Новий держсекретар США Майкл Помпео: хто він для світу та України?

13 березня держсекретар США Рекс Тіллерсон пішов з Білого Дому, виступивши на останній у своїй кар’єрі прес-конференції. Точніше, «його пішли» напередодні, коли сталася чергова сварка між ним і президентом Дональдом Трампом.  Рекс Тіллерсон став першим після Другої світової війни державним секретарем, якого звільнив президент.

Та й сама процедура звільнення була вкрай принизливою для топ-дипломата США. Як стверджує його соратник і колега Стівен Голдстайн, держсекретар дізнався про своє звільнення з соціальних мереж і твіту самого Трампа. Президент провів з ним розмову лише через пару годин після того, як написав про заміну Тіллерсона на посаді. Власне, така комунікація між ними – це фінальний акорд запеклого антагонізму, який існував між двома політиками ще з лютого 2017 року. Конфлікт між Тіллерсоном і Трампом почав проявлятися практично одразу після інавгурації президента. В його основі лежали проблеми міжособистісного характеру, питання адміністративного управління Державним Департаментом і розбіжності з кількох ключових питань зовнішньої політики. Аналіз цих процесів дасть розуміння заміни держсекретаря та його ролі у політиці Трампа. Тому зупинюся детальніше на цьому.

Рекс Тіллерсон познайомився з Дональдом Трампом після того, як той запропонував йому посаду. До цього обидва чоловіки ніколи не працювали разом, а їхні психотипи абсолютно протилежні. Тіллерсон завжди був методичним, скрупульозним адміністратором, маючи за плечима багаторічний досвід роботи в одній з найбільших у світі нафтогазових компаній «ExxonMobil». Дональд Трамп – хаотичний, непередбачуваний і імпульсивний лідер, який любить чути те, що йому хочеться і робити так, як йому заманеться. Трамп дуже рідко приймає рішення під тиском і на відміну від свого попередника Барака Обами, може й не консультуватися з усіма радниками перед ухваленням рішення. Різниця у характері прийняття рішень та абсолютно різні підходи до організації своєї роботи спричинили перший розкол у відносинах між Трампом та його держсекретарем

Другою причиню – навіть більш важливою – є розбіжності обох політиків з ключових зовнішньополітичних питань і призначень у Державному департаменті США. Із самого початку свого правління Дональд Трамп дав зрозуміти, що державний секретар США має бути лише придатком президента і продовженням його думок. На відміну від часів Барака Обами, в епоху Трампа роль держсекретаря була зведена до мінімуму, а його головна функція фактично полягала в тому, щоб бути речником глави держави і захищати всі його заяви та дії. Рекс Тіллерсон із цим не погодився і не бажав грати роль статиста. Результатом цього стала низка конфліктів між ним і президентом, які виливалися у публічний простір і соціальні мережі. Тіллерсон мав власні погляди на Близький Схід, Північну Корею, Африку, Китай і Європу. Але Дональд Трамп не зважав на його думки та іноді навіть не консультувався з ним. Тому їхні офіційні заяви часто були абсолютно протилежними. Останнім прикладом стали реакції Трампа та Тіллерсона на позицію Великої Британії щодо отруєння колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля. Дональд Трамп підтримав позицію Лондона щодо розслідування отруєння, але нічого не сказав про роль РФ у цьому. Натомість Тіллерсон публічно погодився з тим, що Росія причетна до замаху на вбивство. А вже за добу Тіллерсона звільнили з посади.

