США та Китай перед «Залізною завісою»?

В той час коли оберти епідемії коронавірусу Covid-19 поступово йдуть на спад, градус політичного протистояння між КНР та Сполученими Штатами навпаки підвищується.

Сполучені Штати продовжують звинувачувати Китай у замовчуванні реальних даних щодо коронавірусу та наполягають на штучному походженні Covid-19. Штат Міссурі звинуватив Китай у розповсюдженні коронавірусу та подав судовий позов проти КПК, ряду міністерств та керівництва провінції Хубей та міста Ухань, вимагаючи грошового відшкодування. Держсекретар США Майк Помпео в інтерв’ю телеканалу ABC News заявив, що США володіють доказами того, що коронавірус вийшов з китайської лабораторії. В середу 6 квітня президент Трамп висловився, що пандемія Covid-19 виявилась гіршою за атаку японської авіації на Перл-Харбор в 1941 році та серії терактів 11 вересня 2001 року.

Китайська сторона, вустами представників МЗС КНР Ген Шуана та Хуа Чуньїн, всіляко спростовує подібні заяви, називаючи їх політично вмотивованими. На думку китайської сторони, США розпочали антикитайську кампанію в медіа, аби перекласти відповідальність за невдачі Білого Дому у протистоянні пандемії на «зовнішнього ворога».

Мета цього – зберегти політичну підтримку та заробити нові бали перед наступними виборами президента США, що мають відбутись в листопаді цього року. В Китаї вже навіть з’явилось своєрідне визначення дій США – «політична стигматизація» - яку КНР просить негайно зупинити. Китайські ж медіа висвітлюють процес відправки медичного обладнання та лікарів майже по всьому світу, проведення телемостів між експертами щодо методів протистояння пандемії, звинувачують Сполучені Штати у призупинці фінансування ВООЗ в такий важкий для людства час та анонсують збільшення фінансування цієї організації зі своєї сторони.

Разом з цим, сторони намагаються дискредитувати політичний режим опонента та вказати на переваги власного. Час від часу в китайських ЗМІ з’являється інформація про ефективність політичної системи КНР, її готовність дати відповідь викликам, що загрожують не лише безпеці Китаю, а й безпеці усього людства.

Натомість США висувають Китаю звинувачення у замовчуванні масштабів та небезпеки коронавірусу, намаганнях приховати інформацію, ілюструючи це інцидентом з китайським лікарем Лі Веньляном. 4 травня колишній журналіст Wall Street Journal в Китаї, а наразі заступник радника президента США з національної безпеки Метт Поттінгер звернувся китайською мовою до китайського народу з приводу 101-ї річниці з початку Руху 4 травня*. В своєму зверненні пан Поттінгер наголосив на народному дусі руху, згадав одного з лідерів руху Ху Ши (胡适) та його ідею впровадження байхуа*^*, що дало масам доступ до інформації та скоротило розрив між нижчими та привілейованими верствами населення. Не забув радник президента зазначити і те, що тодішні урядовці Китаю всіляко противились введенню байхуа та прагнули залишити широкі верстви населення «безмовними». В цьому контексті Меттом Поттінгером був згаданий вже відомий всім лікар Лі Венлян.

Такого роду заяви сторін свідчать про остаточний перехід протистояння в сферу ідей. Перехід боротьби на ідеологічний рівень, в свою чергу, вказує на велику глибину протиріч та серйозність протистояння, оскільки в такому випадку сторони сперечаються щодо базових понять, таких як політичний режим, моральні цінності та суспільний розвиток. Ідеологічне протистояння між комунізмом та західними демократіями було основним виміром Холодної війни. Сьогодні ми спостерігаємо протистояння між соціалізмом з китайською специфікою та демократією американської моделі. Такий стан подій змушує багатьох експертів говорити про початок «нової Холодної війни».

Користуючись логікою Холодної війни, російські політичні експерти вже закликають Кремль прикласти зусиль та стати своєрідним лідером «руху неприєднання». Дана ідея не витримує ніякої критики. Для ролі лідера нейтральних країн відношення США та КНР до Росії також має бути нейтральним. Вашингтон розглядає Росію як державу, що відкрито кидає виклик гегемонії Сполучених Штатів, а значить - загрозу сучасному світопорядку. Якщо говорити про лідерів «руху неприєднання», то така роль більше підходить колегам Росії по БРІКС – Індії та Бразилії. Разом з цим, Росія не зацікавлена у формуванні біполярності в класичному її розумінні, оскільки це загрожує Росії відкиданням її на периферію світової політики, або закріпленням у статусі держави-придатку полюсу сили. Однак, повернемось до «важковаговиків» сучасного світу – США та Китаю. Сполучені Штати намагатимуться стримати розвиток Китаю – це факт, який ні в кого не викликає заперечень.

