Україна: шанс на краю прірви

Інтерв'ю вів Юрій Радченко, "Хвиля"

Валерий Мунтиян

Що відбулося на переговорах з Європою та Росією, і чому необхідно демонтувати «систему дикого капіталізму».

Київ у патовій ситуації. Опозиціонери таки очолили майдан, але нікуди його не повели. Ті ж плани, що, за беззаперечного і масового соціального новаторства, генерує сам Майдан, є виключно планами тактичними. Листопад та грудень-2013 довели, що на Майдані немає стратегів, а є хіба виконавці-менеджери, та, у кращому випадку, тактики.

Ті ж події довели, що стратегів немає і з іншого боку. Повна непублічність влади та її мовчання з приводу логіки власних дій вже давно не відповідають рівню розвитку громадянського суспільства в Україні. Та щоб владу повністю «заціпило» навіть під час таких подій, як «майданна революція» – на таке не сподівалися, здається, навіть найбільші критики режиму.

Тим не менше, гасла «Майдану», нехай і суто-тактичні, відомі. Проте практично невідомими залишаються «мессиджі» влади. Це провокує на просту думку: або влада не здатна сформувати жодних «месиджів» для суспільства через повну деградацію інформаційних служб, – або у неї немає не лише стратегічного бачення, а і середньострокових, і навіть тактичних напрацювань. Тобто олігархічна система прогнила настільки, що на зовнішні подразники у неї знаходяться лише первинні, «безумовні» рефлекси.

Проте за кожною міждержавною угодою стоять експерти. Тож якщо ви хочете дізнатись правдиві причини тієї чи іншої події в Україні – не питайте перших осіб ні від влади, ні від опозиції. Шукайте тих, хто обраховував формули та «продавлював» конкретні домовленості.

Нашій редакції вдалося поспілкуватись із ключовим експертом, що готував базові документи українсько-російських домовленостей, і обраховував їх економічну доцільність. Цим експертом виявилась неординарна персона: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАНУ, Урядовий уповноважений з питань співробітництва з Російською федерацією, державами-учасницями СНД, ЄврАзЕС та іншими регіональними об’єднаннями Валерій Мунтіян.

– В суспільстві представлено абсолютно полярні оцінки економічних домовленостей з Росією – від втрати Україною незалежності (точка зору лідерів Майдану) до унікальної можливості реформування нашої промисловості та економіки (точка зору П. М. Симоненка)…

В. М.: – Обидві оцінки, про які ви говорите, суто-політичні. Те, що відбулося, я б порівняв із швидкою медичною допомогою. Або реанімацією. Я за те, що Уряд можна і потрібно критикувати, але треба чітко розуміти, що на момент підписання українсько-російських угод ми були на порозі державного дефолту, тобто соціально-економічної катастрофи.

Нагромадження помилок і прорахунків, починаючи з початку 90-х рр.. до сьогодення, спричинили кризову ситуацію. Так, загальна сума державного та гарантованого боргу лише за останні 8 років виросла у 4,3 рази і становить 69 млрд. дол. США. А звідки ж брати кошти, коли ВВП падає на 0,6%, знижується промислове виробництво на 5%, а зростання обсягів сільськогосподарського виробництва на 11,7% не перекриває основних тенденцій спаду по країні в цілому? Крім того, збитки підприємств за 9 місяців 2013 року збільшилися на 31,3% порівняно з аналогічним періодом минулого року, а відповідно і фінансові результати зменшилися у 2,3 рази. Заборгованість Уряду банківській системі склала 258,3 млрд. грн., а заборгованість Уряду за ОВДП – 250,4 млрд. грн., тобто сума заборгованості зросла за рік на 30%, а кількість коштів Уряду в НБУ зменшилася до критичного рівня і склала лише 0,24 млрд. грн. Дефіцит Держбюджету за 10 місяців 2013 року становив – 40,8 млрд. грн., а негативне сальдо зовнішньої торгівлі за даними платіжного балансу за 9 місяців склало 10,5 млрд. дол. США. Включати грошовий друкарський верстат ми не мали права, тим більше що монетарні показники досягнули свого піку, грошова база за рік підвищилася на 20%, а грошова маса – на 15%, тобто зростання економіки та інфляції на таку величину не було.

А золотовалютні резерви? Їх норма для України 30 млрд. дол. США, але після виконання боргових зобов’язань залишалось 17,8 млрд. Ми могли б покрити лише 2,2 місяці критичного імпорту, що у двічі менше необхідного. Отже, одразу після Нового року ми вже були б у стані неплатоспроможності.

