Трохи більше року тому Володимир Зеленський отримав усю повноту владі в країні.
 
Окрім тріумфального сходження на президентську посаду він мав першу в історії пропрезидентську монобільшість у парламенті, уряд, який він особисто добирав у ручному режимі, "100% свою людину" на посаді Генпрокурора, друга дитинства на посаді очільника СБУ та повну розгубленість своїх політичних опонентів.
 
За рік все це Зеленський втратив. "Мікроби та бактерії" фактично зруйнували монобільшість, дірка в бюджеті зросла до 300 млрд. грн., пандемія коронавірусу чи не щодня ставить рекорди за кількістю хворих, рейтинги стискаються наче шагренева шкіра, Путін замість домовитися десь посередині, розмовляє мовою ультиматумів, Єрмак стахановськими темпами відроджує корупцію на Банковій, а Порошенко з Медведчуком активно під’їдають електорат ЗЕ з протилежних флангів...
 
Видно, що преЗЕдент почувається ні в сих ні в тих, злиться, множить помилки і напевно вже проклинає той день, коли Богдан переконав його балотуватись на головну посаду в державі. Президенство виявилось явно не "сродною працею" для Володимира Зеленського. Майже певен, що в президентському кріслі я почувався б не менш дискомфортно. І от я подумав: а що б я зробив у такій ситуації на місці Володимира Олександровича?
 
Просто визнати, що поперся не туди, психонути та піти - явно не вихід. Жодної обіцянки не виконано. Наступника серед своїх соратників не видно. Продемонструвати на весь світ свою політичну імпотентність не хочеться. Та й лишити країну на розрив Порошенку та Медведчуку – значить зрадити своїх виборців, які голосували проти крайнощів радикалізму.
 
Тому я на місці Зеленського зробив би все, аби залишитись останнім президентом в українській історії. Бо з жодним Україна не почувалась щасливою. Отже, користуючись рештками свого рейтингу, я б змусив Раду сформувати уряд національної довіри та передав йому поточне управління справами у державі , а сам би ініціював та зосередився на процесі конституційного транзиту України в прем'єрську республіку з двопалатним парламентом та сильним місцевим самоврядуванням (верхня палата представляла б інтереси громад - не регіонів).
 
Я б зробив усе, аби нова конституція гарантувала людям право обирати своїх дільничних-шерифів, а громадам - формувати свою муніципальну поліцію. Я б гарантував українцям право на володіння та носіння зброї, що є останнім аргументом у захисті свободи. Я б закріпив в Основному законі інститут територіальної самооборони - того самого "добре організованого ополчення", яке (як проголошує 2-га поправка до Конституції США) необхідне "для безпеки вільної держави".
 
Я б на конституційному рівні гарантував кожному українцю певну кількість квадратних метрів зелених насаджень, а українському народу - право на повстання. Я б обмежив загальний обсяг ВВП, який держава має право стягувати та перерозподіляти через податки та збори, а також обмежив би право уряду безконтрольно позичати у міжнародних та внутрішніх кредиторів, а по суті - у наступних поколінь.
 
Я був би чесним з власним народом і прибрав би з Конституції обіцянки "безоплатної медицини" та безоплатної вищої освіти, а також "доступного житла". Соціалістом варто і можна бути, коли ти заможній. А коли в тебе найменший ВВП на душу населення в Європі, "безоплатна медицина" виливається в менш як 12 доларів на місяць на людину (це якщо з цих грошей нічого не вкрадуть). Що вбиває і пацієнтів і медичну галузь.
 
Я б скасував недоторканість суддів. Певен, що страх перед озброєними громадянами за винесення відверто неправосудних рішень сприяв би оздоровленню системи нашого судочинства набагато краще за всі скальковані із західних демократій реформи. Також я б обмежив повноваження Конституційного суду. Спочатку слід заслужити довіру співвітчизників, а вже потім ставати нікому непідконтрольним "негативним законодавцем". Бо парламентарів, що скурвились, ми можемо поміняти на наступних виборах, а суддів КСУ – ні.
 
Точніше я б все це не робив – я б запропонував моїм співгромадянам "зробити це разом". Бо чим більше українців долучаться до створення нової суспільної угоди, нових правил гри для України майбутнього, тим більше нова Конституція отримає свідомих виконавців та ревних захисників. Бо як слушно казав американський суддя та філософ права Біллінгс Льорд Хенд: «Свобода лежить в серцях чоловіків та жінок; коли вона помирає там, жодна конституція, жоден закон, жоден суд не здатні врятувати її...».
Україна Зеленського на всіх парах мчить до системної політичної, економічної та конституційної кризи. Будь-яка криза - це одночасно і виклик і шанс на оновлення. Коли стара хата валиться, можна підпирати її стіни колодами, а можна почати проектувати нову. У Зеленського ще є шанс увійти в історію батьком-засновником нової України.

 
Обриси якої визначить новий Основний закон. Але він ним навряд чи скористається. На жаль, масштаб особистості не той...
Тому треба готуватись нам. Аби коли Україну вкотре спіткає революційна лихоманка, нарешті поміняти систему, а не володаря Банкової...

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram