Сергій Дацюк: Світовий контекст нинішньої політичної кризи

sur116

«У великій мудрості – велика журба, хто примножує знання, примножує страждання» (Еккл.1:18). «І пізнаєте істину, й істина зробить вас вільними» (Іоан. 8,32).

Ці два біблійних твердження добре поєднуються: вони означають, що мудрості недостатньо для просування в розумінні, бо для розуміння складних і сумно усвідомлюваних речей потрібно добиратися до істини, тобто знати суть справ у їх складній тотожності і перспективі.

Новий світовий порядок створюється тут, в Україні

Коли мою попередню статтю дехто критикував за відсутність зовнішньополітичного контексту, то це так. І зроблено це було не тому, що у ситуації нинішньої політичної кризи цей контекст незначимий. Він не просто значимий – він принциповий і вирішальний. Але для просування до світового контексту нинішньої політичної кризи, потрібно вже говорити про більш глобальну кризу – територіальну фрагментацію країн-держав щодо появи принципово нових суб’єктів-гравців: корпорацій та самодостатніх громад.

І тут починаються не зовсім приємні речі для розуміння, бо вони пов’язані з втручанням ідентичності в розуміння. Важко побачити в воюючих жителях Донбасу самодостатню громаду сьогодні, тим більше на фоні всього того тероризму і бандитизму, який там відбувається, і особливо на фоні зовнішнього втручання Росії та корпоративних парамілітарних формувань в цей конфлікт. Але дуже часто саме так народжуються самодостатні громади – це відбуваєть важко, довго і криваво.

Саме тому щось розуміти у нинішній ситуації фрагментації України зі спокійною витримкою і відчуттям позитивної перспективи можна лише тоді, коли хоча б трохи бачиш істину світу майбутнього – істину світу корпорацій та самодостатніх громад.

І ось тут відбувається трагедія. Цей новий світ виникає не стільки бажанням інтелектуалів та політиків-державників, бо їх завжди мало слухають і мало розуміють. Цей новий світ виникає насильно, радикально і криваво – інстинктивними бажаннями меркантильних бізнесменів, політиків-пройдисвітів і всілякої аморальної наволочі, яка бажає половити рибку в мутній водичці.

Виникає важкий моральний вибір – дозволити зрадникам та пройдисвітам будувати новий світ, бо нібито ж за торованими ними шляхами майбутнє, чи все-таки намагатися ввести народження нового у контекст моралі та толерантності, бо побудоване аморально нестиме на собі тягар пролитої крові ще дуже довго.

Війна, яка йде сьогодні, це війна за обивателя ватника-вишиватника, за його прихильність, за зміну його свідомості. І чим повільніше обиватель здатен змінювати свої уявлення, тим більше крові проллється, щоб ці уявлення змінити. Чим швидше обиватель буде здатен змінювати свої уявлення, тим менше криваво настане майбутнє.

Мене і моїх колег давить тягар непрошених знань – про корпоративно-державні змови, глобальну корупцію, зради і несправедливу наживу. Спокуситися помстою тут дуже легко – важче побачити істину світу майбутнього і спробувати попрацювати з уявленнями людей від політики далеких.

В нинішньому світі повсюдних і інтенсивних комунікацій неможливо втримати будь-яку таємницю. Очевидно, що більшість таємниць не можна знати напевне, але схематично знати можна, особливо якщо цим цікавитись.

Є непідтверджена інформація (чутки), що за здачу Криму Росії деякими українськими можновладцями було взято великий хабар від однієї з впливових корпоративних груп в Росії. Є непідтверджена інформація про підготовку до продажу цілого ряду стратегічних підприємств України для міжнародних корпоративних структур (це окрім відсотків з ВВП, які Україна вже буде сплачувати). Є непідтверджена інформація про намір українських високопосадовців легалізувати громадян однієї з близькосхідних країн (насправді представників світового фінансового капіталу) на території південної України. Є непідтверджена інформація про намір розмістити силові структури однієї зі спецслужб на території України, які будуть опікуватися безпекою продажі стратегічних підприємств світовому капіталу.

