Польський політолог Марек Буджич в ефірі програми Юрія Романенка розмірковує про відмінності між нацистською Німеччиною та сучасною Росією, а також про поточні експансіоністські плани Кремля щодо Європи.

«Різниця між нацистською Німеччиною та сучасною Росією полягає в тому, що Німеччина знаходиться в центрі Європи, і її зона експансії охоплює всю Європу. У той час, як Росія, розташовуючись на периферії Європи, має інші географічні особливості та сферу впливу», - зазначає Буджич.

На його думку, військовий потенціал Росії, за винятком ядерної війни, не становить загрози для країн, розташованих на захід від річки Одра, включаючи держави Європи та НАТО. Росіяни не мають здатності проектувати силу, у тому числі завдавати ракетних ударів по цілям у Західній Європі та іншим стратегічним регіонам. Вони також не сигналізують на стратегічному рівні про інтерес до домінування над усією Європою.

«2021 року Путін написав велику статтю, в якій досить відкрито виклав бачення російської політики щодо Європи. Це бачення спрямоване насамперед на концентричні кола навколо Росії», - каже політолог.

Він пояснює, що росіяни люблять обговорювати лімітрофів - держави, що межують із Росією. Україна, а можливо, й Польща, розглядаються як шельфова зона «острова Росія». На думку Буджича, бачення Росії є важливим для регіону і має бути враховано під час прийняття рішень та розробки стратегії у цьому напрямі.

Політолог викладає своє розуміння нового геостратегічного порядку, яким його бачить Путін:

«По-перше, ми не згодні з його твердженням про розпад СРСР як найбільшу геостратегічну катастрофу 20 століття. Йдеться [у тому, що робить Москва] не про створення єдиної держави і не про територіальні претензії, хоча виключати анексії, звичайно, не можна. Тут насамперед, на мій погляд, йдеться про підпорядкування собі сусідніх з Росією держав у політичному плані».

Далі Марек Буджич детальніше зупиняється на тому, яким чином Росія планує підпорядкувати собі сусідні держави:

«У разі України йдеться про те, щоб нею керували люди, подібні до Януковича, або хтось, що нагадує білоруського диктатора. Навіть грузинський варіант, на мою думку, повністю відповідає очікуванням Росії. Грузія - антиросійське суспільство, але грузинська влада веде відмінну від колишньої політики, особливо в контексті конфлікту з Росією, що викликає подив. Вони ведуть політику, яка, зрештою, вигідна Російській Федерації».

На думку політолога, це перше коло російських інтересів. Мета – перетворити сусідні держави у пряму зону контролю. Росія прагне політичного впливу на владу, стратегічно значущі вибори, інститути та демократію цих держав. Вона хоче керувати ними та контролювати їх розвиток, розширюючи таким чином свою політичну сферу впливу.

«Друге коло – це насамперед Центральна та Східна Європа, яка, на думку Росії, має трохи нагадувати систему країн Варшавського договору. Тобто формально незалежні держави, які, однак, модифікують свою політику під постійним тиском з боку Росії та не мають військової та політичної підтримки Заходу», - зазначає Буджич.

Він звертає увагу на те, що Росія постійно вимагає виведення військової інфраструктури з країн Центральної Європи, які вступили до НАТО після 1997 року. Як інфраструктура, так і військові сили третіх країн, тобто союзницьких держав, грають значну роль у міжнародних відносинах.

Популярні новини зараз

До 115 гривень: як змінилися ціни на олію та яйця в липні

Нафтогаз пояснив, як тепер передавати показання газового лічильника

Обран запропонував Зеленському "швидкий" спосіб зупинити війну з РФ

В Україні визначилися з індексацією пенсій до 2027 року: що буде з виплатами

Показати ще

Що стосується Західної Європи, на думку політолога, тут Росія здійснює дещо інший підхід у політиці. Її мета в першу чергу спрямована на спроби знищення НАТО. Це загрожує статусу балтійських країн, особливо Литви, Латвії та Естонії.

«Саме вони найбільш схильні до ризику, що підриває статтю 5 Вашингтонського договору, яка гарантує колективну безпеку. Тому їхня безпека важлива для всієї Європи. Якщо система колективної безпеки в Європі виявиться неефективною, це запустить цілу лавину подій, включаючи відступ Сполучених Штатів із Європи», - наголошує Буджич.

