Останнім часом від різних експертів, журналістів, російських опозиціонерів можна почути про те, що Володимир Путін, який, начебто, важко хворіє, прийняв рішення про передачу влади своєму наступнику. Всі ці інформаційні вкидання про хворобу Путіна насамперед направленні на введення в оману колективного Заходу і виграшу часу для Кремля, необхідного йому для реалізації своїх геополітичних планів. Імітуючи свою слабкість Кремль посилює ілюзії західних політиків про можливість нормалізації відносин після втрати влади Путіним між Росією і Заходом. Нажаль, західні експерти не враховують те, що Путін мріє увійти в історію як збирач російських земель, він хоче стати національним лідером, який домігся відродження Російської імперії. Путін абсолютно впевнений в тому, що існує особлива російська цивілізація, яка протистоїть західній цивілізації, тож він ніколи не відмовиться від влади поки не буде реалізована його божевільна імперська історична місія.
Незважаючи на домінуючу точку зору багатьох українських і західних експертів про ослаблення Росії, корпорації чекістів вдається серйозно посилити свій вплив на пострадянському просторі в Україні, Білорусі, Вірменії, Азербайджані. Використовуючи конфлікт між Азербайджаном і Вірменією Кремль домігся великого геополітичного успіху, бо відправляючи миротворчі сили на Нагірно – Карабаську частину території Азербайджану, Росія отримує постійну військову присутність у регіоні. Фактично, відправляючи миротворців до Азербайджану Росія отримує важіль впливу, як на Азербайджан так і на Вірменію. Також великим успіхом для путінського мафіозного режиму можна вважати пункт угоди про перемир’я, який передбачає утворення коридору між західними районами Азербайджану та Нахічеванню, котрий згідно з домовленостями має контролюватися органами Прикордонної служби ФСБ. Контролюючи цей коридор Росія посилює свій вплив не тільки на Азербайджан, а і на Туреччину, бо цей коридор уможливлює встановлення прямого наземного зв’язку між Туреччиною та Азербайджаном.
З точки зору ідеологів Кремля, головним фактором, який визначив позицію Москви по вирішенню Карабаської кризи, стала перемога Джо Байдена на президентських виборах в США, отже в випадку зволікання Росії, Вашингтон діяв би більш активно, надаючи підтримку, як вважають в Кремлі, прозахідному Прем’єр – міністру Вірменії Ніколу Пашиняну. В Кремлі переконані в тому, що головним ворогом Росії є транснаціоналісти, вони ж ліберали до яких відноситься і Джо Байден, котрий є прихильником, з точки зору кремлівських ідеологів, однополярності та глобального демократичного світу. Політику ж Ердогана в Кремлі оцінюють, як все більш незалежну від Заходу і НАТО, що сприяє багатополярності вигідній Росії, бо багатополярність є метою зовнішньополітичної стратегії Путіна. Ситуативний російсько - турецький альянс дозволяє Кремлю врегульовувати регіональні конфлікти в Сирії, частково в Лівії, у Нагірному Карабасі посунувши вбік ЄС та США, що впливає на ослаблення колективного Заходу. Фактично, Кремль діє так само, як діяли бандити на пострадянському просторі в 90 – х роках, спочатку штучно створюючи проблеми, а потів пропонуючи їх вирішувати за участі Росії.
Для сучасної Росії кремлівські ідеологи створили штучний імідж держави котра є захисником традиційних цінностей, що занепадають під впливом ліберальної демократії, існування якої призводить до морального занепаду. Використовуючи цей наратив, Кремль намагається об’єднати навколо себе європейських та американських політиків, експертів, журналістів, котрих він використовує в якості <<корисних ідіотів>>, які своїми діями дестабілізують ЄС та США. Кремль прагне підірвати ліберальну гегемонію Заходу за рахунок контр- гегемонії альтернативних парадигм, які претендують на домінацію в своїх цивілізаційних кордонах, що повинно вплинути з точки зору провладних російських консерваторів на перехід від глобалізації до імперських структур державності. Російські імперські філософи вважають, що сучасний світ в результаті великої трансформації повинен перейти від ліберального європоцентризму, котрий базується на владі права, до ідеократії влади ідеологів.
Провокуючи воєнні конфлікти на пострадянському просторі, Кремлю постійно вдається, за рахунок нанесення воєнних поразок, усувати від влади прозахідних політиків з Грузії, Азербайджану, України котра, як і Білорусь, є найбільш ласою здобиччю для Росії. Україну і Білорусь Кремль розглядає, як буфер між Росією та НАТО. Важливо зазначити, що в Кремлі не прагнуть завоювати всю територію нашої країни, бо це призвело б до великих економічних збитків для Російської Федерації. Путіну, насправді, потрібна <<фінляндізована>> Україна влада якої б враховувала політичні інтереси Кремля.
Особливе значення для Кремля має геополітичне партнерство з Німеччиною і саме заради реалізації цієї мети будується Північний – потік 2, бо поєднання російської сировини та німецьких технологій дозволить Росії, як вважають російські провладні інтелектуали, домінувати в Європі.
Сподівання багатьох західних експертів на те, що після втрати влади Путіним вдасться нормалізувати відносини з Росією, є абсолютно марними, бо Володимир Путін, незважаючи на всі скоєні ним злочини, в порівнянні з політичними <<хижаками>> з його оточення, є справжнім <<вегетаріанцем>>, до того ж переважна більшість відомих російських опозиціонерів напряму контролюються Кремлем. Неможна оминути увагою і останню статтю впливового прокремлівського ідеолога Сергія Караганова, який впевнений в тому, що Росії потрібно переходити від оборонної зовнішньої політики до геополітичного наступу, метою якого є завоювання провідних ідейних і політичних позицій в світі.
Українцям варто бути готовими до довготривалого конфлікту з корпорацією чекістів – імперців, оскільки ідеологи Кремля переконані в тому, що геополітичне протистояння Росії з колективним Заходом буде тривати до 2035 року.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram
