Сучасний Донбас у переважної більшості суспільства асоціюється із політичним якорем, який постійно не дозволяє українському лайнеру рухатись європейським курсом. Концепція регіональної особливості та відмінності від інших регіонів України, проросійські погляди, ностальгія за радянським минулим, скептичне та негативне відношення до західних цивілізаційних принципів насаджувалась тут роками. У місцевого населення з історичної пам’яті стирали події, які передували приходу до влади червоних голодранців. Радянська влада повністю змінила суспільний лад, свідомість та побут Донбасу, а всіх незгодних піддавала фізичному знищенню.

Сьогодні настав час пригадати, що Донбас це не тільки Артем Сергєєв та пам’ятники Леніну. Як не дивно, але саме Донбас історично більш тісно пов’язаний із Західною Європою ніж будь-який інший регіон України. В зовсім недалекому минулому, в Донбас з’їжджалось багато кваліфікованих європейських фахівців, внаслідок чого цей процес частенько порівнювали з потоком кадрів в Америку. Фундамент промисловості Донбасу був закладений саме західними європейцями.

Так, у грудні 1724 року англійським майстром Ніксоном було підтверджено відкриття бахмутськими солеварами родовищ кам’яного вугілля, що і стало початком розвитку промисловості на Донбасі. Саме соляні промисли стали одним із каталізаторів заселення та розвитку краю. Цікаво, що в 1737 році для відновлення та вдосконалення бахмутського й торського солепромислів наглядачем соляних заводів стає уродженець Саксонії Готліб-Фрідріх-Вільгельм Юнкер. Пізніше, з метою відкриття та розроблення нових родовищ кам’яного вугілля та руди в експедицію на Донбас відправився Густав Ульріх Райзер. Значних геологічних успіхів на Донбасі здобули також майор штабу гірничих інженерів А.І. Олівьєрі, французький гірничий інженер Ле-Пле, гірничий інженер Б.К. Бледе, гірничий інженер І.Ф. Фелькнер, професор університету Нордман, англійський геолог Родерек Мурчісон, французький професор Вернейль, О. Кейзерлінг та багато інших.   

Луганський десант

Засновником сучасного міста Луганська справедливо вважають шотландця Чарльза Гасконьє (Карл Гаскойн), який у 1795 році біля козацького поселення Кам’яний Брід почав будувати Луганський чавуноливарний завод. Так, весною 1796 року на місце будівництва заводу виїхали Карл Гаскойн, перший доглядач майбутнього заводу А. Пікарон, три шотландських інженери та робітники. Будівництво цього заводу і стало початком зародження одного із найбільших міст Донбасу – Луганська. Першими майстрами та інженерами Луганського чавуноливарного заводу були британці, серед яких варто відмітити Вікарса, Максвіна та Джона Валкера, а центральна вулиця Луганська носила актуальну тоді назву –  Англійська. Після смерті Карла Гаскойна у 1806 році новим гірничим начальником став Я. Нілус.    

Паралельно з будівництвом Луганського заводу почали будувати і першу кам’яновугільну копальну басейну в Лисичій балці, що стало початком заснування міста Лисичанськ – супутника Луганська. Протягом 1796 року у Лисичому байраці була збудована перша в Україні вугільна шахта штольневого типу. Будівництво шахти та розробку вугілля для нового заводу очолював англійський інженер Томас Ропер, а з 1797 р. — Адам Сміт. За сім років під його керівництвом були розвідані нові поклади вугілля, розроблені та удосконалені системи їх розробки. За ініціативою Сміта були збудовані кам’яні казарми для робітників шахти й шпиталь. В ті ж роки інженер Г. Шериф спорудив тут першу парову машину. Для організації ефективної плавки в 1799 р. на Луганський завод прибув відомий ливарний майстер Дж. Вокер.

У 1896 р. німцем Густавом Гартманом було засновано товариство машинобудівних заводів Гартмана. Це стало початком історії Луганського паровозобудівного заводу, який швидко став одним з найкращих у світі. Статутний капітал товариства становив 4 млн рублів, поділених на 40 тис. акцій. Основним власником цінних паперів був DresdnerBank. Віце-головою товариства став А. Ротштейн, а співзасновником І.Л. Гольштанд, який взяв на себе зобов’язання з управління фінансовою частиною товариства.

Також у 1896 році бельгійські промисловці заснували у Луганську Анонімне товариство Луганських емалевих майстерень, а у 1897 – Анонімне товариство Луганських ливарних заводів.   

