Рашизм став уже називним для політики, що проводить Росія з моменту розпаду СРСР. Що таке рашизм?

Онтологія рашизму

Рашизм суть англомовний варіант «росіянізму», вперше як термін вжитого Олександром Герценом у романі «Минуле і думи».

Алітерація «рашизм» (контамінація слів «Russia» («раша») та «фашизм») насьогодні постає в своїх відкритих і незаперечних під час відкритої масштабної війни Росії проти України в 2022 році якостях. Відтак те, що раніше здавалося випадковими словами, обмовками, красномовством та поетичними вольностями, набуває системного змісту.

Авторську статтю від початку війни Росії з Україною за 2014-ий рік «За что воюет Россия?» потрібно доповнити багатьма новими узагальненнями.

Перш за все, рашизм це відмова російської еліти від мислення, тобто від того спонтанного і ненормативного мислення, яке в несоціальному по своїй суті перетворенні та переображенні породжує більшість ідей та образів, початків та засновків, орієнтацій та установок, предєлів та меж. Мислення це значною мірою не філософія як установка на мудрість, а спонтанний пошук інакшого. Росія відмовилась від інакшого на користь архаїчного, консервативного, фундаменталістського, ресентиментального, злостивого, нелюдського.

Можна вважати, що у Росії було мислення у другій половині XX століття: коли існувала та розвивалася системно-миследіяльністна методологія Г.П.Щедровицького, коли відбувалася Перебудова, коли після обвальної приватизації формувалися приватні корпорації та відбувався їх вихід на міжнародні ринки, коли точилася смертельна боротьба між окремими бізнесменами та бізнес-групами за поділ внутрішнього ринку у лихі 90-ті роки XX століття.

Мислення в Росії зникає під час перших спроб знову поглинути Україну, які породжують Помаранчеву революцію 2004 року в Україні. Саме ця українська революції нанесла інтелектуальну травму Росії, від якої вона так не оговталася. Саме після цього останні спроби спільноти методологів переглянути свою онтологію зазнають краху. Саме після цього президент Путін своїм ресентиментом заражає своє оточення, а через ЗМІ цей ресентимент згодом стає масовим. Поступово в Росії дедалі більше починають набирати впливу консервативні орієнтації та течії.

У консервативній онтології всупереч відкритій екзистенції Заходу, витлумаченій в філософії Хайдеггера в понятті «Відкритий світ» (німецькою «Erschlossenheit», англійською «World disclosure»), квазі-екзистенцією Росії вважається «Хтонь» («темная, подземная, иррациональная сила, управляющая жизнью страны», Юрій Саприкін, стаття «Хтонь, если не мы», 2007).

Хтонічну квазі-екзистенцію Росії проповідували Олександр Дугін та Олександр Проханов.

Олександр Дугін: «Русская культура — хтоническая. Это культура ям, нор, окопов, землянок. Хтонические культуры копают норы, залезают туда, скрываются, прячутся, там живут и чувствуют себя прекрасно. Доминирующим режимом в России является хтонический — «выкопать яму»».

Олександр Проханов: «Русский народ перебьется, он уйдет из городов в поля, в леса. Будет собирать грибы, ягоды, орехи — русский народ готов в минуту больших печалей превратиться в народ-бурундук, народ-хомяк, он будет запасать на зиму всякие корешки, всякие луковки…»

Свобода Росії починає розумітися не як нові можливості, нові смисли та позитивні перспективи, а як свобода сховатися від світу, животіти і виживати, а не жити, віддати себе на поталу темному і ірраціональному.

У відомій пісні Олега Газманов. «Офіцери» (1994) популярно задано орієнтацію: «за Россию, за свободу — до конца».

Популярные статьи сейчас

Monobank с 1 июня вводит изменения по кредитным лимитам

Беларусь начинает масштабные "военные учения" у границ Украины

Синоптики объявили по всей Украине штормовое предупреждение

ПФУ рассказал, как проходит выплата пенсий через банки и Укрпочту в конце мая

Показать еще

Коли в сучасній Росії говорять про свободу, то це не свобода особи чи індивіда, як це розуміють у Європі чи загалом на Заході. Це свобода колективної ідентичності, яка домінує над всякими індивідуальними свободами. Воля в Росії ніяк не обумовлена соціальним контекстом індивідуальної свободи і є скоріше колективною волею, а не договором індивідуальних воль.

