Листи до братів-націоналістів. Лист 3: Плюси ісламської економіки.

Листи до братів-націоналістів. Лист 1. За Ющенка чи Тягнибока?

Листи до братів –націоналістів.Лист 2. Демографічні проблеми і майбутнє нації.

 

1.Проти кого боремось.

Якщо ХХ століття в Україні пройшло під знаком боротьби націоналізму і комунізму, то в ХХІ столітті, схоже, будуть змагатись між собою націоналізм і лібералізм. Зазначимо, що автор розглядає лібералізм не як економічну чи соціальну теорію, а як один з засобів економічної та соціальної пропаганди. Ця пропаганда має своєю метою підсунути нам фальшиві цілі й задачі, які ми будемо намагатись досягти і задля досягнення яких будемо віддавати нашим ворогам наші власні матеріальні і інтелектуальні ресурси. Ми будемо працювати на наших ворогів, думаючи, що працюємо для себе. Ми будемо покращувати життя нашим ворогам, думаючи, що покращуємо собі.

Хитра і підступна штука цей лібералізм. Але мусульмани зіткнулися з цим раніше за нас і вже зуміли витворити дієву протиотруту.

«Капіталізм – це відносини» — вчив нас, студентів, викладач політекономії в інституті. Мета існування капіталізму в отриманні прибутку. Так це питання капіталісти і розуміють. Але інтереси капіталістів вступають в протиріччя з інтересами нації. Окремо взяте підприємство може бути суперефективним в розумінні віддачі на вкладений капітал, але нація вцілому може бути в програші. Так США мають загалом ефективну економіку, але одночасно в цій країні є понад 2 мільйони зеків. Це більше, ніж їх було в радянськім ГУЛАГу. І виходить, що зеки «з’їдають» таку ефективність. І подібних прикладів десятки.

З іншого боку, сучасним західним світом править фінансова олігархія, під якою ми розуміємо банкірів, що керують своїми і не тільки країнами, визначаючи сучасне і майбутнє націй. Сенс буття банкірів в отриманні проценту.

Хоча зрощення промислового і банківського капіталу почало відбуватися ще перед І Світовою війною, однак це не привело до автоматичного домінування фінансової олігархії. Причин цьому мінімум дві:

¾ Політична влада завжди відносно незалежна по відношенню до влади економічної, а ще точніше, домінує над нею. Знаменитий «примат політики над економікою».

¾ В тандемі «промисловці-банкіри» першу скрипку грали саме промисловці. Причина цього в тому, що саме промисловці безпосередньо впливали на обороноздатність, а, значить, і на долю країни.

У США перевага промисловців над банкірами зберігалась десь до середини 60-их років ХХ століття. Формальний кінець – вбивство президента Джона Кеннеді (1963р.).

Відсторонення від влади Микити Хрущова (1964р.) показало елітам Заходу, що Радянський союз безпосередньої загрози для них не становить. А інших загроз просто не існувало.

Все це привело до ослаблення контролю держави за фінансово-банківською сферою. Як наслідок, банкіри дістали змогу штучно створювати кризи, або хоча б використовувати сприятливу кон’юнктуру для збільшення своїх капіталів. В силу технологічних особливостей швидкість обороту капіталу в промисловості завжди буде меншою в порівнянні з банківською сферою. А це означає, що від інфляції в першу чергу постраждають галузі з низькою оборотністю оборотних засобів: промисловість, будівництво та інші галузі реального сектору економіки.

Перекіс в розподілі прибутку на користь банкірів привів до зменшення капіталовкладень в реальний сектор економіки і, як наслідок, до уповільнення темпів оновлення основного капіталу і до зменшення фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. А вже це в свою чергу привело до уповільнення технічного прогресу.

Не будемо перевантажувати читача цифрами, але сучасні пасажирські літаки літають приблизно з такою ж швидкістю, що і в 1963 році. Те ж саме можна сказати про швидкість автомобілів. Використання термоядерної енергії — і сьогодні така ж нездійсненна мрія, як і в 60-ті роки минулого століття. Використання космосу обмежене комерційними цілями (запуск і експлуатація супутників зв’язку). Запуск космічних апаратів до інших планет відбувається всього кілька разів на десятиліття. Швидко розвивається інформатика і комп’ютерна техніка, але виключно завдяки екстенсивним чинникам. Глобальні наукові прориви відсутні. Є значні досягнення в біотехнологіях, але й вони, в основному, носять прикладний і комерційний характер.

Політичним наслідком приходу до влади олігархів стало ослаблення держави, як інституту. Прийнято вважати, що сума влади є величина постійна. Зменшення влади держави привело до збільшення влади транснаціональних корпорацій (ТНК). Але цей висновок справедливий лише по відношенню до держав «першого світу».

В «третьому світі», який існує в умовах неоколоніалізму, взагалі некоректно говорити про якусь самостійну роль національної держави. Там заправляють США, колишні метрополії, західні ТНК і місцева компрадорська еліта.

«Другий світ», світ соціалізму, в основному деградував з внутрішніх причин. Винятки — Китай і В’єтнам.

Але є ще одна категорія країн, т.з. «азійські тигри» (Південна Корея, Тайвань, Гонконг (до 1997р. британська колонія), Сінгапур, меншою мірою Малайзія), в яких роль держави надзвичайно висока. В цих країнах існує практично симбіоз держави і приватного сектору. Всі країни, що провели успішну модернізацію економіки і суспільства, робили це в умовах авторитарного режиму. Винятків світ не знає.

Можна вважати, що авторитаризм у «тигрів» виник історично, як реакція на зовнішню (комуністичну) загрозу (Тайвань, Південна Корея) або на внутрішню, теж комуністичну, – Сінгапур, Малайзія. Це все так, але не це головне. Спільною рисою «тигрів» є індустріалізм. В економіці домінує промисловий капітал. Авторитарний режим є політичним уособленням домінування промислової буржуазії. А промислова буржуазія, якщо не зупинятись на окремих випадках, є буржуазією національною.

