Генерали та фараони: внутрішня політика Єгипту після виборів президента. Ресурсна криза

Є одне питання внутрішньої політики, яке хвилює будь-яке єгипетське керівництво, незважаючи на його політичну чи релігійну приналежність. Питання, від якого залежить фізичне виживання держави та його 95-мільйонного населення. Ця проблема обговорювалася у високих кабінетах Каїра протягом десятків років. Вона лежала в основі багатьох політичних рішень, які приймали лідери Єгипту, починаючи з 1950-х років. Проблема ця набагато важливіша для країни, аніж будь-яка реформа, закон чи політична боротьба. Ім`я цій проблемі – ресурсна криза.

Йдеться насамперед про такі стратегічно важливі ресурси як вода та газ. Обидва мають життєво-важливе значення для єгиптян. Обох стає все менше і менше з кожним роком, а попит на них зростає разом із зростанням кількості населення. Саме ресурсна криза може стати драйвером потенційного соціального вибуху в Єгипті, якщо такий станеться. Вода та газ вже давно стали частиною політики Єгипту у галузі національної безпеки. А після виборів президента, ця проблема знову вийде на перший план. Генерал Абдель-Фаттах Ас-Сісі змушений реагувати на цей виклик, якщо хоче зберегти свою посаду та втриматися при владі. Як мінімум, він має почати вирішувати цю проблему якомога скоріше, або ж закласти фундамент для її розв’язання для майбутніх єгипетських лідерів.

Середземноморські газові війни

Газова проблема Єгипту розпочалася у 2012 році, коли запаси природного газу в країні почали скорочуватися. Природний газ багато років лишався основною єгипетської економіки та промисловості. У 2013 році на газ припадало 51,5% енергоспоживання. Саме цей ресурс генерував понад 70% усієї електроенергії у Єгипті. У 2014 році, коли газові запаси Єгипту почали вичерпуватися, перед новою владою країни в особі президента Абдель-Фаттаха Ас-Сісі постала реальна проблема. Поки запаси природного газу поступово зменшувалися, а значить зменшувалося й обсяг видобутого ресурсу, збільшувалася кількість населення у Єгипті, а отже і рівень споживання. Це призвело до постійних перебоїв з постачанням електроенергії. Єгипетська влада була змушена обмежити споживання газу та відключати його на кілька годин на день. Такі віялові відключення стали буденністю у Єгипті у 2014-2015 роках і широко висвітлювалися як знак великої кризи.

Єгипетський уряд почав імпорт зрідженого газу з інших країн. Президент Ас-Сісі поспіхом уклав контракти з такими міжнародними енергетичними компаніями, як «PetroChina», «Shell» та «BP». Газ доставлявся морським шляхом через плаваючі термінали. Це дало змогу послабити ефект кризи та зменшити тиск на владу. Однак цього було недостатньо, оскільки витрати на імпорт газу були занадто високими для послабленої після революції і перевороту єгипетської економіки.

Однак у 2015 році італійська компанія «Eni» знайшла біля берегів Єгипту величезне газове родовище, яке назвали «Зохр». Його відкриття кардинально змінило ситуацію і дало Єгипту можливість відвернути енергетичну катастрофу або стати у залежність від іноземних держав-експортерів газу. Наприкінці 2017 року родовище офіційно розпочало свою роботу. За різними оцінками, вже до 2020 року очікується пік видобутку газу, а Єгипет зможе повністю задовольнити газові потреби населення.

Певною мірою, саме газові відкриття у Східному Середземномор`ї стали тим рушієм, який змінив баланс сил у цьому регіоні. Окрім єгипетського газового родовища «Зохр», у 2015 році також були відкриті родовище «Левіафан» біля берегів Ізраїлю, родовище «Афродіта» біля берегів Кіпру, родовище на морському кордоні між Ізраїлем і Ліваном та ще величезні кіпрські родовища у зоні, яка контролюється невизнаною турецькою частиною острова. Це спровокувало кілька конфліктів між державами Східного Середземномор`я. Ліван і Ізраїль почали сперечатися з приводу свого не делімітованого морського кордону. Туреччина заблокувала можливість для компаній розробляти родовища не шельфі Кіпру, мотивуючи це питаннями національної безпеки. Єгипет почав шукати шляхи отримати доступ до багатих ресурсів регіону, щоб вирішити свою газову проблему. Це призвело до зближення Єгипту з Ізраїлем і початку поступового формування ізраїльсько-єгипетського газового альянсу.

