Росія вводила санкції і раніше, тільки тоді ішлося переважно про точкові заборони тих же українських цукерок чи турецьких помідорів. Зараз Кремль готовий вдарити великим калібром: по-перше, заблокувати російський ринок для цілих галузей, а по-друге, блокувати рахунки, активи та забороняти в’їзд. Обмеження стосуватимуться «близько сотні юридичних осіб та кількох сотень персоналій», і бізнес згаданих людей теж потрапить під санкції.
Офіційна причина санкцій полягає у абстрактних «недружніх діях України». В реальності вони є відповіддю на останні політичні перемоги України. Основною з них є, звісно, неминуче наближення Томосу про автокефалію, яке позбавить Росію контролю над українським православ’ям. Верховна Рада тим часом ухвалила за основу закон «Про мову» – також сумна новина для ідеологів «русского мира». А 19 жовтня уряд домовився з МВФ про новий транш, і це означає, що виборчий рік наша країна має шанс пройти без нових падінь курсу гривні та можливого дефолту. Ще й США, замість «зливати» Україну, пропонують нам військову техніку та готуються запровадити нові санкції. У кремлівській логіці за цим мав слідувати якийсь удар – суто аби змусити Україну та світ і далі рахуватися з Росією.
«Імовірні санкції можуть зачепити поставки української продукції у сфері приладобудування, деякі сплави, а також обладнання для авіаційної та космічної галузей», – вже встиг натякнути Сергій Калашников, віце-голова економічного комітету російського парламенту. Повного переліку табуйованих товарів та підсанкційних персон поки не озвучують. Зі слів росіян випливає, що на імпорт до України санкції точно не поширяться. Тут можна порадіти за українську енергетику, яка не залишиться без вугілля та обійдеться без віялових відключень світла і тепла (сюрприз: 62% вугілля ми отримуємо з РФ).
І все ж російські торгові обмеження здатні боляче вдарити по нашій економіці. Східний сусід традиційно є важливими ринком збуту для української важкої промисловості. Війна війною, а зв’язки між підприємствами будувалися ще в радянські часи. Запчастини можуть вироблятися в Україні, а локомотив з них зберуть за Уралом. І попит є. Лише за 8 місяців і лише на експорті металу та продукції з нього (переважно труб) вітчизняний бізнес заробив у Росії 600 мільйонів доларів. Це в 2,5 рази більше, ніж держава витрачає на науку, наприклад. Серед найдохідніших товарів також фігурують машини та електротехніка, котли (497 мільйонів у сумі), а також хімічна продукція.
Найнебезпечніша частина імовірних санкцій – якраз закриття цієї прибуткової ніші для України. Особливо сумно буде машинобудуванню, бо Росія є головним покупцем нашої електроніки, станків, двигунів та інших машин. На європейському ринку наша техніка не котирується, бо інші умови і вдосталь власних товарів. Відтак, виробників чекають збитки. За оцінкою порталу Liga.net, постраждалими також стануть «металургійні» ФПГ, зокрема «Метінвест» Ріната Ахметова та Вадима Новінського, а також криворізький «АрселорМітал».
А от аграріям санкції не страшні. Росія ще у 2014 році «забанила» більшість українських харчів, після чого наші виробники натяк зрозуміли і переорієнтувалися на європейських споживачів. Наразі у російських магазинах ще можна знайти українські напівфабрикати, оброблені овочі та какао пасту (!), однак і вони можуть емігрувати на інші ринки. Наші продукти затребувані у світі – доказом того є швидке заповнення квот на експорт, які передбачені Угодою про асоціацію.
Гарна новина у тому, що Кремль просто нездатен влаштувати економічний Армагеддон для всієї України. На Росію наразі припадає 8% від усього нашого експорту, а блокувати його повністю Москва не збирається. Погрози заморозити українські активи і банківські рахунки у РФ взагалі схожі на політичний анекдот. Вітчизняні бізнесмени зберігають гроші у Швейцарії чи на Кіпрі, а зовсім не в Москві та Пскові. А тому ці санкції спрацюють лише у кремлівських фантазіях. Хіба що таке «вольове рішення» підніме авторитет влади, мовляв, Росія все ще сильна і може рахунки блокувати, прямо як Сполучені Штати.
І ще одне: розрекламована «заборона на поставки авіаційного обладнання» теж не особливо реальна. Станом на 2018 рік, Україна не експортує таку продукцію до РФ, винятком є дрібні замовлення – повідомляє Держкомстат.
Якщо розібратися, для Росії торгові санкції – звичний метод тиску. І цього разу ціллю явно є українські вибори. Так, 18 жовтня, за 4 дні до санкцій, Володимир Путін без жодної причини оголосив, що готовий домовлятися і взагалі всіляко співпрацювати – з новою українською владою. Фактично, це ультиматум Україні: хочете миру – починайте змінювати владу на проросійську. І шумні санкції цілком схожі на «практичну частину» ультиматуму.
Найімовірніше, Кремль намагається шантажувати не так чинну владу, як вітчизняні фінансово-промислові групи, пов’язані з проросійською опозицією. За інсайдерською інформацією видання «Дзеркало тижня», Москва погрожує політикам-бізнесменам з «Опозиційного блоку» заблокувати їхній експорт та бізнес у Росії. Аргумент цілком серйозний, бо для окремо взятого підприємства втрата десятків мільйонів доларів може стати критичною. Вимога росіян – погодитися співпрацювати на умовах Кремля. Непрямим підтвердженням цього є відсутність публічного санкційного списку, так фігурантам дають можливість поторгуватися і завчасно викреслити себе з переліку.
Яка «співпраця» потрібна РФ? Зараз там зацікавлені у висуванні спільного прокремлівського кандидата на травневі президентські вибори. Узагалі ж Кремлю важливо, аби екс-регіонали злилися у одну партію (зараз вони більше одне у одного голоси відбирають), здатну за підтримки належних політикам телеканалів виграти вибори та «перезавантажити» українську політику. За твердженням же «Дзеркала», замість цього у Опоблоці конкурують між собою групи впливу Ріната Ахметова та Сергія Льовочкіна, а також Віктор Медведчук. Єдиного кандидата там нема навіть у теорії, а взаємини партійців більше схожі на локалізацію «Карткового будиночка». Під питанням також, чи готова партія реалізувати кремлівський план, або ж діятиме у власних інтересах. Словом, сенс «давити» для Росії є.
Однак у санкцій є і друга функція: лякати українського виборця. Поки неможливо спрогнозувати, чи викличуть санкції скорочення працівників, урізання зарплат та інші кризові явища, але у самому факті падіння експорту частина громадян звинувачуватиме чинну владу (особливо, якщо явища дійсно будуть). Зрозуміло, проросійські медіа та агенти впливу розкручуватимуть тему про те, що очільники країни пожертували економічно вигідною дружбою з РФ заради вступу в НАТО, декомунізації та утиску снігурів, а тому треба підтримати тих політиків, які цю дружбу повернуть. Це, до речі, не фантазії автора, схожі тези у 2016 році просувала російська пропаганда.
Мораль тут проста: не хочеш отримувати економічних ударів від Росії – не залеж від її ринку. Польща та Литва також є ворогами для Кремля, але тиснути на них набагато важче, адже країни подолали бізнесову орієнтацію на РФ. Втім, Україна теж іде цим шляхом: ще у 2013 році на Росію припадала чверть вітчизняного експорту, а зараз ми переорієнтовуємося на світові ринки і залучаємо інвесторів зі США.