Олександр Дугін: «Европейские нации вытесняли религию, этносы и сословия на обочину, считая это пережитками «темных веков». В этом отличие либерального национализма от иных его версий — здесь не признается никакой ценности за этно-религиозной или исторической общностью, акцент ставится лишь на выгоды и преимущества коллективного договора индивидуумов, учредивших государство по конкретным прагматическим соображениям.»

Окрім того, кінець, який згадується у пісні Газманова, є засадничим для розуміння неекзистенційного, тобто некрофільського, спрямування орієнтацій «Русского мира».

Ще 16 березня 2014 року російський журналіст Дмитро Кисельов у програмі «Вісті тижня» телеканалу «Росія» заявив: «Росія — єдина країна у світі, яка реально здатна перетворити США на радіоактивний попіл».

В такому масштабі ядерна погроза не працює в екзистенційному сенсі. Якщо Росія застосує таку кількість ядерної зброї на території США, що там залишиться лише попіл, то проти Росії США також застосують ядерну зброю в такій кількості, що від Росії залишиться лише попіл.

Суть цього висловлювання у тому, що це шантаж США із боку Росії — це шантаж Росії стосовно світу. Тобто це означає таке:: «Росія ядерною зброєю готова знищити весь світ, якщо цей світ не готовий визнати її світовим лідером.

Водночас світове лідерство не гарантується ядерною зброєю. Світове лідерство досягається соціальними, технологічними та культурними інноваціями, які поступово підхоплюються іншими країнами та стають світовим досягненням.

Путін як натхненник рашизму-путінізму неодноразово проповідував некрофільські настанови. В фільмі Володимира Соловйова «Світопорядок» 7 березня 2018 року він заявив: «Это называется ответно-встречный удар. Если это решение уничтожить Россию, тогда у нас возникает законное право ответить… Да, для человечества это будет глобальная катастрофа, для мира будет глобальная катастрофа. Но я как гражданин России и глава российского государства хочу задаться вопросом: а зачем нам такой мир, если там не будет России?»

В тому ж 2018 році 18 жовтня на Валдайському форумі Путін заявив: «Агрессор должен знать, что возмездие неизбежно, что он будет уничтожен. Мы жертвы агрессии, мы как мученики попадем в рай. А они просто сдохнут. Потому что даже раскаяться не успеют!»

Квазі-екзистенційна онтологія Росії означає, що дискурс рашизму не проповідує щастя, любов, радість, різноманіття смислів та позитивну перспективу як засадничі для екзистенції. У рашизму особлива онтологія — онтологія тотального нігілізму.

Незадовго до війни, 6 жовтня 2021 року нігілізм «Русского мира» досягає свого апогею в статті Дугіна «Проблема ничто в философии». Деякі цитати звідти:

«Любая ответственная мысль, на чтобы она ни была обращена, так или иначе — фронтально или по касательной — обращена к Ничто. В ничто сбрасывается то колоссальное напряжение, которое требуется для бытия. Когда бытие больше не может быть, оно рушится…

В столкновении со смертью мы осознаем, что мы конечны… Конечное прекрасно как раз в силу своей конечности.

Поэтому Ничто имеет еще и эстетическую сторону: оно помогает нам понять отчаянную и обреченную ностальгию истинной красоты. Красоты перед лицом неминуемой гибели…

Не бытие противоположно истинному Ничто, но именно ничтожность…

Глядя на окружающий мир, на населяющих его современных людей — или это уже электронные тени? — едва ли может еще теплиться надежда на то, что у нового начала философии есть шанс. Философия — это дело исключительных высших существ, в которых накопились и взорвались изнутри грандиозные силы, разлитые по массам, эпохам, народам, культурам и поколениям. Только тогда с опорой на великую мысль и кристальный ужас рождается философ. И конечно первым делом он ставит перед собой и перед всеми остальными великий вопрос о Ничто.

Лейбниц говорил: «почему существует нечто, а не ничто?» Жан Бодрийяр ставил вопрос иначе: «Почему же вместо чего-то, больше ничего нет?»

Таке інфернальне передчуття консервативного філософа Дугіна обезсмислює всяку позитивну енергію, яка подекуди ще зберігалась в Росії до початку агресивної повномасштабної війни Росії проти України 2022 року.

Перефразуючи Пушкіна («Капитанская дочка», 1836) — «Русский бунт, бессмысленный и беспощадный», можна сказати, що заснований на світовому бунті і світозлобі «Русский бунт» це і є «Русский мир». Отже «Русский мир, бессмысленный и беспощадный».

