескалація конфлікту на сході може привести до того, що Україна може втратити частину території, як це сталося з Південною Кореєю 1950 року, коли КНДР мало не перекинула Південну Корею в море. Це викликає мобілізацію української держави або під керівництвом чинного президента у форматі С1, описаному в сценарії 2, або внаслідок перевороту, який приводить більш адекватну і жорстку команду. Адміністрація Трампа надає допомогу зброєю і фінансами, як це було описано в глобальному сценарії G3, з одночасним введенням жорстких санкцій проти Росії. За якийсь час ситуація стабілізується і фіксується новий статус-кво. Україна закріплюється на орбіті Заходу, можливо, ціною втрати частини територій на сході. Однак тотальне переформатування держави в ході конфронтаційного сценарію G3 дозволяє сформувати більш адаптивну модель, яка дозволяє почати модернізацію суспільних відносин і економіки.

Варіант 2. Регіональний

Фіскальна криза в Україні створила передумови для появи напруги між центром і регіонами, що створює умови для втрати керованості при прискоренні кризових процесів.

Модель взаємодії між центром і регіонами, яка працювала досі, полягала в тому, що центр через держбюджет забезпечував потреби бюджетників на місцях. У свою чергу, регіональні еліти, які контролювали чорну корупційну економіку (контрабанда, нелегальний видобуток різної сировини (бурштин, вугілля тощо), вирубка лісу та ін.), були зобов’язані ділитися корупційною рентою з центром або його намісниками.

Сьогодні така модель починається змінюватися, оскільки центр під тим або іншим приводом відмовляється від своїх зобов’язань фінансувати потреби бюджетників внаслідок фіскальної кризи. Київ говорить, що необхідно здійснювати децентралізацію і готовий передати частину повноважень і збір податків на місця. Однак у реальності це закінчується тим, що Київ припиняє фінансування бюджетних установ, що викликає протести на місцях. Центр говорить, що це не його головний біль, оскільки він не має до цих проблем жодного відношення після старту децентралізації.

Теоретично з конфлікту центр-регіони досить легко вийти, якщо центр віддасть 60-70% податків у регіони (виводячи при цьому тіньову економіку на яв), залишивши собі базові функції: безпеку, арбітраж, стратегування, стратегічну інфраструктуру. Але це порушило базовий принцип державної моделі в Україні – перерозподіл. Той, хто перерозподіляє бюджетні потоки, визначає, кому скільки ресурсу дістанеться, а оскільки ресурси зменшуються через масу обмежувачів і заборон, то конкурентна боротьба за них загострюється. Тому центр намагається не віддавати найважливіші потоки ресурсів, а всі витрати (і відповідальність) намагається перекласти на регіони. При цьому Київ вимагає від регіональної еліти, щоб та з ним ділилася корупційною рентою.

Фактично виходить, що регіональні еліти опинилися з проблемами бюджетників і необхідністю знаходити кошти. Безперечно, це не проблема для великих міст, де вже накопичилися мільярди надлишків на казначейських рахунках. Однак для дотаційних регіонів ця проблема набуває дедалі виразнішого характеру (17).

Це створює передумови для бунту регіональних еліт у момент, коли вони побачать слабкість центральної влади. І на цих мотиваціях можуть зіграти зовнішні гравці, причому не тільки Росія. Ці тези стосуються, насамперед, таких регіонів, як Закарпаття. У зоні ризику можуть опинитися Одеська, Чернівецька, Херсонська області. Цей варіант не є базовим, але він несе ризики вибуху в момент найбільшої слабкості внаслідок поєднання інших чинників під час дестабілізації.

Варіант 3. Спонтанне повстання мас

Це варіант соціального вибуху через перенапруження, коли людям на місцях нема до кого звернутися, щоб захистити свої права. Періодично в Україні трапляються інциденти конфліктів з міліцією-поліцією, як це було у Врадіївці або Кривому Озері. Владі вдавалося локалізувати такі мікроконфлікти після величезного медійного розголосу, але якщо фіскальна криза не буде подолана, напруга збільшуватиметься. Оскільки мікроконфлікти розростатимуться, а на затикання дірок у влади може просто забракнути ресурсів. При цьому опозиційні сили будуть швидко сідати на такі теми, щоб отримати регіональну підтримку. Цей варіант теж не є базовим, але, накладаючись на варіант 3B2, може підірвати ситуацію, як підірвала гетьманат Скоропадського Директорія.

