Выступление президента США в Каире

Речь президента США Барака Обамы в Каирском университете:

Большое спасибо. Добрый день. Для меня большая честь находиться в Каире, городе, над которым не властно время, и быть принятым двумя примечательными учреждениями. Уже более тысячи лет Аль-Азхар является центром исламского обучения, и более века Каирский университет был для Египта ресурсом для продвижения вперед. И в совокупности вы символизируете гармонию между традицией и прогрессом. Я благодарен за ваше гостеприимство и за гостеприимство египетского народа. И я горд тем, что мое пребывание здесь выражает добрую волю американского народа, и я передаю вам приветствия и пожелания мира от мусульман моей страны: «Ассалааму алейкум».

Мы встречаемся в период значительной напряженности между Соединенными Штатами и живущими по всему миру мусульманами – напряженности, уходящей корнями в исторические процессы, лишь в небольшой степени касающиеся Америки. В течение столетий для отношений между исламским миром и Западом были характерны сосуществование и сотрудничество, но были и конфликты и религиозные войны. В недавнем прошлом напряженность обострялась в результате колониализма, в условиях которого многие мусульмане лишались прав и шансов на успех, а также в результате «холодной войны», в ходе которой со странами зачастую обращались как с пешками, игнорируя их собственные чаяния. Более того, драматические перемены, вызванные модернизацией и глобализацией, привели к тому, что многие мусульмане пришли к выводу, что Запад враждебен традициям ислама.

Воинствующие экстремисты воспользовались этой напряженностью, эксплуатируя ее среди небольшого, но влиятельного мусульманского меньшинства. Теракты 11-го сентября 2001 года и тот факт, что эти экстремисты продолжают совершать акты насилия против гражданского населения, привели к тому, что кое-кто увидел в исламе силу, которая неизбежно враждебна не только Америке и странам Запада, но правам человека. Всё это еще больше усилило страх и недоверие.

До тех пор, пока наши взаимоотношения будут определяться имеющимися у нас разногласиями, мы будем придавать силы тем, кто сеет ненависть вместо мира и тем, кто стремится к конфликту вместо сотрудничества, способного помочь добиться справедливости и процветания для всех наших народов. И этот порочный круг подозрений и раздоров должен быть разорван.

Я приехал сюда в Каир для того, чтобы попытаться открыть новую страницу во взаимоотношениях между Соединенными Штатами и живущими по всему миру мусульманами на основе общих интересов и уважения друг к другу, а также на основе того неоспоримого факта, что Америка и ислам не являются взаимоисключающими понятиями, и поэтому им нет нужды соперничать. Наоборот, у них есть точки соприкосновения и общие принципы – принципы справедливости и прогресса, терпимости и уважения чести и достоинства всех людей на Земле.

При этом я понимаю, что перемены не происходят сразу. Я знаю, насколько широко это выступление было разрекламировано, но одно выступление не в состоянии преодолеть годы недоверия; кроме того, в отведённое мне сегодня время я не могу ответить на все сложные вопросы, которые привели нас к сегодняшнему положению дел. Но я убежден, что для того, чтобы двигаться вперед, мы должны открыто высказать друг другу то, что у нас на душе, то, что слишком часто говорится только за закрытыми дверями. Необходимо упорно стремиться услышать друг друга, учиться друг у друга, уважать друг друга и искать общие позиции. Как сказано в Священном Коране: «Бойтесь Аллаха и всегда говорите правое слово».

(Аплодисменты)

Именно это я и попытаюсь сегодня сделать – говорить правду в меру своих сил, осознавая сложность стоящей перед нами задач и твердо зная, что объединяющие нас общечеловеческие интересы неизмеримо крепче, чем то, что нас разделяет.

Причём отчасти это твердое убеждение уходит корнями в мой собственный опыт. Я христианин. Мой отец родился в Кении, в семье, членами которой были целые поколения мусульман. Мальчиком я провел несколько лет в Индонезии, где на рассвете и после наступления темноты я слышал призывы муэдзина. В молодые годы я работал в Чикаго среди людей, многие из которых нашли в исламе самоуважение и утешение.

Как человек, интересующийся историей, я знаю также, сколь многим цивилизация обязана исламу. Именно ислам – в местах, подобных Аль-Азхару – пронёс светоч знаний через многие века, проложив путь Возрождению и Просвещению в Европе.

Благодаря новаторскому духу мусульманских общин…

(Аплодисменты)

…благодаря новаторскому духу мусульманских общин наш мир получил строгие каноны алгебры, магнитный компас и навигационные инструменты, владение письмом и печатные книги, понимание того, каким образом распространяются и как могут излечиваться заболевания. Исламская культура дала нам величественные арки и стройные шпили, неувядающую поэзию и прекрасную музыку, элегантную каллиграфию и уголки для тихого миросозерцания. На протяжении всей истории ислам словом и делом демонстрировал справедливый характер религиозной терпимости и равенства рас.

(Аплодисменты)

Мне также известно, что ислам всегда был частью истории Америки. Первым государством, признавшим мою страну, было Марокко. Подписывая Триполитанский договор в 1796 году, наш второй президент Джон Адамс писал: «Природе Соединённых Штатов не свойственна враждебность к законам, религии или покою мусульман» и «никогда ни под каким проистекающим из религиозных взглядов предлогом не будет нарушена гармония в отношениях между нашими двумя странами».

С самого основания нашей страны американские мусульмане много делали для нее. Они сражались в наших войнах, они служили в нашем правительстве, они боролись за гражданские права, они занимались предпринимательством, они преподавали в наших университетах, они преуспевали на спортивной арене, они становились нобелевскими лауреатами, они построили наше самое высокое здание и зажгли олимпийский факел. Так было в течение веков, и этот факт был продемонстрирован в ходе недавнего избрания в Конгресс первого американского мусульманина, который принёс присягу о защите нашей Конституции на Священном Коране, принадлежавшем одному из наших отцов-основателей – Томасу Джефферсону, который хранил его в своей личной библиотеке.

(Аплодисменты)

И перед тем как приехать в этот уголок Земли, где ислам был впервые дан человечеству как откровение, я видел его своими глазами на трёх континентах. И всё, что я о нём знаю, убеждает меня в том, что партнёрство между Америкой и исламом должно основываться на том, что собой действительно представляет ислам, а не на том, чем он не является, и как Президент Соединённых Штатов я считаю одной из своих обязанностей бороться с негативными стереотипами в восприятии ислама там, где они проявляются.

(Аплодисменты)

Но этот же принцип должен применяться и к восприятию Америки мусульманами.