У масових ідеологіях дуже часто виділяють саме соціальний зміст, показуючи їх спрямування проти тих чи інших ідеологій або ж соціальних груп як засадничі аспекти. Водночас рашизм має саме онтологічні аспекти орієнтації на ніщо, на смерть, на некрофілію, на насилля, на тотальне знищення інших націй, народів і цілого світу, на колективну свободу через примус і цензуру суспільної думки та окремих індивідів. Тобто соціальні аспекти рашизму походять з його онтологічних засновків, а не навпаки.

Звідки ж взялась така похмура, безвихідна та безпорадна онтологія рашизму? Травма російської еліти від поразки Росії у Третій світовій Холодній війні на розриві між перемогою СРСР у Другій світовій війні спрацювала на творення реваншизму не гірше, ніж травма після Першої світової війни спрацювала на реваншизм націонал-соціалістичної Німеччини часів Другої світової війни.

Підсвідоме розуміння агонії Росії як імперії та передчуття кінця імперської ідеї породжує трагічну квазі-екзистенційну онтологію. Саме ці відчуття та передчуття породжують соціальний контекст рашизму.

Соціальний зміст рашизму

Засадничим для соціального контексту рашизму є розрив між інтелектуальними центрами Москви, Санк-Петербургу, Єкатеринбургу, Казані, Новосибірська та Томська і рештою регіонів. Путіну вдалося через ЗМІ, зокрема і, перш за все, телебачення, забезпечити масову підтримку саме малоосвічених, бідних і залежних від місцевої влади та поліції росіян. Саме ці соціальні страти є головним підґрунтям рашистського режиму.

Рашизм базується на ідеях «особливої цивілізаційної місії» росіян (в іронічному контексті за часів агресивної війни 2022 року в Україні — «асвабадители»), «старшого братнього народу» (в іронічному плані в Україні це називається «мышебратья»), великодержавного шовінізму, зверхності і нетерпимості до елементів культури інших народів.

Рашизм в ідейно-політичному плані базується на російському імперіалізмі та радянському тоталітаризмі. В духовному плані рашизм базується на фундаменталістському православ’ї. В економіко-політичному плані рашизм базується на шантажі умовами поставок та рівня цін на енергоносії (газ та нафта). В правовому сенсі рашизм базується на запереченні сили права, в браваді правовими порушеннями («и что вы нам сделаете?»).

В цивілізаційному плані рашизм базується на відтворенні поведінкових патернів, успадкованих від Золотої Орди, тому росіян часто називають «орда». Також в символічному плані росіян часто називають орками, назва чого походить з романів Дж. Толкіна і означає расу потворних, жорстоких та агресивних монстрів.

Рашизм походить з уявлення, що «народний дух» і «вищий загальний інтерес» проявляються не через демократичні виборні механізми, процедури та способи суспільного контролю, а ірраціональним, містичним чином — через вождя, який став таким, тому що переміг у конкуренції з іншими претендентами, домовився з лідерами різних угруповань, у тому числі і незаконних, зумів виразити цей містичний дух і захистити Росію від усіляких ворогів, «підняти Росію з колін», розпочати боротьбу проти Заходу як головного поневолювача Росії та України як агента Заходу.

Путінізм є персоналізованою реалізацією рашизму, яка має безліч прикметних якостей і рис. Путінізм зокрема широко використовує маскування під «антифашизм», вибірково називаючи всіх, хто не підтримує імперіалізм Росії, «нацистами». З точки зору рашизму, в Україні є «нацизм», а, наприклад, в Угорщині його нема.

Путінізм також взяв на озброєння ідеологію Олександра Дугіна, яка в своїй основі має уявлення про особливість та цивілізаційну вищість Росії, містить геополітику євразійства та установки на світове домінування Росії.

Євразійський експансіонізм Дугіна означає повернення території СРСР, вплив або влада над значною частиною або і цілою Європою, поширення свого впливу на Близькому Сході і союз з Китаєм, зростання та розвиток якого бачиться як тимчасовий, тобто Росія поверне собі і вплив над значною частиною Азії.

Рашизм — це зневага до особистості, прагнення розчинити особистість у «більшості» і при цьому придушити «меншість».

Рашизм — це антиінтелектуалізм, тобто критика, обмеження та репресії до інтелектуалів як агентів Заходу та носіїв західних цінностей. Яскравими персоналізаціями цього антиінтелектуалізму стали пропагандисти (іронічна назва в самій Росії — «пропагандони»): Дмитро Кисєльов, Володимир Соловйов, Ольга Скабєєва. Яскравим прикладом інтелектуальної деградації став талановитий актор та режисер Микита Михалков. Перша зрима спроба деінтелектуалізації та мілітаризації були фільми «Брат» та «Брат-2». По суті всесвітня відміна російської культури під час війни 2022 року показує культурне розмежування зі світом.

