Земельні відносини в Україні. Погляд на реформу

Земельна реформа в Україні була започаткована в березні 1991 року прийняттям Земельного Кодексу України (нова редакція 1992 року), але фактично була впроваджена Указом Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва». Вона супроводжувалась процесами передачі колишньому колгоспнику землі та майна у власність і передбачала, що земля отримає справжнього господаря. Так було врегульовано напрями реформування монопольного права держави на землю та визначені три форми власності на землю: державну, колективну та приватну.

Розробники реформи, вчені та практики сподівалися, що реформа підвищить ефективність сільськогосподарського виробництва та поліпшить умови життя селян. Передбачалося, що земля повинна оброблятися селянином, її власником, а не ставати товаром. Проте, думки щодо обрання форми земельних відносин на основі приватизації землі розійшлися. Одні вважали, що в земельних відносинах мають переважати орендні відносини, а інші покладалися на самостійне колективне, одноосібне чи сімейне господарювання.

Бачення видатного українського вченого С.В. Мочерного щодо нової організаційної форми господарювання пов’язано також із колективними підприємствами. «Досвід свідчить, що колективні, кооперативні сільськогосподарські підприємства, які базуються на нових організаційних засадах, нових земельних і майнових відносинах, мають найбільшу перспективу свого розвитку. Використання таких кооперативних принципів при організації колективних сільськогосподарських підприємств, як добровільність членства власників земельних паїв, самоуправління, самофінансування, матеріально-фінансова відповідальність, створення і розвиток спільної матеріально-технічної бази, фондів розвитку, розподіл доходів за працею, а також за величиною земельного і майнового паю, розв’язує проблему підвищення ефективного використання всього виробничого потенціалу господарства, мотивації праці та розвитку демократичних засад в управлінні ним», — зазначав вчений.

Зокрема, С. В. Мочерний в економічній енциклопедії, виданій у 2000 році, висловлює наступне бачення паювання землі: «..її мета — зміна державної, колективної власності на землю на приватну, збереження колективних методів господарювання та підвищення ефективності виробництва… Приватизація землі за таким типом має ту перевагу, що не руйнує виробничого потенціалу господарств, не призводить до розподілу техніки по індивідуальних господарствах і до подібних негативних явищ» ^[1]. Водночас, можна констатувати, що виробничий потенціал колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) зруйновано і його треба відтворювати заново.

Соціальний контекст реформи підкреслено у роботах видатного українського вченого-аграрія П. Т. Саблука, який писав: «Політична мета й завдання аграрної реформи — формування середнього класу на селі та підвищення доходів сільського населення» ^[2].

Як писав П. І. Гайдуцький, видатний український вчений-аграрій,  земельна реформа в Україні з самого початку була масовою і спрямованою на визначення шляхів ефективного господарювання селянина як власника і господаря землі, обґрунтування пропозицій щодо підвищення його життєвого рівня, у результаті чого селяни одержали безкоштовно у власність земельні паї. Водночас, як зазначає П. І. Гайдуцький, кучмівська аграрна реформа була масштабніша, ніж Столипінська. Однак у колгоспах і радгоспах був зосереджений великий матеріально-технічний потенціал аграрного виробництва: земля, техніка, будівлі, ресурси, кадри. Не можна було допустити їх руйнації та втрати. ^[3]

Але держава не втручалася в процес формування земельних відносин, не займалася сприянням організації самостійного обробітку землі, не створила ефективного беззаставного механізму кредитування землевласників, щоб вони могли працювати на власних землях. В результаті в країні запанувала найнижча за ефективністю економічна категорія господарювання – передача майна в користування через оренду чи емфітевзис іншим особам.

Час довів, що започаткована реформа та її орендна чи емфітевзисна форма земельних відносин призвела до розшарування суспільства з доведенням до бідності переважної більшості селян. Водночас, можливо, земельна реформа й була розрахована саме на такий підсумок, оскільки вчені, державні діячі та спецслужби не могли не передбачити й такого сценарію розвитку подій.

Слід констатувати, що стан справ в аграрній галузі є критичним. Адже власник землі не обробляє землю, яка йому належить. Українська земля поступово втрачає надію на власника землі — первинного товаровиробника. Селянин вже втратив суб’єктність щодо визначення подальшої долі землі. Рішення з цих питань приймають орендарі, агрохолдинги, представники великого капіталу. Земля розподіляється саме між ними.