На близькосхідному напрямку також була проблем в комунікаціях між президентом і держсекретарем. Трамп чимало обов’язків по Близькому Сходу передавав людям, які пов’язані з ним особистими або бізнес-зв`язками, наприклад своєму зятю Джареду Кушнеру або спецпредставнику Джейсону Грінблатту. Рекс Тіллерсон практично не мав впливу на питання, пов’язані з зовнішньою політикою США у цьому регіоні. А коли Вашингтон, під тиском єврейського лобі, ухвалив рішення перенести своє посольство до Єрусалима, тим самим розваливши мирні переговори між ізраїльтянами та палестинцями, Тіллерсон не погодився з цим рішенням. Такою ж була ситуація навколо катарської кризи у травні 2017 року. Поки Рекс Тіллерсон закликав обидві сторони – і Саудівську Аравію, і Катар – до миру та переговорів, Дональд Трамп в цей же час відкрито підтримав Ер-Ріяд і звинуватив Катар у «фінансуванні тероризму». Коли президент опублікував цю заяву, Тіллерсон, за свідченнями його помічників, «був розлючений». Держсекретар справедливо вважав, що ця заява Трампа – результат лобізму з боку посла Об`єднаних Арабських Еміратів Юсефа Аль-Отайби, який є близьким другом Джареда Кушнера. На думку Тіллерсона, підтримка Трампом Саудівської Аравії штовхнула Катар до іранської орбіти та зближує Туреччину з Іраном, які виступили на боці газового емірату.

Невдячною вийшла й політика держсекретаря на корейському напрямку. Рекс Тіллерсон був відомий тим, що протягом усього 2017 року намагався розробити «мирний» підхід до розв’язання північнокорейської кризи. Він спрямовував зусилля на організацію мирних перемовин з КНДР. Власне, тому нерідко його заяви дуже резонували з висловлюваннями Трампа щодо Пхеньяна. Це призвело до того, що зрештою Дональд Трамп навіть написав у «Twitter», що Тіллерсон «марнує час», намагаючись примирити США та КНДР. Останньою краплею стала нещодавня згода Дональда Трампа зустрітися з лідером КНДР Кім Чен Ином у травні цього року. Для Тіллерсона, зусиллями якого це частково й стало можливим, це був сильний репутаційний удар від людини, яка весь рік публічно критикувала його за ці ж зусилля.

Критики Рекса Тіллерсона також відмічали його неспроможність керувати Державним Департаментом. Масові скорочення персоналу, урізання зарплат і затягування з набором нових кадрів призвели до паралічу цілих відділів Держдепу. Дональд Трамп був незадоволений таким управлінням і часто критикував Тіллерсона за це на зустрічах.

Коли його звільнили, Тіллерсон, за словами його помічників, був у турне країнами Африки. Вочевидь, президент хотів звільнити його так, щоб той дізнався про це з соціальних мереж. Повернувшись до Вашингтона, Тіллерсон через кілька годин дав прощальну прес-конференцію, у ході якої подякував усьому персоналу Державного департаменту та своїм колегам, але жодним словом не згадав Дональда Трамп. Та воно й не дивно.

На місце Тіллерсона призначили нового держсекретаря – директора ЦРУ Майкла Помпео. Це надзвичайно цікавий вибір, адже несе в собі як позитивні, так і негативні сигнали. Розберемо їх по порядку.

Оскільки Помпео є лояльним членом команди Трампа, то можна очікувати, що ера протилежних, не зв’язаних між собою офіційних заяв президента і держсекретаря піде у вічність. Майкл Помпео навряд чи публічно не погоджуватиметься з Дональдом Трампом, а якщо між ними й виникатимуть протиріччя, то виносити їх за межі Білого Дому ніхто не буде, як це сталося з Рексом Тіллерсоном. Президент неодноразово хвалив Майкла Помпео і називав «вірною людиною». Після усунення з посади Тіллерсона зовнішня політика США відтепер буде під цілковитим контролем Дональда Трампа. З огляду на консолідацію ресурсів навколо президента, це позитивний крок, адже може оптимізувати роботу Державного департаменту. До того ж, припиниться (або зведеться до мінімуму) війна між помічниками держсекретаря та помічниками президента.