Все це – чутки. І водночас за цими чутками вгадуються процеси принципово нового світу – де немає більше всевладдя держав, де корпорації діють більш жорсткіше, нахабніше і таємніше, ніж держави, і де у розрахунках перспектив покладаються не на гарантії держави, а на перспективність самодостатніх громад, особливо, коли вони живуть на благословенних і таких ласих територіях.

Отже новий світовий порядок створюється тут, в Україні. Але хіба дочекаємося ми, щоб все це публічно розповідалось, аналізувалось, планувалось чи, не дай Боже, стратегувалось з позиції України?

В цьому сенсі Україна потрапляє до нового світового порядку стихійно, насильно і непублічно. І в цьому сенсі зовсім інакше бачиться нинішня політична криза. Бо вона є проявом не лише незгоди громади з продовженням корупційного збагачення влади, а значною мірою проявом незгоди невтаємничених представників правлячого класу з діями втаємничених.

Проблема наша в тому, що ми думаємо, що маємо справу зі звичайною корупцією в Україні. Ми ж маємо справу з корупцією глобальною, де не тільки Україна, але і інші держави продаються міжнародним корпораціям.

Міжнародний контекст нинішньої політичної кризи

Сьогодні Україна знаходиться у стані глибокої політичної, економічної та соціальної кризи. Ця криза є набагато більш виразною і глибокою, ніж навіть та, яка передувала останньому Майдану та Революції Гідності.

Виклики, які стояли перед нами напередодні Революції Гідності, тепер стали просто очевидними для всіх. Але рівень явних загроз, який стоять перед нами сьогодні, є набагато вищий, ніж той, що був перед Революцією Гідності.

Зараз вже для всіх очевидно, що конфлікт всередині України не є внутрішньою нашою справою.

Ми маємо справу з конфліктом архаїчної держави зі світовими фінансовими групами та транснаціональними корпораціями.

Різні держави по-різному представлені на рівні міжнародних фінансових транснаціональних корпоративних груп, тобто фактично світовою олігархією.

І ця різна залученість держав у світові олігархічні відносини призводить до збройного конфлікту, який виглядає дещо схожим на минулі війни, але насправді є принципово новим типом конфлікту.

Нібито державний конфлікт, в даному разі Росії та України, є гібридним не тому, що використовуються багато нових засобів війни. Ця війна є гібридною тому, що в нього включені принципово нові суб’єкти – впливові у світі корпорації та значно посилені зовнішньою підтримкою громади. Ми можемо спостерігати відносини держав Росія та Україна через економіку, політику, зокрема на рівні ООН та ОБСЄ, але включеність у війну світової олігархії ми прямо спостерігати не можемо.

Це відбувається тому, що світова олігархія не бажає інституалізуватись в світових політичних організаціях, вона діє таємно, через корупцію власних та чужих держав, через корупцію в ООН і в ОБСЄ.

Україна стала у світовій війні об’єктом торгу. Україна перетворилася на приз у змаганнях світової олігархії з архаїчними державами.

Наш правлячий клас, не маючи досвіду і здібностей для аналізу сучасного дуже вже складного світу, став заручником цього торгу.

Деякі наші політики-високопосадовці, які нібито пройшли Майдан і були обрані на свої посади на хвилі Революції Гідності, потрапили в систему світової корупції.

Торг, який іде навколо України, це торг за приналежність її території, за власність на стратегічні підприємства, за відсотки ВВП, тобто за речі, які є предметом зовнішньополітичних непублічних домовленостей і які вже не регулюються винятково внутрішнім законодавством.

Отже мова йде про те що, що нинішня політична криза є кризою уявлень всього правлячого класу, який по суті розписався перед українською громадою у своїй неспроможності ментально і мотиваційно справитися з викликами нинішньої ситуації.

Усякий раз, коли ви чуєте слова про те, що «Україна слабка» чи «ми не можемо дати відсіч ворогу», чи «у нас не вистачає коштів на ті чи інші стратегічні кроки», чи «нас залишать без кредитів ззовні», чи «нас залишать без збройної підтримки ззовні», чи «ми змушені іти на якісь поступки» – всякий раз ви чуєте, як правлячий клас розписується у власній безпорадності.

