Два місяці війни показали, хто, як і чим може в ній воювати. Стали зрозумілі наявні ресурси та внутрішні обмеження задіяних країн. З них випливають два напрямки, в яких ми можемо суттєво додати: внутрішня трансформація України і посилення санкцій проти Росії. Досвід останніх 8 років свідчить, що досягти швидкого успіху в першому напрямку нам украй складно. А от суттєвий прогрес у другому, здається, лежить на відстані витягнутої руки. Він є лише питанням чітко розставлених пріоритетів.

Дотепер санкції проти Росії були доволі безсистемними. Країни, які їх запроваджували, виходили з того, що можуть зробити без суттєвих втрат для себе, а не що треба зробити для припинення війни шляхом виводу російських військ або перемоги України. Загальна мета була правильна: покарати РФ, послабити російську економіку. Але здається, що наслідків ніхто не проектував. Тож коли вималювалася картина обмежень і реакції на них економіки РФ (див. Економіка РФ: левіафан поранений, але не вбитий), то стало зрозуміло: нинішні санкції – це не зовсім те, чого би нам хотілося. Адже війна триває, люди гинуть. Тому санкції слід переосмислити та скорегувати. Необхідно вибудувати стратегію санкцій, яка би перетворила їх на ефективний економічний фронт цієї війни. Для цього потрібно відповісти на три питання.

1. Чому Захід повинен втягуватися в цю війну?

Це питання доволі дивне для тих, хто зараз в Україні. Але, судячи із заяв європейських політиків (не всіх), відповідь на нього неочевидна для багатьох, навіть якщо вони нам симпатизують. Вони вважають, що це не їхня війна, бо поки триває їхній звичний спосіб життя, події в Україні їх не стосуються. Вони помиляються. Але їм це потрібно докладно розтлумачити. Бо від цього залежать їхні дії.

По-перше, розпочавши війну в Україні, Росія знищила глобальну безпеку. Сучасні європейці сприймають безпеку як даність, але якби були живі їхні батьки й діди, то вони б пояснили їм, яка велика її ціна та цінність. Без безпеки, досягнутої після Другої світової, була б неможливою епоха стрімкого глобального розвитку, яка увінчалася нинішнім високим рівнем життя цивілізованого світу, тож не існувало б комп’ютерів, смартфонів, лоукостів, шерингової економіки та інших благ сучасної цивілізації. Коли немає безпеки, то є страх, через який неможливо творити, винаходити, розвиватися. Неможливо освоювати космос і думати про подолання проблем людства, коли хтось постійно норовить встромити ножа у спину.

Ця війна може розпочати втрачене десятиліття. Країни Східної та Північної Європи вже втратили відчуття безпеки. Цього досить, щоби вся євроатлантична спільнота почала витрачати на оборонні бюджети гроші, які могли б піти на розвиток і покращення життя простих громадян. Поки триватиме гонка озброєнь, розвиток економіки стоятиме на паузі, а в гіршому випадку заготовлена рушниця вистрелить. Тому перед тим, як зволікати з діями, Захід повинен заглянути в майбутнє і зрозуміти, що бездіяльність зараз призведе до непомірного зростання сумарних втрат у майбутньому. Безпека світу повинна бути відновлена якомога скоріше.

По-друге, розпочавши цю війну, РФ порушила світовий правовий порядок, установлений після Другої світової війни. Принцип рівноправності та самовизначення народів закріплений у першій статті Статуту ООН. Відповідно до нього, десятки країн, що раніше були колоніями, отримали незалежність після Першої та Другої світових воєн. Історія показала, що це рішення було правильне, бо глобальний рівень безпеки зріс, деякі з учорашніх колоній стрімко увірвалися до когорти розвинутих країн, а інші здебільшого живуть значно краще, ніж до Другої світової. Своїми діями Росія розтоптала право на самовизначення народів, начхала на статут ООН та й на саму організацію, створену після Другої світової як один зі стовпів нового світового порядку.

Якщо Росія досягне успіху у своїй агресії, то це остаточно похоронить наявний світовий устрій. Це означатиме, що великі можуть ущемляти малих, коли їм заманеться, а малі ніколи не почуватимуться в безпеці та втратять надію на розвиток. Виникне вкрай небезпечний прецедент, який наблизить світ до хаосу. А це проблема не на десятиліття, а принаймні на покоління. Китай першим може скористатися цим прецедентом. На Заході повинні розуміти, що КНР прискіпливо стежить за тим, що відбувається. Усе, що Росія робить сьогодні, Китай може повторити завтра, якщо вбачатиме в цьому вигоду для себе. І якщо Захід намагатиметься відбутися малою кров’ю сьогодні, то завтра йому доведеться заплатити в рази більше. Парадокс у тому, що без євроатлантичної спільноти зупинити Кремль неможливо, тому саме вона буде відповідальною, якщо ця війна переросте у глобальну катастрофу.