(Аплодисменты)

Так же как мусульмане не вписываются в рамки грубых стереотипов, и Америка не соответствует грубому стереотипу империи, интересующейся только собой. Соединенные Штаты были одним из важнейших источников прогресса, которые когда-либо существовали в мире. Моя страна родилась в ходе революции, поднятой против империи. Мы взяли за основу идеал, согласно которому все люди созданы равными, и мы веками проливали кровь и боролись за то, чтобы наполнить эти слова смыслом – в пределах наших собственных границ и по всему миру. Мы сформировались под влиянием всех культур, представляющих каждый уголок мира, и мы привержены простому принципу pluribus unum: «В многообразии — едины».

Как много внимания придавалось тому, что президентом смог стать афроамериканец с таким именем как Барак Хусейн Обама.

(Аплодисменты)

Но история моей жизни не так уж уникальна. Хотя мечта о возможностях для всех и не превратилась в реальность для каждого американца, заложенное в ней обещание не потеряло силы для любого, кто ступает на наши берега – и в том числе для без малого 7 миллионов американских мусульман, проживающих сегодня в нашей стране, и чей уровень доходов и образования, кстати, превышает среднеамериканские показатели.

(Аплодисменты)

Более того, свобода в Америке неотделима от свободы вероисповедания. Вот почему в каждом штате нашей федерации есть мечеть, а всего в пределах наших границ насчитывается 1200 мечетей. Поэтому правительство Соединённых Штатов обратилось в суд, стремясь защитить право женщин и девочек носить хиджаб, а также для того, чтобы наказать тех, кто им в таком праве отказывает.

(Аплодисменты)

Пусть же ни у кого не будет сомнения: ислам – часть Америки. И я верю в то, что в сердце Америки глубоко запала следующая истина: независимо от расы, религии или общественного положения, всем нам свойственны общие стремления – к миру и безопасности; к образованию и достойному труду; к любви к нашей семье, нашей общине и нашему Богу. Это то, что нас объединяет. И в этом надежда всего человечества.

Конечно же, признанием наших общечеловеческих ценностей наша задача не ограничивается. В действительности, это только начало. Слов недостаточно, чтобы удовлетворить нужды наших народов. В ближайшие годы мы должны предпринять решительные действия. И действовать мы должны с пониманием того, что перед народами мира стоят общие проблемы, и что от нашей неспособности их решить пострадаем мы все.

Мы уже знаем по недавнему опыту, что если банки не могут предоставлять займы в одной стране, благополучие страдает повсеместно. Если один человек заражается новым видом гриппа, появляется риск для всех. Если в одном государстве разрабатывается ядерное оружие, риск ядерного нападения повышается для всех стран. Когда воинствующие экстремисты орудуют на одном горном перевале, под угрозой находятся те, кто отделён от них океаном. Убийство тысяч людей в Боснии и в Дарфуре – пятно на совести всех нас.

(Аплодисменты)

Вот что значит жить вместе на одной планете в XXI веке. Вот такую ответственность мы, люди, несем друг перед другом.

И это нелёгкая ответственность. Как ни печально, в истории человечества зафиксировано много попыток отдельных стран и племён – а также религий — подчинить себе другие в угоду своим собственным интересам. Но в эту новую эпоху такой образ действий обречен на поражение. Любой мировой порядок, возвышающий одну страну или группу людей над другой, неизбежно приведет к краху. И что бы мы ни думали о прошлом, нам нельзя оставаться у него в плену. Наши проблемы должны решаться на основе партнерства, и наш прогресс должен быть общим.

(Аплодисменты)

Но это не означает, что мы должны игнорировать источники напряжённости. Как раз наоборот: мы должны смотреть им в лицо. И в этом духе мне хотелось бы высказаться предельно ясно и чётко по ряду конкретных вопросов, которыми нам предстоит заниматься сообща.

Первая проблема, которую нам предстоит решать, это воинствующий экстремизм во всех его формах.

В Анкаре я очень ясно выразил мысль о том, что Америка не ведёт – и никогда не будет вести – войну с исламом.

(Аплодисменты)

Тем не менее, мы будем неустанно бороться с воинствующими экстремистами, которые представляют собой серьёзную угрозу нашей безопасности, потому что мы отвергаем то, что отвергается людьми всех конфессий: убийства невинных мужчин, женщин и детей. Моей первоочередной обязанностью как Президента является защита американского народа.

Ситуация в Афганистане демонстрирует как цели Америки, так и то, что нам необходимо сотрудничать. Более семи лет тому назад Соединённые Штаты при широкой международной поддержке взялись за борьбу с “Аль-Кайдой” и с талибами.

Мы этого не выбирали; на эту борьбу мы пошли по необходимости. Мне известно, что некоторые до сих пор склонны ставить под вопрос или даже оправдывать события 11 сентября. Скажу без обиняков: 11 сентября 2001 года “Аль-Кайдой” было убито почти 3000 человек. Её жертвы – ни в чем не повинные мужчины, женщины и дети из США и многих других стран, которые никому не сделали ничего плохого. Они не имели никакого отношения к политическим проблемам или к ненавистнической идеологии “Аль-Кайды”. И тем не менее, “Аль-Кайда” безжалостно убила этих людей, взяла на себя ответственность за теракт и неоднократно повторяла заявление о своей решимости вновь совершить массовое убийство. У неё есть сообщники во многих странах, и она пытается расширить сферу своего влияния. Это не тезисы для обсуждения – это факты, и ими необходимо заниматься.

И будьте уверены: мы не хотим держать наши войска в Афганистане. Мы не видим… нам не нужны там военные базы. И потеря молодых жизней наших военнослужащих – страшная вещь. Продолжать этот конфликт – дорогостоящее дело, отнюдь не приносящее политических дивидендов. Мы бы с радостью вернули всех солдат домой, если бы только была уверенность в том, что в Афганистане, ну а теперь и в Пакистане не осталось воинствующих экстремистов, полных решимости убить как можно больше американцев. Но этого мы ещё не добились.

Вот почему мы поддерживаем партнёрские отношения с коалицией из 46 стран. И несмотря на все связанные с этим затраты, решимость Америки не ослабнет. По сути, никто из нас не обязан мириться с существованием этих экстремистов. Они убивали во многих странах. Они убивали людей разного вероисповедания – но ими убито больше мусульман, чем представителей каких-либо других религий. Их действия несовместимы с правами человека, с прогрессом отдельных стран и с исламом. Священный Коран учит: кто убивает невинную жертву, подобен убившему всё человечество.

(Аплодисменты)

И ещё Священный Коран говорит: кто спасает человека, подобен всё человечество спасшему.

