Чи вдасться США приборкати Китай?

Миколай Бєлєсков, для "Хвилі"

США_Китай

В останні роки у США паралельно із загальною дискусією щодо того, якою має бути глобальна стратегія Вашингтону, особлива увага приділяється і відносинам із ключовими глобальними державами. Окреме місце займає дискусія щодо того, якою має бути політика США щодо КНР. Нічого дивного у цьому немає, адже із 2009-2010 років Пекін перейшов до політики зміни stutus quo в регіоні Східної Азії на свою користь. Це в свою чергу створює загрозу переростання регіональних протиріч у глобальну війну за участю США, як провідної військової потуги в регіоні після 1945 року.

В таких умовах американські політологи і експерти намагаються не лише знайти відповіді на непросте питання, якою ж має бути стратегія США щодо КНР. Також вони намагаються в простій і зрозумілій формі донести до американців усі дилеми і складнощі формулювання адекватної політики щодо Пекіну – яка б із одного боку дала можливість відповісти на особливий виклик із боку КНР, а із іншого уникнути прямого військового протистояння. У 2015 році одною із таких книг стала праця Майкла Пілсбурі «The Hundred-Year Marathon: China’s Secret Strategy to Replace America as the Global Superpower». Автор цієї книги не лише гарно знає мандарин, але і працює по тематиці КНР на уряд США із кінця 1960-х. Власне саме Майклу Пілсбурі всесвітньовідомий Ендрю Маршал – незмінний до недавнього часу керівник Office of Net Assessment при Пентагоні – довірив іще в 1990-х завдання збирати і аналізувати китайські праці у сфері стратегій і міжнародних відносин. Як наслідок Office of Net Assessment іще на початку 2000-х років чітко визначив, що у найближчому майбутньому саме КНР може стати так званим peer competitor США на міжнародній арені.

Однак мова у даній статті піде про не менш важливу і цікаву працю, яка зявилася наприкінці 2015 року. Йдеться про книгу Пітера Наварро «Crouching Tiger: What China’s Militarism Means for the World». Її автор не спеціалізується безпосередньо на вивченні КНР – однак в процесі роботи над книгою Пітер Наварро використав напрацювання майже двох десятків провідних американських спеціалістів по як по тематиці КНР так і загалом національної безпеки. Автор в пролозі чітко говорить про те, що метою написання книги було познайомити звичайного читача із проблематикою китайського виклику.

Перш за все автор поступово знайомить читачів із елементами стратегічної культури КНР, яка визначає яким чином Пекін буде застосовувати увесь наявний інструментарій для реалізації власних зовнішньополітичних пріоритетів. У цьому контексті для нас сюрпризом може виявитися те, що китайці випередили нашого північного сусіда як концептуально так і на практиці щодо реалізації принципів так званої гібридної війни. Правда в КНР ця концепція відома як «три протистояння»(2003-2004) або «необмежена війна»(1999). Але по своїй суті це таж сама «гібрида війна», яка означає використання як військових так і невійськових інструментів примусу опонента. В процесі порушується сама грань між війною і миром, однак при цьому по своїй магнітуді такі кроки не є відкритою агресією. Це тим самим дає можливість Пекіну уникнути прямого військового зіткнення із США при цьому і далі наближатися до регіональної гегемонії. Одним із інструментів гібридних війн із китайською характеристикою стали сили берегової охорони. Кораблі цієї служби дають можливість підтверджувати територіальні претензії КНР у Південно-Китайському і Східно-Китайському морях лише своєю фізичною присутністю. Для прикладу у січня 2016 року стало відомо про те, що китайці спустили на воду човен Служби берегової охорони № 3901. Особливістю цього корабля є те, що його водозміщення складає 12 тисяч тон. Для порівняння: есмінець ВМФ США типу «Арлі Бьорк» має водозміщення 9,6 тисяч тон, в той час як найбільші кораблі ВМФ Філіппін(колишні катери берегової оброни США класу Гамільтон) мають водозміщення якихось 3,2 тони.

Іншою цікавою особливістю китайських «гібридних війн» є так звані психологічні операції, які мають на меті підірвати волю і ініціативність опонента протистояти КНР. Як стверджує Пітер Наварро саме на це значною мірою і можуть бути спрямовані такі речі як протикорабельні балістичні і крилаті ракети, а також міни. Всесвітньо відомі ракети DF-21D ніколи не випробовувалися проти реального надводного корабля, який рухається зі швидкістю в 30 вузлів, і може застосовувати усі засоби активної і пасивної оборони. Однак сама їх наявність змушує американських стратегів рахуватися із можливим ризиком, а в «годину ч» декілька разів подумати перед тим як віддавати наказ авіаносцеві ввійти в зону ураження ПКБР. Можливо, до слова, саме тому серед усього іншого США протягом 2012-2015 років не проводили в Південно-Китайському морі операцій із підтримання свободи мореплавства(FONOP).

Цікаво, що США не залишають поза увагою такий виклик із боку ПКРБ гіпотетичного противника. У грудні 2015 року на авіаносцеві «Дуайт Ейзенхауер» було успішно випробувано засіб протидії протикорабельним ракетам MK 234 Nulka – сам авіаносець став уже другим кораблем такого типу, на якому встановлено цю систему озброєння. У свою чергу в січні 2016 року китайське центральне телебачення чи не вперше показало запуск протикорабельної ракети DF-21D. Однак це в кінці кінців не знімається питання хто виявиться переможцем в дуелі між ПКБР і авіаносцем. Адже для КНР успішне застосування ПКРБ означає необхідність мати дієву систему C4ISR, що в свою чергу дає можливість США застосувати низку систем пасивного(РЕБ) і активного(системи ПРО надводних кораблів авіаносної ударної групи) захисту.

Однак, повертаючись до гібридних війн КНР у прибережних морях, можна визнати, що на сьогоднішній день вони виявилися доволі успішними. Так відповідно до нещодавньої письмової відповіді Джеймса Клеппера, Директора національної розвідки США, на запит сенатора Джона Маккейна кроки КНР щодо створення у Південно-Китайському морі(ПКМ) нових штучних островів і їх мілітаризація дозволить Пекіну у найближчому майбутньому вільно проектувати силу у цій частині світового океану. Іншими словами у ПКМ Пекін став іще на один крок ближче до повної гегемонії без жодного серйозного військового інциденту, який міг би перерости у війну.

Власне, я плавно перейшов уже до важливої частини книги Пітера Наварро – а саме аналізу потенціалу і наявних можливостей КНР в військовій сфері. Перш за все автор гарно нагадує всім, що загальна перевага США в умовах гіпотетичного прямого військового зіткнення із КНР може виявитися неважливою. Уся проблема в тому, що Вашингтон змушений розпорошувати свою увагу і на інші регіони Євразії(Євроатлантичний, Близькосхідний), в той час як КНР концентрує усі наявні ресурси у Східній Азії. У випадку із ВМФ США ця ситуація взагалі може виявитися фатальною. Мало того, що на сьогодні ВМФ США нараховує лише 272 корабля, так на флоті діє так зване правило «один до трьох» як нагадує відомий американський військово-морський теоретик Джеймс Холмс. Тобто насправді в один момент в морі може перебувати у кращому випадку третина кораблів – інші в цей час готуються до нової чи відпочивають після попередньої місії. Як наслідок маємо до 90 надводних і підводних кораблів, які діляться на всю Євразію – тому в «годину ч» у Східній Азії може опинитися у кращому випадку до 30 кораблів!!! Як наслідок КНР може вистачити і наявних сил для успішного ведення бойових дій проти формально чисельнішого флоту США. Не даремно наприкінці книги Пітер Наварро говорить про необхідність кількісного збільшення ВМФ США як про одну із головних умов успішної протидії виклику КНР.

Доволі цікаву оцінку потенціалу КНР в у сфері ядерних озброєнь пропонує Пітер Наварро. Перш за все він нагадує про те, що ядерний арсенал Пекіну є єдиним серед 5 офіційно визнаних ядерних держав, який продовжує кількісне і якісне нарощенняу 2015 році КНР фактично стала іще одною державою поряд із США і РФ, яка має функціонуючу ядерну тріаду. Але в ситуації із ядерним арсеналом КНР цікава зовсім інша річ – ніхто не може із точністю сказати, яка кількість ядерних боєголовок(300, 1,5 чи 3 тисячі) захована у так званій системі «Underground Great Wall». Ця система укріплених залізничних і шляхових тунелів у декілька тисяч кілометрів дозволить КНР непомітно перекинути мобільні ракетні системи для нанесення удару. У даному випадку знову проявляється приклад стримування на китайський манер через невизначеність, як про це говорить Пітер Наварро.

Іще одна цікава деталь приведена у книзі «Crouching Tiger» щодо арсеналу ракет КНР – вони можуть бути використані для saturation attack, яка передбачає одночасний запуск сотень чи навіть тисяч ракет. Така кількість ракет перевершує можливість системи Aegis крейсерів і есмінців ВМФ США супроводжувати їх і знищити із допомогою ракет сімейства SM. Із такою можливістю погоджується і Гаррі Казіаніс, який вважає що міни(їх КНР має за різними підрахунками від 50 до 100 тисяч!!!), ракети і протисупутникове озброєння можуть виявитися головними засобами протидії ВМФ США.

Пітер Наварро, як показують останні дані, виявився повністю правий яким чином будуть застосовуватися авіаносні з’єднання КНР. Водозміщення єдиного китайського авіаносця «Ляонін» складає лише 55 тисяч тон. Відповідно до заяв представників КНР наприкінці 2015 року нові авіаносці проектуватимуться на основі наявного досвіду і знань – іншими словами їх водозміщення теж не перевищуватиме 60 тисяч тон. Але як відзначають американські експерти таке водозміщення означає не лише меншу кількість літаків на борту, так і меншу кількість озброєння. Тим самим такі авіаносці, на відміну від американських класу «Німіц», не особливо підходять для проектування сили у глобальних масштабах. Однак це, як пише Пітер Наварро, ніяким чином не заважає Пекіну використовувати власні авіаносці для підтвердження територіальних претензій у Східно-Китайському і Південно-Китайському морях. А уже на початку на початку березня 2016 року авторитетне видання Janes 360 повідомило про те, що китайські авіаносці і справді використовуватимуться у регіонах, де Пекін відчуває необхідність підтвердити територіальні чи економічні інтереси.

Не обійшла книга «Crouching Tiger» увагою і напрацювання КНР у сфері протисупутникового озброєння(ASW) і кіберозброєння і дала їм доволі адекватну оцінку. Це підтверджують низка останніх нових із цієї тематики. Так під час слухань на цьому тижні у Палаті представників США представники ВПС і Стратегічного Командування США заявили, що на сьогоднішній день світ переживає поворотний момент щодо загрози від цілого набору протисупутникового озброєння. Теж саме стосується і кібератак КНР проти США. Як повідомило видання The Washington Free Beacon Пекін проводжує здійснювати кібератаки на критичну інфраструктуру США, не зважаючи на обіцянку дану Сі Цзинпіном під час візиту до Вашингтону у вересні 2015 року.

Характеристика потенціалу усіх наявних у КНР на сьогодні військових і невійськових засобів впливу дозволила Пітеру Наварро зробити висновок про те, що інструментарій давно вже перевершує оборонні потреби. Протягом 2000-х років Пекін перейшов від активної оборони до політики змінити status quo в Східній Азії. Це в свою чергу представляє загрозу не лише для держав регіону, але і для США.

Інша частина книги «Crouching Tiger» присвячена аналізу геополітичних протиріч між Вашингтоном і Пекіном, що можуть перерости у пряме військове зіткнення. Пітер Наварро робить невтішний висновок – по периметру усієї Східної Азії простягається пояс протиріч і напруженості між КНР і США. На Корейському півострові Пекін і Вашингтон мають принципово різне бачення щодо майбутнього КНДР і вирішення проблеми її ядерного арсеналу. Уся гострота цієї проблематики у відносинах між двома державами гарно була продемонстрована у січні-березні 2016 року після чергового ядерного випробування і запусків ракет в КНДР. Пекін і Вашингтон майже два місяці працювали над проектом документу щодо нового раунду санкцій РБ ООН проти Пхеньяну − паралельно із цим США і Республіка Корея почали переговори щодо розміщення на півострові американських систем ПРО THAAD. Це в свою чергу викликало жорстоку реакцію КНР, яка вважає що таким чином США, прикриваючись загрозою із боку КНДР, збільшує потенціал для стримування Пекіну.

