Вчора голова фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександр Єфремов заявив, що до зміни Конституції України перевибори до парламенту не є по-державницькому Почувши це, я вирішив вияснити, а чи по-державницькі працювала Партія регіонів протягом роботи цього скликання і чи мають взагалі право теперішні народні депутати братися за основний закон держави? Тим самим визначити, чи мав право Єфремов говороти такі пафосні речі, бо як казав Христос: «Чому дивишся на скалку в оці твого брата, колоди ж у власнім оці не відчуваєш?». Аби апелювати до Єфремова, мною були взяті депутати ПР, що відносяться саме до Донецької області. Вони найбільше представлені у регіоналів, а тому красномовно показують усю сутність «обранців» колишньої владної партії.

Під донецьким походженням розумію не народження. Григорій Немиря народився у Донецьку, але цей факт не відносить його до поняття «Донецьких». «Донецькі» – це ядро ПР. Політичне і навіть соціокультурне явище. Народний депутат такого середовища сформувався, як політична особистість на Донеччині. Навчався там, створив бізнес і найголовніше обрався за допомогою політичної платформи, що укорінилася у цьому регіоні. А вона тут одна і має монопольний характер. Суть її – згусток силових структур, бізнесу, криміналітету та місцевої влади. «Донецьких» ж депутатів у ВР на сьогодні 48 чоловік. З них 25 чоловік обралися на мажоритарних округах, інші пройшли за списками ПР.

Щоб довести не-державницьку позицію «Донецьких», я надам 3 причини, що в повній мірі розкривають не тільки аморальність тверджень Єфремова, але і надають право розігнати існуючий парламент.

Не легітимність. Вибори в Донецькій області відбувалися з дуже значними порушеннями. Спостерігачами фіксувалися значні випадки підкупу, як за приватні гроші, так і за бюджетні. Використання адмінресурсу мало тотальний характер. Хоч дороги, освітні і медичні заклади та інш. ремонтувалися за державний кошт, але показувалося це виключно через призму провладного мажоритарника. Так, дорога Шахтарськ-Зугрез-Харцизк була повністю відремонтована перед виборами 2012 року за державні гроші. І саме ця ділянка дивом співпала з округом Владислава Лук’янова, котрий і попіарився на цьому дійстві. Таке відбувалося з кожним провладним мажоритарником не тільки в Донецькій області, але і по всій країні. По суті, така технологія повністю вбивала політичну конкуренцію, бо вдале маніпулювання з бюджетними коштами не давало опозиціонерам практично жодного шансу. Відсутність конкуренції повністю вбиває парламентаризм і невілює сутність цього органу. Чи по-державницькі це було?

Не легітимність цих депутатів посилюється самим процесом виборів. Він супроводжувався значними фальсифікаціями. Будучи членом окружної комісії № 43, разом з колегами від опозиційних партій, ми знаходили і паспорти, видані за тиждень до виборів без прописки для технології «карусель», і пусті бюлетені, загублені фальсифікаційними «зондеркомандос», і маніпуляції зі списками, коли бюлетені «видавалися» людям, що мали гарантовано не прийти на дільницю. Для останнього член комісії від влади, розписувався у списках та сам собі видавав бюлетень. А потім, відповідно, вкидував його у скриньку. Мною особисто були помічені згорнуті у трубочку такі бюлетені під столом у члена ДВК. А разом з цим дуже схожі за каліграфію підписи напроти осіб, яким ніби їх видавали. Ці випадки були описані та є в наявності у інтернет-виданнях. Але найбільшим жахом стала нерівномірна та аномальна явка, що є найсерйознішим доводом фальсифікацій. У двох дотичних один до одного округах, вона мала різницю в 23%. В моєму 43-му окрузі, вона становила майже 53%, а в 41-му, округ О. Бобкова, майже 77%. Найцікавіший приклад такої маніпуляції був ідентифікований аналітиком Олександом Клюжевим з КВУ і ОПОРИ. Дві близькі один до одної дільниці, що мають навіть спільну вулицю, показали кардинально різний результат і в явці, і в підтримці ПР. На тій, що належала до 43-го округу, явка становила майже 40%, а підтримка ПР 62,4%. На тій, що належала до 43-го округу, явка становила 84,5%, а ПР отримала 83,6% підтримки. Можна скільки завгодно говорити про різну активність мажоритарників, але таку аномальність ніяк раціонально підтвердити не можливо. Особливо коли люди, котрі живуть на одній вулиці, показують різну явку. А додаючи факт переписування протоколів в округах з високою явкою, безпосередньо в окружних комісіях без доступу спостерігачів, то все стає зрозуміло. І так наступне питання до Єфремова: «А такі вибори, з явними фальсифікаціями, були по-державницькі»?.