Домінуюча сьогодні орендна форма земельних відносин призвела до безумовного економічного, соціального та політичного конфліктів, які є латентними, проте загрожують соціальним вибухом.

Існувала, а тепер актуалізується позиція, що обробіток землі повинен бути усуспільненим, і важливу роль в цьому повинна відігравати самоорганізація нових власників землі – селян.

Отже, такий негативний стан не пізно і необхідно виправляти. Країна стоїть на порозі монополізації аграрної галузі, с фокусуванням не на людей, робочі місця та соціально-економічний розвиток суспільства, а на формування України як сировинного придатку економік інших країн.

Існуючі форми земельних відносин

В Україні склалися дві основні форми земельних відносин: орендна і самостійна, коли власник самостійно обробляє землю.

Суттєвим є те, що при орендній формі власнику землі не належить вироблений (вирощений) продукт (врожай), оскільки він віддав землю в користування (в оренду чи емфітевзис). А при самостійній формі, коли власник самостійно обробляє землю, навпаки, власник землі є і власником виробленого (вирощеного) на землі продукту (врожаю). Самостійний обробіток за способом організації господарської діяльності поділяється на одноосібний (сімейним) та колективний.

На початку дії кучмівської земельної реформи землевласники не були поінформовані і підготовлені, самостійно управляти чи приймати участь в управління майном, користуватися і володіти ним для самостійного отримання доходу від нього, а тому не були готові стати справжніми власниками отриманого майна і землі. Зазвичай, вони цілими селами підписували договори оренди землі з майбутніми аграрними олігархами і одночасно продавали їм дешево  розпайоване колгоспне майно в надії, що буде робота і жити буде краще, ніж раніше. Орендарі отримали оптимальні за розміром земельні площі колишніх колгоспів, що забезпечило можливість дуже прибутково займатися рослинництвом з дотриманням сівозміни, сучасних технологій і санітарних розривів. З майном поступили простіше: тварин «вирізали», приміщення ферм облаштували, в кращому випадку, під сховища. Внаслідок цього люди залишилися без майна, роботи і з мізерною орендною платою. Зараз люди вже усвідомили трагічність того, що відбулося.

На сьогодні, в результаті конкурування, відбувається поступовий процес переходу земельних ділянок селян від великих орендарів землі до менших, дрібних, які пропонують більшу оплату як мотивацію для селянина змінити орендаря.

В результаті таких переходів утворюються менші за розміром земельні площі, відбувається їх дроблення. Ефективність обробітку землі на малих площах менша, ніж на великих, причиною чого є збільшення витрат на одиницю площі. Також виникає більше виробничих ризиків.

Відносини, сформовані на користуванні землею (оренда, емфітевзис), не формують ставлення до землі, як до своєї власності. На чужій землі орендар, як правило, не будує капітальні споруди та не здійснює довгострокове фінансування. Також за такої форми користування землею прибуток не усуспільнюється. Він має низьку інвестиційну ефективність. Це негативний і неоптимальний стан.

Ще одне негативне явище – продаж прав користування землею через корпоративні права підприємств-орендарів. Купівля таких прав — це неефективні витрати, що не створюють доданої вартості. Натомість, не в інтересах власників землі, відбувається спекуляція – створення прибутку на земельних відносинах.

Так зване рейдерство у земельних відносинах також пов’язане з орендою. При переході землі від одного орендаря до іншого чи під час перепродажу корпоративних прав у підприємств-орендарів виникають конфлікти.

Таким чином, у земельних відносинах, що склалися, прослідковується чітка тенденція до деградації землеробства – поступовий перехід від великого до дрібного товарного виробництва на засадах оренди.

При іншій формі земельних відносин, коли власник самостійно обробляє землю, йому належить вироблений (вирощений) на землі продукт (врожай). Самостійний обробіток буває одноосібним (сімейним) чи колективним.

При самостійному обробітку землі власник може обробляти її не лише за допомогою власних засобів (техніка, гроші, фізична праця), а і з застосуванням позичених і найнятих (техніки, кредитів, найманої праці). Селянин, власник землі, є первинним товаровиробником, йому належить вироблений (вирощений) на власній землі продукт (врожай).

Розміри земельних ділянок, отриманих колишнім працівником КСП внаслідок розпаювання, становлять 1 – 6 гектарів. На таких площах може здійснюватися лише дрібне товарне виробництво, яке через більші витрати на одиницю площі є менш ефективним та більш ризикованим, ніж крупнотоварне

При самостійному одноосібному (сімейному) обробітку землі великі технологічні земельні площі розмежовуються на менші окремі ділянки відповідно до актів на право власності на земельну ділянку, утворюючи дрібніші земельні площі, які, за звичай, називають «шахматкою». Такі «шахматки» ускладнюють ефективний обробіток землі.