По-третє, якщо хтось у цивілізованому світі досі мислить категоріями територій впливу, то йому є чого боятися. Якщо, напавши на Україну, Росія хоче відновити свої території впливу, то згадаймо, що історично вони простягалися на багато країн, які зараз входять до НАТО. Вони будуть наступними, бо якщо РФ захопить Україну, у неї зросте апетит до нових захоплень. На такі висновки наштовхує проста екстраполяція логічного ряду: Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, Крим та «ЛНР/ДНР». Тож якщо не зупинити Кремль в Україні, його треба буде зупиняти західніше. Доведеться воювати. А це втрата не тільки грошей, які зараз так уважно рахують на Заході, а й людських життів, які, здається, там безцінні.

По-четверте, війна Росії проти України – це повстання авторитаризму проти демократії. Путін ніколи не розумів українського народовладдя. Для нього це чужорідна субстанція, яку він хоче знищити. Але йдеться не тільки про Україну. Після затяжного виходу із глобальної кризи 2008-09 років у демократичному світі виникла хвиля популізму, яка породила розмови про смерть демократії та загниваючий Захід. Тому тепер демократії прямо кинули виклик. Якщо вона програє, то авторитаризм вважатимуть ефективнішим. На це протистояння уважно дивляться треті країни, які ще не визначилися. Поразка демократії може призвести до розквіту авторитаризму й тоталітаризму, від чого страждатимуть сотні мільйонів простих людей у світі. Для Заходу це закінчиться натовпами біженців, купою нових глобальних гуманітарних проблем і неможливістю думати бодай про якийсь розвиток.

По-п’яте, через війну Росії проти України Захід уже зараз влітає в копієчку та втратив спокій, бо стикається з низкою організаційних, гуманітарних, фінансових проблем. Ще сотні мільярдів доведеться витратити на відновлення України, причому ця цифра зростає шаленими темпами. Якщо не діяти сьогодні, то це триватиме нескінченно довго. Хтось думає, що в певний момент цивілізований світ втомиться й може відмовитися витрачати гроші на підтримку України. Але тоді Росія проковтне Україну, стане сильнішою, більш самовпевненою та прямо загрожуватиме наступним жертвам. Тому назад дороги немає. Захід має зараз всіляко підтримувати Україну, а потім відбудувати тут потужний форпост демократії, щоб не довелося витрачати значно більше, якби Росія перемогла.

Отже, річ не лише в європейських цінностях, які, на жаль, для багатьох у Європі та Америці можуть звучати абстрактно й непереконливо. Якщо екстраполювати поточні тенденції, які започаткувала Росія своїм вторгненням в Україну (і навіть раніше), то незабаром увесь спосіб життя, до якого Захід звик за багато десятиліть миру, зруйнується, як картковий будиночок. РФ прямо йому загрожує. Ось чому це війна всього цивілізованого світу. Якщо Захід не хоче зупинятися в розвитку, воювати на своїй території, допустити скочування світу в хаос та повернення права сильного, а також спостерігати за глобальним розквітом авторитаризму, то йому необхідно діяти. Краще зараз зробити все необхідне, щоб зупинити війну та уникнути втраченого десятиліття чи покоління, ніж потім платити на порядки більше. Схоже, це вже розуміють в окремих країнах. Треба, щоб зрозуміли всі.

Популярные статьи сейчас

Российские олигархи хотят откупиться от санкций и передать часть активов Украине

Эксперты спрогнозировали, когда Украина сможет перейти в масштабное контрнаступление

Война в Украине вызовет рост цен на мясо в мире и новые конфликты

Auchan, Metro, Varus и Megamarket обновили цены на мясо, яйца, молоко и подсолнечное масло

Показать еще

2. Як зупинити Росію?

Щоб ефективно протистояти РФ, потрібно зрозуміти принцип її дій. Схоже, цивілізований світ завжди мав із цим певні труднощі. Загальна лінія поведінки Росії наводить на аналогію з гопником, який має низку комплексів та відчуває глибоку порожнечу всередині. Ось аргументи.