Наслідком такої безпорадності правлячого класу перед складністю світових викликів стала наступна ситуація:

— не маючи часу у ситуації війни, ми змушені були обрати олігарха-президента, який одразу ж вступив у тіньову змову зі світовою олігархією під тиском легальних політичних структур – США, ЄС, ООН, МВФ – і започаткував зрадницький мінський процес;

— не вірячи в громадську підтримку, наш олігарх-президент уклав з власними олігархами домовленість про їх збереження в обмін на їх допомогу в ситуації кризи та війни, а з закордонними фінансовими структурами – про оплату стратегічними активами України за їх допомогу;

— наші власні олігархи, використовуючи війну як привід, почали обслуговувати посилення світової олігархії, тобто теж почали вступати зі світовими корпоративними структурами в тіньові змови, водночас створюючи свої корпоративні армії всередині України;

— наш Уряд став заручником, з одного боку, зовнішнього управління з боку МВФ, з іншого боку, світової олігархії, яка вимагає значну частину активів України, ще з одного боку, власних олігархів, які прагнуть собі вигоди більше, ніж допомагають країні у війні;

— багато думаючих політиків та бізнесменів були незгодні з цією ситуацією, але лише ті політики, які стали на бік активної української громади і які продовжують вірити в її мудрість і силу, виступили проти такої ситуації і зробили внутрішню кризу правлячого класу публічною.

Україна знаходиться в небезпеці – її рве на шматки світова олігархія під прикриттям підтримки традиційних політичних гравців – США, ЄС та Росії. Значна частина правлячого класу не бачить більше цінності у збереженні територіальної та інституційної цілісності країни. Значна частина наших політиків, бачачи все це та розуміючи, куди все йде, намагається використати цю ситуацію для власної вигоди, а не для збереження країни.

Значна частина правлячого класу стала нелегітимною для української громади. Добровільно відійти від влади ця частина не бажає. Українська громада, не бачачи іншого виходу, готується до громадянської війни.

Перед нами проблема – як прибрати від влади нелегітимну частину правлячого класу, враховуючи, що у багатьох з їх груп тепер є власні армії?

Україна знаходиться у ситуації безпосереднього початку громадянської війни.

Вихід є!

Правлячий клас, значною мірою продажний, в принципі на може протистояти міжнародному фінансовому капіталу. Українська громада все ще не знає інших інструментів впливу, як вийти на Майдан і протестувати.

Наявними конституційними засобами нинішню кризу не вирішити, як не вирішити її на мирному Майдані чи шляхом збройної помсти правлячому класу. Ця криза – криза самого суверенітету країни, який руйнується частиною владного правлячого класу. Переформатування Уряду чи просто перевибори Парламенту та Президента мало що дадуть.

Нам потрібно конституювати українську громаду як Суверена. Для цього потрібно вийти за рамки наявного правового поля. Щоб створити Суверена, потрібна нова суверенна легітимність і нова суверенна легальність.

Найкращий вихід з ситуації полягає у створенні інституту прямої демократії – Конституційних Зборів чи Конституційної Асамблеї (Конституанти) і передачі цьому інституту всієї повноти влади в державі. Це означає перестати сподіватися щодо Конституції на Парламент. Зовсім.

Конституційна Асамблея має сформувати тимчасовий Уряд з професіоналами, які не помічені у корупції.

Конституційна Асамблея має випрацювати стратегію щодо окупованих територій.

Конституційна Асамблея має довести до логічного кінця люстрацію та запропонувати підходи для дієвої деолігархізації.

Конституційна Асамблея має почати розробку і публічне обговорення Конституції, яка враховує нову історичну ситуацію, в якій опинилася разом з усім світом Україна.

Конституція має описати державу в нових умовах влади корпорацій, співмірної з владою держав. Конституція має описати державу в умовах самоврядування, розподіленого громадянства, територіальної і інституційної фрагментації світу, безпосереднього (поза державою) включення громад у світову політичну, економічну, соціальну та культурну систему.

Громадянська війна це катастрофа для України така сама, як подальші торги продажної частини правлячого класу суверенітетом країни.

Лише солідарна діяльність в рамках Конституційної Асамблеї відновить легітимність правлячого класу, легальність базових процесів в країні та дієвість державних інститутів.

Лише солідарна відповідальність за долю країни дає нам шанс.

Источник: блог Сергея Дацюка




Комментирование закрыто.