Демократія мертва, нехай живе демократія!

Чи можливо подолати кризу представницької демократії: урок поразки Порошенка для Президента Зеленського.

Демократія мертва, нехай живе демократія!

Democracy is dead!» — сказав відомий бізнес-консультант та гуру менеджменту Іцхак Адізес під-час одного з виступів, які він мав навідуючись нещодавно в Україну. Так він відповів на питання «Чому  по всьому світу люди обирають непрофесійних політиків?..». Провідний світовий експерт у сфері управління змінами, доктор Адізес сказав: «Демократія вмерла. Демократія — це не колаборативна система. Це — система протиріч: якщо ти виграєш, я програю; якщо я виграю, програєш ти. Коли політики борються за політичну владу, вони повинні обливати опонента брудом. Зрештою після таких взаємних потоків бруду люди втрачають довіру до усіх учасників «процесу». Люди більше не хочуть політика обирати».

Частково Іцхак Адізес пояснив причину того, чому виборці в старих демократіях шукають відповідь на свої запити в нових обличчях, які не мали в минулому політичного досвіду. Але не розкрив причину «банкрутства» системних політиків.

Так, жага не вести дискусію про змісти політик, а  делегітимізувати опонента в очах виборців, покінчивши з ним як з конкурентом раз і на завжди, «обнуляє» рейтинги усіх. Але чому так відбувається?.. Чому політики не говорять про свої візії та стратегії їх реалізації, допускаючи критику стратегій опонентів як деструктивні по відношенню до бажаного бачення, а «порпаються» у брудній білизні опонентів, тавруючи їх до повного знищення?..

По-перше, на мою думку, проблема в псевдо політиках. Дискурс про зміст ведуть ті, хто має намір трансформувати реальність у відповідності до власного політичного бачення. Такі люди готові сприймати критику, бо вона є джерелом інформації для аналізу помилок на шляху  досягнення власних візій. Такі політики намагаються не давати зайвих обіцянок, які вони не можуть реалізувати. Намагаючись при цьому, пропонувати на чергові 5 років каденції лише ту частину шляху, яку вони реально можуть пройти за цей термін. Усвідомлюючи, що дорога до їх візії довга. Прикладом такого політика – Ангела Меркель.

Ті ж політики, які розглядають владу як доступ до можливостей поліпшити власний матеріальний стан за рахунок інших, не терплять критики. Ця критика змушує їх робити те, що насправді робити вони не хочуть. Тому єдина можливість продовжувати симулювати бурхливу діяльність на благо виборців, це інформаційно «знищити» політичних опонентів. Як відомо, якщо дискредитоване джерело інформації, то її змісту не довіряють. В результаті війни всіх проти всіх, програють усі. Суспільство не має бажання вникати в те, хто з-поміж симуляторів менш поганий по відношенню до решти.

З цих причин, ті, хто атакує опонента, а не його діяльність, є класичними політичними «симулякрами», які створюють видимість процесу та делегітимізують весь політичний клас.

По-друге, системні проблеми мають і справжні політики, які дійсно прагнуть реалізовувати свої політичні бачення. Вони відірвались від суспільства. Замість того, щоб пропонувати власні рецепти вирішення актуальних проблем для нього, системні політики намагають повчати виборців і переконувати їх, що потрібно думати про інше. Це створює нездоланну прірву між виборцями і політикою.

Ці два фактори породили кризу представницької демократії у всьому демократичному світі.

Класичні політичні сили, які роками стояли на фундаменті класичних ідеологій, зіткнулись з недовірою виборців до них. Як в Європі, так і в Сполучених Штатах. Законсервувавшись у своєму ідеальному світі, який вони будують в рамках свого бачення, системні політики втратили контакт з виборцями. Це є природнім наслідком слабких зворотних зв’язків.