Про внутрішню порожнечу та дисгармонію свідчать кілька спостережень. Передовсім наполовину свинський спосіб життя мільйонів росіян. Він проявляється в неохайності помешкань як суспільній нормі (у багатших замість цього проглядається дикий несмак, звалище речей, стилів, форм), неадекватній поведінці за кордоном, особливо в місцях скупчення громадян РФ, а тепер іще й у побуті російських солдатів в Україні. Це той випадок, коли свідомість визначає буття, яке в них є проєкцією їхньої внутрішньої порожнечі. Остання поширюється на все, що потрапляє під контроль Кремля, починаючи, мабуть, від НДР та Східного Берліна (чи навіть раніше?), закінчуючи Кримом та «ЛНР/ДНР».

Протягом десятиліть, якщо не століть, Росія намагається заліпити оцю внутрішню чорну діру чимось чужим, краденим. Немає красивої власної історії? Намагаються вкрасти в України. Більше ніхто у світі так чіпко не тримається за історію, бо вистачає проблем сьогодення. Немає здобутків всередині країни? Намагаються отримати назовні, за рахунок Молдови, Грузії, України та й усього світу. Натомість у світі прийнято зосереджуватися на внутрішніх здобутках та розвиткові. Немає бувалої величі? Намагаються повернути минуле. Хоча навіть найвеличніші країни світу нечасто зациклюються на своїй величі. Внутрішню порожнечу можна заповнити лише внутрішніми змінами, яких у РФ немає, тому країна постійно шукає чогось, чим можна було б її прикрити, хай навіть тимчасово.

На початку 2000-х років Захід запропонував Кремлеві співпрацю та мирне, взаємовигідне співіснування. Там думали, що це зробить Росію багатшою, а відтак цивілізованішою. Логіка в цьому є: нормальна людина, задовольнивши базові потреби, рухається пірамідою Маслоу далі вгору. Але це не про РФ, бо їй заважає внутрішня порожнеча. Москва радо прийняла щедрі потоки нафтодоларів, але використала їх не на розвиток країни та населення, а на побудову агентурної мережі, корумпування західних чиновників, посилення армії та пропаганди, щоб всіляко відтворювати оцю порожнечу.

Росія не позбудеться відчуття порожнечі, поки не прийме себе такою, як є. А це, як свідчить історія імперій світу, неможливо без очищення глобальною поразкою, приниженням, злиднями та, ймовірно, територіальними втратами. Поки це відчуття триватиме, доти Кремль продовжуватиме свої деструктивні впливи на світ. Бо це просто спроби виплеснути назовні те, що накопичилося всередині.

По-друге, Росія за своєю суттю глибоко реактивна, а не проактивна. Жодних нових смислів, а лише карикатурне копіювання винайдених іншими. Євромайдан в Україні? Тоді вони організують Антимайдан і гебешні «майдани» у восьми областях сходу та півдня України. Право на самовизначення України? Тоді таке ж право мають і «народи України». Народовладдя в Україні? Тоді ось вам «народні республіки», «народне ополчення», «антинародний режим» у Києві. Ви рятуєте біженців? Тоді й Росія «рятуватиме» біженців, щоправда проти їхньої волі. У вас волонтери? Тоді й РФ «намалює» гротескний волонтерський рух. В американців є Кремнієва долина? Тоді Росія створить симулякр у Сколково. Цей ряд можна нескінченно продовжувати.

Для реакції завжди потрібна дія. Тому Росія гостро потребує, щоб хтось діяв. Бажано, щоб це був хтось великий, бо дрібний не буде достатнім подразником. Звідси постійне бажання Путіна зустрітися з Байденом, поговорити зі США, хоча війна відбувається з Україною, приймати лідерів Франції, Німеччини, Китаю та щось їм там плести. Так у Росії виникає примарне враження величі. З одного боку, це засіб самоствердження, тимчасового заповнення порожнечі. З іншого боку, це інструмент мотивувати себе, змусити себе хоч якось вибратися із екзистенційної гнилі.

Росія постійно самостверджується за рахунок інших. Як гопник провокує інших і самостверджується за їхній рахунок, так РФ завжди й усюди влаштовує диверсії, підкупи й інші каверзи та просто заважає людям жити. Це дозволяє їм забутися на певний час, занурившись у швидкоплинне та п’янке відчуття задоволення від завданої шкоди, але ніяк не може заповнити внутрішню порожнечу.