Дещо кращою до останнього часу виглядала ситуація у Східно-Китайському морі(протиріччя між КНР і Японією за острови у Сенкаку/Даоюйдао) і в Тайванській протоці. Токіо і Пекіну вдалося у 2014-2015 році зняти напруженість у відносинах щодо приналежності спірних островів, підписавши низку двосторонніх документів. Тим самим це зменшило на сьогодні загрозу війни між Японією і КНР із можливим втягуванням США. Однак при цьому жодна сторона не особливо довіряє підписаним документам. Доказом чому є відкриття японцями у найближчому часі на о.Йонагуні радару спостереження як частини необхідної інфраструктури для реалізації стратегії «maritime supremacy and air superiority».

Ситуація у відносинах між КНР і Тайванем/Республікою Китай була непоганою до останнього часу, зважаючи на перебування на посаді Президента від Гоміндану Ма Інцзю(2008-2016), який сповідував переконання щодо необхідності розвивати нормальні відносини із КНР і відмовитися від офіційного проголошення незалежності острова. Однак обрання у січні 2016 року Президентом Цай Інвень від Демократично-Прогресивної партії означає, що відносини у Тайванській протоці вступаю у період невизначеності і можливого зростання напруженості. А це може створити для США додаткові ризики у відносинах із КНР.

Однак найбільшої напруженості на сьогодні відносини між Вашингтоном і Пекіном досягнули у питанні щодо територіальних суперечок у Південно-Китайському морі. Створення КНР нової реальності у акваторії цього моря через намивання островів(2014-2015) і їх мілітаризацію(січень-лютий 2016) означають, що Пекін стає усе ближче до своєї головної мети – ефективного контролю над лініями комунікацій в ПКМ, через які в рік проходить товарів на 5,3 трлн. доларів(більше 30% загальносвітових об’ємів). В таких умовах США стоять перед непростою дилемою щодо формування адекватної політики, яка б дозволила попередити утвердження домінування Пекіну в ПКМ і при цьому попередила б пряме військове зіткнення. Одних лише операцій із підтримання свободи мореплавства виявляється замало, адже це не зупиняє як створення штучних островів так і їх мілітаризацію. На разі ця проблематика залишається для Вашингтону відкритою.

Тому, як можна зрозуміти, Пітер Наварро у книзі «Crouching Tiger» дав не лише доволі точну і об’єктивну оцінку нинішнього потенціалу КНР, але і вдало охарактеризував нинішні точки протиріч між Вашингтоном і Пекіном у Східній Азії.

Решта книги присвячена характеристиці нинішніх американських концептуальних підходів щодо протидії КНР і ідеям автора як можна було б їх покращити. Як вдало показує Пітер Наварро жоден із домінуючих нині підходів – AirSea Battle і Offshore Blockade – не дають гарантії перемоги у випадку гарячого конфлікту із КНР. Так колишня концепція AirSea Battle – зараз уже відома як Joint Concept for Access and Maneuver in the Global Commons(JAM-GC) – несе загрозу переростання конвенційних ударів по об’єктам воєнної інфраструктури КНР у обмін ядерними ударами. Концепція ж Offshore Blockade хоча і не несе прямої загрози швидкої ескалації до обміну ядерними ударами означає конфлікт довгої тривалості. Цікаво у цьому контексті додати, що офіційно схвалена Пентагоном у 2014 році концепція JAM-GC, як основна для протидії китайській системі A2/AD, і на сьогодні перебуває на стадії теоретичної розробки. Тому про її практичне застосування мови іще не може йти – все це відбувається на фоні подальшої активної політики КНР у Східній Азії.