Критерієм віднесення буржуазії до національної чи компрадорської є походження доданої вартості у кінцевій продукції, яку створює відповідний капітал. Якщо країна постачає на зовнішні ринки сировину чи напівфабрикати, то кінцева продукція буде виготовлятись в інших країнах і додана вартість буде іноземною. То ж такий капітал буде залежним від зовнішнього покупця, а буржуазія, що цей капітал обслуговує, буде компрадорською.

Якщо в країні торгують, скажімо, автомобілями закордонного виробництва, то додана вартість в країні утворюється, але вона виникає не в продукції, а в товарі, не в виробництві, а в торгівлі. З юридичного, а не з технологічного боку, продукція є те, що на «вході» і на «виході» з підприємства класифікується по різним позиціям Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД). Скажімо, різка скла або фасування цукру з мішків у пакети, виробництвом не являється, бо на «вході» і «виході» маємо, відповідно, все ті ж скло і цукор.

В згаданих прикладах компрадорська буржуазія або взагалі не має відношення до виробництва продукції, або не має відношення до виробництва кінцевої продукції. Натомість національний капітал кінцеву продукцію створює. Зрозуміло, що залежність економічна приводить до залежності політичної.

Але реальна картина взаємовідносин в економіці і політиці ще складніша. Крім протиріч між капіталом іноземного та вітчизняного походження, є ще протиріччя всередині вітчизняного капіталу. Без капіталу банківського неможливе ефективне розширене відтворення капіталу промислового. Але банкіри, провокуючи інфляцію і кризи, мають можливість скуповувати під час кризи виробничі активи. Тому промисловці, там де їм це вдається, беруть собі в політичні союзники широкі верстви населення, тобто націю. Оце і є справжня причина появи авторитарних режимів в «азійських тигрів».

А вже маючи масову підтримку населення та патріотично налаштований корпус силовиків і держслужбовців, промислова буржуазія має змогу проводити політику у власних і, одночасно, національних інтересах, не боячись при цьому втратити владу і власність.

Першою до такого союзу вдалась німецька буржуазія, результатом чого став прихід до влади націонал-соціалістів на чолі з А.Гітлером (1933р.). Цікавою з цієї точки зору буде проблема Голокосту. Єврейська буржуазія Німеччини напередодні приходу нацистів до влади займала провідні позиції в банківській, страховій і видавничій сферах. Але єврейського капіталу або не було, або він був представлений фінансовими структурами — володільцями акцій, в індустріальній сфері. І свою антиєврейську політику нацисти починали не з будівництва Аушвіцу, а з витіснення євреїв з економіки Німеччини і з встановлення обмежень на заняття ними певними видами діяльності. І лише потім були прийняті знамениті Нюрнберзькі расові закони.

Німеччина і досі лишається країною, де індустріальний капітал займає провідне місце. В той час, як в США, Британії і Франції домінує фінансовий капітал. Ще однією індустріальною країною є Китай. Очевидно, що ХХІ сторіччя пройде під знаком боротьби між фінансовим та індустріальним капіталом, тобто між США і Китаєм.

2.Теологічні і економічні засади ісламської економіки.

Попри розповсюджену думку, що тільки іслам виступає проти банківського проценту, зазначимо, що так чи інакше проти лихварства виступали всі аврамічні релігії.

Так, в Старому Завіті є теза про те, що справжній праведник «В рост не дает и процентов не берет, от беззакония удерживает руку свою, суд праведный вершит меж человеком и человеком». (ЙЕХЭЗКЭЙЛ, 18:8)[i]

Однак євреї не були б євреями, якби з того правила не зробили винятку для гоїв. «С чужеземца можешь взыскивать, а с того, что следует тебе от брата твоего, сними руку свою.» (Дворим, 15:3)[ii]

Ну і найбільш відома теза: «Ибо Г-сподь, Б-г твой, благословит тебя, как Он говорил тебе, и ты будешь давать взаймы многим народам, а сам не будешь брать взаймы; и будешь ты властвовать над многими народами, над тобою же они властвовать не будут.» (Дворим, 15:6).[iii]

Християнство в цьому розумінні було більш толерантним, оскільки не робило в даному випадку різниці між християнами і язичниками: «Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!» (Лк 6:35)[iv].

Християнство також не заперечувало проти видачі безвідсоткових кредитів: «Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.» (Мт 5:42).[v] Розповідаючи людям притчу, де описується тодішня дійсність (Лк 19:23, Мт 25:27), Христос засуджує лихварство, але водночас констатує реальний стан справ: «Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.» (Мт 25:29).

Вже на Першім Вселенськім (Першім Нікейськім)соборі, що відбувся з ініціативи імператора Костянтина Великого в Нікеї в 325-ім році, лихварі були поставлені поза законом, точніше поза церквою. В соборному Правилі №17 наголошувалось: «Поскольку многие причисленные в клир, любостяжанию и лихоимству последуя, забыли Божественное писание, глаголющее: сребра своего не давай в лихву; и, давая в долг, требуют сотых; судил святый и великий Собор, чтобы, Если кто, после сего определения, обрящется взимающий рост с данного в заем, или иной оборот дающий сему делу, или половиннаго роста требующий, или нечто иное вымышляющий, радя постыдной корысти, таковый был извергаем из клира, и чужд духовнаго сословия.»[vi]

Лихварство і в подальшому лишалось поширеним явищем, не зважаючи на церковні заборони. Однак держава намагалась обмежити величину відсотків. В Римській імперії відсоткова ставка складала 10-12%. У Візантії, за імператора Юстиніана (483-565р.) вона була знижена для купців до 8%, а для решти населення — до 6%.[vii]

Чергову спробу заборонити лихварство здійснили католики на Другому латеранському соборі (1139р.). В каноні №13 зазначалось: «We condemn that detestable, disgraceful, and insatiable rapacity of usurers which has been outlawed by divine and human laws in the Old and New Testaments, and we deprive them of all ecclesiastical consolation, commanding that no archbishop, no bishop, no abbot of any order, nor anyone in clerical orders, shall, except with the utmost caution, dare receive usurers; but during their whole life let them be stigmatized with the mark of infamy, and unless they repent let them be deprived of Christian burial .»[viii]