Якщо в країнах Європи, де зворотні зв’язки з виборцями значно слабші ніж у США, це призвело до появи ряду нових політичних сил та політичних лідерів, таких як «Рух п’яти зірок» на чолі з Пепе Гріло в Італії та «Вперед, республіко!» на чолі з Еммануелем  Макроном у Франції, то в Америці – це вивело несистемного політика Дональда Трампа в лідери «праймеріз» Республіканської партії, з подальшою його перемогою на виборах Президента Сполучених Штатів.

Перемога на виборах Президента України Володимира Зеленського є продовженням цього тренду – виборці вимагають інших політиків. Тих, які, з одного боку, не будуть симулювати бурхливу діяльність на користь суспільства, а з іншого – будуть відповідати запиту суспільства.

Фактично, демократії, яка вмерла, у тому числі й в Україні, голосуванням за Володимира Зеленського дали  черговий кредит довіри. «Демократія вмерла, нехай живе демократія!», — можна вигукнути фразу, перефразовуючи гасло роялістів. Але, щоб вона знову не вмерла, потрібно винести уроки з поразки Порошенка.

На мою думку, здолати «фейкову» політику  та «зашореність» системних політиків, потрібно на рівні інститутів гарантувавши зворотні зв’язки з виборцями.

З одного боку, потрібно впроваджувати, так зване народовладдя. Під чим варто розуміти наближення влади до людей через децентралізацію, посилювати місцеве самоврядування та органи самоорганізації населення, створення виборцю можливостей впливати на формування виборчих списків політичних сил, запровадження обов’язкових публічних консультацій з усіма зацікавленими сторонами при формуванні публічних політик, стандартизацію адміністративних процедур в органах публічної влади, які б змусили давати зворотній зв’язок громадянам, які з тих чи інших питань звертаються до неї.

З іншого боку, потрібно змінювати принципи фінансування політичної системи. Доки спонсорами політиків не є кожен, хто віддав голос за нього, а він сам чи його «любі друзі», доти політик залишатиметься в шпагаті, між потребами виборців та інтересами спонсорів. І як ми з вами розуміємо, у цьому конфлікті інтересів перемагатимуть спонсори.

З цих причин, на мою думку, потрібно ліквідовувати державне фінансування партій, а вводити натомість фінансування з частки Податку на доходи фізичних осіб. Щоб кожен громадянин мав право обрати партію, якій він сплачує частину свого податку за те, що ця політична сила представляє його політичні інтереси. На ряду з цим потрібно вводити жорсткий фінансовий контроль за джерелами походження партійних грошей та жорсткі санкції, аж до ліквідації партій.

Усе це написано мною у пропозиціях до плану реалізації програми новообраного Президента Володимира Зеленського. За наявного суспільного запиту та безпрецедентно високого політичного рейтингу новообраного Президента та його політичної сили – це мандат на впровадження усіх цих змін.

Тепер все у руках Володимира. Він може або реалізувати все це, створивши дороговказ для старих представницьких демократій до подолання кризи довіри до них, або розчарувати виборців і запустити чергове коло, на початку якого ми знову вигукнемо: «Демократія мертва, нехай живе демократія!».

Подписывайтесь на страницу автора в Facebook,  на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook

Последние новости

В NASA обнародовали детали своего сверхзвукового самолета

Марс могут колонизировать при помощи космического банка спермы

На границе c США разместили 15 тысяч мексиканских…

Американская корпорация заинтересовалась украинской разработкой 3D-печати

Нефьодов: МЭРТ не смогло уволить ни одного сотрудника…

Промоутер Александра Усика рассказал о ближайших планах боксера

С начала года в Украине убили более 50…

Арахамия: Украина может привлечь втрое больше инвестиций

Тимошенко рассказала, сколько еще будет поддерживать Зеленского

Возвращение РФ в ПАСЕ ослабит Ассамблею, — МИД

Зеленский купил квартиру семье погибшего шахтера

OLX назвал десятку наиболее популярных смартфонов в Украине

Школьница на BMW ездила в парке по пешеходным…

В ПАСЕ не поддержали поправки Украины для противодействия…

У Зеленского рассказали, что думают о ситуации с…