Нариси української ідентичности: сенсуалізація

Сергей Дацюк

sur140

Сенсуалізація це породження смислів, які роблять колективну ідентичність осмисленою і дозволяють їй розвиватися лідерським чином в безсмисленному оточенні або конкурувати з іншими смислами свого оточення.

Обезсмислення світу

Світ стрімко втрачає смисл. Старі смисли фрагментуються і вмирають. Нові смисли поки що не виникають, бо самі по собі смисли не з’являються. Смисли продукуються інтелектуальними зусиллями як найбільш універсальні, найбільш охоплюючі та поєднуючі, позитивні і комунікативні. Інтелектуальних зусиль, спрямованих на породження нових смислів, по всьому світу обмаль.

В «Декларації громад людства» обезсмисленню сучасного світу приділена значна увага.

Джерелом обезсмислення є правлячий клас світу, який перестав дбати про публічне благо національних країн, перестав вирішувати світові проблеми та унормовувати нові сфери відносин. Правлячий клас володіє владою та грішми і управляє монологічною комунікацією (газети, журнали, телебачення, кіно, література). Водночас соціальні мережі по-справжньому стали конкурентним джерелом смислу між державами, що дискваліфікує правлячі класи.

В моїй роботі «От нисходящего тренда к восходящему» показано хто і як прислужився творенню сучасного світу без смислу. Тут постаралися всі – і вчені, і політики, і бізнесмени та економісти, і креативний клас, і філософи-постмодерністи.

В світі розподіленого суверенітету безсмисленними стали конституції суверенних національних держав. Право перестало виконувати функцію нормування публічних відносин і займається винятково захистом інтересів багатіїв. Водночас монополію на його інститути продовжують зберігати держави та корпорації. Глобалізоване право громад та соціальних мереж, що створюється у нас на очах, вступає в конфлікт з державно-корпоративним правом.

Найголовнішим обезсмисленням в світі є втрата смислу раніше поєднаними нацією-державою-територією. Стали безсмисленними нації. Стали безсмисленими держави. Стали безсмисленими території.

Про безсмисленність націй говорилось в першій частині «Нариси української ідентичності: генералізація». Про обезсмислення територій говорилося в другій частині «Нариси української ідентичності: хронотопія». Комунікації стали настільки щільними і дешевими, що легше долати відстані територій, ніж враховувати їх специфіку.

Втрачають смисл такі функції держави: фіксація та зміна ідентичностей; наявність центральної влади; виняткове право на породження та підтримку інфраструктур; монополія на використання публічних ресурсів; продукування та захист державних таємниць; збір і розпорядження податками через бюджет; дозвіл та заборона тих чи інших видів діяльності.

Обезсмилилися всі імперії. Особливо безсмисленою стала ретроімперія, яку намагається відтворювати Росія. В першій главі «Война за империю» роботи «За что воюет Россия?» це обґрунтовано детально.

Значною сферою обезсмислення є корпорації, які в своєму транснаціональному зростанні перевершили держави. Корпорації стали найбагатшими транснаціональними суб’єктами світу і водночас не бажають брати на себе жодних публічних зобов’язань. Сьогодні не держави, які хоча б позірно обстоюють публічний інтерес, контролюють корпорації, а корпорації, які зовсім не обстоюють публічний інтерес, контролюють держави. Глобальна ж діяльність корпорацій не унормована.

Споживацькі ідеали заволоділи свідомістю не тільки обивателів, але і правлячих класів. Таке надмірне споживацтво стало безсмисленим, бо інші смисли витісняються споживацтвом, страждають від нього, знищуються ним.

Інтелектуали по всьому світі обезсмислилися тим, що перетворилися на креативний клас – функціоналізованих споживацтвом інтелектуалів. Життя в креативному споживацтві стало для колишніх інтелектуалів безперспективним – вони стали нецікаві для суспільства, вони стали нецікаві для самих себе.

Найбільша проблема втрати смислу в тому, що найперше від обезсмислення страждає молодь. Світ без смислу вбиває сильні мотивації молоді. Соціальна енергія молоді все більше поринає у бездіяльність, комп’ютерні іграшки і пустопорожні беззмістовні розмови в соціальних мережах. Молодь не знає, де шукати нові смисли, і навіть знайшовши, не знає, що з ними робити.

Значною мірою обезсмислилася наука. Неофіційними смислами науки були цікавість та ентузіазм мрій. Сьогодні цікавість та ентузіазм мрій в науці повністю втрачені. Лукавство, яке Френсіс Бекон придумав для продажі науки правлячому класу (знання – сила, влада, нові можливості), стало безсмисленим, коли стало зрозумілим, що силу, владу та нові можливості дає технологія, яка може бути відділена від науки.