Але й ця заборона була проігнорована тодішнім католицьким суспільством. З початку ХІ століття в Північній Італії, а потім і в інших місцях, починає широко розвиватись торгівля. Спочатку де-факто процент дозволялося брати лише сеньйору зі своїх васалів або з тих, з ким він був у ворожих відносинах. Потім стягнення відсотків у формі штрафу поширилось на прострочені борги. З другої половини ХІІІ століття набуває поширення торгівля на виплат, де вартість товару була більшою саме на величину відсотків, в порівнянні зі звичайною торгівлею в роздріб. Нарешті 1516 року церквою була схвалена практика францисканців, що організовували ломбарди (кредитування під заставу рухомого майна) за низькі відсотки, на рівні витрат обігу.

У протестантських мислителів (Лютера і Кальвіна), брати відсотки вже не вважалося гріхом, мова йшла лише про справедливий чи несправедливий відсоток. Під впливом протестантів так ж практика поширилась і на католицькі країни. Євреї Європи і мусульманських країн на протязі всього Середньовіччя безупинно займалися лихварством, практично, без обмежень.

Та досить вже за Європу, перейдемо до ісламу. Пророк Магомет за «основною спеціальністю» був купцем. А Мекка, де він жив, була одним з найбільших центрів караванної торгівлі в Аравії. Тому іслам дуже добре ставиться до торгівлі і бізнесу взагалі.

Водночас, іслам – соціальна релігія. Норми ісламу націлені на підтримку соціальної справедливості в мусульманській громаді (уммі).Проілюструємо це цитатами з Корану. Сура Ат-такасур «Примноження»:

1-2. Превознесение друг перед другом детьми и помощниками, хвастовство богатством, подсчётом своего имущества и знатным происхождением отвлекали вас от исполнения предписаний Аллаха и повиновения Ему, пока не постигла вас смерть.

3. Вы непременно узнаете последствие вашего невежества и пренебрежения.

4. И опять же, вы непременно узнаете последствие ваших деяний.

5. И, действительно, если бы вы истинно знали, какое наказание постигнет вас, то вы устрашились бы приумножать (детей и имущество) и приготовились бы к вашей будущей жизни.

6. Клянусь вам, о люди, и утверждаю, что вы увидите пылающий огонь!

7. И ещё раз клянусь и утверждаю, что вы непременно и действительно увидите его воочию!

8. И клянусь и утверждаю, что вас непременно спросят о роскошной жизни и благоденствии, которыми вы наслаждались в земной жизни! (102:1-8)

Сура Аль-хумаза «Ганьбитель»:

1. Сильное мучительное наказание и гибель тем, кто настойчиво порочит людей словами или жестами и оскверняет их честь,

2. кто накопил огромное состояние и раз за разом, наслаждаясь, подсчитывал его из-за любви к нему.

3. Он полагает, что это богатство принесёт ему бессмертие и избавит его от любого вреда в этой жизни.

4. Пусть он удерживается думать так! Клянусь Аллахом, что из-за его нечестивого деяния, он будет ввергнут в адский огонь, который уничтожает всё, что брошено в него.

5. Откуда тебе знать, что такое сокрушающий огонь?!

6. Это воспламенённый огонь Аллаха, который по Его велению вечно будет разожжённым,

7. который дойдёт до сердец и охватит их.

8-9. Они, связанные, будут заперты в этом огне и будут привязаны к воздвигнутым столбам, и не смогут даже пошевелиться, и не будет им никакого спасения от него. (104:1-9)

Ну і нарешті, цитати, що засуджують лихварство, і взагалі, кредитування під процент. Як і скрізь, в Аравії цим займалися євреї. Тому Пророк перш за все згадав за них.

(160). и вот, за несправедливость тех, которые исповедуют иудейство, Мы запретили им блага, которые были им разрешены, и за отвращение ими многих от пути Аллаха,

(161), и за то, что они брали рост, хотя это было им запрещено, и пожирали имущество людей попусту, Мы и приготовили неверным из них мучительное наказание. (4:160, 161)

Далі Пророк звертається вже до мусульман:

276. Аллах запрещает заниматься ростовщичеством и уничтожает прибыль от роста. Он увеличивает имущество, из которого даётся милостыня, и воздаёт за неё. Аллах не любит тех, которые настаивают на разрешении запретного Им (как ростовщичество), не любит тех, которые продолжают заниматься ростом. Поистине, Аллах не любит нечестивца!

278. О вы, которые уверовали, бойтесь Аллаха и почувствуйте в своих сердцах почтение к Нему, и перестаньте требовать от людей то, что остаётся вам из роста, если вы истинно верующие

279. Если же вы не оставите ростовщичества, как приказал вам Аллах, то знайте, что у Аллаха и Его посланника будет война с вами: война веры против неверия; но если вы покаетесь, то при вас останется только ваш капитал, ни больше и не меньше. Не берите больше, несмотря на причину долга, потому что рост, который вы берёте, представляет несправедливость по отношению к людям. И не берите меньше, чтобы не быть обиженными!

280. Если же ваш должник отягощён бедностью, то ждите, пока его дела не улучшатся. Но оказать ему милость, простив ему долг или часть его, — лучше для вас, если вы знаете и понимаете Послание Аллаха, в котором Он учит вас быть щедрыми, великодушными, гуманными. (2:276, 278, 279, 280)

130.О вы, которые уверовали! Не пожирайте роста, удвоенного вдвойне, и бойтесь Аллаха, — может быть, вы окажетесь счастливыми! (3:130)

29. О вы, которые уверовали, не пожирайте имущества друг друга несправедливо, не имея на это никакого права; но вы можете совершать между собою торговые сделки по взаимному согласию. Не губите себя неповиновением Аллаху и не вредите друг другу — ведь вы как одна душа! Поистине, Аллах вечно к вам милосерден! (4:29)

Однак більше всього, як ісламським богословам, так і світським авторам, що пишуть на теми ісламського банкінгу, подобається цитувати 275 аят сури «Аль-бакара».