У таких умовах необхідно було негайно зняти загострення ситуації, бо наслідки для економіки могли б бути катастрофічними. Тому, враховуючи вкрай складну ситуацію, рішення було прийняте правильне. Це рішення про підписання угод із Росією на вигідних для України умовах.

– Це було спонтанне рішення?

В. М.: – Ні. Розрахунки щодо економічних результатів євроінтеграції для України існували давно. І було відомо, що без дієвої (підкреслюю це: дієвої, тобто не політичної, гаслами та через громадські фонди, а економічної, на міждержавному рівні!) допомоги з боку Євросоюзу результати будуть невтішні. У цифрах це мінус 1,5% ВВП протягом щонайменше 3–5 років.

Інтеграція України з таким потужним партером як ЄС передбачала б приєднання на непаритетних та нееквівалентних умовах через неможливість конкурувати з Європейськими монополіями, а також через високий ризик злиття і поглинання українського бізнесу, укрупнення корпоративного і банківського капіталу.

Згідно наукових експертиз, угода з ЄС це фактично розповсюдження внутрішнього ринку ЄС на територію України. В особі компаній і транснаціональних монополій більшості країн-членів ЄС Україна отримає конкурентів, які прагнутимуть (адже для цього будуть всі умови!) до тотальної експансії на вітчизняні ринки. Процеси ж гармонізації та адаптації потребують відповідного часу і значних матеріальних і фінансових ресурсів.

Україна до таких змін на сьогодні не готова. Джерела покриття втрат не визначені, доступ до фондів ЄС відсутній, у реальній фінансовій допомозі відмовлено, членство в ЄС не передбачене. Тому Уряд і прийняв рішення зробити перерву у підготовці до підписання Угоди про асоціацію та ЗВТ з ЄС.

Інша річ, що до останнього моменту існувала можливість домовитись про перекриття цього негативного економічного ефекту з допомогою європейських кредитів, преференцій та кредиту МВФ (це практично та ж сама сума, яку надала Росія — $15 млрд.). Проте МВФ поставив малоприйнятні умови, серед яких одночасна девальвація гривні на чверть, підвищення цін на газ для населення (40 відсотків одразу та до 80 за півтора року) і заморожування соціальних виплат.

Інших компенсаторних фінансових джерел нині на західному напрямку немає: обіцяли спочатку 208, згодом максимум 600 млн. євро, причому на жорстких умовах. Це й не дивно: з 2006 року ЄС у стані рецесії, не виконує власні (Маастріхтські) критерії (падіння обсягів ВВП, зростання рівня безробіття – 11%, дефіцит бюджету – 3,9%, зовнішній борг – 15,5 трлн. дол. США, або 95% ВВП).

– Чи був тиск до певного рішення з російського боку?

В. М.: – З середини серпня 2013 року був практично зупинений доступ наших товарів до РФ. Наші стратегічні підприємства було внесено до «профілю ризику», призупинено дію сертифікатів по продукції вагонобудування, з’явилися претензії до сертифікатів походження товарів тощо. В результаті товарообіг з нашим найбільшим торговим партнером (55 млрд. дол. США на рік) не збільшився, як було заплановано, а зменшився майже на чверть.

Необхідно зауважити, що під час минулої політичної каденції, коли було охолодження україно-російських стосунків, росіяни у багатьох галузях узяли курс на імпортозаміщення української продукції і вклали у модернізацію або переорієнтацію значні кошти. Україна не може «закрити» ані російський, ані європейський ринки без краху економіки: наші поставки не диверсифіковані, це ринки абсолютно різної структури.

Але важливо, що за підписання російських угод ми не втрачаємо російський ринок, повністю зберігаємо ринок ЄС. Тож іншого виходу просто не було. Наші пропозиції були задоволені російською стороною на взаємовигідних умовах і, виходячи із економічних інтересів для України, ми вважаємо це вигідним та необхідним кроком.

– А хіба ринок ЄС не найбільший у світі?

В. М.: – Так, але «більший» ще не означає «найвигідніший»! Чи спроможні ми направити продукцію на цей ринок? І чи готовий ринок ЄС її прийняти?

Обсяг ВВП ЄС по обліковому курсу за 2012 рік склав 16,36 трлн. дол. США. Але механізм так побудований, що більше 62% товарообігу здійснюється між країнами ЄС і зайти на цей ринок дуже складно. Для прикладу, імпорт в ЄС із інших країн світу, а для нас це – експортна ніша, за 2012 рік склав 1,792 трлн. дол. США, що становить лише 11% від ВВП. В Україні імпорт – 59,4% від обсягу ВВП, що перевищує порогове значення.