Обезсмислилися завоювання космосу, здобуті людством в ХХ столітті. В споживацькому світі неможливо зрозуміти, навіщо нам летіти на Місяць, на Марс, на Венеру, на Сатурн. Космос став безсмисленним, тому що людство заглибилося у комфорт повсякденності. Відтак всі горизонти, які виходять за межі повсякденності, – віртуальність, макрокосмос (пілотовані польоти за межі Землі та колонізація позаземного простору), мікрокосмос (нанотехнології та освоєння мікросвіту), позасвіт (вихід за межі часопростору) – стали малоосмисленними і непривабливими.

Стала безсмисленою постмодерністська філософія, яка вже дуже довго затрималася на нігілізмі модерністських мислительних установок. Нові філософські мислительні установки слабко і повільно проникають у занедбану інтелектуальну комунікацію. Причому войовничий постмодернізм створює сильний і масований обивательською підтримкою опір новим філософським напрямкам мислення. Цей опір ще більше обезсмислює філософію.

Значним чином втратило смисл християнство у його конфесійному розмежуванні. Релігійні рухи християнського оновлення – початкового розмежування (православ’я та католицизм) і реформації (католицизм та протестантство) – залишились в минулому. Більше того, всередині кожної з цих конфесій відбувається процес фундаменталізації, а не пошук оновлення. Особливо помітний він всередині православ’я. Такі ж самі процеси відбуваються і в інших релігіях – іудаїзмі, ісламі, буддизмі, конфуціанстві.

Це свідчення глибокої цивілізаційної кризи, в якій знаходиться людство планети Земля. Фактично це перша по-справжньому світова криза. Світ стрімко втрачає смисл, і це, на жаль, не стає викликом ні для правлячих класів, ні для інтелектуалів. Викликом це може стати лише тоді, коли безсмисленність сучасного світу буде визнана навіть не публічно, а хоча б у певних вузьких колах мислячих людей.

Визнання чогось як безсмисленого завжди боляче, а іноді навіть смертельно небезпечно, якщо з ним зрослася душа та серце. Але продовження життя в безсмиселеності набагато небезпечніше, ніж його визнання безсмисленим. Бо в безсмисленому світі руйнуються цілі колективні ідентичності. А відмова від старих смислів створює проблеми лише для тих небагатьох носіїв, які не дивлячись на зміни намагаються чіплятися за старі смисли.

Отже відмова від старих смислів у час обезсмислення світу завжди є позитивною дією. Відмовитись від старих смислів не можна просто так – для цього потрібні нові смисли. Тільки нові смисли можуть заміщати старі смисли і зумовлювати відмову від них.

Неготовність української еліти до сенсуалізації

Українська еліта інтуїтивно відчула, що Росія як колективна спільнота втратила смисл свого колективного існування, втратила позитивні перспективи і стала небезпечною для України.

Українська еліта сьогодні діє так, як вона діяла зажди в історії – недбало, ліниво і цинічно: раз одна геополітична орієнтація втратила смисл, потрібно обирати іншу геополітичну орієнтацію. Та обставина, що інша геополітична орієнтація має менш видимі, але не менш суттєві проблема, українська еліта бачити не хоче.

Українська еліта в принципі не хоче розуміти просту річ – Росія Європі потрібна більше, ніж Україна. За найменшої можливості, Європа заплющить очі на будь-які мерзотні речі, що робитиме Росія щодо України. Європа навряд чи буде захищати Україну навіть у випадку прямої відкритої війни Росії з Україною.

Можливо Європа не тільки більш чутлива до свого обезсмислення, але і готова до творення нових смислів більше, ніж Росія. Але Україні це нічого не дасть, бо вона не готова разом з Європою творити нові смисли. Європі могла би знадобитися Україна, але не така, якою вона була і є зараз – слабка, бідна, зруйнована, відстала, корумпована.

Найнебезпечніше, що сьогодні Україна стрімко втрачає смисл. Ми маємо дику і трагічну ситуацію – Небесна Сотня загинула в революції 2013-2014, Небесні Тисячі загинули у війні на Сході України – але смисл цих смертей дуже слабкий і невиразний. Якщо ми думаємо, що старими гаслами «Єдина країна», «Нація» чи «Інтеграція в Європу» можна довго людей звати на пожертву, то ми ідіоти.

