Своєю публікацією у WSJ Пінчук нічого нового про себе не сказав. А от реакція на цю публікацію є найкращим доказом того, як ми реально оцінюємо власну ситуацію.
По-перше, Пінчук ні в чому нас не переконує, бо написав статтю для іноземного видання, яке навіть політики українські не читають, не те, що пересічні.
По-друге, Пінчук не займається політичним аналізом, а тому написана стаття — всього лише озвучення базового сценарію по Україні, про який він як філантроп і друг багатьох впливових політиків дізнався в своїх кругах.
По-третє, він як типовий конюктурник підлаштовується під цей сценарій, і посилає свій особистий меседж «хлопці я тільки за, можна я буду далі нормально вести свій бізнес?».
А от реакція і різноманітні там відповіді Пінчуку свідчать наскільки більшість людей не розуміють, що відбувається. Бажання триматись за ілюзорну мрію про вступ в ЄС та НАТО мало вже не схоже на культ якийсь. Немає вже ні того ЄС, ні НАТО, в яке ми мріяли так вступити. Можливо в 2008-му це було дуже актуально. Але сьогодні вже навіть немає куди вступати. Ле Пен, Вільдерс, голандський референдум — це не випадковості і невеликі помилки — це позиція виборців, європейців, які чітко нам кажуть «пішли в ж..у». І продовжувати ігнорувати це, означає, що ЄС і НАТО виконують в нас роль божества, а не стратегічний розрахунок.
Та що там говорити. Хто знає, що Франція не перебуває у військовій структурі НАТО, а тому не зобов’язана когось там захищати по 5 ст. Чи як ви собі уявляєте голосування Туреччини по питанню війни з РФ за якусь Прибалтику? Зрештою, гляньте інтервю того таки Столтенберга в ConflictZone, щоб остаточно зрозуміти наскільки це неспроможна організація діяти на попередження потенційних загроз. І на цьому фоні хтось пише, що нас змушують пожертвувати нашими мріями? А може нам кажуть «пора вирости з підліткових мрій і валити на роботу»?
Силове звільнення Донбасу та Криму. Мені особливо подобаються пости про нашу могутню армію. Так, дійсно, армія — це те, чим ми можемо гордитись за останні 3 роки. Але в той час як ми вичікуємо на Джевеліни (ще одне божество), насправді треба випрошувати і відновлювати ПВО. Армія навчилась воювати в звичних умовах, але в умовах авіаційних бомбардувань, особливо враховуючи стан наших ПВО, я б значно зменшив браваду. Тому силових сценаріїв звільнення проти ворога в якого понад 3000 військово-повітряних одиниць техніки — фантастика, якщо не божевілля.
Я ще можу довго писати про те, що Маккейн не Президент США, і його заяви нічого не варті. Що Ле Пен зберігає шанси стати Президентом Франції, якому СБУ заборонила в’їзд і ще багато іншого. Але важливо — це стати реалістами. Кінець-кінців поглянути на себе, оцінити свої сили і діяти згідно них. Ніхто з влади не написав відповідь на пінчуківський компроміс у WSJ. Ніхто зрештою досі не оголосив на весь світ українські умови миру, далі яких ми не підемо. Ніхто зрештою нам українцям не сказав правду про те, чого найбільше бояться на Заході: що в центрі Європи виникне Сомалі. Аденауер, представник переможеної країни, змусив рахуватись переможців з собою всього лише заявою про те, що або підтримають його і підуть на його умови, або владу візьмуть комуністи.
Важливо — скинути ефемерні божества ЄС, НАТО, МВФ та інші.
Перший тиск, який ми відчуємо за спробу відкинути нав’язаний нам компроміс — це фінансовий. Спробувати вижити без кредитів і зовнішніх позик ось наша сила.
Друге, нам потрібні нові коаліції: регіональні (Польща, Прибалтика, Румунія), міжнародні (Китай, Індія, Латинська Америка). Це не союзи, а саме коаліції, спрямовані на підсилення нашої обороноздатності та економіки.
А найголовніше — це змінити систему соціальних відносин в суспільстві. Сьогодні мова йде не про хороше життя, а про виживання, і в такі моменти все має служити одній цілі «залишитися живими». Ми повинні прийняти простий внутрішній Пакт:
1. У нас немає іншої еліти і не скоро з’явиться, але ми можемо змусити працювати цю так як треба. За останні роки «перемоги» завжди були там, де були чіткі вимоги до еліти.
Байден планирует финальный удар по Путину
Некоторым украинцам могут запретить продавать квартиры
Украинцев предупредили о новой схеме мошенников с Telegram: советы полиции
Абоненты "Киевстар" и Vodafone массово бегут к lifecell: в чем причина
2. У нас немає вічних союзників, а є партнери, в яких є інтереси, і вони розміняють нас так само легко, як і допомагають.
3. Наше виживання напряму залежить від нашої внутрішньої стійкості, і здатності визначати пріоритетність загроз. Росія та «велика угода» — найбільші загрози, потім всі інші (Пашинський, нал в деклараціях тощо)
4. Озвучити чіткі умови миру на українських умовах для всього світу. Заперечити «велику угоду» треба до початку переговорів, а не по-факту, як в нас це завжди робиться
5. На свої сили. Сьогодні – це має бути записано всюди замість портретів або біля Порошенка. Тільки так можна не програти. «Польща сама себе врятувала» — в цій фразі Черчилля вся сила і суть політики Заходу щодо нових країн.
Компроміс не буде капітуляцією, поки у вас є сили вести боротьбу. І, повірте, не важливо, що ми про себе думаємо, коли нас зловлять на задушливий прийом, і ми будемо вибирати між тим, щоб здатись або вмерти. А щоб в нього не потрапити, як мінімум треба позбутись дурної бравади, оцінити суперника, свої сили і виробити відповідну стратегію.
І Пінчук тут ні до чого.
UPD. Побачив відповідь Єлісєєва у WSJ. Ну, власне, божества ніхто скидати не готовий.