Фундамент такого союзу був закладений у лютому 2018 року, коли Єгипет домовився про імпорт ізраїльського газу протягом 10 років на суму в 15 млрд. доларів. Укладенню цього перспективного контракту передувало ухвалення єгипетським парламентом нового закону про ринок газу, який скасував багаторічну монополію держави в енергетичній галузі. Законом скористалася приватна, але близька до уряду, єгипетська газова компанія «Dolphinus Holdings», яка й стала учасницею ізраїльсько-єгипетського договору від 19 лютого.

Єгипет та Ізраїль і раніше мали тісні енергетичні зв’язки, які ставали рушієм налагодження стосунків між ними. У 2005 році обидві країни підписали договір, повністю протилежний цьогорічному – про експорт єгипетського газу до Ізраїлю. Звісно, це було до того, як у 2012 році в Єгипті відчули перші ознаки енергетичної кризи через нестачу газу, і до відкриття ізраїльського газового родовища «Левіафан» у 2015 році. Крім того, зростання ісламського екстремізму та тероризму на Синайському півострові в Єгипті призвело до зростання кількості нападів бойовиків на газові трубопроводи Єгипту. Це ще більше ускладнило ситуацію і остаточно розвалило єгипетсько-ізраїльські домовленості 2005 року. Не виключено, що за серією злагоджених і скоординованих між собою атак терористів на газові підприємства і труби стояв Катар, оскільки він був головним фінансистом ісламістських антиурядових угруповань на Синайському півострові, пов’язаних з рухом «Брати-мусульмани». Катару не вигідне формування регіонального газового хабу в Східному Середземномор`ї.

Для декого логічним буде питання: якщо Єгипет знайшов біля своїх берегів величезне газове родовище, то чому він підписав новий 10-річний контракт на імпорт газу з Ізраїлю? Відповідь криється у більш глибинних стратегічних планах Абдель-Фаттаха Ас-Сісі та наближених до нього генералів-олігархів, які контролюють національні газові потужності. Для єгипетського уряду газ – це ключ до досягнення чотирьох основних цілей:

1. Вирішення газових суперечок з Ізраїлем;
2. Розв`язання власної енергетичної кризи;
3. Формування потужного регіонального газового хабу у Східному Середземномор`ї;
4. Посилення власної політичної ваги у регіоні через нарощування співпраці по газу з сусідніми країнами.

Єгипетсько-ізраїльський договір – перший і фундаментальний крок на шляху до створення міцного альянсу між державами та стратегічної співпраці для реалізації свого регіонального газового проекту. Угода має на меті відродити роботу двох єгипетських заводів зрідженого газу. У комбінації з аналогічною угодою Єгипту з Кіпром, посилення роботи газових потужностей сприятиме подальшому розвитку цієї галузі. Для створення потужної мережі у цьому регіоні необхідна тісна співпраця з ключовими гравцями, передусім – Кіпром та Ізраїлем. Для цього Єгипет і Кіпр підписали договір у 2017 році про будівництво спільного газопроводу між ними. А договір з Ізраїлем по газу від 19 лютого 2018 року доповнює цю картину, адже є частиною цієї майбутньої мережі. За оцінками експертів, газові резерви Ізраїлю, Єгипту, Кіпру, Туреччини, Греції, Лівану, Сирії і Палестини сумарно дорівнюють 370 трильйонам кубометрів газу – потенційно другий у світі за обсягами газу регіональний хаб.

Відкриття у 2015 році газового родовища «Зохр» частково вирішило проблему споживання газу в Єгипті та покрило потреби населення. А договір з Ізраїлем прискорить подолання наслідків енергетичної кризи та дасть Єгипту час до моменту виходу на пікове виробництво. Єгипетська влада планує остаточно закрити питання з внутрішнім споживанням у 2019 році.