Оцю реактивність Росія довела до ідеалу. Вона живе чиєюсь дією і живиться страхами та сумнівами інших. Вона зневажає будь-які невпевненість, зволікання, страх, нерішучість, напівтони, середні позиції, неоднозначні вчинки. Їй потрібна дія, рішучість, інакше вона не може реагувати в повну силу й занепадає. Звідси презирство до демократії, до Заходу та всього, що з ним пов’язано, бо вони не є однозначними за визначенням.

Отже, Росія – це геополітичний гопник. Він чіпляється до інших, щоб заповнити внутрішню порожнечу, та провокує їх, щоб їхня реакція його мобілізувала, мотивувала проявляти агресію та «виправдовувала» цей прояв. Найгірша відповідь для нього – це ігнорування. Бо коли на гопника не реагують – він забивається в куточок і напивається до білої гарячки, інакше внутрішня порожнеча розірве йому свідомість. Як тільки його викидають із поля уваги – він іде в небуття.

Альтернативний варіант відповісти гопникові – дати по зубах так, щоб одним махом вибити з нього все бажання чіплятися знову. Тоді страх іще одного удару триматиме його в покорі. Але тут є нюанс. Гопник або боїться, або зневажає (в РФ популярна фраза «боїться – значить, поважає»): третього не дано. І поки він боїться – це мотивуватиме його ставати сильнішим, щоби помститися. Тому доведеться або тримати його у страху довіку, або завжди готуватися до нового раунду протистояння. Тож ігнорування все-таки краще.

3. Які інструменти зупинки Росії найефективніші?

Отже, Захід не може не діяти, бо потім буде значно гірше. Діяти краще зараз, бо пізніше будуть куди більші втрати. Краще концентровано вдарити зараз і швидко отримати результат, ніж поступово закручувати гайки, мобілізуючи Росію, даючи їй шанс і час на відповідь. Будь-які половинчасті заходи зменшуватимуть підсумковий ефект в рази. Філософія санкцій повинна полягати в тому, щоб поєднати якомога повніше ігнорування з максимально потужним ударом туди, де РФ не має ресурсів катастрофічно відповісти. При цьому Захід повинен демонструвати максимальну єдність, рішучість і дієвість, щоб його дії були переконливими та щоб уникнути можливих побічних ефектів з боку третіх країн. Якщо розкласти філософію на інструменти, то слід навести такі пункти:

1. Якомога повніша ізоляція Росії, зокрема ганебне вигнання її з усіх організацій міжнародної співпраці, обрив усіх можливих контактів на дипломатичному, політичному, економічному, соціальному та інших рівнях, депортація всіх громадян РФ із розвиненого світу.

2. Росія шукатиме шляхи обходу обмежень і робитиме це, імовірно, шляхом підкупу, тож їй потрібно перекрити потік валютних надходжень. Найкращий варіант – повне ембарго на торгівлю з РФ. Краще розвиненим економікам один раз пережити ціновий шок від обмеженої пропозиції, зате дати чіткий сигнал підприємцям, що потрібно пристосовуватися до нових жорстких умов (і ті швидко знайдуть рішення), ніж половинчастими засобами створювати невизначеність.

3. Програма-мінімум – обнулити баланс поточних операцій або зробити його від’ємним (за фінансовим рахунком валютні надходження вже заблоковані). Торік баланс рахунку поточних операцій становив $122 млрд. При цьому експорт досягнув $550 млрд (близько третини припадає на Європу та США). Це означає, що його треба скоротити лише на 22% (фактична цифра дещо більша, бо цього року імпорт значно скоротиться, а ціни на енергоносії, основну статтю експорту, зростуть). Ця задача не є надскладною. Запровадження високих імпортних мит дасть правильний сигнал ринкові, при цьому не позбавляючи розвинуті економіки критичної для них продукції.

Торік експорт енергоносіїв (нафти, нафтопродуктів, природного та зрідженого газу) з РФ становив $244 млрд, тобто фактично скорочення його лише наполовину (враховуючи нинішню кон’юнктуру, зараз дещо більше, ніж наполовину) дозволило б досягти необхідного ефекту. Окрім фізичних поставок, можна скорочувати також і ціну шляхом різкого збільшення пропозиції у світі. Це було б узагалі філігранне рішення. Окрім енергоносіїв, Росія експортувала інших товарних груп на $306 млрд. Тут також є доволі широкі можливості. Проблема в тому, що йдеться про тисячі позицій, які значно важче контролювати, ніж енергоносії. Але бюрократія Заходу може справитися з таким завданням. Отже, для досягнення необхідної мети не треба всім повністю відмовлятися від російських енергоносіїв. Але така тактика підсилюватиме реакцію РФ і дасть їй простір для маневру.