За словами Марека Буджича, росіяни та китайці вимагають, щоб американці вивели свою ядерну зброю з Європи та відмовилися від цієї програми. Ці вимоги були озвучені і в офіційній заяві Путіна та Сі Цзіньпіна.

«З військової точки зору ми вступаємо в період, коли військовий фактор відіграє більшу роль. У Європі в такому разі залишиться лише Росія як важливий гравець з великим військовим потенціалом, який вона ще й збирається розширювати, а також із значним ядерним потенціалом», - зазначає політолог.

Він звертає увагу на те, що Росія концентрично вибудовує свої зони впливу: найближчу зону, що охоплює держави колишнього СРСР, буферну зону із країн Центральної Європи та зону співробітництва із Заходом.

«Росія потребує такої стратегічної співпраці із Заходом, оскільки саме в ній вони бачать можливість покращити своє становище у відносинах з Китаєм і досягти взаємної вигоди, що важливо для їхньої геополітичної позиції. Вони хотіли б стати державою-посередником між Європою та Китаєм. Однак це неможливо, поки Америка присутня в Європі і поки що НАТО залишається активним», - констатує Буджич.

На його думку, Європа без НАТО не має військових сил, здатних гарантувати ефективну оборону, і, отже, стане більш схильна до співпраці та пошуку політичних рішень проблем, що виникають. У стилі Меркель, але за інших умов.

«Проблема з погляду поляків, і, ймовірно, також з погляду українців, полягає в тому, що Західна Європа, можливо, готова пожертвувати нашими інтересами заради збереження свого комфортного цивілізаційного статусу. У цьому полягає певна напруга», - додає політолог.

Він наголошує, що росіяни поки не виявляють готовності до політико-військового інтересу аж до Лісабона. Проте ситуація поступово змінюється, і нині вони починають виявляти певну готовність до такого розвитку подій. При цьому вони хотіли б розглядати свою зону впливу як досить обмежену територію, тому що усвідомлюють, що якщо візьмуть на себе занадто багато, весь російський організм, її не дуже сильна економіка, може не витримати.

Марек Буджич висловлює думку, що Росія не має на меті анексувати Україну і включити її до складу Російської Федерації. За його словами, мета Кремля - ​​перетворити Україну на напівсуверенну державу, підпорядковану Росії.

«Це нова форма експансіонізму, незважаючи на те, що Росії не потрібні нові території. Ще до війни політолог Дмитро Тренін писав, що Росії не потрібні нові території. Суть російської стратегії у тому, щоб Україна прислухалася до повідомлень із Росії», - зазначає Буджич.

Він додає, що Росії потрібні люди, тому що в світі йде конкуренція і за людський капітал. Те, що росіяни роблять на окупованих територіях, при уважному розгляді свідчить про їхні справжні наміри.

Політолог робить висновок, що аналогія між сучасною Росією та Німеччиною часів Гітлера лише частково вірна, тому що через географічне розташування цих країн випливають різні можливості стратегії та політики.

Це також пояснює, чому Західна Європа належним чином не мобілізується. Вона не відчуває прямої загрози російській агресії», – каже Буджич.

За його словами, загрозу прямій агресії з боку Росії відчувають скандинавські країни, країни Балтійського моря та країни Центральної Європи аж до Румунії. Він наголошує, що битва за контроль над Європою, як багато разів показувала історія, відбуватиметься на рівнинах Центральної Європи. Карпати в Румунії не гратимуть вирішальної ролі у цій боротьбі, все зосередиться на Центральній Європі.

Політолог звертає увагу на те, що невеликі країни Балканського півострова сьогодні обирають дещо інший політичний напрямок та не розширюють свої військові можливості. Окреме питання – відсутність у них такої можливості через демографію. Але вони також знаходяться в іншому географічному положенні і мають традицію адаптації до гегемону, що наступає, що може бути корисним.

«Майже всі країни Центральної Європи, за винятком Польщі, мали змогу укласти з Гітлером угоди на умовах, які їх повністю влаштовували. Тільки в Югославії та Польщі ситуація виглядала зовсім інакше. Мені здається, зараз у нас схожа ситуація, і це показує стратегічні відмінності, які важко подолати, бо вони випливають із оцінки безпеки», – резюмує Буджич.