275. Те, которые дают деньги в рост, будут лишены душевного равновесия и спокойствия в работе, в поступках и т.д., подобно тому, кого поверг в безумство шайтан своим прикосновением. Они говорят, что торговля и ростовщичество — одно и то же, так как в обеих операциях есть обмен и прибыль, и поэтому оно должно быть разрешено. Аллах объявил, что разрешено и что запрещено, — это не их дело, — и того сходства, про которое они говорят, не существует. Аллах разрешил торговлю, но запретил ростовщичество. Тот, кто послушен заветам Аллаха и удержится от ростовщичества, тому будет прощено то, что было в прошлом до запрещения ростовщичества: дело его принадлежит Аллаху и Его прощению. Те, кто эту мерзость повторяет, — обитатели огня, они в нём вечно пребудут![ix]

Тут Пророк раз і назавжди ставить крапку у всіх дискусіях відносно корисності процента чи подібності лихварських операцій до торгівлі.

Ми не випадково так детально зупинились на теологічному боці справи, процитувавши мало не всі згадки про соціальні відносини і лихварство в Корані. Справа в тому, що в житті теологія плавно перетікає в ідеологію і політику.

В 1929 році на базі невеликої групи, заснованої вчителем народної школи в м.Ісмаїлії Гасаном аль-Банна, була створена релігійно-політична асоціація «Брати-мусульмани» («Аль-Іхван аль-Муслімун»).

Організоване Гасаном аль-Банною братство швидко зростало: в 1941 році налічувалося вже 60 тисяч членів, а в 1948 році  їхня кількість збільшилася до 500 тисяч членів і сотень тисяч симпатиків. Спілка мусульман мала власні мечеті, фірми, фабрики, лікарні і школи, її члени займали високі посади в армії і профспілках. В 1948 році організація була заборонена, а 12.02.49р. в Каїрі був вбитий її лідер. Останні десятиліття організація «Брати-мусульмани» перебувала під забороною і лише після «Єгипетської революції» 2011р. відбулася її легалізація під назвою «Партія свободи і справедливості».

Оскільки діюча влада розглядала будь-яку спробу відродження ісламських традицій як прояв ісламського фундаменталізму, то при відкритті першого ісламського банку (м.Міт Гамр, 1963р.), релігійна природа банківських операцій не декларувалась, а банк вважався ощадним, діяльність якого була побудована на пайовій участі у прибутках і збитках.

Ці банки не нараховували і не платили відсотки, інвестували головним чином у торгівлю і промисловість безпосередньо, або спільно з іншими інвесторами, а прибуток, отриманий в результаті успішної реалізації проекту, ділили з вкладниками. Таким чином, вони функціонували більше як ощадний інвестиційний інститут, ніж як комерційний банк.

Назір Сошіал Банк,заснований в Єгипті в 1971 році був оголошений як безвідсотковий комерційний банк. Подальший розвиток ісламські банки отримали в країнах Перської затоки та в Малайзії.

За словами професора Reims Management School Госсена Буслами, на кінець 2009 року дотримуються принципів ісламського фінансування «Понад 50 країн і більше 300 банків, обсяг активів яких у березні 2009 року склав, за різними оцінками, від 700 млрд. доларів США до 1 трильйону. Найбільші центри ісламського фінансування – Іран, чиї банківські активи становлять 235 млрд. доларів, Саудівська Аравія, у якої 92 млрд., і Малайзія з 67 млрд. доларів. За підрахунками інформаційного агентства MENA, 56% ісламських фінансів зосереджено на Близькому Сході. При цьому майже всі названі країни мають двоконтурну фінансову систему: один контур працює відповідно до вимог шаріату, другий – відповідно до західної фінансової практики.»[x]

Тепер розглянемо, чим, власне, є процент відповідно до західної і ісламської практик. Український «Словник іншомовних слів»[xi] дає таке визначення слова «процент»:

процент; ч. (лат., на сто)
1. Сота частка числа, яке приймається за ціле, за одиницю (позначається %); відсоток.
2. Доход, який одержують на кожні сто грошових одиниць капіталу або грошової суми, покладеної у банк або ощадну касу; плата, яку кредитор одержує від позичальника за користування наданими йому коштами.
3. Винагорода, що нараховується залежно від обороту, доходу.

Російськомовний «Исламский энциклопедический словарь» визначає процент (арабське – ріба) наступним чином:

Ріба — ріст, приріст, збільшення, лихварство. Незаконний приріст певних товарів або отримання за них вартості, що не відповідає справжній вартості товару. Ростом називається така торгова операція чи обмін, коли одна сторона угоди набуває прибуток, не витративши для цього ніякої суспільно-корисної праці. Наприклад, якщо від 1 кг срібла отримується прибуток в 1,5 кг. Такі угоди, а також надання грошей під відсотки є дуже важким гріхом і заборонені шаріатом. Про заборону лихварства абсолютно однозначно йдеться в аятах Корану.

Лихварство має дві основні форми:

1. Ріба ан-насія, при якій гроші позичаються під відсотки, а сума боргу може збільшуватися в міру відстрочення його виплати;

2. Ріба аль-Фадль, при якій торгівці обмінюються однаковими товарами різної якості з надбавкою.

Всі форми здирництва строго заборонені мусульманським шаріатом.

Отже, процент (ріба) заборонений Аллахом через свою соціальну несправедливість, бо гроші утворюються із грошей, а кредитор не виконує ніяких суспільно-корисних функцій, не несе ризику разом з позичальником, а натомість гарантовано отримує основний борг і відсотки на нього, навіть коли позичальник отримує збитки.

Ісламські теологи нараховують мінімум п’ять аргументів на користь заборони проценту.