В Китаї вже давно зрозуміли, що шлях до економічного, політичного та соціального розвитку лежить через модернізацію.

Сумнозвісний «Великий стрибок» (1958-1960) ставив на меті подолання відсталості КНР та проведення індустріалізації та модернізації в країні. Після завершення «Культурної революції» та усунення «Банди чотирьох» від влади в 1976 році, почався етап боротьби з «лівими перегинами» та введення «Реформ відкритості». Разом з цим відбулась і корекція курсу на модернізацію – на зміну неосвіченому ентузіазму прийшов виважений науковий підхід. Була висунута теза про те, що для здійснення модернізації слід вчитись у Заходу, переймати західний досвід та застосовувати його, зважаючи на реалії КНР. В 1978 році Ден Сяопін відвідав Університет Цінхуа та на зустрічі з його керівництвом анонсував план відправки китайських студентів на навчання закордон. На реалізацію даного плану були виділені величезні кошти, він охопив десятки тисяч студентів. Така кількість задіяних ресурсів пояснюється тим, що на думку керівництва Китаю, це був один з найкращих способів підвищити рівень науки та освіти КНР за максимально короткий строк.

Одночасно з цим Китай почав приймати у себе іноземних експертів та інвестиції. Ден Сяопін був абсолютно правий, його план спрацював. Індустріалізація, інформатизація, зростання інвестицій та рівня освіченості людських ресурсів сприяли комплексному оновленню соціально-економічної системи та стали запорукою «китайського дива». В сучасному Китаї підтримка розвитку нерозривно пов’язана з розвитком науки та техніки, а сам розвиток науки та техніки є пріоритетним напрямком. Зміст його полягає у стимулюванні власних розробок, досягнення переваги за ключовими пунктами, інтеграції інновацій, злитті виробництва, науки та досліджень з технологічними інноваціями, культивуванні кадрів в сфері науки та техніки.

Сьогодні велика кількість китайської молоді здобуває освіту закордоном – в основному в США, Великій Британії, Австралії, Канаді, та Німеччині. Швидкими темпами зростає рівень інформатизації та технологізації в самому Китаї. Технології – запорука зростання військової могутності Китаю. Як зазначала американська RAND Corporation, станом на 2010 рік Китай вже мав військовий паритет зі Сполученими Штатами по 5 з 9 ключових параметрів. У висновку доповіді зазначається, що навіть в умовах, коли паритет досягнутий не за всіма пунктами, спроба воювати з Китаєм в його зоні впливу конвенційною зброєю закінчиться для США повним вичерпанням засобів нападу приблизно через тиждень.

Незважаючи на розрив, що скорочується з кожним днем, рівень китайських технологій поки що не досягає американського. Рівень китайських університетів нижчий рівня американських. У військовій сфері Китай поки що не може так успішно проектувати свою військову силу за межами власної території, як це роблять США. Тому, окрім фронту ідеологічного, одним з основних у протистоянні буде також фронт технологічний.

В кінці квітня сенатор-республіканець від штату Арканзас Том Коттон в своєму інтерв’ю запропонував заборонити навчати китайських студентів природничим наукам в університетах США. За його словами, якщо китайські студенти хочуть приїхати в США та вивчати творчість Шекспіра, їх слід навчати. Однак не потрібно навчати їх квантовим розрахункам. Том Коттон також висловив обурення тим, що американські університети дали освіту «найяскравішим мізкам комуністичної партії». В цю логіку також вписуються спроби США ввести заборону на використання в західних країнах обладнання китайських Huawei та ZTE для будівництва 5G мереж та блокування купівлі української «Мотор Січ» китайською Skyrizon.

На фоні цього, логічно припустити, що Сполучені Штати будуть намагатись стримувати розвиток технологій в КНР. Прецедент технологічного стримування супротивника можна також знайти в Холодній війні. Мова йде про так званий Координаційний комітет з експортного контролю, скорочено – КОКОМ. Ця організація була створена в 1949 році для здійснення багатостороннього контролю над експортом стратегічних товарів та технологій, продаж яких в СРСР та країни «східного блоку» був заборонений. Членами КОКОМ були 17 держав, більшість з яких були членами НАТО. Ще одним засобом стримування стала Поправка Джексона-Веніка, яка обмежувала торгівлю з країнами, що порушували права людини. Вона була введена в 1974 році у відповідь на обмеження СРСР щодо еміграції радянських громадян. Ці два механізми стримували доступ Радянського Союзу та його держав-сателітів до товарів та технологій.