Крім цього, пряму вигоду від договору отримують також єгипетські компанії, які пов’язані з генералітетом, наближеним до президента. Річ у тім, що єгипетська приватна компанія «Dolphinus Holding», яка підписала угоду з ізраїльською «Delek», є приватною лише на папері. До її створення були залучені єгипетські військові, які й стоять за формальними керівниками компанії. Угода з Ізраїлем дозволить отримувати щорічно 2 млрд. доларів від зрідження газу, який згодом через Кіпр також прямуватиме до Європи. Чимало генералів, близьких до Ас-Сісі, зацікавлені у розбудові власного газового бізнесу. А для президента це можливість віддячити лояльним членам своєї команди та взяти цю галузь під контроль без прямого і очевидного втручання держави, що може відлякувати інвесторів.

З іншого боку, для Єгипту та особисто президента Абдель-Фаттаха Ас-Сісі зближення з  Ізраїлем у енергетичній галузі, несе в собі кілька важливих ризиків для його позицій.

По-перше, єгипетська-ізраїльська угода від 19 лютого залишила у програші дві ключові держави регіону – Катар і Туреччину. Маленький газовий емірат, перебуваючи у блокаді з боку своїх регіональних ворогів вже понад рік, не зацікавлений у появі нових газових хабів, які складуть конкуренцію катарському газу. Власне, частково це і є причиною збереження Катаром тісних зв’язків з «Братами-мусульманами» у Єгипті та фінансування ним антиурядових угруповань на території Синайського півострова. Ціна питання – саме виживання Катару, адже з оформленням регіонального хабу у Східному Середземномор`ї емірат може втратити 70% європейського ринку і буде змушений відчайдушно шукати інші ринки, і це в умовах блокади та конфлікту з Саудівською Аравією.

Як і Катару, Туреччині абсолютно не потрібен конкурент у вигляді Єгипту та, тим паче, Ізраїлю. Офіційна Анкара активно розбудовує власний турецько-болгарський регіональний хаб, а поява нових родовищ біля Кіпру – це зайва проблема. Якщо, звісно, сама Туреччина не буде підключена до цієї мережі і не матиме в ній солідної частки та політичної ваги. Певною мірою, саме цим мотивувалася Туреччина, коли пішла на спробу врегулювання кіпрської кризи, коли у 2017 році сторони несподівано відновили переговори на Кіпрі, але так і не дійшли згоди, хоча були за крок до мирного договору.

По-друге, зближення Єгипту та Ізраїлю відлунням відбивається у Палестині. Для місцевих жителів Єгипет завжди був їхнім захисником. Офіційний Каїр був чи не найактивнішим адвокатом прав палестинців на міжнародній арені. Останнім часом підтримка палестинців серед арабів почала занепадати, передусім через регіональні політичні чвари самих арабських держав. Єгипет не став виключенням. Після військового перевороту 2013 року, країна стала залежною у своїй політиці від основного фінансиста цього перевороту – Саудівської Аравії. Крім цього, об`єктивна необхідність вирішувати внутрішні проблеми взяла верх над послідовною підтримкою палестинців у секторі Газа, особливо після спалаху терористичної активності на кордоні Гази та Синайського півострова та фінансування Катаром руху «ХАМАС». Енергетична криза підштовхнула Єгипет до більш тісної співпраці з Ізраїлем, адже ігнорування питання газу могло стати смертельним вироком для правління президента Ас-Сісі. Тим не менше, формування єгипетсько-ізраїльського альянсу підриває позицію Єгипту як традиційного посередника на арабо-ізраїльських переговорах і загрожує зростанню антагонізму до Каїра з боку палестинців і їхніх союзників, наприклад Алжиру, Сирії та Лівану.

По-третє, зближення з Ізраїлем – потенційно непопулярний крок серед населення. Єгиптяни негативно ставляться до кроків Ас-Сісі назустріч ізраїльській владі, особливо на тлі проблеми Єрусалима, яку підняв у публічний простір президент США Дональд Трамп на початку травня. Газовий трубопровід з Ізраїлю через Синай до Єгипту та Йорданії був улюбленою ціллю бойовиків, і зараз, вірогідно, стане ще більш уразливим до нападів. Крім того, враховуючи непопулярність Ас-Сісі серед частини населення та все ще тліючу опозицію у Каїрі до його правління, занадто радикальні кроки щодо зміцнення стосунків з Тель-Авівом можуть позбавити правителя внутрішньої легітимності. Це потенційно загрожуватиме зростанню протестних настроїв у суспільстві та полегшить ворогам президента роботу з його дискредитації, адже у них з`явиться новий козир – Ас-Сісі «продався» ізраїльтянам, а це для єгиптян навіть страшніше, аніж «зливає все саудитам».