1)Угоди, засновані на відсотку, порушують принцип справедливості економічної системи. Позичальник повинен виплатити заздалегідь обумовлений відсоток по кредиту, навіть у разі отримання збитків. Навіть якщо був отриманий прибуток, відсоток по кредиту може виявитися непосильним тягарем в разі його перевищення над нормою прибутку. Коли гроші інвестуються в виробничий проект, кінцевий результат (прибуток або збиток) часто не ясний. Вимога «шматка плоті», незалежно від економічних обставин позичальника, порушує норми справедливості в ісламі.

У бізнесі етичною вважається лише та ситуація, коли індивід отримує винагороду («робить гроші») пропорційно витратам розумової і фізичної праці. При процентній угоді кредитор не докладає ніяких зусиль і не витрачає жодних грошей, але тим не менше отримує основну суму і відсотки. Навіть у випадку, коли бізнес позичальника, до якого він інвестував позику, терпить збиток, кредитор очікує повернення основної суми плюс відсотки.

2) Нестабільність економічної системи, заснованої на відсотку, в результаті невдачі веде до банкруцтва, результатами якого є безробіття і втрата виробничого потенціалу. «Мертвий тягар» процентних ставок в ситуації депресії, з характерними для неї низькими показниками прибутковості, робить промислові галузі «хворими», і їх «одужання» стає дуже проблематичним, що в свою чергу приводить до негативних наслідків зайнятості населення.

3) Система, заснована на відсотках, орієнтована більше на безпеку банківських операцій, ніж на зростання бізнесу клієнта. Оскільки банки мають зобов’язання перед своїми вкладниками, вони стають більш зацікавлені в безпечному поверненні виданих кредитів і нарахованих відсотків. Це призводить до того, що банки обмежують коло своїх позичальників великими компаніями або такими організаціями чи особами, які зарекомендували себе як надійні. Якщо банки вважають, що таких напрямів інвестування не досить, вони вкладають кошти в державні цінні папери з гарантованим доходом. Така зайва орієнтованість на збереження коштів заважає зростанню економіки, оскільки дана система відволікає фінансові потоки від великої кількості потенційних позичальників, чиї зусилля могли б збільшити валовий національний продукт, але які не володіють достатнім забезпеченням для задоволення вимог банків щодо надійності. Зайва пропозиція капіталу відомим компаніям і його обмеження для сегменту малого бізнесу і населення, також веде до зростаючих диспропорцій у рівні доходів і статків.

4) Процентна система не є стимулом для інновацій, особливо для малих підприємств. Великі виробничі підприємства і великі землевласники можуть дозволити собі експерименти з новими технологіями, тому що у них є достатньо власних резервів на випадок, якщо нововведення не принесе очікуваного прибутку. Малі підприємства неохоче йдуть на застосування нових виробничих методів з використанням позикових коштів, тому що їм необхідно забезпечити виплату відсотків і основного боргу, незалежно від результатів, і все це в умовах обмеженості власних коштів. Це не тільки негативно впливає на рівень зростання, але також посилює диспропорції у розподілі доходів.

5) За процентної системи банки зацікавлені лише у збереженні свого капіталу і отриманні відсотків. Їх інтерес у фінансованих ними підприємствах обмежується лише дієвістю та прибутковістю таких підприємств з точки зору їхньої здатності генерувати потік грошових коштів для виплати відсотків. Оскільки наданий кредит, є фіксованою сумою і не залежить від реальних прибутків кредитованого підприємства, то у банків відсутні стимули кредитувати високорентабельні підприємства. Соціальна спрямованість може змінити визначення ефективності проекту і розглядати його за іншими, ніж рентабельність, показниками. Однак для більшості проектів приватного сектора основним критерієм ефективності залишається його рентабельність. При процентній системі недостатньо уваги приділяється потенційному прибутку від проектів; пріоритет віддається компаніям зі значним досвідом, що в результаті призводить до диспропорцій в розподілі ресурсів.[xii]

Тепер розповімо про форми і методи роботи в безвідсотковій ісламській економіці. Хоча терміни арабською мовою і звучать для нас трохи незвично, однак більшість з них мають аналоги в українськім цивільнім законодавстві. Основні ісламські фінансові інструменти такі.

Салям — є авансове фінансування продавця покупцем, переважно в аграрному секторі, схоже з договором контрактації.

Крім договору «Салям», існує ще й договір «Паралельний салям».

Паралельний Салям — це операція в ході якої Банк укладає договір з третьою особою на поставку товару, специфікація якого відповідає специфікації, визначеної за першим договором Саляму (з постачальником), за умови, що виконання другого договору Саляму не залежить від виконання першого договору.
У рамках договорів Салям і Паралельний Салям, Банк може виступати як покупцем, так і продавцем. Банк здійснює придбання товарів та їх реалізацію за заявкою платоспроможного клієнта. Банк — особа, яка здійснює як придбання товару, так і його реалізацію.

Мушарака — форма партнерства між Ісламським банком та його клієнтами, в якій кожна зі сторін вносить свою частку у капітал партнерства в рівній або іншій обумовленій в договорі пропорції у новому або в існуючому проекті, згідно з якою (часткою) кожна зі сторін стає власником капіталу на безстроковий чи строковий термін і отримує свою частину прибутку. Проте, збитки розподіляються пропорційно вкладеному капіталу, якщо договором не обумовлено інше.

Українським аналогом Мушараки є Договір спільної діяльності (без створення юридичної особи).

Мурабаха — це операція з продажу товару, придбаного банком за заявкою клієнта. Ціна продажу товару банком визначається сторонами як «витрати банку плюс націнка». Націнка узгоджується сторонами в договорі. Націнка може встановлюватися у вигляді:

— фіксованої, одноразово виплачуваної суми;

— відсотка від собівартості товару. Банк фінансує комерційну операцію;

— фактичної маржі, як результат закупки товару банком від свого імені і за свій рахунок , але на замовлення клієнта.

При цьому банк приймає на себе весь ризик торгової операції. При продажу товару Клієнтові за договором мурабаха банк повинен бути власником товару.

Договір мурабаха укладається у письмовій формі, простій чи нотаріальній. Право власності на товар переходить після повної оплати вартості; у разі якщо право власності підлягає державній реєстрації, реєстрація проводиться після повної оплати.
Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту його реєстрації.
Виплата вартості товару за договором мурабаха може відбуватися регулярними внесками на короткостроковій або довгостроковій основі.
Після укладення угоди Банк не може вимагати додаткові виплати через прострочку або пролонгацію платежу, що виникли з будь-яких підстав або без підстави.

Істотною умовою договору мурабаха є обов’язкове зазначення і виділення в складі ціни продажу розміру націнки.

Аналога Мурабахи в українськім законодавстві немає. Ближче всього до цієї операції є Договір доручення, але Договір доручення, на відміну від Мурабахи, не передбачає переходу до посередника права власності на товар. В Україні операцію Мурабахи довелося б оформляти двома договорами купівлі-продажу (між Продавцем і Банком, та між Банком і Покупцем), або конструювати тристоронній Договір, чого так не люблять юристи.

Істісна — банківський продукт, спеціально створений для фінансування значних і тривалих проектів, наприклад, інфраструктурних об’єктів і т.п. Розрахунки за договором «Істісна» здійснюються за цінами, встановленими на дату укладення угоди. Виплати проводяться в заздалегідь обумовлені терміни або після закінчення проекту.

Договір «Істісна» схожий на «Салям» в тому, що він передбачає продаж товару, який відсутній у Продавця на момент укладення договору. Він також схожий на звичайний договір купівлі-продажу тим, що вартість товару може бути виплачена в розстрочку, проте, на відміну від «Салям», ціна в договорі «Істісна» не виплачується на момент укладання цього договору.

Договір «Істісна» — ісламський різновид ф’ючерсів.

Мудараба – (Участь в прибутках та збитках). Ісламський банк, власник коштів, довіряє підприємцю з можливостями, досвідом і репутацією (мударібу) свої кошти для їх ефективного використання. Дохід від коштів, запущених в оборот, розподіляється між банком і мударібом відповідно до раніше укладеної угоди про розподіл прибутку. Збитки несе власник коштів (банк), а мударіб в такому випадку не одержує винагороди за свою діяльність і зусилля. Банк не втручається в повсякденне управління проектом.

Угода не має аналогів в українському законодавстві.

Іджара – (Лізинг ). Іджара передбачає угоду між банком і клієнтом, за якою банк , на вимогу клієнта, купує, а потім здає йому в оренду обладнання. Тривалість оренди та розмір орендної плати узгоджуються сторонами. Власність на обладнання залишається у банку. Іншими словами, банк продає право користування своєю власністю і доходами з неї, без права заподіяння їй шкоди (Маніфа), своєму клієнтові для середньострокових і довгострокових операцій. Даний банківський продукт використовується у фінансуванні виробничих та будівельних підприємств.

Іджара Тумма Аль Бай – (Оренда (лізинг) з правом викупу). Даний вид продукту дуже близький до Іджари, його особливістю є зобов’язання з боку клієнта банку викупити майно до кінця орендного строку. При цьому сторони заздалегідь домовляються, що клієнт до кінця строку оренди викупить майно за ціною, погодженою з банком. Сюди включається виплачена до цього клієнтом орендна плата. Клієнт виплачує банку орендну плату і частинами виплачує вартість майна. До кінця терміну оренди клієнт стає повноправним власником майна. Інший варіант передбачає виплату тільки орендної плати в узгоджені терміни і викуп у банку майна за договірною ціною до кінця терміну оренди.

Кард-уль-Хасан – (Безпроцентна позика). Кард-уль-Хасан забезпечує клієнтові надання банком певної суми грошей, яку клієнт зобов’язується повернути після закінчення певного терміну. Клієнт, повертаючи основний борг, може виплатити банку виключно за своїм бажанням певну суму у вигляді добровільних преміальних (Хіба). Сам банк ніколи не вимагає преміальних. Це особливість взаємин ісламських банків зі своїми клієнтами, заснованих на дружбі і довірі. Насправді цей вид фінансування — поворотна матеріальна допомога нужденним особам, організаціям, регіонам або безпроцентна позика під цільову господарську діяльність підприємства, що часто є партнером банку.

Сукук – (Ісламські цінні папери). Емісія цінних паперів дозволяє брати участь у прибутках від підприємницької діяльності.

Ось ще низка термінів, що зустрічаються в ісламському банкінгу:

Хіба — Преміальна участь.

Бай Бітхаман Аджіл — Угода з відстрочкою платежу.

Бай уль-Іна — Продаж з правом викупу.

Вакала — Агентські послуги.

Такафул — Ісламське страхування.

Вадіа — Зберігання цінностей у банку.

Бай Салям — Авансовий платіж.[xiii]

Звичайно, слід відрізняти використання проценту, як господарської практики, від використання проценту в плануванні чи економічних розрахунках, тобто як математичну категорію. Друге, звісно, не забороняється.

Слід також розрізняти юридичний і фактичний бік справи в використанні дозволених шаріатом фінансових інструментів. Скажімо, такий вид операцій, як торгівля на виплат, юридично маскується під торгівлю. Насправді, коли товар у роздріб коштує 1000 дирхемів, а на виплат, з відстрочкою оплати на один рік він пропонується вже за 1200 дирхемів, то це і означає комерційний кредит під 20% річних.[xiv] Юридично, цю операцію можна оформити кількома способами.

Перший спосіб, як збільшення торгової націнки, показаний вище.

Другий спосіб: товар продається на виплат за 1200 дирхемів, а в якості оплати покупець видає простий вексель також на 1200 дирхемів з терміном погашення через рік. Процента тут не видно, але коли хтось займеться дисконтуванням цього векселя, скажімо купить його достроково за 1100 дирхемів, то зміст операції стає зрозумілим.