В революції і війні повинні бути нові смисли і нові перспективи. Якщо цього нема, то чисто формальний патріотизм чи старі цінності не створять достатньої кількості соціальної енергії для перемоги у революції і війні.

Безсмисленість архаїчної України, яку намагається зберегти правлячий клас, що боїться відповідальності за свою нестратегічність, жадібність і злодійкуватість, полягає у тому глухому куті, де ми опинилися. Українська еліта в цілому не готова до смислової роботи на перспективу в універсальному масштабі.

Українська еліта намагається знайти смисл не трансцендентною роботою, не з середини суспільної комунікації, а в доволі простій схемі: воюємо з Росією і відокремлюємось від неї, економічно інтегруємося з Європою, військово-політичний союз укладаємо з США. Ця формальна схема приречена на поразку, тому що вона найгірша з усіх, які коли-небудь були в українській історії. Такий підхід розірве Україну на частини в короткостроковій перспективі.

В ситуації війни-2014 інтелектуальну діяльність в Україні заблоковано, тому що значна частина українських інтелектуалів дезорієнтована – вони глибинно не мислять, про узагальнені смисли не пишуть, в сутнісну комунікацію не вступають. З глибинним страхом українські інтелектуали дивляться на те, що відбувається.

Інтелектуали мають мислити, стратегувати, надихати. Якщо Україна не отримає нових смислів і перспектив, всі пожертвувані українцями життя будуть даремні. У інтелектуалів своя війна – консциєнтальна війна. Інтелектуальний героїзм полягає в тому, щоб виграти цю війну.

Без сумніву, українська політична і бізнесова еліта має бути покарана за те, до чого вона привела Україну в 2014-му році. Тобто українська еліта в своїй масі має бути відсторонена від влади та багатства. Водночас ми не маємо іншої еліти, яка би була носієм стратегічних мислительних компетенцій, спрямованих на творення нових смислів та нової перспективи.

Бачиться тільки один позитивний сценарій для України – відсторонення від влади та багатства значної частини української еліти може призвести до духовного перетворення (катарсису та оновлення) дуже невеликої її частини, яка може стати основою нової еліти. Якщо ж не відбудеться такого відсторонення чи такого перетворення, тоді Україні кінець. Якщо ж це відбудеться, тоді в України є шанс.

Україні потрібен новий правлячий клас. Люстрація це головний процес руйнування кругової поруки нинішнього правлячого класу. В революції-2013-2014 та у війні-2014 постає новий склад української еліти, яка має під громадянським тиском змістити старий наявний правлячий клас країни.

Поява нових смислів

Перш за все, коли ми говоримо про колективну ідентичність, то завжди маємо на увазі ті смислі, які дозволяють цій колективній ідентичності усвідомлювати себе як ціле.

Інакше кажучи, коли ми говоримо про Україну як колективну спільноту, то сенсуалізація це відповідь на питання – в чому смисл спільного існування, співжиття, розвитку українців? І ще більше радикально – в чому колективний смисл українців універсальний і привабливий настільки, щоб його хотіли запозичити росіяни, європейці, американці і т.д.?

В часи революції-2013-2014 була спроба показати чисто формальні підходи до творення смислу.

Нові смисли ніколи не з’являються зі старих смислів. Скільки б ми не дивилися на старі смисли, ми не зможемо побачити нових. Більше того, ми навіть старі смисли починаємо бачити тільки тоді, коли з’являються нові. Бо зазвичай люди звикають до якихось речей настільки, що перестають розуміти, що вони і є смислом їх колективного життя.

Які є нові смисли для української колективної спільноти?

Україна має стати бунтівною республікою на весь світ. Її викликами має бути – реформа ООН як світового Парламенту; створення світового Уряду; створення світових збройних сил; створення світових грошей без державно-національної прив’язки; запровадження відкритих фінансів з повністю прозорими для громадського контролю іменними рахунками та фінансовими трансакціями; відкритий код програм масового використання; економіка дарування.

Україна має запропонувати світові «Закон про міжнародні корпорації», який вперше унормовує діяльність міжнародних корпорацій та їх відносини з державами та мережевими громадами.

Споживацтво має бути досліджене як глобальна проблема. Україна має виступити ініціатором обмеження споживацької реклами за рахунок появи нової реклами, спрямованої на мотивації творчості, дарування, духовного розвитку.

В цьому сенсі, очевидно, наука має бути від’єднана від державних бюджетів, перетворена на набір проектів, які фінансуються на конкурентній основі державами та корпораціями на міжнародному ринку. Державний протекціонізм в науці має бути повністю знищено. Натомість має з’явитися єдиний міжнародний ринок наукових проектів для глобального фінансування.