Відкриття нових газових родовищ у Східному Середземномор`ї та їхня експлуатація і розподілення багатств між країнами регіону – виклик, який стоїть перед президентом Єгипту Абдель-Фаттахом Ас-Сісі у його новій каденції. Газ став для влади фактором її виживання, оскільки енергетична криза – одна з тих, які можуть спровокувати соціальний вибух у країні, кількість населення якої стрімко прямує до 100 мільйонів. Для президента головним завданням буде формування міцного регіонального енергетичного союзу у трикутнику Кіпр-Єгипет-Ізраїль як мінімум, а як максимум – із залученням палестинських територій, Йорданії, Лівану та Сирії. Разом із цим, цікавим буде те, як Ас-Сісі намагатиметься капіталізувати свої досягнення на цьому напрямку. Адже окрім виживання його вертикалі, яка зараз тримається на саудівських грошах та інвестиціях і на лобізмі з боку Ізраїлю у Вашингтоні для посилення співпраці по лінії армії, Каїр прагне все-таки вийти з цієї ями та повернутися на шлях країни-претендента на регіональне лідерство. Нові регіональні альянси потенційно можуть дати Єгипту шанс це зробити.

Водна криза та привид війни з Ефіопією і Суданом

Інша проблема для єгиптян і особливо великий головний біль для президента Ас-Сісі – водна криза. Як і у випадку з газом, зростання населення призводить до зростання споживання води – критичного для країни ресурсу, отримання якого стало частиною національної безпеки Єгипту. На цьому напрямку у Єгипту навіть більше проблем, аніж з газом.

Тисячоліттями єгипетська цивілізація брала воду з річки Ніл. Вона була і лишається основним джерелом прісної води для єгиптян. Але останнім часом річка опинилася на межі повної дегенерації. Сьогоднішній Ніл – це яскравий наочний приклад того, як людство стріляє собі в голову, принаймні його частина у вигляді кількох країн регіону, які користуються Нілом. Проблема Нілу – це проблема води для Єгипту. Причин для занепокоєння ситуацією купа. Через зневоднення річки та її забруднення, у Єгипті спостерігається стрімке скорочення водних ресурсів на тлі такого ж стрімкого зростання населення. За даними ООН, якщо все лишатиметься у такому ж стані, як зараз, то уже у 2025 році Єгипет залишиться практично без води. Вже зараз, наприклад, деякі райони Єгипту отримують води лише раз на кілька днів через відсутність тиску. Все це змушує Єгипет діяти негайно, інакше держава у прямому сенсі почне вимирати.

Найбільше постраждає єгипетське сільське господарство. Воно складає 15% ВВП країни. Майже 32% населення Єгипту зайняті у цій галузі, зокрема у вирощуванні та зборі рису. Цей продукт є традиційною їжею для єгиптян і часто супроводжує різноманітні страви місцевої кухні. Як відомо, вирощування рису вимагає багато води: на 1 кілограм рису припадає близько 3 тисяч літрів води. Цифра може змінюватися в залежності від клімату та грунту, але не кардинально. Через скорочення водних ресурсів, уряд свого часу скоротив посівну площу для вирощування рису до 1 мільйона гектарів і дозволив робити це лише у спеціально відведених районах у долині річки Ніл, але не використовувати всю долину, як було раніше. При цьому, влада діяла жорстко: якщо хтось порушував це правило і починав вирощувати рис за межами відведених зон, ці посіви просто спалювали. Цілком очікувано, це призвело до зростання невдоволення населення і, зрештою, до вибуху протестів серед фермерів, пік яких припав на 2011-2012 роки. Саме селяни і були одними з основних учасників революції 2011 року в Єгипті, внаслідок якої був скинутий уряд Хосні Мубарака. Новий президент-ісламіст Мухаммед Мурсі, який прийшов йому на заміну, активно використовував популістські гасла, обіцяючи фермерам не приймати таких драконівських заходів проти їхнього рисового бізнесу. Звісно, багато простору для маневру у нього не було, оскільки води у країні просто не вистачало для того, щоб повернути все так, як було раніше. Дуже швидко, підтримка Мурсі з боку частини фермерів, зникла, а у 2013 році до влади прийшов Абдель-Фаттах Ас-Сісі.