Публічні інтелектуали та суспільні активісти в такому сенсі визнаються агентами Заходу, шельмуються, зазнають цензури та репресій аж до публічного покарання та фізичного знищення путінським режимом. Промовистим прикладом є публічно доведене отруєння бойовою отруйною речовиною «Новичок» російського опозиціонера Олексія Навального в серпні 2020 року.

Рашизм — це опір технологічному прогресу, заперечення та нездатність до самостійних інновацій. Значною мірою часи радикальних санкцій Заходу щодо Росії під час війни 2022 року показали нездатність Росії до самостійного високотехнологічного виробництва, через що безліч технологічних ланцюгів зруйновано. Так зване імпортозаміщення виявилося брехнею. Це свідчення того, що Росія значним чином виступає як цивілізаційний паразит

Важливою зв’язністю рашизму є так звані «духовні скрєпи» як ідеологічна настанова Росії, орієнтація на «традиційні цінності», яка набула популярності після того, як 12 грудня 2012 була використана в Посланні президента В. В. Путіна до Федеральних Зборів Росії. У підсвідомому розумінні росіян «скрєпою» скріпляється те, що руйнується, розвалюється, розповзається.

Рашизм як масовий ідеологічний рух колективної пам’яті, спрямований на мілітаризацію свідомості росіян, — «побєдобесіє», тобто культ Великої перемоги СРСР в 1945 році над націонал-соціалістичною (в Росії уникають такої назви і використовують — нацистською) Німеччиною, де установки колективної пам’яті росіян «Можем повторить» разюче відрізняються від подібних установок більшості країн Європи — «Ніколи знову».

Рашизм це масовий ресентимент як установка на відмову від позитивної активності на користь негативної активності: підозр, ревнощів, звинувачень, помсти, контролю, примусу, агресії щодо інших.

Відтак рашизм це масштабна масова симуляція ресентиментальної параноїдальної реальності. Тобто рашизм означає не якусь цензуру чи пропаганду, хай навіть масштабну і масову, як це було в націонал-соціалістичній Німеччині чи в комуно-соціалістичному СРСР.

Рашизм відзначається злочинним ноу-хау. Це реальність, що побудована на так званому неперервному ланцюгу правди та брехні, де перехід від правди до брехні приховується в мас-медіа і не дозволяє глядачам-слухача-читачам відрізняти правду від брехні. Створюється така когнітивна ситуація щодо подій та явищ, коли брехня може посилатися і підкріплюватися правдою, бути серед правди і розглядатися на одному рівні довіри з правдою.

Такий неперервний ланцюг правди та брехні використовується Росією на міжнародній арені задля того, щоб Росія як сторона брехні могла сказати: «ми і раніше вам говорили правду, і тепер говоримо», а їх удавані опоненти могли відповісти: «ми і раніше вам вірили, і тепер віримо». Світ вже поспішив назвати таку ситуацію маніпуляції реальністю всередині країни та підтримування неперервного ланцюга правди і брехні «постправдою».

Найкраще цей ланцюг ілюструється відомими мемом «Настамнет», коли Росія намагалась довести світові, що її війська відсутні в окупованих районах Донецької та Луганської областей протягом 2014-2022 років, а інші країни та міжнародні структури виражали занепокоєння і робили вигляд, що вірять Росії. Такі російські мілітарні формування в Україні називали «ихтамнетами». Захід та інші країни при цьому могли виражати занепокоєння, вводити не дуже дієві санкції і продовжувати торгові та інші відносини з Росією.

Ланцюг правди та брехні Росії не працює проти США та Великобританії, бо вони як не вірили, так і не вірять Росії. Ланцюг правди та брехні Росії не працює проти Китаю та Індії, бо вони як ігнорували, так і продовжують ігнорувати злочини Росії. Ланцюг правди та брехні Росії працює проти Європи, бо саме вона хотіла до 2022 року вірити Росії: «зробіть вашу брехню схожою на правду і ми, хоч і виразимо занепокоєння, але будемо продовжувати вам вірити».

Рашизм тримається на цензурно-пропагандистському державному комплексі, який редагує сам доступ до дійсної реальності, доводячи її до стану параної, заперечуючи події та явища, які не відповідають параноїдальній реальності. При цьому відсікаються інтернет-платформи та інтернет-видання, закривається доступ до соціальних мереж.

Заборона державою доступу росіян до дійсної реальності має фатальні наслідки: коли така зомбована людина зустрічається з дійсністю, переживання цього моменту буває фатальним для психіки.