Однак, думки про те, що світ стоїть на порозі нової «Холодної війни 2.0» та глобального протистояння Сходу та Заходу здаються маловірогідними. Перш за все, наразі не проглядається ніякого «соціалістичного табору» під егідою КНР. Окрім того, західні держави не демонструють того рівня консенсусу та рішучості щодо Китаю, який вони мали щодо СРСР в минулому столітті. Доказом цьому слугує бажання Німеччини та Франції знайти компроміс щодо співробітництва з Huawei та їх анонсування дозволу закупівель певного обладнання цієї китайської компанії. Можна в цьому контексті згадати і участь Італії в китайському проекті «Один пояс, один шлях».

1 травня в австралійській газеті «The Sydney Morning Herald» з’явилась стаття під назвою «Гроші або наш суверенітет: Китай не залишає нам вибору». В статті йдеться про те, що Китай посилив свій економічний тиск на Австралію та погрожує їй торгівельним бойкотом у відповідь на підтримку останньою проведення міжнародного розслідування пандемії. І якщо австралійський уряд на чолі з прем’єром Моррісоном схиляються до позиції Сполучених Штатів, то бізнес-кола Австралії, зокрема Ендрю Форрест та Керрі Стокс, готові піти на поступки Пекіну заради захисту власних бізнес-інтересів. Таке протистояння між політиками та бізнес-колами в інших західних країнах аж ніяк не сприяє наявності чіткої непохитної позиції щодо КНР.

Підсумовуючи все вищесказане, можна спробувати передбачити подальші дії сторін. Сполучені Штати, по-перше, намагатимуться стримати розвиток КНР, особливо розвиток технологічний.

По-друге, буде продовжуватись інформаційний тиск на Китай. Хоча судові позови проти Китаю та вимагання матеріальних компенсацій не матимуть жодного успіху (всі сторони це прекрасно розуміють), в якості інформаційної зброї вони будуть діяти доволі ефективно.

По-третє, США намагатимуться «відв’язатись» від китайської економіки. Вже сьогодні американські компанії намагаються перенести своє виробництво в США або в треті країни. В разі успіху це дозволить Сполученим Штатам звертатись до більш жорстких заходів у стримуванні Китаю та зменшити негативні для себе наслідки від таких заходів. Проте, оцінити вірогідність успіху «відв’язки» доволі важко, оскільки для цього США потрібна розвинута інфраструктура та кадри з необхідною освітою, чим вдосталь володіє Китай. Побудова необхідної інфраструктури та навчання кадрів «з нуля» вимагає величезних затрат коштів та часу. По-четверте, логічним з боку США було б посилення співробітництва з третіми країнами, однак, зважаючи на заяви президента Трампа та «самоізоляцію» США під час коронавірусу, говорити про якийсь новий рівень співробітництва поки що не доводиться.

Китай, по-перше, буде поглиблювати своє співробітництво з третіми країнами, особливо європейськими. Для нього воно є особливо важливим в умовах, якщо американці почнуть накладати заборони на співробітництво з КНР у науково-технічній сфері.

По-друге, Китай буде продовжувати ідеологічну боротьбу. Вже зараз керівництву Китаю вдалось довести свою ефективність в умовах глобальних викликів. На фоні тих складнощів, які переживають Сполучені Штати у боротьбі з пандемією, переконати вдалось навіть тих китайців, які симпатизували США.

По-третє, вірогідним є частковий відхід Китаю до «денсяопінівського» зовнішньополітичного курсу. Дипломатія батька «Реформ відкритості» полягала у наступному: «триматись у тіні, намагатись нічим себе не проявляти». Такий підхід панував у зовнішній політиці КНР до 2013 року, коли на чолі КНР став Сі Цзіньпін та анонсував свій проект «Один пояс, один шлях». Професор Академії національної оборони НВАК Дай Сюй (戴旭) в своїй статті від 6 травня під назвою «4 «не дивуватись» та 10 «розумінь» щодо США» («对美国4个想不到和10点认识») висунув тези, суть яких полягає в наступному: не слід дивуватись, що жодна з країн не підтримала КНР та не слід дивуватись тому, що в США сформувався двопартійний консенсус щодо протистояння з Китаєм.

З цього він робить висновок: не слід шукати дружби з США та їх союзниками; не слід очікувати, що після виборів в США позиція щодо Китаю зміниться; не слід ділитись зі Сполученими Штатами інформацією, щодо своїх технічних досягнень; змиритись з тим, що треті країни, можливо проти власної волі, але будуть йти «в ногу» з США. Досить цікавою є теза під номером шість, в якій пан Дай зазначає, що США є «світовим босом» і це необхідно визнати. Це доводить те, що Китай схильний відійти в тінь та почекати, набираючись сил для наступного витку протистояння. На даний момент, ні Сполученим Штатам, ні Китаю війна не потрібна. Навіть якщо ця війна прохолодна.