Окрім цього, проблемою для єгиптян лишається недостатня розвиненість технологій іригації, які дозволяють зрошувати рисові поля. Єгипет щорічно отримає менше 80 мм опадів і має лише 6% земель, придатних для вирощування культур. Вже давно лунають заклики до єгипетської влади вкладати більше грошей у розвиток технологій, або банально закупити їх закордоном. Але, як це часто буває з розв`язанням проблем, які владою вважаються далекосяжними та занадто стратегічними, це питання або відкладалося у довгий ящик, або на нього виділяли недостатньо коштів, воліючи віддати гроші більш «важливим» сферам – армії, газовим компаніям або поліції. Ускладнювала проблему корупція, особливо на рівні місцевої влади, яка також стала однією з причин протестів 2011 року. Сьогодні вся іригаційна система Єгипту опирається на роботу Асуанської греблі, яка, втім, вже не така ефективна через технічне зношення. Через це, країна втрачає щороку понад 3 млн. кубометрів води.

Інша ключова причина водної кризи у Єгипті – забруднення річки Ніл. Якщо колись вас попросять навести приклад, як екологія може поставити країну на коліна та стати для неї питанням національної безпеки – сміливо наводьте приклад річки Ніл і Єгипту. Протягом останніх десятиліть Ніл планомірно забруднювали попри його важливість для Єгипту та регіону. Забруднення річки в основному відбувалося через скидання туди тон промислових відходів, сміття, решток тварин і хімікатів. Це у свою чергу призводить до масової загибелі риби та погіршення якості культур, вирощуваних на полях, оскільки для цього використовується вода з високим вмістом важких металів.

Ще одна проблема для Єгипту – сусіди-конкуренти. У колоніальні часи Єгипет мав ексклюзивний доступ до річки, а інші не могли використовувати Ніл без дозволу Каїра. Останній міг диктувати свої умови будь-кому, не особливо побоюючись погроз, маючи за плечима Британську імперію. Але після деколонізації, у регіоні почали з`являтися країни, які кинули прямий виклик контролю Єгипту над Нілом. Насамперед, мова йде про Ефіопію і Судан, які також зацікавлені у збільшенні постачання води з річки.

Найбільшою проблемою для Єгипту є будівництво Ефіопією великої греблі на річці Ніл, яку назвали «Гребля Ренесансу». Зведення цього об`єкту розпочалося у 2010 році. Вона матиме змогу зберігати понад 70 мільйонів кубометрів води та виробляти 6 тисяч мегават електроенергії щороку, необхідних для Ефіопії. Офіційний Каїр занепокоєний тим, що така гребля може забрати у нього значну частку водних ресурсів Нілу, а це поглибить водну кризу в країні та поставить на межу вимирання цілі регіони у Єгипті. Судан підтримує ефіопський проект, оскільки також хоче долучитися до розподілення води, яка йому так само життєво необхідна. Ефіопія вдало скористалася внутрішньополітичною кризою у Єгипті у 2011-2014 роках, щоб прискорити будівництво греблі і поставити своїх суперників перед фактом.

Загострення ситуації навколо будівництва греблі на Нілі підвело всі три країни на межу війни. Останнім часом єгипетська армія посилює свої позиції уздовж кордонів з Суданом і розгорнула війська на базі «Сава» в Еритреї, яка належить Об`єднаним Арабським Еміратам. Саме звідти Каїр розраховує завдати авіаудар по ефіопській греблі перед тим, як вона розпочне роботу. У відповідь на це, у січні цього року Судан оголосив про повне закриття свого кордону з Еритреєю та мобілізував війська на прикордонних переходах. Єгипет, Ефіопія і Судан ведуть переговори щодо розподілення водних ресурсів річки Ніл, але поки що всі раунди переговорів завершувалося безрезультатно. Всі три країни послідовно відмовляються визнавати факти перемовин, розуміючи їхню непопулярність для внутрішньої аудиторії. Під час останніх переговорів у січні 2018 року Єгипет намагався домовитися з Ефіопією в обхід Судану, щоб не ділити його частку води, а забрати її собі. Втім, про їхній діалог стало відомо в Хартумі, і переговори зірвалися. Враховуючи військову активізацію трьох країн протягом останнього року, війна як альтернативна безвиході цілком вірогідний сценарій на найближче майбутнє.