Якщо перекрити Росії приплив валюти – це виключить її з геополітичних процесів і опустить на зовсім інший рівень проблем. РФ втратить свою глобальну агентурну мережу, бо не матиме достатньо джерел для її фінансування. Не буде грошей на купівлю всіляких шрьодерів.

4. Відключення банківської системи від SWIFT або блокування транспорту фактично дублюють наслідки обмежень у зовнішній торгівлі, хоча можуть зробити їх більш раптовими. Тобто в цілому такі інструменти також можна застосовувати, але вони менш точні. Хоча як елемент загальної ізоляції РФ їх також треба розглядати. Утім, якщо заблокувати весь периметр кордону РФ із країнами ЄС, то Росії доведеться повністю перебудовувати логістику всіх економічних процесів, а це завдасть їй величезних втрат. Це можна зробити незалежно від відмови від енергоносіїв.

5. Вихід міжнародного бізнесу з РФ. На сьогодні про відповідні рішення заявили понад 750 іноземних компаній, що працювали в Росії. Поки що не зрозуміло, що більше впливало на їхні рішення: власні цінності, юридичні обмеження чи загроза втратити тих клієнтів на розвинутих ринках, які співчувають Україні. Але навіть якщо частина зовнішньої торгівлі з Росією збережеться, то Захід повинен відмовитися від будь-яких перспектив співпраці, окрім жорстко регламентованих. І бізнес повинен це зрозуміти або через урядові комунікації, що підтверджуватимуть рішучість держав, або через громадськість.

6. Єдність цивілізованого світу вкрай важлива у протидії Росії. Бо завдяки єдності негативні наслідки на економіку можна розподілити між багатьма країнами, водночас РФ пожинатиме їх сама й повністю. Якщо Захід буде єдиним, то зможе розподілити квоти на російський експорт відповідно до критичних потреб, або диференційовано оподатковувати його відповідно до вузьких місць індивідуальних економік. Нарешті, країни ЄС, наприклад, можуть об’єднатися в одного покупця російської нафти чи газу, що потім розподіляти їх відповідно до пріоритетності потреб. Від єдності Заходу залежить підсумкова позиція Китаю, який може стати на сторону першого (таке вже було в часи молодості Генрі Кіссинджера). Річ у тому, що КНР намагається тримати баланс і йти до нього найкоротшим шляхом. Поки протистояння стосувалося лише України та Росії, Пекін закликав поважати вимоги РФ. Коли Захід заявить рішучу та стійку позицію, Китай вважатиме, що виконання вимог Заходу – це головна умова відновлення балансу.

7. Неконвенційні інструменти. Наприклад, ставка ФРС. Якщо ціни на сировину зберігатимуться високими, економіка Китаю страждатиме найбільше. Минулий рік показав, що КНР не може перекласти високу імпортовану інфляцію на внутрішніх споживачів, унаслідок чого з’являються проблеми із прибутковістю та ліквідністю бізнесу, зокрема суттєво закредитованого. Тому час грає проти Китаю. Якщо єднання Заходу та повна ізоляція Росії зумовить додаткове підвищення цін на сировину, то КНР буде змушений тиснути на Росію, щоб та врахувала вимоги Заходу. Водночас якщо перспективи глобальної економіки погіршаться, то ціни на сировину обваляться – валютні надходження в Росію різко впадуть. Щоб забезпечити перший сценарій, ФРС треба не змінювати облікову ставку. Щоб забезпечити другий сценарій, її потрібно доволі різко підняти. Значить, ФРС може діяти відповідно до потреб Заходу. Підтримка ЄЦБ зробить ефект повним.

Таким чином система санкцій проти Росії повинна ставити перед собою дві цілі. По-перше, зведення до нуля чи навіть мінуса припливу валюти. Це запорука безпорадності на міжнародній арені та постійно наростаючих злиднів усередині країни. По-друге, апріорної токсичності будь-яких контактів з росіянами. Це запорука глобальної ганьби, подібної до тої, якою німців очищали від нацизму після Другої світової. Поки Росія не пройде через злидні та ганьбу, вона не очиститься від імперських комплексів. Цивілізований світ зобов’язаний їй у цьому допомогти.