Крім того, у 1801 році в Луганську у датсько-німецькій сім’ї Йогана Христіана Даля та Марії Христофорівни Фрайтаг народився славнозвісний Козак Луганський – В.І. Даль. Так-так, саме той Володимир Іванович Даль, який написав «Толковый словарь велікорусского наречія русского языка», що поправу вважається найбільшим словником російської мови. Так сталося, що Луганщина стала батьківщиною ще одного фундаментального чотиритомного тлумачного словника – «Словаря української мови» Бориса Грінченка (одного із засновників першої націоналістичної української організації Братства Тарасівців). Останній за закликом Христини Данилівни Алчевської приїхав вчителювати в її народній школі у селищі Михайлівка Перевальського району Луганщини. Саме в той час, Борис Грінченко працював над своїм славнозвісним словарем. Зрештою, тема українського руху на Донбасі стане нашою окремою розмовою. Таким чином, Луганщина стала батьківщиною двох найвизначніших збірників української та російської мов.

Юзівка в донецьких степах

Цікаво, що і друге найбільше місто Донбасу було засноване ще одним британцем валлійського походження Джоном Юзом, який був керівником заводу у Мілльволі поблизу Лондона. Так, у 1869 р. він за 24 тисячі фунтів стерлінгів викупив у князя Сергія Кочубея («князя козацького малоросійського роду») концесію на будівництво заводу з виготовлення залізних рейок та створив товариство кам’яновугільного, залізного та рейкового виробництва. В тому ж році починається будівництво металургійного заводу й селища Юзівка на місці козацького поселення Олександрівка. Проект заводу було розроблено в Англії. Обладнання для заводу та вугільних шахт було завезене також з Великобританії.

Дореволюційна Юзівка ділилася на дві частини. Південну частину утворювали заводські будівлі, телеграфна станція, лікарня з аптекою та школа. Район металургійного заводу, де знаходилися «Англійська колонія» був районом переселенців з Великої Британії, чисельність яких налічувала 65 англійських сімей. У Північній частині знаходився базар з торговими рядами, готель, поштова контора, управління поліцейського наглядача. Вплив англійської культури значно позначився на архітектурі та плануванні міста.

Популярные статьи сейчас

Настоящая опасность пандемии - социальный крах

Конец ещё не виден: кризис 2020 и причины для спокойствия

Милованов предложил платить украинцам по 5 000 гривен каждый месяц карантина

Переболевший COVID-19 Шахов огорошил заявлением о происхождении вируса

Показать еще

З 1869 року засновано робоче поселення Смолянка у зв’язку з будівництвом Джоном Юзом кузні та двох шахт. 24 квітня 1871 року збудували першу доменну піч, а 24 січня 1872 року отримали перший чавун. Завод починає працювати за повним металургійним циклом, тут вперше у Російській імперії вводиться в дію 8 коксових печей, впроваджується гаряче продування. Заснований Юзом комбінат стає одним з індустріальних центрів Російської імперії.

 Для забезпечення обладнанням вугільної промисловості у 1889 році на південь від Юзівки прибалтом Едуардом Теодором Боссе та німцем Рудольфом Генріховичем Геннефельдом було збудовано однойменний машинобудівний та чавуноливарний завод Боссе та Геннефельда. Тепер це великий Донецький машинобудівний завод. Тоді ж організовано майстерню з ремонту гірничого обладнання — нині Рутченківський машинобудівний завод гірничого обладнання. Сьогодні один із мікрорайонів Донецька носить ім’я ще одного із засновників сучасного міста – мікрорайон Боссе.

Ковалі донбаської промисловості

Хто тільки не проектував заводи на Донбасі: Юзівський – англійці, Донецько-Юр’ївський – німці. А ось Нікополь-Маріупольський трубопрокатний завод Нікополь-Маріупольського гірничого й металургійного товариства будувався за проектом американця Кенеді. Устаткування було виготовлено у США. В той час на Донбасі за повним сприянням західних європейців було побудовано 12 металургійних заводів та 17 машинобудівних підприємств. Про деякі з них ми поговоримо детальніше.   

Активну участь у проектуванні та побудові Єнакієвського металургійного заводу у 1858 році брав німець Аполон Мевіус та група бельгійських інвесторів. Пізніше йому, як перед тим його батьку Ф. Мевіусу, довелось стати управлінцем вже славнозвісного Луганського чавуноливарного заводу.