Майкл Помпео вважається одним з «яструбів» в американській політиці. Він є одним з найбільш критичних до Росії політиків. Під час слухань у Сенаті США з приводу свого обрання директором ЦРУ, Майкл Помпео називав Росію однією з найбільших загроз Сполученим штатам. Але ця риторика має подвійне значення для, наприклад, інтересу України. У короткостроковій перспективі призначення Помпео – це позитивний сигнал для позиції України у конфлікті з Росією навколо Криму та Донбасу. Це означає, що США підтримають посилення санкцій проти РФ, а також можуть реально взятися за російських олігархів і їхній бізнес, продовжуючи тиск на Москву. Крім цього, Сполучені штати не приберуть Україну з радарів, і можуть навіть запропонувати додаткову допомогу – озброєнням або грошима. Утім на мій погляд, у середньо- та довгостроковій перспективі діяльність Майкла Помпео може й нашкодити. Його непоступливість у російському питанні може викликати реакцію у Москві, і переговори між США та РФ будуть неможливими. Враховуючи абсолютну неспроможність та небажання Володимира Путіна приймати рішення під тиском, конфронтація між Вашингтоном і Москвою загостриться, і кожен виток ескалації відбиватиметься на Україні, оскільки вона розташована на передовій геополітичної війни між двома державами. І тут ключове питання: чи готова Україна до такого підвищення ставок і серйозної ескалації, з огляду на непередбачуваність Дональда Трампа та надмірну присутність у його команді «яструбів»? Крім цього, не варто забувати й про позицію самого Трампа відносно РФ. Цілком можливим є й варіант, при якому Трамп і Помпео «забудуть» про Росію на деякий час, а переорієнтуються на інших ворогів США деінде. Так, Майкл Помпео, на відміну від Трампа, вважає Росію причетною до втручання у президентські вибори 2016 року, але перебуваючи у команді президента він не піде проти свого патрона, а тому угода між ними про те, щоб не сильно зважати на Кремль цілком ймовірна.

Справжнім викликом для Помпео стане Північна Корея. Саме цю країну колишній директор ЦРУ називав «екзистенціальною загрозою» для США. Він також виступав за посилення навіть тих суворих санкцій, які запровадили проти КНДР за згоди Китаю у грудні 2017 року. І зараз Майклу Помпео як головному американському дипломату необхідно буде організувати зустріч між Дональдом Трампом і Кім Че Ином у травні цього року. Від цих перемовин залежатиме майбутнє північнокорейської кризи. Офіційний Пхеньян має намір зробити «паузу» у розробці своїх ракетно-ядерних технологій, і хоче «продати» цю ідею США, оскільки жорстка політика тиску Дональда Трампа спрацювала, а санкції, які загрожують економічним колапсом КНДР, реально налякали керівництво Північної Кореї. Команда Трампа буде добиватися максимальних поступок з боку Пхеньяна, щоб пом’якшити санкції. Але так само ймовірним лишається варіант провалу мирних переговорів. У цьому випадку тандем Трамп-Помпео цілком спроможний на певну обмежену військову операцію проти КНДР, щоб зупинити розвиток ядерної програми. При Помпео також очікуємо посилення конфронтації з Китаєм, насамперед – технологічно-торгової війни, яка зараз розгортається.