(Аплодисменты)

Непреходящая вера, в лоне которой пребывает более миллиарда человек, настолько величественнее узкой ненависти горстки. В борьбе с воинствующими экстремистами ислам является не частью проблемы, а важной частью процесса содействия миру.

Мы также знаем, что одной только военной силой проблему Афганистана и Пакистана не решить. Вот почему мы планируем вкладывать по 1,5 миллиарда долларов каждый год в течение следующих пяти лет в совместное с пакистанцами строительство школ и больниц, дорог и предприятий, и хотим предоставить 170 миллионов долларов на помощь перемещённым лицам. По этой причине мы предоставляем более 2,8 миллиарда долларов на помощь афганцам в деле развития их экономики и предоставления услуг, в которых нуждаются люди.

Позвольте мне также затронуть иракскую тему. В отличие от Афганистана, война в Ираке была войной по выбору, и она вызвала серьёзные разногласия и в моей стране, и по всему миру. И хотя я считаю, что в конечном итоге иракскому народу легче жить без тирании Саддама Хусейна, я также полагаю, что иракские события напомнили Америке о необходимости использовать дипломатию и добиваться международного согласия при разрешении проблем там, где это возможно.

(Аплодисменты)

И мы можем вспомнить слова Томаса Джефферсона, который сказал: “Я надеюсь, что одновременно с нашей мощью будет возрастать и наша мудрость, которая подскажет нам, что чем меньше мы эту мощь используем, тем большей она станет”.

Сегодня на Америку возложена двойная ответственность: помочь Ираку создать лучшее будущее и оставить Ирак иракцам. Я ясно сказал иракскому народу…

(Аплодисменты)

… я ясно сказал иракскому народу, что нам не нужны ни базы, ни их территория, ни их ресурсы. Суверенитет Ирака принадлежит только ему. И поэтому я издал приказ о выведении наших боевых бригад к следующему августу. Поэтому мы выполним наш договор с демократически избранным правительством Ирака о выводе наших боевых частей из иракских городов к июлю и о выводе всех наших войск из Ирака к 2012 году.

(Аплодисменты)

Мы поможем Ираку провести подготовку своих собственных сил безопасности и заняться развитием экономики.

Но поддержку безопасному и единому Ираку мы будем предоставлять в качестве партнёра, а ни в коем случае не в качестве опекуна.

И наконец, так же как Америка никогда не потерпит насилия со стороны экстремистов, мы никогда не изменим своих принципов и не забудем о них.

Одиннадцатое сентября нанесло нашей стране огромную травму. Вполне понятны вызванные им страх и гнев, но в некоторых случаях последствием этой печальной даты стало то, что мы действовали вразрез с нашими традициями и с нашими собственными идеалами. Мы предпринимаем конкретные шаги с тем, чтобы изменить этот курс. Я наложил недвусмысленный запрет на применение Соединёнными Штатами пыток и издал приказ о закрытии тюрьмы в Гуантанамо к началу следующего года.

(Аплодисменты)

Америка будет защищаться, проявляя уважение к суверенитету других стран и к верховенству права. И мы будем это делать, поддерживая партнёрские отношения с мусульманскими обществами, которые также находятся под угрозой; ведь чем скорее экстремисты будут изолированы и изгнаны из мусульманских сообществ, тем скорее мы все будем жить в условиях безопасности.

Вторым серьёзным источником напряжённости, который мне хочется обсудить, является ситуация, сложившаяся в отношениях между израильтянами, палестинцами и арабским миром.

Прочные связи Америки с Израилем хорошо известны. Эти узы нерушимы. Они основаны на культурных и исторических связях, а также на признании того, что стремление еврейского народа иметь свою родину уходит корнями в его трагическую историю, отрицать которую невозможно.

Веками еврейский народ подвергался преследованиям, и кульминацией антисемитизма стала беспрецедентная трагедия Холокоста. Завтра я посещу Бухенвальд, бывший частью системы лагерей, в которых Третий рейх содержал евреев как рабов, пытал, расстреливал и умерщвлял их в газовых камерах. Было убито 6 миллионов евреев – больше, чем вся еврейская часть населения сегодняшнего Израиля. Отрицание этого факта безосновательно; оно говорит о невежестве и о злобе. Когда Израилю угрожают разрушением или повторяют отвратительные антиеврейские стереотипы, это не только большая ошибка; в памяти израильтян просыпаются самые болезненные воспоминания, а на пути достижения мира, которого заслуживают все народы этого региона, появляются препятствия.

С другой стороны, столь же бесспорным является то, что и палестинский народ – мусульмане и христиане – также много страдал в поисках национального очага. Более шестидесяти лет он терпит боль перемещённости. Многие в лагерях беженцев, расположенных на Восточном берегу, в Газе и в соседних областях, живут в ожидании мира и безопасности, которых они никогда не знали. Они подвергаются ежедневным унижениям, большим и маленьким, связанным с оккупацией. Можно не сомневаться: положение палестинского народа нетерпимо. И Америка не повернётся спиной к законным палестинским чаяниям – стремлению к достойной жизни, шансам на успех и к собственному государству.

(Аплодисменты)

В течение десятилетий мы были свидетелями тупиковой ситуации: два народа имеют законные устремления, причём история каждого из них настолько болезненна, что возможность компромисса ускользает. Обвинять других легко; палестинцы говорят о потере крова в результате основания Израиля, а израильтяне указывают на постоянную враждебность и нападения как на их территории, так и за ее пределами.

Но если мы будем рассматривать их конфликт только глазами одной из сторон, мы не увидим очевидной правды: единственным выходом, позволяющим удовлетворить стремления обеих сторон, являются два государства, в которых как израильтяне, так и палестинцы будут жить в мире и безопасности.

(Аплодисменты)

Это – в интересах Израиля, в интересах Палестины, в интересах Америки и в интересах мира. Вот почему лично я буду работать на достижение именно этого результата со всем терпением и с самоотдачей, которые необходимы для решения этой задачи.

(Аплодисменты)

Обязательства… обязательства, на которые стороны согласились в соответствии с “дорожной картой”, ясны. Если мы хотим установления мира, то для них – и для всех нас – пришло время выполнить свои обязанности.