Цензура та пропаганда набуває тотального масштабу, коли дійсні події та явища вибірково оголошуються державою фейками і за інформування про них настає кримінальне покарання для інформаторів. Таким чином відбується сек’юритизацію самої реальності.

З ресентименту рашизму постає масова і масштабна сек’юритизація як подальший розвиток реакційної політики, неодмінної форми існування реваншизму, консерватизму та фундаменталізму. Її суть можна сформулювати просто: в усьому для Росії є загроза, кругом у Росії є вороги. Сек’юритизація це спроба реакційної політики набути мілітаристичного та репресивного змісту.

Сек’юритизація російської історії в контексті понівеченої імперською пропагандою колективної пам'яті: Захід та світ у минулому завжди принижували, стримували та обмежувати розвиток Росії. Це означає, що Росія має встати з колін і влаштувати бунт проти Заходу. Основні моменти: Київської Русі нема, є стародавня Русь; Росія завжди була великою, перемагала в усіх війнах проти неї; Росія не окуповувала території, а допомагала братнім народам; лише історичні особистості, які підтримували імперську експансію, важливі, тому Петро І і Сталін хороші, а Ленін, що заклав розмежування СРСР на національні республіки, поганий.

Сек’юритизація російської мови. «Русский мир», який в засновку ідеї мислився як соціалізація російської мови (Росія там, де її мова, тобто включаючи діаспори та анклави), перетворюється на сек’юритизацію російської мови (російськомовних повсюдно потрібно захищати, тобто російськомовні анклави це напрямки культурної експансії та військової окупації).

Сек’юритизація російської православославної церкви, коли церква та політичне православ’я стає не просто засновком консервативної російської пропаганди, а осередками тієї ж таки культурної експансії та військової окупації повсюди, де є православна церква.

Зрештою соціальне буття рашизму стає самозамкнутим, повністю втрачає бодай якусь можливість рефлексії, руйнує усі референтні групи можливих критиків і окуклюється. Такий окуклений соціально-політичний рашизм перетворюється на фашизм.

Перетворення рашизму на фашизм

В своїй розвинутій формі на 2022 рік рашизм — це не нацизм, не націонал-соціалізм і не расизм. Рашизм — це імперський фашизм, який має неекзистенційну субонтологію — світозлобу, світоагресію, культ сили над цілим світом, ядерну загрозу знищення світу.

Коротке і точне соціальне визначення всякого фашизму — контроль та примус задля єдності у простоті. Це простота квазі-екизстенції хтонічного, темного, ірраціонального та некрофільського.

Фашизація рашизму постійно відбулась від самого початку, але його постійно намагалися оформляти в доволі цивілізовані ідеї та концепції. До аргументації рашизму в різні періоди входили різні цивілізовані ідеї.

З 2003 року це була ідея «ліберальної імперії» Анатолія Чубайса, що означало концепцію внутрішньої та зовнішньої політики, в рамках якої сильна демократична держава з ринковою економікою веде експансію в інші держави з метою встановлення та підтримання в них політичної стабільності, створення єдиного культурного та економічного просторів, що вигідно як самій імперії, так і народам цих держав. Водночас така ідея не мала тривалої підтримки, з огляду на врахування вигоди інших народів.

Її витіснила ідея «суверенної демократії» Владислава Суркова: спосіб політичного життя суспільства, при якому влада, її органи та дії обираються, формуються і спрямовуються виключно російською нацією у всьому її різноманітті та цілісності задля досягнення матеріального добробуту, свободи та справедливості всіма громадянами, соціальними групами та народами, що її утворюють. Тобто мова про інші народи тут уже не йде. Ця ідея стала основною на парламентських та президентських виборах в 2007-2008 роках в Росії.

Фашизація Росії стала яскраво і незаперечно проявлятися після Революції Гідності в Україні в 2013-2014 роках та уже в ході російсько-української війни в 2014-2022 роках. Саме тоді відбувалися процеси роздування антизахідної та антиукраїнської істерії на російському телебаченні та радикалізації антизахідної та антиукраїнської політики в Росії.

Перший публічний прояв фашизму був саме в 2014 році на фоні початої війни Росії проти України в Донецькій та Луганські областях. 6 травня 2014 року в інтерв’ю агентству Anna-News професор Московського державного університету імені М.В.Ломоносова Олександр Дугін, описуючи нібито звірства українців, закликав їх вбивати. Буквально на 18-й хвилині інтерв’ю він заявив, маючи на увазі українців, таке: «Убивать, убивать, убивать. Больше разговоров никаких не должно быть. Как профессор я так считаю.» Дякуючи позиції тоді ще адекватних викладачів та студентів МГУ Дугіна вдалося звільнити з університету.

