Квота на українську мову в ефірі українськомовних каналів в Україні. Саме по собі формулювання здається, м’якокажучи, трохи абсурдним, але то пусте. Ще більш абсурдною є реакція ЗМІ на дане рішення, не покидає відчуття штучної роздутості та однозначної відсутності логіки при його прийнятті. Чому саме зараз, а не два чи три роки тому? Чи не є це рішення чисто політичним?

Складається враження, що наша влада свідомо намагається фіксувати фокус суспільства на штучно створених темах та рішеннях, які ні до чого розумного або якісного призвести не можуть та в той час, як знищується малий бізнес, більша частина населення живе за чертою бідності, фокус суспільства приковується до різного роду безглуздих квот, євробачення, вишиванок та інших безумовно якісних покращень життя українців. Чи буде напівголодному пенсіонеру приємніше помирати під суто український контент? Питання риторичне.

Перш за все треба зазначити, що будь-які квоти, заборони та інші категоричні рішення в соціально та ментально неоднорідному суспільстві є суцільною утопією та безцільною імітацією.

Але і тут знаходяться казкові «мовні патріоти», безперечно у вишиванках, які свято вірять у те, що корінь всього зла в Україні, це мовне питання і з українською мовою ми точно і відразу заживемо по новому. На питання — чи є різниця, на якій мові розмовляє людина, яка вас грабує, вказані індивіди відповідають неохоче та з відразою.

Для усвідомлення помилкового фокусу з даного питання – пропоную всім бажаючим увімкнути будь-яке українське ток-шоу з живими людьми з народу і задатися питанням — на якій мові говорять люди у ефірі? Українська — ні, російська — теж ні! А все тому, що говорять вони на огидній и не існуючій мові — «суржику». І тут вже не так важливо, які фактори призвели до такої «неперемоги», а важливо те, що саме з цим контентом треба боротися, тому що, якщо людина говорить російською чи українською, то це не так страшно. Страшно жити в країні, де чисельна частина людей взагалі не знають жодної існуючої мови.

І трясця з ним, якщо б це стосувалося шоу типу «про екстрасенсів», бо в розумових здібностях людей, які його примудряються дивитися я жодного разу не сумніваюсь. Справжнє страхіття починається, коли вмикаєш шоу про дітей-кухарей на одному відомому своїми, феноменальними шоу, телеканалі, та бачиш як 8 з 10 дітей розмовляють на такому вправному та безжальному «суржику», що сльози навертаються, а як представиш, що це шоу є мегапопулярним саме у дитячої аудиторії та діти безперечно будуть як мінімум вважати це нормою, а як максимум – намагатися наслідувати, то питання з квотами відразу стає не дуже й то і актуальним.

Українізація має бути розумною, а не як завжди. Українська мова має стати синонімом успіху, а не квот, заборон, нав’язувань та спічів недолугих «кращих представників нації», які стоячи у вишиванці на трибуні вищого органу законодавчої влади – намагаються якось з допомогою «суржика» рідну мову подужати. Саме тому, квоти на українську мову це банальна імітація, набагато актуальнішими є квоти на безглузді рішення нашої влади.