Майкл Помпео відомий як один з найбільших у США ісламофобів. Ще під час теракту в Бостоні у 2013 році, Майкл Помпео відкрито критикував американських мусульман, звинувачуючи їх у підтримці терористів або у недостатньому засудженні терористів. Помпео також пов’язують з провідними ісламофобами Френком Гефні та Бріджит Гебріел, які відомі своїми висловлюваннями щодо «неможливості мати лояльних американських громадян-мусульман» або «необхідності судити тих, хто висловлює прихильників законам Ісламу». Все це свідчить про те, що близькосхідна політика США набуде більш агресивних і радикальних форм. У першу чергу це стосується катарського напрямку. Майкл Помпео є співавтором закону, який заборонив діяльність у США ісламістського руху «Брати-мусульмани», пов’язаного з Катаром. Емірат вже багато десятиліть фінансує і підтримує цей рух. Саудівська Аравія вважає «Братів-мусульман» терористичною організацією, а їхня підтримка Катаром була використана як привід до початку блокади емірату. Рекс Тіллерсон, як я вже писав вище, відмовлявся виступати на боці однієї з сторін цього конфлікту. Однак з приходом у Держдеп Майкла Помпео Вашингтон відтепер повністю гратиме на боці Саудівської Аравії і можливо навіть підтримає їхній план з організації «палацового перевороту» у Катарі та ескалації протистояння з Іраном навколо емірату. Крім того, США можуть нарешті визнати «Братів-мусульман» терористичною організацією. Це викличе справжню бурю емоцій на Близькому Сході та нову хвилю анти-американізму. Після такого, очікувати на нормалізацію стосунків з Катаром буде важко, принаймні з еміром Тамімом бін Хамадом на чолі. Це призведе до дестабілізації ситуації у районі Затоки та подальшої дезінтеграції умовного сунітського арабського блоку.

Дестабілізація очікується й на сирійському напрямку. Помпео виступатиме за посилення підтримки сирійських курдів і активного втягування США у конфлікт з Росією. Це підвищить ризик прямого збройного зіткнення між Росією і США у небі або на землі, а також розтягне війну ще на кілька років. Як результат, посилиться альянс між Туреччиною і Росією, а також між Туреччиною та Іраном. Крім Сирії, ескалації варто очікувати й у Лівані. Загроза нової війни між Ізраїлем та «Хезболлою» вже давно тінню нависає над південним Ліваном і західною Сирією. Майкл Помпео, на відміну від Тіллерсона, може підтримати Ізраїль у новій війні. Зрештою, на єменському напрямку США посилять допомогу Саудівській Аравії і продовжать надавати зброю.

Призначення Помпео – це погані новини для європейських партнерів США. По-перше, новий держсекретар є активним противником «іранської ядерної угоди» від 2015 року. Він виступає за її скасування та посилення протистояння з Іраном. Саме на цю країну Помпео покладає провину за війни в Сирії та Ємені. Однак Німеччина та Франція, які були одними з підписантів угоди, цілком підтримують її, так само як і ООН, яка вже неодноразово заявляла, що Іран дотримується положень угоди. Протиріччя між США та ЄС, тепер вже без «заспокійливих» зусиль Тіллерсона, можуть остаточно перерости у конфлікт, особливо на тлі торгових суперечок навколо імпортних мит Вашингтона. Це зблизить ЄС у позиціях з Росією і КНР, які виступлять у питанні Ірану єдиним фронтом. Союзником США традиційно лишатиметься Велика Британія, проте все ще залежатиме від внутрішньополітичної ситуації у Британії та наслідків переговорів з ЄС про вихід Лондона зі складу Союзу. По-друге, новий держсекретар буде й далі тиснути на Європу з тим, щоб вони підвищували витрати на оборону до 2% ВВП у межах співпраці у НАТО. Це питання давно є каменем спотикання у переговорах між Вашингтоном і Брюсселем, а сьогодні в умовах структурної кризи відносин США і Європи воно особливо поляризоване.

Призначення Майкла Помпео ставить під питання збереження на посадах інших ключових урядовців. Це стосується насамперед міністра оборони Джима Меттіса та радника з питань національної безпеки Герберта МакМастера. Ходять розмови, що останнього може замінити ще один «ультра-яструб» Джон Болтон. У будь-якому разі, відтепер Державний департамент США стане рупором ідей і поглядів Дональда Трампа, а для президента зникне перешкода у вигляді держсекретаря, яка заважала йому приймати ключові рішення. Тому зовнішня політика президента, у тому вигляді, в якому він її позиціонував під час виборів, стане реальністю, і для системи міжнародної безпеки, яка переживає не кращі часи, це – погана новина.