19 серпня 1991 р., на яблучний спас, коли всі громадяни колишнього СРСР вранці включили телевізори, щоб подивитися останні події в державі, то зі здивуванням побачили трансляцію класичного балету. Спочатку це сприймалося як непорозуміння, але потім коли пішов новинний блок, усі ахнули. Виявляється влада в країні перейшла в руки до Державного комітету з надзвичайної ситуації (ГКЧП). Заколотники заявили про бажання відновлення в країні порядку і дисципліни, а останні дії президента СРСР М.Горбачова і його однодумців з ідеєю переукладання союзного договору між республіками-суб’єктами охарактеризували як намагання розвалити «велику державу». Очолив путч віце-президент СРСР Г.Янаєв, якого всі запам’ятали тим, що під час прес-конференції заколотників у нього тряслися руки, чи то від переляку, бо в разі невдалого розвитку подій його чекало жорстоке покарання, чи то від постійного вжиття алкоголю, знову таки, мабуть від страху. Отже, віце-президент виглядав просто кепські. Поруч з Янаєвим сиділи тодішні прем’єр-міністр Павлов, міністри оборони та внутрішніх справ Язов і Пуго та деякі інші персонажі.

Виявляється план дій М.Горбачова з укладання нового союзного договору між  колишніми республіками не сприймався багатьма високопосадовцями радянського істеблішменту, які хотіли запобігти політичній модернізації СРСР. На вулиці Москви була виведена бронетехніка Кантемирівської та Таманської дивізій Міноборони та дивізія Дзержинського МВС, які частенько залучалися для демонстрації сили, коли в радянській столиці проходили кардинальні кадрові зміни серед правлячої верхівки.

В Києві ситуація ззовні виглядала спокійнішою в усіх смислах. Якщо в Москві президент РФ Б.Єльцин організував спротив путчистам і закликав усіх, хто дорожить свободою, його підтримати, то в Україні хоча війська на вулицю не виводилися, але і проводити акції підтримки демократичній опозиції в Москві ніхто не збирався. Всі розуміли, як тільки демократичні сили України закличуть своїх прибічників вийти на вулиці підтримати Б,Єльцина, відразу наступить криваве покарання і кількість жертв могла бути величезною.

Якимсь чудом у вечірніх телевізійних новинах 19 серпня показали виступаючого на бронемашині біля Білого дому (парламент РФ) Б.Єльцина, який оголосив ГКЧП заколотниками та закликав демократичну громадськість країни вчинити загальний спротив. Виявляється, що один військовий підрозділ Таманської дивізії перейшов на сторону прибічників Єльцина і це вселило в телеглядачів іскорку надії на перемогу над Янаєвим і путчистами.

20 серпня до військових колон прийшло з квітами багато москвичів і здавалося ситуація потихеньку починає владнатися. Однак з другої половини дня з Білого дому на коротких хвилях почали емітувати радіозвернення до всіх чоловіків, які живуть в СРСР, терміново відгукнутися та прийти на захист демократії, бо ГКЧПістами готується військовий штурм російського парламенту.