Палестинцы должны отказаться от насилия. Ведь сопротивление, реализуемое через убийства и насилие, не является оправданным и не приведет к успеху. Веками чернокожее население Америки страдало, когда во времена рабства его секли кнутом, а в годы расовой сегрегации подвергали всяческим унижениям. Однако равноправие было завоевано не путем насилия, а в результате мирной и упорной борьбы за воплощение идеалов, на которых была основана сама Америка. То же самое могут рассказать и представители самых разных стран от Южной Африки до Южной Азии, и от Восточной Европы до Индонезии. Они все пришли в простой истине – насилие ведет в тупик. Нет никакого мужества в том, чтобы запускать ракеты в спящих детей, либо взрывать пожилых женщин в автобусе. Так моральный авторитет не завоевывают, так его теряют.

Теперь палестинцам пора сосредоточиться на том, что они могу построить.

Палестинские администрация должна развивать свой управленческий потенциал, создав институты, которые обеспечивали бы нужды народа. Хамас пользуется поддержкой среди части палестинцев, и у этой организации также есть обязанности.

Чтобы способствовать реализации палестинских чаяний и объединению палестинского народа Хамас должен положить конец насилию, признать заключенные в прошлом соглашения, а также признать право Израиля на существование.

В то же время и израильтянам следует признать, что Палестине, точно так же, как и Израилю, нельзя отказывать в праве на существование. Соединенные Штаты не признают легитимности тех, кто заявляет, что Израиль следует столкнуть в море, но мы также не признаем и легитимности продолжающегося процесса расширения израильских поселений. Их строительство нарушает ранее заключенные соглашения и подрывает усилия по достижению мира. Пришла пора остановить этот процесс.

Израиль также должен выполнить свои обязательства и обеспечить право палестинцев на жизнь, труд и развитие своего общества. Гуманитарный кризис в Газе не только приносит горе палестинским семьям, но и причиняет ущерб израильской безопасности; то же самое можно сказать и о безысходном положении жителей Западного берега Иордана. Прогресс в повседневной жизни палестинского народа должен стать составной частью процесса достижения мира, и Израиль должен предпринять конкретные шаги по обеспечению такого прогресса.

И наконец, арабские государства должны признать, что арабская мирная инициатива послужила важным началом, но на этом их ответственность не заканчивается.

Арабо-израильский конфликт более не должен использоваться в качестве средства, отвлекающего население арабских стран от других проблем. Наоборот, он должен стать призывом к действиям, направленным на то, чтобы помочь палестинскому народу создать институты, на которых опиралось бы их государство, чтобы признать легитимность Израиля, а также отказаться от заведомо проигрышной позиции, основанной на взгляде в прошлое, и выбрать вместо этого прогресс.

Америка будет ориентироваться в своей политике на тех, кто стремится к миру, и говорить прилюдно то же, что мы говорим израильтянам, палестинцам и арабам в частной обстановке. Мы не можем навязать мир. Но в частном порядке многие мусульмане признают, что Израиль уже никуда не исчезнет, равно как и многие израильтяне признают необходимость создания палестинского государства. Пришла пора действовать исходя из того, что является для всех очевидной реальностью.

Слишком много было пролито слез и слишком много крови. Все мы обязаны приложить усилия к тому, чтобы наступил день, когда матери Израиля и Палестины смогут без боязни смотреть, как подрастают их дети, когда Святая Земля трех великих религий станет тем, для чего ее сотворил Господь, когда Иерусалим станет безопасным и надежным домом для евреев, христиан и мусульман, местом, где дети Авраама будут мирно общаться друг с другом, как в истории «аль-Исры», когда Моисей, Иисус и Мухаммед (да пребудет с ним милость Божья) молились вместе.

Третий источник напряженности связан с нашей совместной заинтересованностью в признании прав и обязанностей государств в том, что касается ядерного оружия.

Эта проблема стала источником напряженности, возникшей недавно в отношениях между Соединенными Штатами и Исламской республикой Иран. Вот уже многие годы Иран позиционирует себя в качестве страны, противостоящей Америке, и история наших отношений и вправду была весьма бурной. В разгар холодной войны Соединенные Штаты сыграли роль в свержении законного и демократически избранного иранского правительства. После Исламской революции Иран сыграл немалую роль в деле захвата заложников и применения насилия по отношению к американским военнослужащим и гражданским лицам. Эта история всем хорошо известна. Но вместо того, чтобы оставаться заложником прошлого, я дал ясно понять руководству и народу Ирана, что наша страна готова двигаться дальше.

Сейчас вопрос заключается не в том, против кого выступает Иран, а в том, какое будущее он хочет построить.

Будет непросто преодолеть груз недоверия, которое накапливалось десятилетиями, но мы мужественно, честно и решительно возьмемся за дело. Нашим странам предстоит обсудить множество вопросов, и мы готовы начать работать без предварительных условий на основе взаимного уважения. Но всем, кого беспокоит проблема ядерного оружия, стало очевидно, что мы достигли решающей точки. Речь идет не просто об интересах Америки, но и о предотвращении ядерной гонки вооружений, которая могла бы повести этот регион по очень опасному пути и подорвать глобальный режим нераспространения. Я понимаю тех, кто возражают против того, чтобы у одних стран было оружие, которого нет у других. Ни одной стране не позволено выбирать и решать, какие страны могут иметь ядерное оружие.

Поэтому я со всей решимостью подтверждаю приверженность Америки делу создания таких условий, в которых ни у кого не было бы ядерного оружия. И у любой страны, в том числе и у Ирана, должно быть право на доступ к мирной атомной энергии, если она соблюдает свои обязанности согласно Договору о нераспространении ядерного оружия. Эти обязанности лежат в основе этого Договора, и все страны, подписавшие его, должны их соблюдать.

Четвертый вопрос, который я хотел бы затронуть, это демократия.

Я верю в систему правления, которая позволяет народу выразить свое мнение, при которой соблюдается верховенство закона и права всех людей. Я знаю, что в последние годы по поводу демократии возникли споры, и эти споры связаны с войной в Ираке. Позвольте мне быть предельно ясным: никакая система правления не должна быть навязана одной стране другой.

Это, однако, не ослабляет моей приверженности системе правления, которая отражает волю народу. Каждая страна реализует этот принцип по-своему, основываясь на традициях своего народа. Америка не претендует на знание того, что лучше для всех остальных, равно как мы не намереваемся решать, кто станет победителем на мирных выборах. Но я твердо верю в то, что все люди страстно желают одного и того же: возможности выражать свое мнение и иметь возможность повлиять на то, как ими правят, уверенности в верховенстве закона и в равном для всех применении закона, чтобы власть была прозрачной и не занималась воровством, и можно было выбирать образ жизни по собственному усмотрению. Это не только американские идеи – это права человека, и поэтому мы будем поддерживать их повсюду.

Легкого пути к воплощению этих идеалов нет. Но очевидно одно: в долгосрочной перспективе правительства, которые поддерживают эти права, являются в конечном счете более стабильными, успешными и надежными. Попытки подавить эти идеалы никогда не увенчаются успехом. Америка уважает право всех мирных и законопослушных жителей планеты быть услышанными, даже если мы с ними не согласны. Мы будем приветствовать все законно избранные мирные правительства, при условии, что они соблюдают права всех своих граждан. Это очень важно потому, что есть и такие, кто выступают за демократию лишь пока они не имеют власти. Когда же они приходят к власти, то начинают жесточайшим образом подавлять права других. О какой бы стране ни шла речь, власть для народа, осуществляемая самим народом, задает единый стандарт для всех, кто находится у власти: ты можешь удерживать свою власть посредством консенсуса, а не принуждения; ты должен уважать права меньшинств и ставить интересы своего народа выше интересов своей партии.

Пятый вопрос, которым мы должны заняться вместе, это свобода религии.

Ислам гордиться своей традицией веротерпимости. Будучи ребенком я своими глазами видел как ревностные христиане беспрепятственно молились в Индонезии, большинство населения которой составляют мусульмане. Дух веротерпимости востребован сегодня. В каждой стране люди должны иметь право беспрепятственно выбирать для себя веру и жить по ее законам, следуя лишь зову своего разума, сердца и души. Веротерпимость крайне важна для процветания религии, но ее принципы оспариваются самыми разными способами.

Среди некоторых мусульман появилась тревожная тенденция измерять силу своей веры путем отрицания другой. Богатство религиозного разнообразия следует всячески поддерживать, будь то марониты в Ливане или копты в Египте.

Мусульмане также должны покончить и с внутренними распрями, которые приводят к кровавым актам насилия между суннитами и шиитами, особенно в Ираке.

Свобода вероисповедания является главным условием для того, чтобы разные люди могли жить вместе. Мы должны внимательно следить за тем, как мы обеспечиваем эту свободу. К примеру, в Соединенных Штатах правила, касающиеся благотворительной деятельности, усложнили выполнение мусульманами своего религиозного долга. В связи с этим я полон решимости, работая вместе с американцами мусульманского вероисповедания обеспечить, чтобы они могли выполнять закат Аналогичным образом, западным странам важно стараться не мешать гражданам мусульманского вероисповедания практиковать свою религию так, как они считают нужным — к примеру, не диктовать какую одежду должны носить мусульманки.

Иными словами, мы не можем скрывать своего враждебного отношения к какой- либо религии под маской либерализма.

Вера должна объединять нас. Вот почему в Америке мы создаем новые религиозные проекты, в рамках которых соберутся вместе христиане, мусульмане и евреи. Вот почему мы приветствуем усилия короля Абдуллы по налаживанию межрелигиозного диалога, а также ведущую роль Турции в «Альянсе цивилизаций».

По всему миру мы можем сделать так, чтобы диалог перерос в межконфессиональную службу, чтобы мосты, построенные между людьми, привели к конкретным делам – идет ли речь о борьбе с малярией в Африке или же оказании помощи жертвам природных катастроф.

Шестой вопрос, который я хотел бы затронуть, это права женщин.

Я знаю, что по этому поводу идут споры. Я отвергаю точку зрения тех на Западе, кто считает, что женщина, решившая покрыть свои волосы, утратила каким-то образом часть своего равноправия, но я искренне считаю, что женщина, которой отказано в образовании, отказано и в равных правах. Не случайно, что страны, где женщины получают хорошее образование, имеют гораздо большую вероятность оказаться в разряде процветающих.

Я хотел бы, чтобы меня правильно поняли: вопрос женского равноправия ни в коем случае не является попросту исламской проблемой. В Турции, Пакистане, Бангладеш и Индонезии – странах, где большинство населения составляют мусульмане, женщины избирались на руководящие роли в правительстве. Между тем в Америке и других странах мира борьба за женское равноправие продолжает иметь место в некоторых аспектах жизни. Вот почему Соединенные Штаты являются партнерами любой страны с мусульманским большинством в деле поддержки кампании по борьбе с безграмотностью среди девочек, а также в помощи молодым женщинам, которые обеспечивают себя работой посредством микрофинансирования, которое помогает людям осуществить свою мечту. Наши дочери могут внести в жизнь общества не меньший вклад, чем наши сыновья, и наше общее благополучие будет расти, если мы дадим возможность всем – мужчинам и женщинам — полностью реализовать свой потенциал. Мне не кажется, что для того, чтобы быть равными женщины должны делать тот же выбор, который делают мужчины, и я с уважением отношусь к тем женщинам, которые предпочли прожить свои жизни, сохраняя за собой традиционную роль. Но это должно быть их выбором.

И наконец, я хотел бы поговорить об экономическом развитии и открывающихся возможностях.

Я знаю, что для многих облик глобализации выглядит неоднозначно. Интернет и телевидение могут принести как знания и информацию, так и разнузданный секс и бессмысленное насилие. Торговля может принести дополнительные доходы и новые возможности, так и перемены, меняющие или разрушающие облик сел и городов.

Во всех странах, в том числе и в нашей, эти перемены могут порождать страх. Страх, связанный с тем, что с нововведениями мы теряем возможность контролировать свои финансовые возможности, свою политическую жизнь, и, что самое главное, свою идентичность – то, чем мы больше всего дорожим в жизни своих общин, городов и поселков, своих семей, в своих традициях и в вероисповеданиях.

Но я также понимаю, что человеческий прогресс нельзя остановить. И противоречия между традицией и развитием быть не должно. Таким странам как Япония и Южная Корея удалось стать крупными экономическими державами, сохранив при этом свою уникальные культуры. То же самое можно справедливо и применительно к потрясающему прогрессу в мусульманском мире от Куала-Лумпура до Дубая. Как в древние времена, так и сегодня мусульманские сообщества продемонстрировали свою способность находиться в авангарде нововведений и образования.

Это важно, потому что никакая стратегия развития не может основываться лишь на том, что добывается из земли, равно как и она не может быть устойчивой, если молодежь не имеет работы. Многие страны Персидского залива разбогатели в результате добычи нефти, при этом некоторые из них начали уделять все большее внимание развитию более широкого профиля. Но всем нам следует признать, что валютой XXI века станет образование и инновационные технологии. И хотя в прошлом в этом регионе Америку в основном интересовали нефть и газ, мы стремимся теперь к более широкому взаимодействию.

