Відкрите обговорення плану деолігархізації України. Цілі та правила

Вадим Еремейчук, группа "Прогрессивный капитализм", для "Хвилі"

sur173

Вот гипотеза, которую я хотел бы предложить сегодня, чтобы очертить то место, или, быть может, весьма и весьма временную сцену той работы, которую я делаю. Я полагаю, что в любом обществе производство дискурса одновременно контролируется, подвергается селекции, организуется и перераспределяется с помощью некоторого числа процедур, функция которых – нейтрализовать его властные полномочия и связанные с ним опасности, обуздать непредсказуемость его события, избежать его такой полновесной, такой угрожающей материальности.

Мишель Фуко

До відкритого обговорення фактичної деолігархізації України за підтримки порталу “Хвиля”, у тому чи іншому вигляді приєдналися: Сергій Дацюк, Валерій Пекар “Нова Країна”, Юрій Романенко, Ігор Тишкевич, Володимир Ларцев “Центр антиолігархічної політики”, група “Прогресивний Капіталізм” із десятками авторів та експертів, сотнями активних, свідомих, мислячих громадян.

Вступ

Мішель Фуко – філософ, який системно досліджував історичний розвиток, зокрема, і дискурсу, часто порівнював його безпосередньо з грою, а кожна гра, очевидно, має свій набір цілей та правил.

Я, Вадим Єремейчук, модератор групи “Прогресивний Капіталізм” ризикну запропонувати своє бачення цілей та правил всім поважним людям, що може слугувати деяким дороговказом, щодо розвитку та доповнення дискурсу, приєднання нових учасників.

Тому, буде не зайвим надати коротке представлення себе і нашого проекту, актуальне для контексту нашого діалогу:

  • я знаю, що таке дизайн гри не тільки з теорії ігор, а і на практиці, включаючи ігри в які грали сотні тисяч людей кожен день

  • я був активним учасником мережі Fidonet, ще до Інтернету, де не було “лайків” і ботів, проте була модерація, обговорення важливих тем велися тижнями по чітко заданих темах і правилах та зазвичай продовжувалися у реальності при зустрічах

Проект “Прогресивний Капіталізм”, декларує свою діяльність у психологічній, освітній, громадській, політичній та (опціонально) революційній сферах, при цьому, залишаючись громадським мозковим центром. Тобто, будь-яка діяльність проекту ведеться виключно у рамках законодавства України та є інтелектуальною та політично незалежною, базується на волонтерських засадах, навіть, якщо сфера аналізу чи опосередкованого впливу, наприклад, політична.

Політекономіка “Progressive Capitalism”, що була розроблена Девідом Сейнсбері, одним з найуспішніших міністрів науки та інновації Великобританії, визначила рамки нашого проекту, та логічне обгрунтування тих чи інших рішень та пропозицій.

Якщо коротко, “Прогресивний Капіталізм” – це в першу чергу капіталізм, де прогрес визначається рівнем розвитку державних інститутів, де суспільне благо та соціальна справедливисть (що також може визначатися, як вимірюваний показник “зменшення соціальної нерівності”) інтегрується, як важливий параметр ефективного економічного розвитку країни; де роль держави не мінімізується, як пропонує неолібералізм, проте, і не перетворюється на командно-адміністравивну роль соціалізму.

Прогресивний капіталізм відводить державі роль ініціатора ключових економічних та суспільних процесів, через дизайн державних інституцій, інтегрує суспільні інтереси у інтереси економіки, робить їх взаємовигідними, через сприяння впровадженню інновацій, реформи системи освіти, активне залучення громадян до управління країною, сприяння розвитку інноваційних форм власності, як, наприклад John Lewis Partnership, розвиток цифрових технологій і так далі.

Це жива політекономіка, що розвивається і тепер за допомогою відомих мозкових центрів Європи.

Капіталізм та інститут приватної власності в Україні

При спробі розробити будь-які адаптації моделей ПК для України, учасники нашої групи зіштовхнулися із українською реальністю, а найбільш радикальні користувачі визначають українську реальність, взагалі, як “феодалізм”.

Якщо, дехто не вважає “Запорожець” машиною, він не перетворюється від цього на карету, тому не було на меті говорити, що в Україні “феодалізм”, а ми вам тут гарний капіталізм збудуємо, тому що група прагне працювати у форматі мозкового центру, де адекватний опис реальності важливий для пошуку найбільш оптимальних інструментів імплементації змін.

Отже, ми погодилися, що в Україні все ж таки, капіталізм, проте з ним щось суттєво не так, і ця система потребує саме структурних змін. Його можна визначати і як нерозвинутий, і як дикий, проте олігархічний капіталізм буде найбільш точною оцінкою, на якій переважна більшість нашого проекту і погодилася.

Основою капіталізму є приватна власність, та ринок з свободою конкуренції та підприємництва – поле пошуку проблем звузилося.

Теоретично, маючи міцні права власності, що визнаються суспільством, всі власники, навіть великі, зацікавлені у розбудові цивілізованих правил гри та державних інститутів, проте в Україні ми бачимо абсолютно зворотній процес.

Саме еліти відповідальні за розвиток державних інститутів, без них ключові інститути не збудуються, тому всі спроби “підмінити” роль еліт є абсолютно марними.

Проте, мотивацій розвивати державні інститути в українських ФПГ, очевидно, немає, навіть після двох Майданів і всіх випробувань новітньої української історії. Логічно, що розвинуті інститути почнуть загрожувати їх бізнесу на державі, загрожувати їх пануванню в Україні.

Відповідно, розвиток інституту приватної власності в Україні через фактичну деолігархізацію та розвиток державних інститутів було визнане ключовим етапом на шляху України до прогресу.

Такий важливий перехід може реалізувати тільки широкий суспільний консенсус, а базовим інструментом формування такого консенсусу і був визначений сам дискурс щодо фактичної деолігархізації.

Механіка визначення цілей та правил деолігархізації в Україні

Цілі визначають якість дії чи процесу. В решті решт, можна і вбити з метою захистити чи врятувати життя, і це буде законним і справедливим.

Сергій Дацюк влучно вказав на відсутність гуманістичної частини дискурсу без якої, він не зможе стати дійсно загальнонаціональним.

І справді, без розуміння таких тривіальних речей як, наприклад, справедливість, важко не зануритися у табуювання тих, чи інших тем, спроектувати цивілізовані рамки цілей та методів впливу.

Проте, група ПК працює у рамках вимірюваних даних, що не означає, що решта сфер діяльності людини відкидаються, просто вони у більшості знаходяться поза межами обговорення самої теорії ПК, у суб’єктивній сфері людини. Змішування елементів з різних сфер часто призводить до виникнення різноманітних “псевдоекономічних сект”, що так популярні в Україні. Додатково, сам Сергій Дацюк вказує на відсутність інформаційного ресурсу для забезпечення справжнього діалогу з гуманітократії.

Тобто, це вже друге замкнене коло сформульоване в процессі обговорення.

А перше було влучно сформульоване Валерієм Пекарем, про тотальну залежність української політики від олігархів і неможливість проведення якісних та відчутних змін на шляху деолігархізації. Проте, було запропоноване, сумнівне на мою думку, рішення – використовувати розкол серед еліт для проведення “часткової” деолізархізації, що буде розглянуто у інших текстах.

Отже, в такій ситуації, пропонується, не відкидаючи інших варіантів дій, в першу чергу, визначити точки ефективного тиску, з огляду на наявний ресурс громади.

Про “тиск” у тому чи іншому вигляді писали всі, чи не так?

Отже, пропонується визначити ресурсно забезпечену, сфокусовану та консенсусну точку впливу в першу чергу.

Варто усвідомити, що дискурс по деолігархізації суттєво відрізняється від інших.

Він відрізняється, наприклад, від Конституанти, яка може відбуватися тільки на ресурси влади, тобто після завершення деолігархізації; він відмінний від дискурсу реформ, який може відбуватися тільки зі слабкої позиції громади при діалозі з олігархічною владою.

Фактична деолігархізація – це сильний дискурс, і він може відбуватися з позиції сильного, навіть без суттєвого інформаційного ресурсу, тому що основним ресурсом визначає суспільний консенсус.

Тому, саме суспільний консенсус і варто визнати ключовим модератором дискурсу, що теж необхідно деталізувати у окремих текстах. (Прим. Роботи багато – приєднуйтесь.)

Пропозиція першої “точки впливу” від групи “Прогресивний Капіталізм”

Отже, першим практичним кроком плану деолігархізації, Сергій Дацюк визначив “правове визначення олігарха”.

Це не просте питання у правовому полі, що тут казати, навіть звичайне визначення олігарха досить “аморфне”, доводиться використовувати давньогрецьке.

На щастя, це не вперше в історії людства, коли навіть розвинені країни стикалися з деструктивним явищем, яке вміло пристосовувалося та маскувалося під закон.

Наприклад, Аль Капоне, настільки замаскувався, що тільки через несплату податків, а не безпосередню гангстерську діяльність вдалося надати йому підходящу правову оцінку у США. Ніхто ж не займався саме правовим визначенням слова “гангстер”? Чи є розвиток гуманітократичного дискурсу блокуючим чинником практичних дій? Чи обов’язковість наявності розколу серед “еліт”?

Відповідно, необхідно обрати механізм, який є ефективним, консенсусним, забезпеченим ресурсно, зрозумілим громаді та буде мати необхідний правовий ефект, що у теперішніх умовах найкраще описується терміном сучасної “вуличної” філософії – “лайфхак”.

Замкнуту, циклічну систему тотальної брехні необхідно “взламати”

Хто проти визнання режиму Януковича, власне, режимом у правовому полі серед учасників дискурсу?

Зголосіться, будь-ласка. Є гіпотеза, що це консенсусне та риторичне запитання.