– Схарактеризуйте, будь ласка, досягнуті результати.

В. М.: – За таких умов, на даний період часу, за наявного надзавдання (реанімація тяжко хворої української економіки), результати є позитивними.

У сфері зовнішньої торгівлі на чіткі терміни заплановано зняття торговельних бар’єрів, домовлено про припинення антидемпінгових та спеціальних розслідувань. Виконання лише цього документу дає не менше 1 млрд. 200 млн. дол. США на рік.

У сфері зовнішнього кредитування Росія взяла зобов’язання надати запозичення у розмірі 15 мільярдів дол. США (під 5% річних), тобто фактично перекрити той обсяг запозичень, який Україна очікувала отримати від МВФ. Вона вже здійснила купівлю цінних паперів України (євробондів) на 3 млрд. дол. США (через це вже 25 грудня ми змогли довести до мінімально допустимої величини обсяг золотовалютних резервів).

За рахунок зниження ціни на газ до 268,5 дол. за тисячу кубометрів Україна отримає економію 4-4,5 млрд. дол. США на рік. Також отримання знижки на газ дало можливість розробити збалансований Державний бюджет України на 2014 рік, забезпечити рентабельність базових галузей: металургійної, хімічної, машинобудівної, АПК та забезпечити цінову конкурентоспроможність сфер, які приносять найбільші валютні надходження.

Крім того, ми з РФ отримали можливість реалізувати до 2020 року 23 проекти у стратегічних галузях, що дає можливість отримувати співфінансування 8 млрд. дол. США на рік. Це атомна та гідроенергетика (наприклад, завершення 3-го та 4-го блоків Хмельницької АЕС, проект заводу із виробництва ТВЕЛів); суднобудування (тут варто згадати, що українські підприємства випускали та модернізували 70 відсотків флоту СССР, а нині ми на грані втрати галузі); авіація (спільне виробництво АН-124, АН-148, АН-158, виробництво АН-70 (60 машин на першому етапі та 200 у перспективі); двигунобудування (зокрема і створення СП з серійного виробництва літаків на базі українських двигунів Д18Т); машинобудування (випуск нових високоефективних газотурбінних установок); космічна галузь (з урахуванням українських програм «Дніпро», «Морський старт», «Наземний старт»); серія програм та проектів в інноваційній сфері (штучний інтелект, нанотехнології тощо); створення спільного зернового комітету за участю також Казахстану. Остання ініціатива є особливо важливою для аграріїв України, які через демпінг конкурентів втрачали останні роки велику частку ціни за свою продукцію на міжнародному ринку.

– Ви вважаєте, «Майдан» ставить некоректні вимоги?

В. М.: – Вимоги «Майдану» є і коректні, є й і не зовсім коректні, але він має повне право їх ставити. Проте ці вимоги висловлюються лише у політичній й тактичній площині. І тут першою помилкою уряду можна вважати надмірну засекреченість стратегічних документів на обох напрямках та самого процесу переговорів. Такі речі без узгодження із суспільством, без детального роз’яснення не роблять.

Щодо «Майдану»: питання в тому, що зміна тактики без зміни стратегії призведе лише до чергової зміни вивісок. Так працювати більше не можна. «Майдан» загострив ці проблеми на рівні стихійного протесту, але ж формувати стратегії — це не завдання «Майдану». Крім того, енергію «Майдану» у кінцевому варіанті можуть використати деструктивні сили, що завдасть значної, а можливо й непоправної шкоди Україні.

Ми не маємо права допустити розвитку такого сценарію. Потрібно насамперед, шукати причинно-наслідкові зв’язки, робити правильні висновки та боротися з причинами, а не наслідками. Людям потрібно своєчасно говорити правду і питати, чи готові вони до можливих викликів. Євроінтеграція була і залишається стратегічним напрямком. Але у цей процес не можна входити у слабкому стані.

– Хіба ризики угоди з ЄС не були відомі рік або два тому? Хіба немає відповідних ризиків від угод з Росією?

В. М.: – Звичайно, відомі були. І, безумовно, ризики є як в одному, такі в іншому варіантах, але справа у рівні їх масштабів та ситуацій, за яких ризики можуть перетворитися на загрози та небезпеки для України. Є розрахунки НДІ при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, є розрахунки Інституту економіки і прогнозування НАНУ, розрахунки департаментів Мінекономрозвитку тощо. Загальний висновок такий, що «західний проект» надасть імпульс розвитку лише 4–6 галузям, по інших галузях показники впадуть. Темпи імпорту із ЄС будуть у 1,5 рази перевищувати вітчизняний експорт, зросте рівень безробіття, на етапі адаптації будуть суттєві втрати, які нам ніхто і не збирався компенсувати.