Цей процес дроблення земельних площ триватиме, оскільки самостійний одноосібний обробіток землі дає власнику більший дохід, ніж орендна плата за користування землею, навіть при меншій ефективності обробітку землі.

З точки зору власника землі — це позитивний процес. А з точки зору ефективності обробітку землі — негативний.

В Україні власний обробіток землі перебуває переважно в “тіні”. Одноосібники, здебільшого, не реєструються суб’єктами підприємницької діяльності.

Перспективною формою земельних відносин є самостійний колективний обробіток. Колективна форма господарювання є перспективною з точки зору об’єднання (кооперації) активів і зусиль. В Україні, після втрати КСП (колгоспів) як суб’єктів колективного господарювання, вже знову починають зароджуватися нові форми колективного обробітку землі. Власники землі, які здебільшого проживають в одному селі (об’єднаній територіальній громаді), об’єднують свою землю, формуючи більші ділянки землі, ніж при одноосібному обробітку. Селяни, власники землі, самостійно визначаються щодо культур, які вирощуватимуть, винаймають техніку для обробітку землі, розподіляють отриману продукцію між собою.

Вбачається, що колективна форма господарювання на землі створюватиме умови для формування технологічного обробітку земельних ділянок. Колективний обробіток — це наслідок усвідомлення того, що об’єднання зусиль і засобів  є економічно вигіднішим, не тільки ніж передача землі в оренду, а й ніж індивідуальне (сімейне) господарювання.

Об’єднання власників землі як суб’єктів господарювання для самостійного обробітку землі є первинним товаровиробником.

Порівняємо варіанти форм земельних відносин за критеріями ефективності. Оцінімо ефективність кожної з форм відносин за такими критеріями: рівень технологічності земельної площі для обробітку, рівень технологічності процесу обробітку землі, тенденція до збільшення масштабів ділянок, можливість розвитку високотехнологічного тваринництва, можливість отримання довгострокових кредитів, прибутковість діяльності, дохід власника землі, усуспільнення прибутку, соціальні наслідки.

Як бачимо, за критеріями ефективності колективне господарювання на землі дає кращі результати, ніж орендна форма земельних відносин та  індивідуальний самостійний обробіток землі. Після колективного господарювання пріоритет необхідно віддати одноосібному (сімейному) господарюванню.

Впровадження колективної форми господарювання не потребує законодавчих змін. При цьому, як власникам землі, так і владі доцільно ініціювати підтримку і поширення колективної форми земельних відносин.

Колективне господарювання сприятиме формуванню первинного виробника сільськогосподарської продукції. Забезпечить умови для збільшення доходу власнику землі, її ефективного використання.

З’явиться чітке розуміння об’єкта інвестування і можливість прямого державного кредитування.

Створення суб’єкта господарювання за територіальним принципом усуне багато соціально-економічних протиріч, які виникають при орендних відносинах.

Власники землі самі вирішуватимуть питання розподілу прибутків колективного підприємства. Цей прибуток належатиме їм. Він буде усуспільнений і матиме більшу ефективність для економічного розвитку територіальних громад, а значить і держави.

Земля сільськогосподарського призначення, суб’єктом права на яку виступає держава перебуває в користуванні спеціалізованих державних установ, в тому числі наукових закладів, або в оренді у суб’єктів господарювання для ведення сільськогосподарського товарного виробництва (рослинництва). Ефективність використання державного земельного ресурсу знаходиться в площині підвищення якості державного управління та подолання корупції.

Напомним, что в ноябре 2017 года в Украинском институте будущего был презентован доклад о реформе рынка земли в Украине, который был написан известными экономистами Владиславом Иноземцевым и Дмитрием Некрасовым. 

Видео их выступления вы можете посмотреть ниже

 Владислав Иноземцев

Дмитрий Некрасов 

Ссылки:

1. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.
2. Саблук П. Т. Розвиток земельних відносин в Україні / П. Т. Саблук. – К. : ННЦІАЕ, 2006. – 396 с.
3. Гайдуцький П.І. Аграрна реформа Л. Д. Кучми в Україні: історико-економічні аспекти / П. І. Гайдуцький // Економіка АПК. – 2015. – № 1. – С. 5-13.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook