Чим більше в українському суспільству розмов про приєднання до єдиної Європи, тим більше в мене переконання, що ніякої реальної асоціації у нас і не буде.
Почнемо з простого. До виборів залишилось ще майже півтора року. Позитивний ефект для рейтингу діючого президента до того часу буде зведено нанівець. Для прозахідних виборців – через розчарування наслідками реалізації угоди. У кращому випадку, не вийде нічого позитивного. А для проросійських – «ми ж казали, що нічого доброго в Європі немає». Для Віктора Януковича ж наступні вибори – це питання життя і свободи, безпеки для сім’ї. Цим він жартувати не буде.
Друге. Українська економіка стрімко падає у прірву. Не стільки через світові негаразди, як через стратегічні прорахунки нашого уряду. Тільки найбільш відчайдушні євроромантики можуть сподіватися на диво в економіці після підписання асоціації. Що буде у нашій країні після великих «пакостей» росіян – можна тільки уявляти. Тому підписання угоди зараз – підпилювання гілки, на якій сидить українське керівництво.
Третє. Янукович ніколи не стане «своїм» у Євросоюзі. З багатьох причин. У кращому випадку – будуть кликати на саміти, конференції. Після підписання асоціації, по великому рахунку, він стане нецікавим євроурядовцям. А це «не в масть» амбіціям Януковича. Навряд чи він таке пропустить.
Четверте. «Відірвані» голови проросійським силам – правильний хід для безпеки власного авторитарного режиму. В Україні не може бути надто багато завзятих проросійських сил. Так само як і проєвропейських. Тільки «проянуковицькі»! Саме цим можемо пояснити останні події з Марковим.
П’яте. Ні США, ні Європа не зацікавлені в посиленні Московії. Ні сьогодні, ні завтра. Звісно, баланс їх задовольнить більше, ніж приєднання України до Митного союзу. Приєднання до останнього буде означати лише одне – початок репресій до українських високопосадовців. Тому, перефразовуючи гасло Троцького під час підписання Брестського миру, – «ні підписання асоціації з ЄС, ні з Митним союзом». Очевидно, найближчі зустрічі з Путіним будуть проходити з прагненням добитися саме такого подальшого розвитку подій.
Шосте. Маю глибокі припущення про існування так званих секретних додатків до газових угод 2009 року. Детальніше тут
Відпустити Тимошенко – це значить безапеляційно простити борги, навішені на всю Україну. Не отримати «дивідендів»… Не «по-пацанські» це! Та й ускладнення після цього в політичній сфері можливі надто серйозні. Тому можна припустити, що заяви західних політиків про участь у ГТС і переговори Турції та Азербайжану про можливу участь України у новому газову проекті – «одного поля ягоди». Це елементарне бажання загладити втрати, спричинені підписанням Тимошенко газових угод. А також майбутніх економічних втрат від непередбачуваних дій Путіна після підписання угоди про асоціацію. До речі, ні для ЄС, ні для Росії чи США – не потрібна сильна Україна. Тому будь-яке економічне знекровлення – їм на руку.
Сьоме. «Знав би прикуп – жив би в Сочі». На сьогодні у жодного із серйозних світових аналітиків немає глибокої впевненості в майбутній економічній спроможності ЄС. Тобто, перед нами – дуже туманне майбутнє. Якщо зараз ми остаточно пов’язуємо долю України з цим утворенням – це рівносильно тому, що приковуємо себе кайданками до Титаніка. Не факт, що не потонемо…
Можна було б продовжувати і продовжувати… Але зупинімось поки що на цьому. Доки існують Євросоюз і Росія – єдиний вихід у геополітичному розкладі полягає в еквілібристичному балансі між ними. Як це робити – предмет іншої публікації. Тож поки є сонце й повітря – завжди буде вітер! Бо штиль, який може виникнути після підписання будь-якої угоди (чи то з МС, чи ЄСБ), для України – подібно смерті.