Крім того, виконання Україною екологічних, технічних та інших норм ЄС в задані терміни потребують величезних інвестицій держави і виробників, до чого Україна ще об’єктивно не готова. За експертними оцінками науковців, деякі галузі економіки, такі як машинобудування, ми б просто втратили.

– А яка ситуація з «Євразійським» напрямом?

Країни МС та ЄЕП за фактом є найбільшим торговим партнером України.

За три роки існування МС продемонстрував позитивну динаміку, зростання обсягів ВВП та торгівлі темпи якої у три рази вищі ніж у країнах ЄС-27 та країнах ОЕСР. Профіцит консолідованого бюджету у 2012 р. склав + 0,4%, рівень безробіття – 5,4%, державний борг – 9,2% від ВВП.

Але у 2013 році темпи зростання уповільнилися; для України тут ризик пов’язаний із зміною зовнішньоторговельної кон’юнктури.

– Чим ви пояснюєте жалюгідний стан української економіки?

В. М.: – За роки незалежності в Україні не проведено жодних структурних реформ. Досвід українських реформ показав, і я про це заявляв ще на початку 90-х рр., що вони були приречені. Це були по суті псевдо-реформи, що базувались на дезінформації та несправедливості. Через технології «подвійних стандартів» до них було закладено форми пограбування держави і народу, цинічна експлуатація населення. Також знищувався державний менеджмент: державників заміняли «слабкі», малоосвічені і жадібні до наживи люди.

Те, що у галузі економічної політики намагалися провести українські уряди, було насмикано з різних закордонних концепцій, від різних консультантів, з різних, часто протилежних, наукових шкіл. Відповідно, якщо нічого цілісного не було закладено на початковому етапі – нічого позитивного не може бути і в кінцевому варіанті.

– Якими є найбільш важливі ризики?

В. М.: – Як спеціаліст у галузі національної безпеки, можу свідчити, що найбільша небезпека — це сповзання до хаосу. Це може бути як «броунівський рух», так і «контрольований хаос» як результат зовнішнього проекту щодо України. Тож питання нині про елементарне, але життєво важливе — про живучість.

Перефразуючи Томаса Джефферсона, «ті, хто не виробив і не втілив власну стратегічну концепцію, працюватимуть на тих, хто їм нав’язав чужу»… Якщо негайно не розробимо, не оформимо і не узгодимо із суспільством власну, не імпортовану стратегію, то станемо світовим полігоном, «слабкою ланкою», на якій концентруватимуться усі негативні сили. Тут може бути і торгівля людьми, і зброєю, і наркоторгівля, і проституція, і торгівля органами (а лише під час конфлікту у Югославії тисячі людей було вбито задля цього)…

Тому я чітко кажу: треба негайно прописувати, обговорювати усім суспільством і починати виконувати стратегію національного відродження України. Яка б включала ідеологію, політику, (як набір провідних ідей); національну доктрину (як сукупність концепцій); концепції, стратегії (як інструмент втілення та оптимізації концепцій); програми (як проекти та механізми досягнення гарантованого і вчасного досягнення цілей). І робити це повинні насамперед і негайно ми — українці, ніхто інший за нас це не зробить. Плекати надію, що без цього Україна забезпечить власну національну безпеку, нереально.

– Найнагальніше питання: з чого починати?

В. М.: – до таких проблем потрібно підходити, насамперед, через призму національної безпеки. Ми повинні демонтувати систему дикого капіталізму, кланово-олігархічну модель, замінити її на інноваційно-ноосферну модель розвитку.

Найбільша небезпека для України криється у кризі системи управління. Необхідно усвідомити, що відбулася зміна логіки соціальної поведінки. Сучасна людина остаточно «атомізувалася», перетворилася на особистість: безструктурне управління в обхід свідомості на сучасному етапі швидких змін стає неможливим. Тому постає питання зміни свідомості і світосприйняття шляхом отримання нових знань та поглядів для створення ефективної системи самоорганізації. Нам негайно необхідно підняти роль особистості у суспільстві.

Нам необхідно мати національну ідеологію, адже вона є базою. Потрібна зміна вектору розвитку, який повинен бути направлений на порятунок і виживання. Врятувати нас може інноваційна модель розвитку економіки на ноосферних принципах, де духовний і науково-технічний потенціал є рушійною силою.

