Якою повинна бути пенсійна реформа в Україні

На останньому засіданні групи Реанімаційного пакету реформ по питанню реформування пенсійної системи проводилося обговорення по вдосконаленню закону №2767, який мав би бути рушійною силою так званої «пенсійної реформи».

На нашу думку, дискусія, що відбулася, хоч і важлива, але від початку неправильна, оскільки не може бути удосконалено те, що є завідомо недопустимим.

А саме створення державного накопичувального фонду (ДНФ), так само як і пропозиції використовувати уже діючі недержавні пенсійні фонди (НПФ) для другого рівня пенсійної системи, вважаю неприйнятним.

Чому?.. Спробую пояснити:

1. Монополія ДНФ – завідомо неефективна модель. І про це вже досить багато сказано.

2. НПФ – не мають сьогодні системи гарантування вкладів учасників :ні власної, ні державної.

3. Відсутність чіткої системи примноження вкладів, або хоча б їх реального збереження від знецінення в ДНФ і НПФ зокрема;

4. Смішні вимоги до статутного капіталу управителів ПФ (КУА) – аж 25 млн. грн., що на сьогодні приблизно становить аж… 1 млн. дол. США;

5. Відсутність фактичних обмежень в інвестуванні коштів вкладників;

6. І чи не найголовніше: брак реального контролю за діяльністю НПФ.

7. І ще багато інших «чудних речей»; крім того, немає в озвучених варіантах запровадження другого рівня ПС…

Всі існуючі недоліки в запропонованій моделі реформування пенсійної системи неминуче ведуть до подальшого її провалу. Не сьогодні, а через 10-15 років, а відтак до дискредитації самої ідеї недержавного пенсійного забезпечення та її подальшого удосконалення.

Сьогоднішній скептицизм щодо використання НПФ (ще гірше ДНФ) як основи другого рівня, викликаний ще й результатами подібного досвіду в Польщі.

Так що ж робити? Сидіти на березі і «курити бамбук»?

Та ні… Чому ж… Можемо запропонувати альтернативну схему. Умовно назвемо її пенсійно-банківська.

І перше,що дає нам дана схема – контроль. При всіх недоліках нинішньої роботи НБУ: провалів і зловживань, які його очільники здійснювали в останні роки — мушу визнати, що на сьогодні він залишається найбільш фаховим контролюючим органом у країні.

Вигадувати нове, налагоджувати роботу інших органів у нас немає часу. Та й ціна помилки надто велика.

На першому етапі створення системи можна використати існуючий державний банк (Укргазбанк, Родовід тощо), перетворивши його на пенсійний (ДПБ).

Загальні вимоги до його діяльності:

• Статутний капітал формується лише грішми. Розмір – 50 млн. дол. США (приблизно в два рази більше від нинішнього розміру СК комерційного банку).
• Загальний розмір власних коштів (СФ + частина зароблених коштів) — не менше 10-15 відсотків від загального розміру залучених активів (піддається обговоренню).
• Розміщення залучених активів – консервативне: золото, емітовані урядом ціні папери в валюті, нерухомість, земля (після створення цивілізованого ринку), цінні папери державних підприємств з високою ліквідності тощо.

Упродовж двох-трьох років відбувається апробування схеми, її «обкатка», внесення змін в законодавчі акти. Після цього строку надається дозвіл на вільне створення недержавних комерційних пенсійних банків (КПБ). Їх діяльність може бути менш консервативною. Наприклад дозволений більший відсоток вкладання в корпоративні цінні папери та інші більш ризиковані активи.

Єдине важливе обмеження діяльності КПБ – заборона роботи з вкладом учасника, якому залишилось 5 років до виходу на пенсію. Всі такі пенсійні вклади переводяться до державного пенсійного банку.

Є ще одне зрозуміле застереження, яке випливає із попереднього — пенсійні банки позбавлені високо ризикових операцій, таких наприклад, як споживче кредитування.

Переваги використання банківської системи для другого рівня накопичувальної системи:

• Робота банків знаходиться під щоденним контролем НБУ;
• Доступність і прозорість в роботі;
• Чіткість в укладанні пенсійного депозитного договору;
• Наявність діючої системи державного гарантування вкладів.

Оскільки в пенсійних банках вимоги до капіталу, до надійності розміщення коштів та інших базових нормативів будуть значно жорсткішими, то і сума гарантування вкладів також має бути більшою. В декілька разів.

Саме жорсткішими нормативами діяльності ДПБ (вимоги до об’єктів інвестування, позбавлення права на здійснення високо ризикових операцій, таких, наприклад, як споживче кредитування тощо) і розміром сум відшкодування, у випадку можливого банкрутства, а також захисту коштів вкладників пенсійної системи від інших видів банківської діяльності і можна пояснити необхідність законодавчого забезпечення функціонування саме таких специфічних банків.

В іншому випадку можна було б просто використати звичайні банки і, шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, здійснити початок роботи другого рівня пенсійної системи. Так як це і передбачено чинним законодавством.

Що стосується відрахувань, то можна для початку прийняти запропоновану схему. Хоча і тут можливі варіанти.