Чому фашизація Росії зрештою завершується повноцінним фашизмом і коли це відбувається?

На остаточне формування фашизму в Росії впливають декілька чинників. Це зокрема відмова від співпраці з путінським режимом критичної маси російських інтелектуалів. Це також результат багаторічної розгнузданої пропаганди на телебаченні, яка досягає домінуючого впливу приблизно в 2019 році.

Відтак з 2019 року соціологічні дослідження в Росії втратили будь-який сенс і не лише через масову відмову респондентів відповідати на анкети чи запитання, а й через критичне зниження валідності самих відповідей. Такий стан свідчить, що в Росії перестало існувати громадянське суспільство, оскільки маси людей перетворилися на зомбі або на прихованих дисидентів.

На формування фашизму в Росії вирішально вплинув провал реалізації невигідних Україні мінських домовленостей щодо окупованих районів Донецької та Луганської областей України. Зокрема знаковою стала відставка 18 лютого 2020 року помічника Президента Росії Владислава Суркова, у якого були хоч якісь псевдоінтелектуальні потуги аргументувати російську політику. Фінальне формування фашизму в Росії — це стаття «Что Россия должна делать с Украиной?» Тимофія Сергійцева.

Ну і зрештою це агресивна фаза повномасштабної війни Росії проти України 2022 року, де фашизм демонстративно проявляється в діях російської армії, в риториці представників російської влади та в безпрецедентному зомбуванні росіян вже через тотальну цензуру та пропаганду. Це зумисні ракетно-бомбові удари, а також артилерійські обстріли російською армією українських сіл та міст. Це невмотивовані цілями війни масові вбивства російськими військовими українських мирних громадян. Це порушення російською армією законів та звичаїв війни, включаючи крадіжки, мародерство, знущання, ґвалтування тощо. Це спалювання вбитих шляхом військових злочинів тіл мирних людей в крематоріях та інші способи приховування злочинів. Це брехня міжнародній спільноті про свої військові злочини. Це терор російською армією мирного населення. Це залякування російськими політиками та пропагандистами України та світу ядерним знищенням. Тобто це демонстрація Росією зразків поведінки та риторики націонал-соціалістичних та фашистських режимів у Другій світовій війні.

Антиукраїнське спрямування рашизму

В чому сенс протиріч у баченні України та Росії імперського проекту Русь?

Давня Русь стала духовним, інтелектуальним та організаційним натхненником творення Русі Московської як імперії у XVII столітті. У молодої Московії була військова сила. У Давньої, яку російський історик Карамзін назвав Київською, Русі був інтелектуальний та управлінський потенціал. Творення імперії Росії було роботою двох народів, двох еліт, двох культур. При всіх розбіжностях та протиріччях спільний України та Московії проект Русі існував більше 300 років.

Україна двічі намагалася вийти зі складу Російської імперії (за Мазепи в 1708 році та за Скоропадського і Петлюри в 1918-1919 роках). Рух проти знаходження України у складі СРСР був також під час Другої світової війни (УПА в 1942-1960). Але кожного разу це закінчувалося кривавим придушенням таких спроб та репресіями українців з боку Росії.

Тепер для України цей проект більше не представляє історичного інтересу через виродження російської цивілізації як такої. Тобто історичний проект Русь зазнав краху. Потрібні якісь нові історичні проекти. Україна має інакші замисли. Росія не має інакших замислів, наполягаючи на старому проекті Русь при своїй домінуючій ролі. Це Україну не влаштовує через надмірні людські жертви та матеріальні збитки XX століття. Тобто таке рішення України є вистражданим та продуманим протягом більш, ніж століття, спроб вийти з цього проекту. Тому в будь-якому разі імперській Росії більше не бути.

Прямим і недвозначним підтвердженням системостворюючої ролі України для імперського проекту Русі є той визнаваний багатьма російськими та іноземними дослідниками факт, що без України Росія не є імперією взагалі. Амбівалентність такої обставини виглядає доволі комічно: якщо без України Росія не є імперію, то як можна взагалі її принижувати і говорити, що вона недодержава і взагалі не цивілізація.

Саме це найбільше обурює значну частину російської еліти, яка ставиться до історичного проекту Русі як до священного, вічного і непорушного. Контекст звинувачень Росії щодо України — «зрада», «нацисти», «невдячні», «провина», «спокута провини» і т.д. — показує вкрай неадекватні нерефлексивні і неісторичні уявлення російської еліти. Ненависть Росії щодо України це демонстрація мисленнєвого, інтелектуального та стратегічного безсилля в цивілізаційному контексті.