Останній раунд переговорів між трьома країнами завершився 15 травня цього року і не приніс особливих результатів. Хоча сторони й заявляють про прихильність принципам і деклараціям, узгодженим в останні роки, привид війни щоразу нависає над ними, особливо на тлі останніх подій у Червоному морі, де спостерігається стрімка мілітаризація та загострення стосунків між регіональними блоками. А перспектива великої війни може підштовхнути деякі країни до вирішення своїх локальних питань «під шумок» регіонального конфлікту, якщо стане зрозуміло, що його не уникнути.

Відтак, президенту Абдель-Фаттаху Ас-Сісі необхідно буде негайно вирішувати водну кризу в Єгипті. Пік проблеми припадає якраз на його каденцію – населення Єгипту досягне 110 мільйонів, а споживання води зростатиме по мірі скорочення самих водних ресурсів. Для глави держави важливим буде уникнути долі свого колишнього ментора Хосні Мубарака, який ігнорував цю проблему.

25 лютого 2018 року в єгипетському Луксорі пройшла конференція, присвячена проблемам води. Міністерство іригації та водних ресурсів Єгипту зібрало разом 25 фахівців міжнародного рівня, які разом виробили план дій для уряду, як подолати кризу. Також на конференції міністр Мухаммед Абдель Атті анонсував виділення 50 млрд. доларів протягом наступних 20 років для врегулювання кризи та уникнення катастрофи. Щорічний дефіцит води в Єгипті сьогодні складає близько 30 млрд. кубометрів води. Конференція стала першим серйозним кроком нової єгипетської влади на цьому напрямку.

Крім того, президент активно застосовує адмінресурс для врегулювання ситуації. Дещо креативним стало використання Каїром єгипетського духовенства. У тому ж лютому 2018 року за дорученням уряду Ас-Сісі було створено Комітет зі збереження води. До його складу увійшли представники Міністерства агропромисловості, Міністерства іригації та водних ресурсів і Міністерства з релігійних справ. Останнє виявилося найактивнішим у цьому питанні і, як не парадоксально, ключовим для врегулювання проблеми на суспільному рівні. Міністерство з релігійних справ долучило до цієї кампанії найавторитетніший релігійний інститут у Єгипті – Університет Аль-Азхар у Каїрі. Він відповідає за управління мечетями по всій країні та має неабияку репутацію не лише всередині Єгипту, але в усьому мусульманському світі. Міністерство та Університет спільно створили програму з підвищення обізнаності серед населення водної проблеми, а Аль-Азхар як єдиний орган, який видає дозволи на публічні проповіді у мечетях і задає їм тон і теми, почав розкручувати це питання у щоденних виступах улемів по телебаченню і під час молитов. Для уряду це має важливе значення, адже мобілізація населення полегшує комунікацію з внутрішньою аудиторією і можливість консолідувати людей на якісь різноманітні акції з економії води або очищення річки від бруду. По такому ж принципу Міністерство з релігійних питань працює і з церквами. Коптська православна громада у Єгипті також активно просуває тему раціонального використання води під час недільних літургій у церквах і монастирях.

Водна криза, на мій погляд, найбільша проблема для Єгипту у найближчі 10 років. Це завдання має вирішити саме Абдель-Фаттах Ас-Сісі, інакше його наступнику (якщо, звісно Ас-Сісі протримається до кінця свого терміну) не буде що рятувати. Колапс сільського господарства внаслідок дегенерації Нілу, будівництва Ефіопією греблі та подальшого розкрадання коштів, які йдуть на розвиток іригаційних технологій, призведе до нового соціального вибуху, хвилі біженців, падіння центральної влади та закріпить у Єгипті період перманентної дестабілізації на роки вперед.