Третій спосіб: товар продається на виплат за 1000 дирхемів, а в якості оплати покупець акцептує перевідний процентний вексель на 1000 дирхемів + 20% річних з терміном погашення в один рік. Тут процент показаний у формі вексельного проценту.

Четвертий спосіб: товар продається на виплат за 1000 дирхемів, а в якості оплати покупець акцептує перевідний дисконтний вексель на 1200 дирхемів. Зрозуміло, що при достроковому пред’явленні векселя за нього дадуть менше 1200 дирхемів.

Про бартер чи залік взаємної заборгованості говорити не будемо. У всіх випадках процент, як розрахункова (математична) категорія, присутній. А конкретна юридична форма угоди повинна відповідати нормам шаріату. В цьому розумінні два перших способи сумніву не визивають. Що ж до двох інших, то хай це вирішують знавці шаріату. Хоча на думку автора, оскільки вексель є первинним цінним папером, тобто безпосередньо пов’язаним з господарською операцією, норми шаріату і тут не порушуються.

3. Можливі економіко-політичні наслідки заборони відсотків в Україні.

Цікаво, що сучасні українські слова «банк», «кредит» і «процент» присутні в нашій мові з часів появи на наших теренах капіталізму і мають іноземне походження, відповідно німецьке та латинське. Ці слова нейтральні, в той час як питоме староукраїнське слово «лихва» (позичковий процент) має винятково негативне значення. Напевне для цього існували вагомі причини.

Слово «лихва» зустрічається в Остромировому Євангелії та Ізборнику Святослава 1073р. За «Этимологическим словарем русского языка Макса Фасмера» слово «лихва» загальнослов’янське, походить воно або від слов’янського liхъ, або від готського leiƕa (позика).

Ще проценти йменувались «надсоток», «ріст», а сума основного боргу – «стовп». Приклад виразу з «Російсько-українського академічного словника 1924–33р»: «Росту ще не виплатив, а стовп само собою стоїть.»[xv] Погасити борг з відсотками в часи написання «Енеїди» І.Котляревського звалося «віддячити сто з оком».[xvi]

В Київській Русі існував і інший термін – синонім слова «процент», це т.з. «рєзи» (різи). Після Київського повстання 1113 року, спричиненого серед усього іншого і поборами лихварів,[xvii] великий князь Володимир Мономах видав нові закони, відомі під назвою Статуту Володимира Мономаха. Його можна прочитати в розширеній редакції «Руської правди». Документ вельми цікавий, то ж нижче наведемо ст. 47, 48 і 49, з яких до Статуту відносяться ст. 48-49.

О месячнемь резе

47. О месячныи резъ, оже за мало, то имати ему; заидуть ли ся куны до того же года, то дадять ему куны въ треть, а месячныи резъ погренути. Послуховъ ли не будеть, а будеть кунъ 3 гривны,то ити ему про свое куны роте; будеть ли боле кунъ, то речи ему тако: промиловался еси, оже еси не ставил послуховъ.

Оуставъ Володимерь Всеволодича

48. Володимерь Всеволодичь, по Святополце, созва дружину свою на Берестовемь: Ратибора Киевьского тысячьского, Прокопью Белогородьского тысячьского, Станислава Переяславьского тысячьского, Нажира, Мирослава, Иванка Чюдиновича Олгова мужа, и оуставили до третьяго реза, оже емлеть въ треть куны; аже кто возметь два реза, то то ему исто; паки ли возметь три резы, то иста ему не взяти.

49. Аже кто емлеть по 10 кунъ от лета на гривну, то того не отметати.[xviii]

На жаль, серед істориків немає єдиної думки, щодо трактування цього тексту. Одні вважають, що 1 гривня = 50 кунам, тобто 1 куна = 0,02 гривні, значить 10 кун = 0,2 гривні, тобто 20% річних.

В.О.Ключевський,[xix] точніше, його інтерпретатори, вважають, що вираз – «куны въ треть» — означали отримання відсотків «на два третій», тобто на 100% йшло 50%. Таким чином, якщо лихвар надавав позику в 10 грн., то один різ означав отримання відсотків в 5 грн., два різи – в 10 грн., три різи – 15 грн. При цьому у перших двох випадках лихвар отримував ще й суму боргу (тіло кредиту), а в третьому – тільки відсотки. З чим важко погодитись, бо у першому випадку (один різ) сума боргу з відсотками складала 15 грн. (10+5), в другому 20 грн.(10+10), а в третьому – лише 15 грн. (0+15).

Запропоную власну трактовку кредитних відносин згідно Статуту В.Мономаха. Нормальною вважалася відсоткова ставка в 50% (один різ). Якщо кредитор вже отримав відсотків на 2 різи (Статут приймався відразу після повстання 1113р.), то це прирівнювалось до погашення тіла кредиту («то то ему исто») і боржнику лишалось лише виплатити 1 різ відсотків. Якщо ж до повстання боржником було виплачено 3 різи відсотків, то кредитор втрачав право на «істо» (тіло кредиту), воно згідно Статуту вважалось уже виплаченим («то иста ему не взяти»). У нашому прикладі у всіх трьох випадках кредитор отримує 15 грн.

Таким чином князівська влада знайшла соціальний компроміс між кредиторами і позичальниками (ст.48), підтвердила заборону місячних відсотків (ст.47), точніше, замінила їх на річні під 1 різ, і унормувала безстрокові кредити під 20% річних (ст.49). А також навела лад в процесуальних діях.«Рота» (присяга) лихваря вважалася доказом його правоти. Тільки при стягненні суми більш ніж в 3 гривні були потрібні послухи (свідки).

Але залишимо історію і перенесімось і з минулого в майбутнє. Які наслідки матиме для української економіки і політики відмова від позичкового проценту?

По-перше, це означатиме відмову від співпраці з МВФ. Всі їх кредити процентні, хоч той процент і менший, ніж у комерційних банків. На першому етапі ще можна буде використовувати двоконтурну систему, тобто зовнішнє кредитування буде відсотковим, в усякому разі до повернення кредитів МВФ.