Інтелектуальна спроба українців взаємодіяти з росіянами в перепроектуванні Русі в орієнтації на Вселюдство протягом 2014-2022 років виявилась невдалою. Війна суть наслідок неадекватних уявлень та неможливості перепроектування з боку росіян.

Значним чином аналіз антиукраїнського контексту рашизму зроблено в статті «Рашизм — ракова пухлина для людства» Олега Романчука. Тому далі будуть лише деякі тези з відомої статті Сергійцева, контекст якої просто не ввійшов до огляду Романчука.

3-го квітня 2022 року на сайті прокремлівського сайту РІА «Новости» вийшла стаття «Что Россия должна делать с Украиной?» Тимофія Сергійцева. Копію її можна знайти в світовому архіві за посиланням.

Стаття про самого Тимофія Миколаєвича Сергійцева знищена на сьогодні в російській Вікіпедії, хоча архіви її зберігаються поки що в Гуглі. Отже згідно зі знищеною статтею Вікіпедії, Тимофій Сергійцев це російський політтехнолог, представляє традицію «діяльнісного підходу» в російській думці, запропонованого в першій половині 1950-х Олександром Зінов'євим (1922—2006) та розробленого Георгієм Щедровицьким (1929—1994) та Московським методологічним гуртком.

Вочевидь стаття «Что Россия должна делать с Украиной» була консультаційними тезами для Путіна перед початком війни. І вихід її під час війни Росії з Україною є фактично спробою не просто посилити яструбиний напрямок політики Росії щодо України, яка зазнала невдач протягом більше, ніж місяця, боїв під Києвом, Черніговом, Сумами та Харковом весною 2022 року. Ця стаття є демонстративним відкритим переходом Росії до фашистського державного терору щодо України.

Згідно зі змістом цієї статті, основні установки фашистського терору Росії проти України наступні:

Нацистська Україна Росії не потрібна.

Нацисти, які взяли в руки зброю, повинні бути максимально знищені на полі бою. Не слід проводити суттєвих відмінностей між ЗСУ та так званими нацбатами, а також територіальною обороною, що приєдналася до цих двох видів військових формувань.

Справедливе покарання цієї частини населення можливе лише як несення неминучого тягаря справедливої війни проти нацистської системи, що ведеться по можливості дбайливо (?!) і обачно (?!) щодо цивільних осіб.

Подальша денацифікація цієї маси населення полягає у перевихованні, яке досягається ідеологічними репресіями (придушенням) нацистських установок та жорсткою цензурою: не лише у політичній сфері, але обов'язково також у сфері культури та освіти.

У цьому плані денацифіковувана країна не може бути суверенна.

Ідеологія денацифікатора не може заперечуватися винною стороною, що піддається денацифікації.

Відмова Росії від збереження будь-якої єдності та зв'язку з Україною, яка визначила себе як нацистське суспільство.

Терміни денацифікації ніяк не можуть бути меншими за одне покоління, яке має народитися, вирости і досягти зрілості в умовах денацифікації.

Україна маскує свій нацизм під незалежність і європейськість, оскільки немає ні головної нацистської партії, ні фюрера, ні повноцінних расових законів (?!).

Денацифікація не може бути проведена компромісно, на основі формули типу «НАТО — ні, ЄС — так». Колективний Захід сам є проектувальником, джерелом та спонсором українського нацизму.

Назва «Україна», мабуть, не може бути збережена (!) як титул ніякого повністю денацифікованого державного утворення на звільненій від нацистського режиму території.

Новостворені на вільному від нацизму просторі народні республіки повинні і зростатимуть із практики господарського самоврядування.

Їхня політична спрямованість насправді не може бути нейтральною — спокута провини перед Росією за ставлення до неї як до ворога (?!) може реалізуватися лише в опорі на Росію у процесах відновлення, відродження та розвитку.

Жодних «планів Маршалла» для цих територій допускати не можна.

Ніякого «нейтралітету» в ідеологічному та практичному сенсі, сумісного з денацифікацією, бути не може.

Кадри та організації, що є інструментом денацифікації в нових республіках, що денацифікуються, можуть спиратися лише на пряму силову та організаційну підтримку Росії.

Денацифікація неминуче буде й деукраїнізацією (!) — відмовою від розпочатого ще радянською владою масштабного штучного роздмухування етнічного компонента самоідентифікації населення територій історичних Малоросії та Новоросії.