В области образования мы намерены расширить программы обмена и увеличить количество стипендий, подобных той, по которой мой отец приехал в Америку, поощряя при этом обучение американцев в мусульманских странах. Мы будем привозить на стажерскую работу в Америку перспективных студентов-мусульман, инвестировать в обучение в режиме он-лайн педагогов и детей по всему миру, и создавать новые интерактивные сети, по которым подросток из Канзаса сможет общаться в режиме реального времени со своим сверстником в Каире.

В плане экономического развития мы намерены создать новый корпус бизнес-волонтеров, которые будут работать в партнерстве со своими коллегами в странах с мусульманским большинством. В этом году я проведу саммит по проблемам предпринимательства, чтобы выяснить как можно углубить связи между лидерами делового мира, фондами и социальными предпринимателями в Соединенных Штатах и мусульманских странах и общинах по всему миру.

В области науки и техники мы намерены создать новый фонд, который будет заниматься поддержкой технологического развития в странах с мусульманским большинством, а также реализацией новых идей на рынке с целью создания новых рабочих мест. Мы откроем научные центры в Африке, на Ближнем Востоке и в Юго-Восточной Азии, а также назначим новых посланников по вопросам науки для сотрудничества в области разработки новых источников энергии, создания экологически чистых рабочих мест, оцифровке записей, очищению воды и выращиванию новых сельскохозяйственных культур. Кроме того я объявляю сегодня о новой глобальной инициативе, проводимой совместно с Организацией исламских государств, по искоренению полиомиелита. Мы также намерены расширить партнерство с мусульманскими странами в деле охраны здоровья матери и ребенка.

Все эти проекты будут осуществляться в рамках партнерства. Американцы готовы присоединиться к гражданам и правительствам, общинным организациям, религиозным лидерам и предпринимателям в мусульманских странах всего мира, чтобы помочь людям добиться для себя лучшей жизни.

Проблемы, которые я описал, решить будет нелегко. Но на нас лежит ответственность по объединению своих сил ради таких условий жизни, к которым мы стремимся – условий, в которых экстремисты более не угрожали бы нашему народу, а американские войска вернулись бы домой, условий, в которых израильтяне и палестинцы жили бы в безопасности в своих отдельных государствах, а ядерная энергия использовалась бы в мирных целях, при которых правительства служили бы интересам своих граждан, и права всех детей Божьих соблюдались бы. Эти интересы являются для нас общими. Это мир, к которому мы стремимся, и которого мы сможем достичь лишь благодаря совместным усилиям.

Я знаю, что многие – как мусульмане, так и немусульмане – сомневаются в том, что нам удастся создать это новое начинание. Некоторые полны решимости разжигать пламя раздоров и стать препятствием на пути прогресса. Другие же считают, что эти усилия будут напрасными – что мы обречены на разногласия, а наши цивилизации – на столкновение. Некоторые просто не верят в то, что реальные перемены возможны. Ведь накопилось столько страха и недоверия. Но если мы свяжем себя грузом прошлого, то никогда не сдвинемся вперед.

Все мы приходим в этот мир лишь на короткий промежуток времени. Так потратим ли мы это время зациклившись на том, что отталкивает нас друг от друга, или же приложим усилие для того, чтобы найти общую точку соприкосновения, чтобы сосредоточиться на будущем, которое мы хотели бы обеспечить нашим детям, чтобы уважать достоинство всех людей?

Это непростые вещи. Гораздо легче начать войну, чем закончить ее. Гораздо легче винить других, чем взглянуть на самих себя, легче увидеть то, что нас различает, нежели найти что-то общее. Но в основе любой религии лежит одно простое правило: поступай с другими так, как ты хотел бы, чтобы они поступали с тобой. Эта истина распространяется на все страны и народы – она не нова и не является исключительным постулатом веры черных, белых или коричневых, христиан, мусульман или евреев. Эта вера билась в колыбели цивилизации и продолжает биться в миллиардах людских сердец. Это вера в других людей, и именно она привела меня сюда сегодня.

У нас есть силы создать мир, к которому стремимся, но лишь если мы найдем в себе мужество пойти на новое начинание, памятуя о том, что было написано в священных книгах.

Священный Коран гласит: «О люди! Воистину, Мы создали вас из мужчины и женщины и сделали вас народами и племенами, чтобы вы узнавали друг друга».

Талмуд говорит: «Тора была дана, чтобы внести мир в мироздание».

Святая Библия провозглашает: «Блаженны миротворцы, ибо они будут наречены сынами Божиими».

Народы мира могут жить вместе в мире. Мы знаем, что таково видение Господа. И ради этой цели мы должны трудиться здесь, на земле. Спасибо. Мир вам.

Перевод — с официального сайта Белого дома

Промова президента США Барака Обами в Каїрському університеті:

Дякую. Доброго дня. Для мене велика честь перебувати в Каїрі, місті, над яким не владний час, і бути прийнятим двома чудовими установами. Вже понад тисячу років Аль-Азхар є центром ісламського навчання, і понад сто років Каїрський університет був для Єгипту ресурсом для просування вперед. І разом ви символізуєте гармонію між традицією і прогресом. Я вдячний за вашу гостинність та за гостинність єгипетського народу. І я гордий тим, що моє перебування тут виражає добру волю американського народу, і я передаю вам вітання та побажання миру від мусульман моєї країни: «Ассалааму алейкум».

Ми зустрічаємося в період значної напруженості між Сполученими Штатами і мусульманами, що живуть по всьому світу – напруженості, що сягає корінням в історичні процеси, лише невеликою мірою стосуються Америки. Протягом століть для відносин між ісламським світом та Заходом були характерні співіснування та співробітництво, але були і конфлікти та релігійні війни. У недавньому минулому напруженість загострювалася внаслідок колоніалізму, в умовах якого багато мусульман позбавлялися прав і шансів на успіх, а також внаслідок «холодної війни», в ході якої з країнами часто зверталися як з пішаками, ігноруючи їхні власні сподівання. Більше того, драматичні зміни, викликані модернізацією та глобалізацією, призвели до того, що багато мусульман прийшли до висновку, що Захід ворожий до традицій ісламу.

Войовничі екстремісти скористалися цією напруженістю, експлуатуючи її серед невеликої, але впливової мусульманської меншини. Теракти 11-го вересня 2001 року і той факт, що ці екстремісти продовжують здійснювати акти насильства проти цивільного населення, призвели до того, що дехто побачив в ісламі силу, яка неминуче ворожа не лише Америці та країнам Заходу, а й правам людини. Все це ще більше посилило страх і недовіру.

До тих пір, поки наші взаємини будуть визначатися наявними у нас розбіжностями, ми будемо надавати сили тим, хто сіє ненависть замість миру і тим, хто прагне конфлікту замість співпраці, здатної допомогти досягти справедливості та процвітання для всіх наших народів. І це порочне коло підозр і розбрат має бути розірване.

Я приїхав сюди в Каїр для того, щоб спробувати відкрити нову сторінку у взаєминах між Сполученими Штатами і мусульманами, що живуть по всьому світу, на основі спільних інтересів і поваги один до одного, а також на основі того незаперечного факту, що Америка та іслам не є взаємовиключними поняттями, і тому їм немає потреби. Навпаки, у них є точки дотику та загальні принципи – принципи справедливості та прогресу, терпимості та пошани честі та гідності всіх людей на Землі.

При цьому я розумію, що зміни не відбуваються одразу. Я знаю, наскільки широко цей виступ був розрекламований, але один виступ не в змозі подолати роки недовіри; крім того, у відведений мені сьогодні час я не можу відповісти на всі складні питання, які призвели нас до сьогоднішнього стану справ. Але я переконаний, що для того, щоб рухатися вперед, ми маємо відкрито висловити одне одному те, що у нас на душі, те, що надто часто йдеться лише за зачиненими дверима. Необхідно наполегливо прагнути почути одне одного, вчитися одне в одного, поважати один одного та шукати спільні позиції. Як сказано у Священному Корані: «Бійтеся Аллаха і завжди кажіть праве слово».

(Оплески)

Саме це я і спробую сьогодні зробити – говорити правду в міру своїх сил, усвідомлюючи складність завдань, що стоять перед нами, і твердо знаючи, що об'єднуючі нас загальнолюдські інтереси незмірно міцніші, ніж те, що нас поділяє.

Причому частково це тверде переконання сягає корінням у мій власний досвід. Я християнин. Мій батько народився в Кенії, сім'ї, членами якої були цілі покоління мусульман. Хлопчиком я провів кілька років в Індонезії, де на світанку і після настання темряви я чув заклики муедзіна. У молоді роки я працював у Чикаго серед людей, багато з яких знайшли в ісламі самоповагу та втіху.

Як людина, яка цікавиться історією, я знаю також, наскільки багатьом цивілізація завдячує ісламу. Саме іслам – у місцях, подібних до Аль-Азхара – проніс світлоч знань через багато століть, проклавши шлях Відродженню та Просвітінню в Європі.

Завдяки новаторському духу мусульманських громад...

(Оплески)

…завдяки новаторському духу мусульманських громад наш світ отримав суворі канони алгебри, магнітний компас та навігаційні інструменти, володіння листом та друковані книги, розуміння того, яким чином поширюються та як можуть виліковуватися захворювання. Ісламська культура дала нам величні арки та стрункі шпилі, нев'янучу поезію та чудову музику, елегантну каліграфію та куточки для тихого світогляду. Протягом усієї історії іслам словом і ділом демонстрував справедливий характер релігійної терпимості та рівності рас.

(Оплески)

Мені також відомо, що іслам завжди був частиною історії Америки. Першою державою, яка визнала мою країну, було Марокко. Підписуючи Триполітанську угоду в 1796 році, наш другий президент Джон Адамс писав: «Природі Сполучених Штатів не властива ворожість до законів, релігії чи спокою мусульман» і «ніколи жодним приводом, що виникає з релігійних поглядів, не буде порушена гармонія у відносинах між нашими двома країнами».

З самого початку нашої країни американські мусульмани багато робили для неї. Вони боролися у наших війнах, вони служили в нашому уряді, вони боролися за громадянські права, вони займалися підприємництвом, вони викладали в наших університетах, вони процвітали на спортивній арені, вони ставали нобелівськими лауреатами, вони збудували наш найвищий будинок і запалили олімпійський факел. Так було протягом століть, і цей факт був продемонстрований у ході недавнього обрання до Конгресу першого американського мусульманина, який склав присягу щодо захисту нашої Конституції на Священному Корані, який належав одному з наших батьків-засновників – Томасу Джефферсону, який зберігав його у своїй особистій бібліотеці.

(Оплески)

І перед тим, як приїхати в цей куточок Землі, де іслам був вперше дано людству як одкровення, я бачив його на власні очі на трьох континентах. І все, що я про нього знаю, переконує мене в тому, що партнерство між Америкою та ісламом має ґрунтуватися на тому, що собою дійсно є іслам, а не на тому, чим він не є, і як Президент Сполучених Штатів я вважаю одним зі своїх обов'язків боротися з негативними стереотипами у сприйнятті і демонстрації.

(Оплески)

Але цей принцип має застосовуватися і до сприйняття Америки мусульманами.

(Оплески)

Так само як мусульмани не вписуються в рамки грубих стереотипів, і Америка не відповідає грубому стереотипу імперії, яка цікавиться лише собою. Сполучені Штати були одним із найважливіших джерел прогресу, які будь-коли існували у світі. Моя країна народилася під час революції, піднятої проти імперії. Ми взяли за основу ідеал, за яким усі люди створені рівними, і ми століттями проливали кров і боролися за те, щоб наповнити ці слова змістом – у межах наших власних кордонів та по всьому світу. Ми сформувалися під впливом усіх культур, що представляють кожен куточок світу, і ми віддані простому принципу pluribus unum: «У різноманітті єдині».

Як багато уваги надавалося тому, що президентом зміг стати афроамериканець із таким ім'ям як Барак Хусейн Обама.

(Оплески)

Але історія мого життя не така вже й унікальна. Хоча мрія про можливості для всіх і не перетворилася на реальність для кожного американця, закладена в ній обіцянка не втратила сили для будь-кого, хто ступає на наші береги – і в тому числі для майже 7 мільйонів американських мусульман, які проживають сьогодні в нашій країні, і рівень доходів і освіти яких, до речі, перевищує середньоамериканські показники.

(Оплески)

Більше того, свобода в Америці невіддільна від свободи віросповідання. Ось чому у кожному штаті нашої федерації є мечеть, а всього в межах наших кордонів налічується 1200 мечетей. Тому уряд Сполучених Штатів звернувся до суду, намагаючись захистити право жінок і дівчаток носити хіджаб, а також покарати тих, хто їм у такому праві відмовляє.

(Оплески)

Нехай ні в кого не буде сумніву: іслам – частина Америки. І я вірю в те, що в серці Америки глибоко запала наступна істина: незалежно від раси, релігії чи суспільного становища, всім нам властиві спільні прагнення до миру та безпеки; до освіти та гідної праці; до любові до нашої родини, нашої громади та нашого Бога. Це те, що нас поєднує. І це надія всього людства.