Вже у згадуваному нами Лисичанську у 1866 році за сприянням все того ж Аполона Мевіуса, директора Гірничого Департаменту В.К. Рашета та гірничого інженера І.А. Тіме починається будівництво Лисичанського заводу. Відзначав продуктивність заводу навіть президент Леобенської гірничої академії Туннер, який відвідував Лисичанськ. 

Будівництво Краматорського металургійного заводу також не обійшлось без участі європейців. Його засновниками є швейцарець Конрад Ульріхович Гампер, який побудував його у 1896 році. На базі заснованого німецькою машинобудівною фірмою «В. Фіцнер і К. Гампер» Краматорського металургійного товариства у серпні 1898 р. були задуті доменні пічки № 1 та № 2 і отримали перший чавун.

Один з пригородів Макіївки названий на честь француза Франсуа Буроза, який побудував там в 1870-их роках коксохімічний завод. В Бурозі до цього часу зберігся будинок в якому проживав управляючий заводу німець Шмідт. Завод відзначався передовими технологіями того часу.

Крім того, на початку 1880-х років у Бахмуті виникають алебастровий, скляний, цегляно-черепичний заводи, засновані пруським підданим Е.П. Фарке. У свою чергу Франко-бельгійське акціонерне товариство у 1894 році, біля станції Дебальцеве, побудувало механічний завод. А у 1897 році бельгійською компанією був побудований машинобудівний завод у Горлівці. І таких прикладів безпосередньої участі європейців у розбудові промисловості Донбасу дуже багато.  

Європейські поселення

На Донбасі існує і маса інших прикладів присутності європейців, зокрема їх цілих поселень. Так, містечко Юнокомунарськ, яке зараз є частиною міста Єнакієво, колись називалось Бунге на честь голови правління Русько-бельгійського металургійного товариства, яке побудувало тут першу шахту. З приходом радянської влади «буржуйську» назву міста було змінено на ідеологічно правильну.

Містечко Новгородське, що знаходиться недалеко від міста Дзержинська до 1950-х років називалось Нью-Йорком. Не дивлячись на американська назву, сам Нью-Йорк був німецьким поселенням. Нью-Йорк був одним із найбільших німецьких населених пунктів на Донбасі. Ще в 1789 році імператриця Катерина ІІ видала Указ про залучення німців до освоєння земель Приазов’я. Згідно з указом переселенці на 30 років звільнялись від сплати податків, їм виділялись кошти для облаштування, гарантувалась свобода віросповідання, а також звільнення від служби в армії. Пільги посприяли тому, що на Донбасі за 75 наступних років з’явились 68 німецьких колоній.  

Ще одним велике німецьке поселення на Донбасі був нинішній райцентр Тельманове, що раніше носив назву Остхейм. Німців із Донбаса повністю вигнали в період Другої Світової Війни, а саме в 1940-х роках. І до сьогодні на Донбасі зберігається деякі німецькі будівлі, старенькі хати з черепицею на дахах та повалені пам’ятники на місцевих кладовищах, зруйнованих радянською владою. 

Одним із яскравих представників етнічних німців Донбасу є Корф М.О. – педагог, просвітитель та народний вчитель. М. О. Корф належав до знатного роду баронів Корфів, що походив із Вестфалії (Західна Німеччина). Перші роки його дитинства, життя та діяльність пов’язані з родовим маєтком у с. Нескучне Великоновосілківського району Донецької області.  

Вже відзначалось, що південну частину Донеччини – історичне Приазов’я заселяли етнічні греки, які переселялися з Криму. Ними на півдні Донеччини було засновано низку населених пунктів, серед яких Урзуф (1779 р.), Ялта (1770 р.), Мангуш (1779 р.), Маріуполь, Сартана (1779 р.), Вичахала (Стила 1780 р.), Чердакли (Кременівка 1779 р.), Малоянисоль (1780 р.), Чермалик (1779 р.), Старобешеве (1779 р.), Старий Крим (1779 р.), Карань (1780 р.), Багатир (1799 р.), Комар (1779 р.), Старомлинівка (Керменчик 1779 р.), Костянтинопіль (1779 р.), Староласпа (1782 р.) Улакли (1779 р.) та інші.

Напевне найвідомішим етнічним греком Донбасу був художник Архип Іванович Куїнджі, який народився в Маріуполі в 1842 році. Знаковою його роботою є «Українська ніч», яка й досі зачаровує витонченою майстерністю пензля Куїнджі.