Штучний етноцентризм перейшов у цій своїй службовій якості під початок іншої надвлади (влади, що стоїть над державами) — надвлади Заходу. Його необхідно повернути у природні кордони та позбавити політичної функціональності.

Українізм — штучна антиросійська конструкція (?!), яка не має власного цивілізаційного змісту (?!), підпорядкований елемент чужої та чужої цивілізації.

Історичний досвід показує, що трагедії і драми воєнного часу йдуть на користь народам, які спокусилися і захопилися роллю ворога Росії (!).

«Католицька провінція» (Західна Україна у складі п’яти областей) навряд чи увійде до складу проросійських територій. Лінію відчуження, однак, буде знайдено досвідним шляхом. За нею збережеться ворожа Росія, але примусово нейтральна та демілітаризована Україна із забороненим за формальними ознаками нацизмом. Туди поїдуть ненависники Росії. Гарантією збереження цієї залишкової України в нейтральному стані має бути загроза негайного продовження військової операції за недотримання перелічених вимог. Можливо, для цього буде потрібна постійна російська військова присутність на її території.

Союзників з денацифікації України Росія не матиме. Бо це суто російська справа (!).

Все, що Росія зробила для Заходу, вона зробила своїм коштом, приношенням найбільших жертв (?!). Захід, зрештою, відкинув усі ці жертви, знецінив внесок Росії у вирішення західної кризи, вирішив помститися Росії за ту допомогу, яку вона безкорисливо надала. Далі Росія піде своїм шляхом, не хвилюючись про долю Заходу, спираючись на іншу частину своєї спадщини — лідерство у глобальному процесі деколонізації.

Це демонстративно-публічний імперський фашизм, який має антинаціональну природу і заперечує право націй на самовизначення, якщо вони перебували у складі імперій, через знищення більшої частини їх населення, ідентичності, назви країни, політичної організації та культури.

Давайте ще раз процитуємо одне місце зі статті Сергійцева: Україна маскує свій нацизм під незалежність і європейськість, оскільки немає ні головної нацистської партії, ні фюрера, ні повноцінних расових законів (?!). Лише повністю хвороблива уява і серйозна психічна неадекватніть могли народити такий імперсько-фашистський алогізм.

Це свідчення повної соціальної, політичної, культурної, гуманітарної та інтелектуальної деградації Росії.

Загальнолюдский, ментальний та перспективний контекст рашизму

Рашизм породжує ментальне руйнування інтелектуальної спроможності та масової свідомості самих росіян.

Перш за все, рашизм завдав психічного руйнування російському вождю Володимиру Путіну та його оточенню, що стає очевидним навіть за зовнішніми спостереженнями їх публічних виступів. Це становить світову небезпеку, тому що психічно не зовсім адекватний політичний лідер зі своїм оточенням може приймати рішення щодо ядерного удару по цілому світу.

Водночас рашизм-путінізм не збігається з життям чи навіть активною діяльністю Путіна. Навіть після смерті Путіна рашизм як путінізм буде продовжувати своє існування.

Онтологія рашизму створює моторошний тяжкий і нестерпний стан в ментальному просторі творчості, комунікації та діяльності в Росії. Безліч росіян зрікаються своєї ідентичності, емігрують, соромляться говорити, що вони росіяни. Безліч росіян впадають в депресію, дезорієнтацію, дезорганізацію. В Росії посилюються психічні хвороби, збільшується кількість самогубств.

Рашизм зрештою знищує смисл та перспективу самої Росії.

Рашизм руйнує світову систему безпеки, дезорганізує світовий ринок товарів та послуг, порушує всі принципи та процедури достовірного інформування, породжуючи світ так званої «постправди», руйнує систему мирного та воєнного права через просування нових способів так званої «гібридної війни» і знищує можливості подолання проблем, які дійсно є у західного світу і усього світу загалом.

Рашизм це не просто антигуманізм, хоча війна Росії з Україною 2022 року свідчить про масові військові злочини та злочини проти людяності.

В цьому сенсі рашизм протистоїть не лише гуманістичному західному проекту, але і декларованій всесвітній орієнтації Китаю на «спільноту єдиної долі людства».

Рашизм це сповільнення руху світу до єдності та до виникнення Вселюдства.

Рашизм — це антилюдство.

Українство протистоїть рашизму. Україна сьогодні єдина країна, яка може припинити існування в її нинішньому вигляді Росії, тобто такої країни, яка може перетворити США на попіл. Україна воює за весь світ — за Вселюдство.