В цей час я перебував у Києві у відпустці і через два дні мав їхати на чорноморське узбережжя, однак була зрозумілою глобальність подій, що відбуваються у Москві. Йшли кардинальні зміни, і якщо ГКЧП вдасться зацементувати СРСР, то мрія про незалежну Українську державу залишиться ще тривалий час нездійсненою. Тому не вагаючись відправився на залізничний вокзал. Коли прибув потягом на Київський вокзал радянської столиці, то там звично продавали біляші, тинялися бездомні та дівчата сумнівної поведінки, шахраї дурили наївних приїжджих наперстками. Таке собі привокзальне життя, жодної політики чи революційної боротьби, що навіть засумнівався чи справді в Москві відбувається щось епохальне. На щастя побачив поодиноку фігуру, яка роздавала листівки із закликом до захисту демократії. На хлопця ніхто не звертав уваги, але він пояснив як можна добратися до Білого дому. В метрополітені наче теж спокійне життя, але у вагоні вже свіжа листівка про перші жертви серед захисників демократії. Вийшов з метро на поверхню і якось для центру Москви абсолютно порожньо. Звертаюся до поодинокого чоловіка з сакраментальною фразою: "Як пройти до Білого дому?". Він відповів, що саме туди прямує. Виявилося, що це москвич, і він на роботі сказав, що має піти додому чекати електрика, а сам сюди. Біля Білого дому нас чекало повне розчарування. Хоча на куполі парламенту поруч з прапором РФ висів український синьо-жовтий, а також нові литовський та грузинський стяги, однак замість сотень чи тисяч чоловіків СРСР, яким не байдуже майбутнє країни, поблизу російського парламенту стояло десь 70 осіб, і то більшість жінки. Нам сказали, що людей було більше, але ті, хто чергував вночі, вимокли та пішли трохи перепочити. Отже до захисників Білого дому надійшла серйозна допомога у вигляді свідомого відпускника киянина і майже пенсійного москвича, що прогулював роботу. Всі слухали радіоприймачі – якраз в цей час спікер російської Думи Хазбулатов заявив «про очікування з хвилини на хвилину бомбардування Білого дому. Тому не треба панікувати, а зайняти позиції або на якийсь час сховатися». Поруч стояло декілька бронемашин та танк, які перейшли на сторону Єльцина. Військовики взяли боєприпаси та приготувалися до відбиття атаки, звісно залізши у бронетехніку. Ми як і 70 осіб, які стояли на площі перед парламентом, спробували зайти до Білого дому, але всі двері були зачиненими. Тут в глибині душі я пожалкував, що прибув до Москви. Адже нас усіх скосить навіть один снаряд, бо ховатися дійсно нема де. Стало зрозуміло чому закликали людей стати живим щитом – щоб заколотники подумали про цивільні жертви у разі намірів бомбардування парламенту РФ. На наше щастя бомбардування так і не відбулося. Скориставшись паузою пішов оглядати позиції навколо Білого дому. Перейшовши барикади, що відділяли борців за демократію від урядових військ, побачив революційні агітки : "Кошмар, на улице Язов", "Забил заряд, я в тушку Пуго" і розпочав роз'яснювальну роботу серед армійців. Солдати виявилися родом з Дніпропетровщини. Уважніше на них подивився і побачив, що їм років 19, а в очах глибокий страх від невідомого. Стало зрозуміло, що агітувати нема кого. На вулицях у центрі Москви стояла велика кількість військової техніки, але все застарілі зразки, і це в кращих дивізіях. У мене вперше закралися сумніви взагалі про боєздатність Радянської армії. СРСР безпомічно котився до свого розпаду та економічного колапсу і армію серйозно зачепила іржа недофінансування. Повертаюся до Білого дому. По радіо передають, що віце-президент РФ Руцкой вилетів до Криму визволяти Горбачова, а через деякий час радісна звістка – Михайла Горбачова в супроводі Руцкого везуть літаком до Москви. Янаєв наказав військам повертатися у казарми і здається, все виходить на краще. Кількість прапорів союзних республік над Білим домом збільшилася до дванадцяти, а навколо парламенту вже десятки тисяч людей. Коли стало відомо, що з путчем покінчено, юрби москвичів чомусь хлинули «на оборону Білого дому». Вони взялися за руки і створили навколо парламенту, який вже ніхто і не збирався штурмувати, людське кільце.

Я і мій знайомий москвич зрозуміли, що перемогу демократії забезпечено, тому він пішов до себе на роботу, а я поїхав на залізничний вокзал. В Москві на наступний ранок оголосили проведення перед Білим домом народного віче, куди прийшли мільйони. За один день присутність людей біля російського парламенту збільшилася з 72-ох чоловік до двох мільйонів. Згадав, як радіо просило всіх чоловіків СРСР відгукнутися та стати на захист Білого дому. Вони й прийшли, але на наступний день після перемоги. Вранці 21-го нас було менше восьми десятків, з яких більшість жінки. Це був реальний живий щит, який очевидно і допоміг захистити демократію в критичний момент. Заколотники тоді нас пожаліли – цивільні жертви не входили в їх плани, а от в листопаді 1993 р.  російський президент Б.Єльцин віддав наказ на розстріл Білого дому танками, де загинули сотні людей. Керівник штурму – російський міністр оборони П.Грачов за це отримав звання героя Росії. В той час серед заколотників, які виступили проти президента РФ, були колишні побратими Єльцина, включаючи того ж спікера парламенту Хазбулатова та віце-президента Росії Руцкого. За два роки колесо історії провернулося.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram