Так, в Україні близько ¾ населення становлять українці; близько четвертини – росіяни, і близько 1 відсотка – представники інших національностей. Але російськомовних жителів – мабуть близько половини. Державна політика у мовному питанні ґрунтується ну хоча б на співвідношенні чисельності представників національностей. А повинна ґрунтуватися абсолютно чітко на кількості бажаючих тією чи іншою, насамперед серед цих двох мов. Отже, громадяни повинні спілкуватися вільно кожен своєю мовою з цих двох за бажанням. А держслужбовці, роботодавці, укладачі різноманітних бізнесових угод, абсолютно обов*язково повинні володіти обома мовами для забезпечення священного права кожного громадянина спілкуватися своєю мовою. І, якщо держслужбовці, судді, роботодавці і т. п. володіють не всіма мовами, здатними забезпечити мовне право основної кількості громадян в країні, то вони не мають права займати відповідні пости і посади.
Мені скажуть, що Конституція України передбачає існування в якості державної лише одної, української мови, а інше нею заборонено. Але ж право свободи, вільного вибору людини, повинно бути головним, стояти над усім. Ну, якщо конституція цього не передбачає, то людям доброї волі в країні цілком можливо внести відповідні зміни до неї – для того, щоб вона відповідала правам людини. Бо ж Конституція повинна слугувати людям, а не люди повинні бути для Конституції.
У нас же мовна політика влаштована таким чином, щоб рано чи пізно, добровільно чи примусово, зробити українців україномовними. Так, Росія сотні років брутально в рамках своєї шовіністичної імперської політики русифікувала українців. І вона у великій мірі цього досягла. Бо, навіть там, де люди спілкуються українською мовою, у більшості випадків насправді їх мова є українсько-російським суржиком. Але не потрібно подібне насилля проводити у зворотньому напрямку. Отже, не тільки ЗМІ, книги, фільми повинні відповідати кількості бажаючих спілкуватися відповідними мовами, але й навчання в школах, дитсадках,вищих навчальних закладах, повинне бути в таких же пропорціях. А що ми маємо: в дитсадках навіть на сході України, навчають, крім Криму, тільки українській, ігноруючи право батьків своїм діям з малечку надавати можливість спілкуватися мовою своїх батьків. Можливо я не зовсім в курсі, але, на скільки я знаю, на сьогодні в школах російську мову діти вчать не з першого класу. Здається мені, що це така ж сама нахабність, як свого часу та, яка існувала в мої шкільні роки: українську мову я почав вивчати разом з французькою лише у четвертому класі; а в 5 чи шостому класі ми вивчали у Києві російську літературу по підручникам з назвою «Родная речь». І це добре мені тоді в*їлося у мізки, як і, впевнений, багатьом моїм одноліткам, що ми вчили саме нашу нашу «родную речь». І ясно, що це тоді не з проста робилося, щоб змалечку, з дитинства, зробити нас російськомовними. Але теж саме, тільки навпаки, діється зараз в Україні по відношенню до російськомовних дітей. До того ж, помітьте, всіх російськомовних, включаючи і росіян.
В нас дуже багато хто, особливо в Центрі України, вважає, що мовне питання, це з розряду другоступеневих, третьоступеневих за значенням. Так само здавалося і мені, киянину, який вільно володіє обома мовами, і який може навіть не помітити чи не задуматися, на якій мові спілкуєшся. Але, дещо раніше, прийнявши участь у полеміках на форумах з російськомовними дописувачами, а потім і так, вслуховуючись у новини, статті з електронних періодичних видань, я зрозумів, що для багатьох російськомовних громадян це є гострим, принциповим і болючим питанням. І це є тією больовою точкою, яка реально розколює наше суспільство; та й взагалі цю больову точку кожен раз сильно тривожать політики перед виборами.
Але нам, просто не потрібно ніякої напруги і протистояння по мовному питанню. Просто кожен повинен вільно спілкуватись своєю мовою. І поважати один одного, не робити з цього проблем – як, наприклад, ми не робимо з цього проблем і у нашому спілкуванні на Politiko. Зняття примусу і перекосів у мовному питанні в Україні буде сприяти повазі і згуртованості громадян України, сприяючи укріпленню в Україні політичній нації. А якщо чимало хто з громадян хоче, щоб російськомовні українці все-таки ставали україномовними, то хай широко, планомірно пропагую потребу у цьому російськомовних українців; пропагує, популяризує українську культуру. Це буде природньо, відповідати справжньому принципу взаємної поваги і недоторканому праву кожної людини на свою особисту свободу і право вибору.
Автор: Віктор Зінченко