Тому як вважає Пітер Наварро США мають обрати концепцію «мир через силу» як основу стратегії відповіді на виклик із боку КНР. Перш за все це означає не лише нарощення присутності, але і зменшення вразливості стаціонарних баз США, які розміщені на першій острівній гряді. Власне на сьогодні Пентагон починає займатися цією проблематикою. Так поряд із основним аеродромом на базі Гуам вирішено активувати старий аеродром часів Другої світової війни. Проблема в тому, що на сьогодні більша частина стратегічних бомбардувальників В-52 сконцентровані саме на о. Гуамі, що в умовах гіпотетичного конфлікту було б ідеальною ціллю для ракет КНР. Тим паче у вересні 2015 року Пекін презентував нову ракету – DF-26 – яка дістає базу на згаданому острові.

Окрім цього США почали переговори із Австралією щодо розміщення стелс-бомбардувальників В-1. Розташовані в Австралії вони б поза зоною ураження більшості китайських ракет – при цьому це ж дозволило б реалізувати ідею «літаків-арсеналів», які працювали б у зв’язці із літаком 5 покоління F-35. Цю ідею Міністр оборони США озвучив у лютому 2016 року, як один із перспективних проектів Пентагона, представляючи проект оборонного бюджету на наступний рік.

Паралельно із цим проходять зміни у ВМФ США, які б дозволили ефективніше протистояти виклику із боку КНР. Так Пітер Наварро називає ударі підводні човни(SSB) як одну із найбільш ефективних систем поряд із стратегічними бомбардувальниками для стримування КНР чи ведення бойових дій. На сьогодні в США почалася комплексна переоцінка того, яка кількість ударних підводних човнів є необхідною в умовах виклику із боку КНР і РФ. Так встановлений мінімум у 48 човнів видається уже малим. При цьому як попередив Конгресмен Ренді Форбс США повинні і далі здавати по 2 ударних ПЧ класу Virginia на рік для того, щоб мати необхідну кількість човнів цього типу – у іншому випадку на кінець 2020-х США матимуть лише 41 SSB.

Поряд із цим і надводний компонент ВМФ США проводить як концептуальну так і практичну роботу щодо ліквідації прогалин у військово-морському будівництві в АТР. Так уже другий рік ВМФ США працюють над реалізацією концепції «Distributed Lethality». Ця концепція має на меті таке компонування надводних з’єднань, що зробило б китайську гіпотетичну saturation attack протикорабельних балістичних і крилатих ракет неефективною. При цьому із іншого боку кораблі мають у випадку необхідності бути не надто далеко один від одного, щоб перегрупуватися і нанести удар у відповідь.

Із іншого боку ВМФ США працюють і над власними протикорабельними ракетами, які б мали прийти на заміну нинішнім ПКР Harpoon. Поряд із модифікацією ракети Tomahawk і LRASM, у лютому 2016 року стало відомо, що США вирішили також модифікувати ракету SM-6 у ПКР і вже провели перше успішне випробування. Тим самим США беруть на озброєння китайські ж ідеї щодо асиметричних засобів боротьби на фоні зростання надводного флоту КНР. Тому як можна побачити керівництво ВМФ США на практиці іде навіть далі запропонованих у книзі «Crouching Tiger» ідей.

У висновку можна сказати, що оцінка Пітером Наварро як потенціалу і намірів КНР, так можливих кроків США у відповідь виявилася дуже вдалою і якісною. Але поява ось таких книг дуже важлива із іншого боку – американський інтелектуальний істеблішмент планомірно готує населення США до того, що у їх країни немає іншого вибору окрім як активно протидіяти виклику із боку КНР для гарантування власних безпеки і процвітання. Ештон Картер у лютому 2016 року, представляючи проект майбутнього оборонного бюджету, чітко заявив, що Вашингтон після чверті століття перерви повертається до протидії великим державам. Тому книга «Crouching Tiger» дає гарне розуміння звичайному обивателю чому у США немає іншого шляху окрім як «мир через силу» у відносинах із КНР. А тому сприяє легітимізації обраної Вашингтоном політики. Це в свою чергу закладає основи для ефективної протидії КНР, яка не можлива без суспільного консенсусу щодо оцінки загроз.




Комментирование закрыто.