По-друге, зникнуть більшість теперішніх «інвесторів», які інвестують в покупку українських боргових зобов’язань. Тому що процентних боргових зобов’язань теж не буде. Звісно, попервах ще залишатимуться борги, термін оплати яких не настав. То ж в Україні залишаться лише інвестори «китайського» типу, тобто ті, що інвестують в реальний сектор економіки. В Китаї це досягається створенням вільних економічних зон під конкретні проекти, тобто інвестувати куди хочеш і де хочеш, там не можна. Звісно, при потребі, зовнішнє фінансування можна і залишити, Україна – не ісламська держава.

По-третє, у банків і фінансових компаній зникає сама можливість надувати «бульбашки», тобто працювати з вторинними цінними паперами. Працювати можна буде тільки з первинними цінними паперами, що мають конкретне відношення до якоїсь господарської операції. Політичним наслідком цього стане відсутність фінансової олігархії в країні, бо не можна буде наварити грошей на фінансових інструментах. Відповідно банківський капітал буде підпорядкований капіталу індустріальному.

По-четверте, різко зросте захищеність економіки нашої країни від міжнародних спекулянтів на зразок «дядечка Сороса», які періодично влаштовують кризи і обвалюють валюти. Механізм таких обвалів передбачає наявність у країні валютної біржі з системою електронних платежів. Міжнародні спекулянти спочатку влаштовують в країні-жертві інвестиційний бум, купуючи всі активи підряд. Потім набирають кредитів в національній валюті, начебто для подальшого розширення бізнесу. Згодом кредити вони конвертують в долари і вивозять з країни. Потім спекулянти швидко продають куплені активи, інвестиційний бум припиняється, «інвестори» починають виводити «інвестиції» за кордон, валютні запаси країни стрімко тануть і, як наслідок, оголошується девальвація національної валюти. Тут і наступає пора віддавати кредити, які вже практично нічого не варті. На цьому міжнародні фінансисти і заробляють. Другий напрямок заробітку – скупка привабливих активів, які в кризу стають банкрутами.

Тому в майбутній Україні не буде фондової біржі. Кому треба буде вийти на ІРО, зробить це на Нью-Йоркській біржі. В Україні угоди з купівлі-продажу акцій будуть оформлятися в нотаріуса. І купівля-продаж дематериалізованих (електронних) акцій — також. Ні, депозитарій ми залишимо. Але переоформлення акцій в депозитарії відбуватиметься тільки через нотаріуса. Отакі ми будемо архаїчні і нецивілізовані.

По-п’яте, безвідсоткове кредитування ставить хрест на депозитах. Замість депозитних рахунків треба буде відкривати т.з. «інвестиційні рахунки», існування яких чинним національним законодавством не передбачене. Сьогодні це прерогатива інвестиційних компаній. Але фінансові компанії, у порівнянні з банками, дуже складно контролювати. Складність контролю та корупція і призвела до появи афер на зразок «Еліта-центр». Банки через систему електронних платежів НБУ, навпаки, контролювати легко. Таким чином, з одного боку, відмова від депозитних рахунків приблизить банківський сектор до реальної економіки. А з іншого, населення матиме можливість купувати акції емітентів безпосередньо або за посередництвом банків. Функціонування вторинного ринку акцій, як зазначалось вище, буде ускладнено відсутністю фондової біржі.

По-шосте, потрібно не просто перенаправити кредитні ресурси на фінансування реального сектору економіки, банки повинні бути заінтересованими в кредитуванні високотехнологічних галузей. Тому банківські прибутки (колишні проценти), отримані від кредитування низькотехнологічних галузей, обкладатимуться податком на прибуток за більшими, в порівнянні з прибутками, отриманими з високотехнологічних галузей, ставками.

По-сьоме, в країні не повинно бути інфляції, точніше її рівень повинен бути на рівні інфляції долара США, щоб був валютний паритет. Кредитна ставка повинна бути низькою. Це дасть змогу успішно функціонувати низькорентабельним підприємствам. Чим буде забезпечена зайнятість населення і високі соціальні стандарти. Більше того, слід скористатися китайським досвідом і прив’язати гривню до долара саме по-китайськи, тобто занизивши курс гривні по відношенню до долара. З іншого боку, слід скористатися досвідом радянським і «навісити» на підприємства соціальну сферу, якої вони позбувались останні 20 років. Це дасть змогу частково її фінансувати і одночасно знизить норму рентабельності вітчизняних підприємств. Економічним наслідком цього стане малопривабливість української економіки для міжнародних ТНК, політичним — господарем в Україні буде виключно національний капітал. З іншого боку, якщо буде потреба в певних інвестиціях, то це можна буде зробити через створення вільних економічних зон, де норма щодо соціалки діяти не буде. Вільні економічні зони не обов’язково за площею повинні дорівнювати кільком районам Донецької області, їх можна обмежити і заводським парканом.

Висновки.

1.Дана стаття написана передовсім для націоналістів, але автор вважає, що вона може бути цікава і широкому загалу. Кожний українець (житель України), якщо він не виродок, який працює на іншу державу, байдуже, сусідню чи заокеанську, потрібен бути ідеологічно підкований, щоб не стати жертвою пропагандистських маніпуляцій. Тому розглядайте написане автором більш як просвітницький матеріал, ніж як проект майбутнього. Автор вважає головним не проекти, а політичну волю Проводу і Провідників. «Танцюй, враже, як пан каже!» — говорить наше прислів’я. Навести порядок в країні можна навіть в рамках діючого законодавства, як на це буде воля.

2.Ісламські ідеологи знайшли дієвий захист проти пропаганди і практики лібералізму – Коран. Промовляйте 275-ий аят сури «Аль-бакара» кожного разу, коли вас поборюють сумніви. Нам, християнам і атеїстам, це, звісно, не допоможе, але ісламська господарська практика підходить ідеально, за винятком хіба що вирощування свиней і куріння горілки.