Я вже не кажу про диспропорцію у представництві областей у парламенті. Донецька область з населенням 4 млн. 300 тис, грубо кажучи 1/10 від населення України, має 48 вихідців у парламенті, а це майже 1/5 місць. Були навіть кричущі випадки. Всі знають про представників у виконавчій владі з Донеччини по Україні, особливо у правоохоронних органах. Але мажоритарники з Донецька це було ноу-хау. До прикладу, Артем Пшонка, син колишнього генпрокурора, обирався у 81-му окрузі на Запоріжчині, не маючи до цього округу ніякого відношення, окрім «ярлика» від партії. Така «виважена» політика була по-державницькі?

Діяльність донецьких депутатів у ВР. Друга причина, що показує всю не-державницьку позицію цих депутатів. Це стосується і процесу прийняття законів, а саме: порушувалося особисте голосування, прогулювалися сесії. І самої суті законопроектів, що мали значну корупційну складову. Але найбільший «гріх» ПР був у законах гуманітарного характеру. Партія регіонів добре навчилася відводити увагу українського виборця Південного-Сходу від проблем економічних та правових, маніпулюючи гуманітарними питаннями. Це стало однією з основних причин сьогоднішнього стану на Донбасі. Прикладом такої поведінки, цієї сесії, став лист до Сейму Польщі, в якому ПР разом з КП підтримували звинувачення українців у геноциді поляків у 1943році. Історія ця, звісно є складною і потребує подальшого гуманітарної співпраці на рівні науковців та політиків двох кран. Але використовувати тему українсько-польських стосунків 20-40х років для політичних маніпуляцій є верхівкою безвідповідальності та недалекоглядності. Участь у написанні листа з 48 донецьких депутатів взяли 25, а саме: А. Коржев, В. Малишев, А. Щербань, О. Бобков, В. Ландик, М. Левченко, С. Клюєв, Ю. Боярський, Л. Байсаров, А. Гончаров, Л. Литвинов, В. Лук’янов, В. Омельченко, В. Борт, С. Матвієнков, О. Васильєв, О. Бондаренко, А. Пономарьов, О. Єгоров, А. Селіваров, С. Кий, Ю. Воропаєв, В. Бойко, А. Близнюк, О. Нетецька. Чи є використання грубої маніпуляції на гуманітарній основі державницьким принципом?

Вінцем недалекоглядності депутатів від влади стали закони від 16 січня, що спричинили ескалацію конфлікту та загибель людей. Депутати могли відновити вплив парламенту на процеси у державі та зупинити узурпацію влади Януковичем і його сім’єю, але не тільки нічого не зробили, а і погіршили становище.

Недієвість. Остання причина, котра спонукає розпустити цей парламент з такими депутатами. Як знаємо, введення змішаної системи з мажоритарною її частиною обґрунтовувалося Партією регіонів, як спосіб наближення обранця до виборця. Але одразу стало зрозумілим, що робилося це задля ефективного використання адміністративного ресурсу. У цьому випадку перемога над опозицією ставала безповоротною. Але що ми отримали, коли влада пішла з рук донецьких депутатів? На сьогодні, Донбас повністю піддався маніпулятивним технікам російської пропаганди. В область масово приїжджають диверсанти з Росії, коли українські військові дійсно зупиняються місцевим населенням, що накручені російським ЗМІ. До речі фундамент для накручення з’явився саме з безвідповідальної гуманітарної політики ПР та КП. Так от, недієвість донецьких депутатів виявилася настільки, що вони ніяк не можуть вплинути на процеси у себе в регіоні. Приклад Слов’янськ. В якому гарантії безпеки, що українські силовики не будуть знищувати мирне населення, могли дати два депутати. Мажоритарник Олексій Азаров, та списочник, котрий роом з міста, Володимир Вечерко. Але ні той, ні інший, не спромоглися завадити ситуації, коли ще бойовиків в місті не було так багато. Те саме стосується і інших міст Донеччини. Робота депутатів від партії регіонів нульова, а їхня влада та авторитет виявилася суцільною профанацією. Так от чи по-державницьки кидати регіон, котрий з кожним днем перетворюється у все сильнішу гарячу точку?

Безумовно, як зазначалося, народження в Донецьку не визначає якості людини. Ще раз хочу зауважити, що під «Донецькими» розуміється ядро ПР, котре привело Україну до сьогоднішнього критичного становища. Аби запобігти подальшому поверненню цієї групи до влади, потрібно змінювати правила гри як в області, так і по всій Україні.

А для цього с початку громадськість має всіма засобами домогтися переобрання цього парламенту. До прикладу, така кампанія вже запущена та підтримана рухом «ЧЕСНО» та ініціативою «Реанімаційний пакет реформ». Карфаген має бути зруйнований! Без цього, побудова нової української республіки просто неможлива. А Єфремову і Ко потрібно піти, аби надати новому поколінню політиків працювати дійсно по-державницькі.

Изображение: inz-feelgood

Популярные статьи сейчас

Спутниковое телевидение в Украине вскоре станет платным

Коронавирус в Украине пошел на спад

У клиентов ПриватБанка загадочно воруют деньги с карт

Коллекторы довели украинку из-за мифических "долгов"

Показать еще