Невикористані можливості аграрного сектору України

На минулому тижні відбулась цікава подія – 28 березня 2017 року Мінекономрозвитку та Український Інститут Майбутнього (далі УІМ), з різницею в кілька годин, представили свої програми розвитку експортного потенціалу України, які складаються з аналізу поточного стану українського експорту, а також заходів необхідних для розвитку експортних можливостей.

Читаючи коментарі до своєї попередньої статті, а також урядову стрічку новин, стає помітно, як українці «ПИШАЮТЬСЯ» своїми чорноземами, а також рекордними, з року в рік, врожаями.

До чого тут експорт? Все дуже просто – за підсумками 2016 року 40% українського експорту припадає на АПК. Дуже гарно стан справ ілюструє графік взятий з презентації УІМ:

Примітно, що обсяг АПК в структурі експорту починає стрімко зростати з 2012 року, а в 2015-2016 роках динаміка тільки посилюється. Але таке зростання відбулося на фоні спаду промвиробництва і падіння ВВП, тобто економіка країни «вжалась» і на фоні цього питома вага аграрного сектору в експорті і в ВВП країни зросла. Одним словом «ЗДОБУЛИ».

Але поспішу заспокоїти читачів, дана стаття не буде перевантажена аналітикою і загальними тезами, а є спробою поглянути на ситуацію нестандартно і відмінно від того, що вже є в «мережі».

Для того, щоб побачити стан розвитку нашого сільського господарства, було вирішено взяти для порівняння аграрний сектор Австралії та Ізраїлю. Ці країни обрані неспроста, адже Австралія – один з найбільших виробників с/г продукції, а Ізраїль відомий своїми високоефективними технологіями ведення сільського господарства в складних кліматичних умовах.

Але для початку кілька скріншотів із Googl Maps.

УВАЖНО ПОГЛЯНУЛИ?

Добре уявили глибину провалля між нами і «ними»? І це навіть без широкого впровадження технологій описаних в попередній статті.

Далі тезисно кілька фактів:

• ізраїльських фермерів називають «фермерами пустелі» — просто погляньте на карту вище;

• Ізраїль забезпечує себе с/г продукцією на 95% від потреби, також експортуючи продукти харчування до ЄС;

• 1 ізраїльський фермер годує 98 чоловік, український – 10.

Окремо хотілося б поговорити про органічне землеробство, в якому багато українців вбачає спасіння для вітчизняного аграрного сектору, перед загрозою стрімкого розвитку агротехнологій, які дають можливість вести сільське господарство навіть в пустелі.

В представленій Мінагро України презентації, що присвячена розвитку органічного землеробства в нашій країні є кілька цифр, які гарно ілюструють ситуацію, що склалась.

Зараз в Україні землі зайняті під органічне землеробство займають лише 1% від наявних площ ріллі, в той же час в Австралії (яка теж є в презентації)- 48,3%.

А тепер увага – згідно прогнозу учасників ринку, до 2025 року цей показників досягне лише 10% від загальної площі орних земель.

Яку ж саме органіку ми експортуємо? Тут все очікувано – це сировина. Зернові, бобові культури, нішеві (насіння гірчиці, льону, гарбузів), дикороси.

В той же час, зайшовши в будь-який інтернет-магазин, можна знайти цю сировину вже у вигляді готових до вживання каш, пластівців, чіпсів, суперфудів, але вже виробництва ЄС або США. Далі кілька скріншотів, як це виглядає:

Чому ми все це не виробляємо в себе? Думаю питання риторичне.

Не дивлячись на відсталість нашого сільського господарства, в Україні теж з’являються високотехнологічні агростартапи, але вони змушені побиратись по закордонних бізнес-акселераторах та краудфандингових платформах в пошуку інвесторів і врешті-решт знаходять, а потім покидають країну.

А тепер для порівняння кілька статей видатків Міністерства аграрної політики і продовольства, що закладені в державний бюджет на 2017 рік.

Сумарно представлені вище статті складають 2 135 млн. грн. видатків. Питання – хто, наприклад, контролює якість досліджень і науково-технічних розробок на які закладається 71,5 млн. грн., хто по програмі підвищення кваліфікації (заплановано 10,5 млн. грн.) пройде навчання і чи взагалі потрібне таке навчання, чи потрібна країні тисячна армія агрономів і ветеринарів, які випускаються щороку за держзамовленням, а потім йдуть працювати торговими представниками. Наскільки ефективна допомога держави сільгоспвиробникам, спрямована на поповнення обігових коштів, чи не стимулює така допомога до тупого сидіння на дотаціях замість більш ефективного використання власних ресурсів і підвищення власної конкурентоспроможності.

Можливо краще було б використати 2 млрд. на допомогу перспективним стартапам в секторі agtech, а допомогу виробникам надавати на впровадження технологій розроблених цими ж стартапами.

І наостанок приклад нестандартного мислення.

Це рапсові поля в Китаї. Жителі селища Xinghua вирішили, що вони зароблять більше від агротуризму ніж просто вирощуючи рапс. Тому кожен квітень прилеглі ферми на декілька тижнів перетворюються в готелі і ресторанчики, щоб прийняти туристів, які приїхали погуляти по жовтих лабіринтах, покататися серед них на човні, або подивитися на поля з повітря.

Привіт нашим численним мертво родженим програмам розвитку сільських територій і сільського туризму.

Можливо стаття вийшла дещо похмурою, але головною метою написання було показати, що можливості і ресурси є, головне їх використати.