На наш погляд, ймовірність сценарію некерованою дестабілізації у 2017 році можна оцінити 5-10%, оскільки

Висновки:

1. У 2017 році кардинальна зміна зовнішньополітичної ситуації несе для України цілий букет ризиків, до яких вона в поточному стані де-факто не готова.

2. Владі доведеться вирішувати кілька ключових завдань: а) як покрити негативне сальдо платіжного балансу; б) як уникнути нав’язування кабальних умов Мінська-2 і повернення в зону впливу Росії; в) як уникнути соціального вибуху в умовах поляризації настроїв і обмежених ресурсів.

3. Укладання пакетних домовленостей між США і Росією не повинно шокувати Україну. Це різко зменшить простір для маневру, але Україні потрібно пам’ятати, що їй потрібно вигравати час. Румунія в 1917 році фактично капітулювала перед Австро-Угорщиною і Німеччиною, але зволікала з офіційною капітуляцією до останнього дня Першої світової війни. А в останній день виступила проти Німеччини і за Тріанонським мирним договором як союзник Антанти удвічі розширила свої території. Цей приклад показує, що ми не повинні впадати у відчай від кожної зміни балансів на глобальному рівні.

4. Постмайданному режиму Петра Порошенка буде вкрай складно зберегти стабільність у 2017 році, якщо не буде вирішена проблема внутрішньої легітимності або зовнішньої підтримки.

5. Сценарій керованого хаосу буде базовим у 2017 році в Україні та призведе до дострокових парламентських виборів. Виборів у Верховну Раду буде важко уникнути через тиск зовнішніх гравців і зростання «чорних лебедів» у формі корупційних скандалів і інших неприємностей, які наростають через дедалі глибше розбалансування держави.

6. Серйозна ескалація з Росією навряд чи буде можлива до кінця 2017 року, поки Кремль намагатиметься задіяти весь арсенал дипломатичних засобів з новою адміністрацією США. Але з точки зору любові Путіна до рішучих радикальних дій, Україні не слід скидувати з рахунків спробу путінського бліцкригу у лютому-березені 2017 через організацію варіанту силового перевороту під прикриттям вуличних протестів в другому внутрішньму сценарі у варіанті B.

7. Перехід ставлення Вашингтона зі сценарію «Миротворець» у сценарій «Прагматичний» збільшуватиме тиск на Україну з боку Росії. Сценарії «G1 Миротворець» і G2 «Прагматичний» будуть базовими у 2017 році.

Рекомендації:

Україна має не так багато прийнятних варіантів виходу з ситуації з мінімальними для себе втратами.

З точки зору реалізації сценарію «Миротворець» як найбільш ймовірного у 2017 році Україна повинна бути готова запропонувати свій варіант виходу з ситуації, інакше ключові гравці можуть поставити її перед фактом, як Чехословаччину в 1938 році.

Як міг би виглядати такий варіант?

Україна могла би погодитись на статус нейтральної держави з відповідними гарантіями у формі міжнародного договору з боку США, Європи і Росії.

Цей договір мав би включити наступний пакет:

1. Зняття Криму з порядку денного і негласне визнання де-факто його російським. Де-юре Крим повинен бути за Україною.
2. Україна готова повернути ЛДНР на умовах без Мінська-2. Або ОРДіЛО повертаються на загальних умовах, або нехай Росія сама їх забезпечує.

2. Тристороння угода Україні з гарантіями безпеки від США, Європи і Росії. Надання нейтрального статусу.

3. Відкриття доступу на ринок Росії та Європи після укладання домовленостей.

4. Введення безвізового режиму з ЄС.

5. Технічна і фінансова допомога на відновлення постраждалих територій з боку Заходу.

В принципі саме про такий варіант говорили Збігнєв Бжезинський (18) і Генрі Кіссінджер (19). Це так званий австрійський варіант, який був реалізований в 1955 році, коли СРСР та США прийшли до згоди відносно нейтралітету Австрії, як необхідної умови для досягенння парітету в умовах конфлікту інтересів великих гравців.(20)

Ключовою проблемою при реалізації такого варіанту є те, як його подати українцям з боку влади. Не зрозуміло, як ця проблема може бути вирішена без переформатування парламенту, але це загрожує зростанням впливу проросійських сил.

Інший прийнятний варіант для України прив’язаний до протилежного сценарію – G3 «Конфронтаційний», він був описаний у формі варіанту «Південна Корея 1953». Його безсумнівний мінус – величезні втрати, зокрема людські, внаслідок ескалації з Росією.

Третій варіант – туніський, тобто домовленості між ключовими гравцями і соціальними групами про нові правила гри, прийняття нової Конституції, формування технічного уряду і запуск політичної системи. Туніс пішов таким шляхом у 2013 році. Однак для цього доведеться докласти зусиль представникам міського середнього класу. Олігархи не можуть домовитися між собою. Їм потрібен арбітр, а ним зможе стати тільки той, хто зможе піднятися до усвідомлення інтересів усіх соціальних груп від пенсіонерів до олігархів. Через організацію середнього класу до позиції арбітра і нового суспільного договору – ось шлях, який має вигляд значно довшого і складнішого, але фактично є найменш витратним з погляду витрат і жертв. Цей варіант може спрацювати у зв‘язці з австрійською моделю розв‘язання конфлікту з Росією. Але проти нього працюють брак часу та волі зі сторони діючіх політичних гравців в Україні.

Повний текст доповіді прогнозу ви можете прочитати на сайті  Українського Інституту Майбутнього

Посилання:

1.Легітимність // http://iphras.ru/elib/1641.html

2.Рапалльський мирний договір // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%80_(1922)

3. Економічні ресурси // http://abc.informbureau.com/html/yeiiiiexaneea_danodnu.html

4. Програма Трампа на перші 100 днів президентства https://www.facenews.ua/columns/2016/310207/

5 Трамп обещает прекратить политику интервенций //

http://www.dw.com/ru/%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BF-%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%89%D0%B0%D0%B5%D1%82-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%8C-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BA%D1%83-%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%B9/a-36673698

6. Евросоюз резко увеличит расходы на оборону – СМИ // http://ru.golos.ua/suspilstvo/evrosoyuz_rezko_uvelichit_rashodyi_na_oboronu__smi_

7. Битва за Європу. Референдум в Італії //

Битва за Європу. Референдум в Італії

8. Russia should foot Syria reconstruction bill, European leaders say // https://www.theguardian.com/world/2016/nov/29/russia-should-foot-syria-reconstruction-bill-european-leaders-say

9. Платежный баланс Украины в январе-октябре сведен с профицитом 1,1 млрд долл // http://ubr.ua/finances/macroeconomics-ukraine/platejnyi-balans-ukrainy-sveden-s-proficitom-452630

10. Стивен Пайфер про те, що буде з нами у випадку відмови України від Мінських угод //

https://politeka.net/375508-chto-budet-s-ukrainoy-v-sluchae-otkaza-ot-minskikh-soglasheniy/

11. Бюджет-2017 в режиме демилитаризации http://www.ng.ru/economics/2016-10-31/4_6848_budget.html

12.ОПЕК приняла решение о сокращении добычи нефти. // http://oilnews.com.ua/a/news/Otkritiyu_sammita_OPEK_predshestvuyut_neformalnie_peregovori/225443

13. Юрий Романенко. «Вторая украинская республика: от рассвета до заката”

http://hvylya.net/interview/politics2/vtoraya-ukrainskaya-respublika-ot-rassveta-do-zakata.html

14. Сергій Дацюк. “Суть нинішьї політичної кризи” http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/56b9c58c2ec90/

15. Виталий Кулик «Олигархический консенсус и картельная партия»

http://glavred.info/avtorskie_kolonki/oligarhicheskiy-konsensus-i-kartelnaya-partiya-373091.html

16. Рада прийняла новий закон про режим воєнного стану http://www.unian.net/politics/1077004-vr-prinyala-zakon-o-pravovom-rejime-voennogo-polojeniya.html

17. Правительство готовится скинуть соцрасходы на местные бюджеты, где денег нет//

http://strana.ua/articles/analysis/43816-zrada-byudzhetoobrazuyushaya.html

18. Zbigniew Brzezinski ‘We Are Already In a Cold War’ http://www.spiegel.de/international/world/interview-with-zbigniew-brzezinski-on-russia-and-ukraine-a-1041795.html

19. Kissinger’s Vision for U.S.-Russia Relations //

http://nationalinterest.org/feature/kissingers-vision-us-russia-relations-15111

20. Нейтралитет Австрии — дитя холодной войны // http://www.ng.ru/courier/2002-11-18/13_austria.html