Космічні проекти повинні бути глобалізовані. По різних напрямках космічної діяльності – Орбітальний Космос, Місяць, Марс, Венера, Сонце, Астероїдний Космос, Далекий Космос – повинні бути створені міжнародні агенції, які обслуговуються різними державами та міжнародними корпораціями проектним чином.

Україна має стати основою екуменічного руху всередині християнства і сучасної його реформації. Релігійний фундаменталізм можна подолати лише шляхом оновлення християнства. Такий процес неодмінно стане поштовхом для оновлення іудаїзму, ісламу, буддизму і конфуціанства.

З цього може постати нова Україна. Відтак Україні потрібна нова, більш осмислена, генералізація. Україна це не «нація», не «держава» і не «територія». Україна це мережеві громади, які самоорганізуються в різних способах комунікації (традиційної і телекомунікаційної-мережевої) та беруть під контроль управлінські, економіко-фінансові, політичні, соціальні, культурні загалом і наукові та освітні зокрема інфраструктури.

Основою мережевої нетериторіальної самоорганізації має стати не держава, а самоврядування, яке відбирає у держави всі її монополії на фіксацію ідентифікації, управління та розвиток інфраструктур, використання публічних ресурсів, збір і розпорядження податками і т.д. В цьому сенсі Майдан як мережа громад, що своїми діями змінили історію України, це прообраз нового світу.

Конфлікт нових та старих смислів

Якщо ви уважно читали, то побачили явну суперечність – з одного боку, в Україні немає еліти, спроможної на стратегічну дію всередині нових смислів, з іншого боку, такі нові смисли є. Як бути? Відповідь важка, складна але доволі реалістична.

Егрегор українства вищий за українську еліту і здатен примушувати її не тільки до моральної еволюції, але і до смислової революції. Якщо потрібно, проводити в Україні люстрацію ще декілька разів, але досягнути того, щоб еліта працювала не на власне збагачення і жагу до влади, а на нові перспективи. Тобто не квазісмисли мають шукатися політтехнологами під еліту, щоб забезпечити їй утримання багатства та перемогу на виборах до влади, а еліта має набиратися під нові смисли.

Громада Майдану більш осмислена, ніж політики та бізнесмени. В цьому сенсі потрібно створювати нову українську еліту під нові смисли і постійно примушувати її до реалізації цих нових смислів. Відтак Майдан має стати контролером смислу України.

Сьогодні в Україні нові смисли вступають у конфлікт зі старими смислами. Носії старих смислів чудово розуміють, що вони приречені. Саме тому носії старих смислів розв’язали війну проти носіїв нових смислів. В такому розумінні воюють не носії старих і нових смислів, воюють самі смисли – старі смисли та нові смисли. Або ще точніше воюють ідентифікації з різними смислами.

З точки зору досліджень ідентичностей, конфлікт ідентифікацій в кожній позиції виокремлює особливу структуру – квір, тобто процес іншування та процес відокремлення від іншого та інакшого. Квір це те, чому протистоїть ідентичність, яку ми вважаємо нашою, своєю. Квір виникає там, де ідентичності конфліктують. Квір переводить процес вільного вибору ідентичностей у процес конфлікту між ідентичностями. Радикальний квір означає перехід конфлікту а антагоністичну стадію війни між ідентичностями.

До війни призводить мислительна бездіяльність еліт, їх духовна лінь, намагання триматися за владу та власність, неспроможність змінити уявлення про змінений світ та переконати у цьому більшість обивателів. Смисл війни полягає саме в тому, що обивателі і значна частина еліт, що не готові прийняти нові смисли, примушуються до цього, екзистенційно переживаючи загибель людей.

Війна Росії та України виокремила саме ті смисли, в протистоянні за які люди готові віддавати життя. Це протистояння різних смислових ідентифікаційних організованостей зображено в статті «Война идентичностей в Украине и России».

В цій статті наводяться концентровані смисли організації соціального життя. Це саме ті смисли, які породжують війну між носіями старих смислів (національних та імперських), в якій народжуються носії нових смислів (мережевих).

Старі ідеї організації світу ґрунтуються на смислові «нація»: 1) національна організація світу є основоположною для поділу території світу на держави; 2) монополія держави зберігається в частині гарантій розвитку культури та мови титульної нації; 3) корпорації повинні служити інтересам нації або хоча б не вступати з цими інтересами в протиріччя; 4) лише нація може бути основою громадянського суспільства, через посередництво якого вона здійснює контроль за державою і корпораціями; 5) об’єднання діаспор по світу можливе лише на основі національної культури і, передусім, мови. Не тільки Україна, але і інші країни, які кладуть в основу організації свого світу смисл «нація», приречені на поразку.