Необхідно навести елементарний порядок в економіці країни, зупинити непродуктивний відтік капіталу, який кожного року складає близько 15 млрд. дол. США. Провести політику детінізації, адже у тіні обертається від 60 до 80 млрд. дол. США, подолати тотальну корупцію, а також провадити ефективну державну кадрову політику.

Після наведення порядку потрібно створити систему ефективного використання національних ресурсів України.

Наступним кроком повинна бути ліквідація наявних диспропорцій в економіці щодо вирівнювання ціни праці, норм прибутку та амортизації, оподаткування та вартості кредитних ресурсів. Відновити пропорції між виробництвом і споживанням, виробництвом і накопиченням, між товарною і грошовою масами. Необхідно зробити реальну оцінку соціально-економічного потенціалу України, визначити ціну запропонованих реформ, і спитати себе, чи є у нас джерела для їх реалізації.

Я переконаний що є. Насамперед це геостратегічний потенціал України, унікальні кліматичні та природні ресурси, мудрий, високоосвічений народ з унікальним духовним надбанням. Тому навіть у таких складних умовах, як нині, Україна має шанс!




5 комментариев

  1. «На момент підписання українсько-російських угод ми були на порозі державного дефолту, тобто соціально-економічної катастрофи».
    Угроза дефолта не устранена, она только отсрочена. Та же РФ сможет кредиты давать еще максимум 2-3 года.
    «Ми повинні демонтувати систему дикого капіталізму, кланово-олігархічну модель… Тому постає питання зміни свідомості і світосприйняття шляхом отримання нових знань».
    Практически нереально. Т.к. это кризис не просто экономики или украинского государства, а модели нац. государства как такового.

    • > Т.к. это кризис не просто экономики или украинского государства, а модели нац. государства как такового.

      +1, система, которая имеет силу и при этом направлена на возрастание потребления, обречена.

      Маркс подложил нац. государствам бомбу заманив их в систему соцориентиров, тем самым создав черную дыру, которая поглощает все больше и больше населения — наказывая налогами активную часть и спонсируя тех, кто работать не хочет. И количество последних возрастает, а следовательно они через демократические процедуры к власти приводят к власти тех, кто ещё больше давит реальную экономику и спонсирует непроизводящих полезный продукт чиновников, а также население, которое живет на дотации.

  2. Интересно, что высококвалифицированный специалист всё говорит правильно, но говорит не всё.
    Как можно ликвидировать кланово-олигархическую модель управления Украиной, если весь наш человеческий мир уже очень много лет управляется такой-же самой кланово-олигархической системой. Абсолютное большинство интересующихся людей знают, что всеми управляют 13 крупнейших банков мира, а вернее их хозяева. Для этих банков экономиксисты даже отдельную категорию придумали: «Слишком крупные чтобы обанкротится». То-есть объявили их вечными.
    Не верю, что такой специалист не понимает, что это не очередная экономическая депрессия, а полный коллапс экономической системы, который просто заставит человечество изменить всю систему жизни и либо мы уйдём от материалистического мировоззрения и продолжим процесс эволюции, либо эта кланово-олигархическая власть утянет человечество в феодализм, чтобы самим остаться у власти.
    Сейчас эти люди стремятся удержаться у власти и для этого готовы уничтожить любой народ и любую страну, а чем государство меньше, тем оно беззащитнее. Из всех стран восточной Европы, только Чехия сохранила свою промышленность, благодаря тому, что сразу после развала соцлагеря, промышленность Чехии объединили с немецкой. Лех Валенса уже давно признал, что его деятельность явилась одной из причин полного уничтожения знаменитых польских судоверфей.
    Население Украины уже наверное не больше 40 миллионов и единственная возможность для народа, выжить чисто физически, это воссоединение с Россией. Поодиночке не выживет даже Россия. а про других бывших членов СССР и говорить нечего.
    Если власть окажется у наших западных «друзей», то они очень быстро оставят украинцев миллиона три, чтоб было кому хлеб выращивать, а остальных сократят за ненадобностью.

  3. И почему все эти проблемы не выносить на всеобщее обсуждение и по всем телеканалам… А мы смотрим, как майдановцы сходили в гости к очередному чиновнику или олигарху… Ну и что. Сейчас пришли к одним, потом (при другой власти) пойдут к другим… Понятие ДЕРЖАВНИК вытеснили мелкотравчатые популисты… И в итоге Украину просто порвут (как по экономике так и по территории) на куски…

  4. Не надо быть гением что б заметить как за последнюю неделю Мунтіяна пиарят на всех основных полит-сайтах. жаль что и тут его продвигают 🙁