Саме про це говорилося зі сцени Майдану, переслідування злочинних режимів є європейською практикою, де факто, це і був саме корупмований режим, який нікуди не зник, загубивши одного зі своїх “аватарів”. Відповідно, закон мусить бути виписаний таким чином, що лідери провідних ФПГ можуть переслідуватися, як “посібники режиму Януковича”, допоки не доведуть протилежне – це перший і важливий етап для формування сильної позиції для ефективнго діалогу з великим українським бізнесом.

Парламент олігархічний, нагадає Валерій Пекар?

Очевидно, проте там є і незаангажовані депутати, які зможуть винести питання громади на політичний рівень, інакше, навіщо вони там взагалі і кого представляють? Про що пишуть у Facebook?

Наприклад, розвиток сфокусованного тиску, про який писав Валерій Пекар, гіпотетично, міг би розвиватися наступним чином:

  1. Нова Країна” чи інше об’єднання розробляє законопроект про визнання режиму Януковича та його “посібників”, власне, злочинним режимом у правовій площині

  2. Громада збирає думки відомих політиків, що не розгубили рештки довіри

  3. Саме щодо цього питання готуються петиції, сбори підписів, обговорення, залучаються політики, що додатково дозволяє зрозуміти “who is who”

  4. Якщо цей проект отримує широку підтримку суспільства, очевидно, що можна закликати депутатів, хоч до блокування парламенту до прийняття цього законопроекту. Могли ж вони закликати людей до голодування під кабінетом у Гройсмана?

  5. Певен, що громада зможе широко підтримати меншість депутатів та організувати необхідний тиск.

Які думки інших учасників дискусії, щодо такої пропозиції?

Насправді, інсталяція справжніх реформ та гуманітократії можлива лише у межах простору, який відвоює фактична деолігархізація. З цього і пропонується виходити, розпочати створення та розширення цього простору свободи, справедливості та здорового глузду.

Політична незаангажованість

Дискурс, щодо фактичної деолігархізації знаходиться на початковому етапі розвитку, відповідно, він мусить бути захищеним від популістів, радикалів та глибоко заангажованих учасників.

Всім, кого опитувала група ПК було запропоноване визнати декілька тривіальних речей:

  1. Визнання наявності олігархічного режиму в Україні

  2. Оцінка цього режиму, як шкідливого.

  3. Визнання Президента України, П. Порошенко олігархом, учасником цієї системи.

  4. Вимога працювати у законодавчому полі України

Чому інсує окреме питання по Президенту? Не тому, що він особливий олігарх, а тому, що цей олігарх є Президентом за сумісництвом, це 54% відсотки довіри суспільства, конвертовані в офшорний сліпий траст, саме тому він і займає особливу роль.

Додатково, тому що “порохоботство” розквітло в Інтернеті і на телебаченні жахливим та мерзенним чином, гірше якого тільки відверто сектантські політичні проекти. Отже, на цьому етапі формула “почути кожного” не може бути застосована, тому і необхідна якісна фільтрація і фокусування однодумців.

Інші пропозиції щодо формату проведення дискурсу

Пропонується обрати верховенство логіки при доведенні тих чи інших гіпотез, менше софізмів, більше парресії, проте, звичайно, саме тут необхідно звернутися за допомогою до філософів.

Групі ПК найбільш цікаві пропозиції, що мають за собою:

  • ресурсний аналіз у рамках вимірюваних даних

  • мотиваційний аналіз там, де фактичний прорахунок ускладнений

  • роботу над помилками та перевірку дій на відповідність реальності

Висновки

Висловлюючи подяку всім, хто зголосився прийняти участь у обговоренні, група “Прогресивний Капіталізм” закликає до розширення кола учасників та активне залучення політиків до обговорення.

Пропонується створити постійнодіючу дискусію, щодо фактичної деолігархізації України, що, можливо, потребує створення окремого розлілу на порталі Хвиля.

Очевидно, що це лише початок діалогу.

Спочатку було слово.

Матеріали обговорення практичної деолігархізації:

  1. Група ПК: Деолігархізація власності. Звернення до Валерія Пекаря

  2. Валерій Пекар: Нотатки щодо деолігархізації

  3. Игорь Тышкевич: Почему не нужно добивать олигархов

  4. Сергій Дацюк: Технократія і гуманократія у країні олігархії

  5. Група ПК: 5 принципов для победы над олигархами

  6. Владимир Ларцев: Зачем нужна люстрация всех оценщиков всех гос. предприятий

  7. Група ПК: Стоит ли продолжать молчать о проблемах олигархической собственности?

  8. Група ПК: О проблемах института частной собственности в Украине

  9. Анкета-опитування групи ПК: Питання до політиків та відомих активістів, щодо розвитку інституту приватної власності в Україні

Новини проекту ПК

Проект розширюється, багато учасників висловило бажання розпочати роботу над моделюванням нової країни, тому була створена перша дослідницька група “ПК – Держава Громадян”, як завжди із трьома головними темами для необхідного фокусування: розвиток демократії прогресивного капіталізму, цифрова держава, розвиток аграрного сектору України.




Комментирование закрыто.