Ще одні старі ідеї організації світу ґрунтуються на смислові «імперія»: 1) держава домінує над націями у складі імперії, і, перш за все, над титульною нацією (наднаціональна територіальна імперія); 2) держава в ім’я могутності імперії зберігає монополію над розподілом природних ресурсів між корпораціями і над контролем масової свідомості (імперія ренти і контролю); 3) лише безпосередньо керовані державою корпорації можуть бути великими, іншим це не дозволено (корпоративна імперія); 4) лише держава може дарувати свободи громадянському суспільству в тій кількості і в тому їх обсязі, в якому вважає за потрібне для блага імперії (імперія обмеженої свободи суспільства); 5) імперія є експансивною по відношенню до території країн-сусідів і агресивною по відношенню до решти світу (агресивно-експансивна імперія). Не тільки Росія, але і інші країни, які кладуть в основу організації свого світу смисл «імперія», приречені на поразку.

В цьому сенсі у війні старих смислів «нація» та «імперія» обидва цих смисли приречені на руйнування та історичну поразку.

Ідеї нового світу ґрунтуються на смислові «мережеві громади людства»: 1) топологічна (нетериторіальна) фрагментація світу; 2) відмова від монополії держави на більшість видів інфраструктурних послуг; 3) корпорації починають надавати все більше інфраструктурних послуг замість держави; 4) вмираючій державі і зростаючим корпораціям можуть протистояти лише різнорівневі громади, створювані всередині громадянського суспільства, яке тим самим принципово змінює свою суть; 5) ці спільноти об’єднуються в мережі (за допомогою, насамперед, телекомунікацій та Інтернет) – вони з’єднують різні топологічні фрагменти світу, створюючи світову мережу поверх державного-корпоративної організації світу. Саме такий смисл дозволяє всім країнам світу, в тому числі Росії та Україні, вийти з війни у позитивне бачення перспектив.

Які смисли в Україні варті самопожертви?

Смисл це те, за що варто жити, а, як доведеться, то і вмерти. Якщо вже так сталося, що українці вмирають у своїй революції та у розв’язаній Росією контрреволюційній віні, то потрібно, щоб ці смерті були недаремними.

Більшості росіян і незначній меншості українців дуже вигідно, щоб ця війна виглядала як війна «імперців» (з Росії) та «націоналістів» (з України). Для більшості росіян існує велика і облудлива спокуса пожертвувати життя за імперію. Для меншості українців все ще лишається мала, але зворушлива у своїй наївності, спокуса пожертвувати життя за націю. Але це все ілюзії, що втратили смисл.

Для більшості українців дійсно вартісною є самопожертва за Новий Світ під контролем мережевих громад без зажерливих держав, жадібних олігархів, хижих корпорацій і політиків-брехунів, які розв’язали війну на Сході України і збираються перетворити її на світову війну. Саме цей смисл вартий самопожертви.

Будемо триматися за націю – зазнаємо обезсмислення і згинемо в руїні розпаду країни. Потрібно воювати не за архаїчні модерні смисли, і навіть не за маніпулятивні постмодерні смисли, а за конструктивістські смисли.

Будемо воювати проти імперців – виснажимось, витратимо сили і ресурси, покладемо багато людських життів, і коли здолаємо імперію, нас вже буде настільки мало і ми будемо настільки слабкі, що не зможемо відродитись. Потрібно воювати не проти минулого, а за майбутнє.

Українці не проти. Українці за.

За мережеву свободу громад!

За вільний вибір ідентичностей!

За підтверджену мережею правду!

За встановлювану громадами справедливість!

За право на неархаїчну перспективу!

Не Україна понад усе. А оновлена Україна понад усе.

Україна не для українців. Україна для всього людства.

Українці страждають і борються за цілий світ!

Українці жертвують життям за майбутнє людства!

Україна є не те, чим вона є. Україна є те, чим вона має стати. Українці мають піднятися над дрібними, приватними, корпоративними смислами. Українці мають здолати свій національний егоїзм, прийняти на себе долю світу. У підтримці України сьогодні народжується Новий Світ і Нове Людство. Смисли, які беручи на себе долю світу народить Україна, стануть смислами всього людства.

Источник: Блог Сергея Дацюка


Загрузка...


Комментирование закрыто.