Звісно, ​​визнанням наших загальнолюдських цінностей наше завдання не обмежується. Насправді це лише початок. Слов недостатньо, щоб задовольнити потреби наших народів. Найближчими роками ми повинні вжити рішучих дій. І діяти ми повинні з розумінням того, що перед народами світу стоять спільні проблеми, і що від нашої нездатності вирішити їх постраждаємо ми всі.

Ми вже знаємо з недавнього досвіду, що якщо банки не можуть надавати позики в одній країні, благополуччя страждає повсюдно. Якщо одна людина заражається новим видом грипу, виникає ризик для всіх. Якщо в одній державі розробляється ядерна зброя, то ризик ядерного нападу підвищується для всіх країн. Коли войовничі екстремісти орудують однією гірському перевалі, під загрозою перебувають ті, хто відокремлений від них океаном. Вбивство тисяч людей у ​​Боснії та Дарфурі – пляма на совісті всіх нас.

(Оплески)

Ось що означає жити разом на одній планеті у ХХІ столітті. Ось таку відповідальність ми, люди, несемо один перед одним.

І це нелегка відповідальність. Як не сумно, в історії людства зафіксовано багато спроб окремих країн та племен – а також релігій – підпорядкувати собі інші для своїх власних інтересів. Але в цю нову епоху такий спосіб дій приречений на поразку. Будь-який світовий порядок, який підносить одну країну чи групу людей над іншою, неминуче призведе до краху. І що б ми не думали про минуле, нам не можна залишатися в полоні. Наші проблеми мають вирішуватися на основі партнерства, і наш прогрес має бути спільним.

(Оплески)

Але це не означає, що ми маємо ігнорувати джерела напруженості. Саме навпаки: ми повинні дивитися їм в обличчя. І в цьому дусі мені хотілося б висловитися гранично ясно і чітко з низки конкретних питань, якими нам належить займатися спільно.

Перша проблема, яку треба вирішувати, це войовничий екстремізм у всіх його формах.

В Анкарі я дуже ясно висловив думку про те, що Америка не веде – і ніколи не вестиме – війну з ісламом. (Оплески)

Тим не менш, ми невпинно боротимемося з войовничими екстремістами, які становлять серйозну загрозу нашій безпеці, тому що ми відкидаємо те, що відкидається людьми всіх конфесій: вбивства безневинних чоловіків, жінок і дітей. Моїм першочерговим обов'язком як Президента є захист американського народу.

Ситуація в Афганістані демонструє як мету Америки, так і те, що нам необхідно співпрацювати. Понад сім років тому Сполучені Штати за широкої міжнародної підтримки взялися за боротьбу з Аль-Кайдою і з талібами.

Ми цього не обирали; на цю боротьбу ми пішли за потребою. Мені відомо, що деякі й досі схильні ставити під сумнів чи навіть виправдовувати події 11 вересня. Скажу просто: 11 вересня 2001 року "Аль-Кайдою" було вбито майже 3000 осіб. Її жертви – ні в чому не винні чоловіки, жінки та діти зі США та багатьох інших країн, які нікому не зробили нічого поганого. Вони не мали жодного відношення до політичних проблем чи ненависницької ідеології “Аль-Кайди”. Проте “Аль-Кайда” безжально вбила цих людей, взяла на себе відповідальність за теракт і неодноразово повторювала заяву про свою рішучість знову вчинити масове вбивство. Вона має спільники в багатьох країнах, і вона намагається розширити сферу свого впливу. Це не тези для обговорення – це факти і ними необхідно займатися.

І будьте певні: ми не хочемо тримати наші війська в Афганістані. Ми не бачимо… нам не потрібні там військові бази. І втрата молодих життів наших військовослужбовців – це страшна річ. Продовжувати цей конфлікт – дорога справа, яка аж ніяк не приносить політичних дивідендів. Ми б з радістю повернули всіх солдатів додому, якби тільки була впевненість у тому, що в Афганістані, а тепер і в Пакистані не залишилося войовничих екстремістів, сповнених рішучості вбити якнайбільше американців. Але цього ми ще не досягли.

Ось чому ми підтримуємо партнерські відносини з коаліцією із 46 країн. І незважаючи на всі пов'язані з цим витрати, рішучість Америки не ослабне. Насправді, ніхто з нас не повинен миритися з існуванням цих екстремістів. Вони вбивали у багатьох країнах. Вони вбивали людей різного віросповідання – але ними вбито більше мусульман, ніж представників інших релігій. Їхні дії несумісні з правами людини, з прогресом окремих країн та з ісламом. Священний Коран вчить: хто вбиває безневинну жертву, подібний до того, хто вбив все людство.

(Оплески)

І ще Священний Коран каже: хто рятує людину, подібний до всього людства, що врятував.

(Оплески)

Неминуча віра, в лоні якої перебуває понад мільярд людей, настільки величніша за вузьку ненависть жменьки. У боротьбі з войовничими екстремістами іслам не є частиною проблеми, а важливою частиною процесу сприяння миру.

Ми також знаємо, що однією лише військовою силою проблему Афганістану та Пакистану не вирішити. Ось чому ми плануємо вкладати по 1,5 мільярда доларів щороку протягом наступних п'яти років у спільне з пакистанцями будівництво шкіл та лікарень, доріг та підприємств, і хочемо надати 170 мільйонів доларів на допомогу переміщеним особам. З цієї причини ми надаємо понад 2,8 мільярда доларів на допомогу афганцям у справі розвитку їхньої економіки та надання послуг, яких потребують люди .

Дозвольте мені також торкнутися іракської теми. На відміну від Афганістану, війна в Іраку була війною на вибір, і вона викликала серйозні розбіжності і в моїй країні, і в усьому світі. І хоча я вважаю, що, зрештою, іракському народу легше жити без тиранії Саддама Хусейна, я також вважаю, що іракські події нагадали Америці про необхідність використовувати дипломатію і домагатися міжнародної згоди при вирішенні проблем там, де це можливо.

(Оплески)

І ми можемо згадати слова Томаса Джефферсона, який сказав: “Я сподіваюся, що одночасно з нашою міццю зростатиме і наша мудрість, яка підкаже нам, що чим менше ми використовуємо цю міць, тим більшою вона стане”.

Сьогодні на Америку покладено подвійну відповідальність: допомогти Іраку створити найкраще майбутнє та залишити Ірак іракцям. Я ясно сказав іракському народу.

(Оплески)

… я ясно сказав іракському народу, що нам не потрібні ні бази, ні їхня територія, ні їхні ресурси. Суверенітет Іраку належить лише йому. І тому я видав наказ про виведення наших бойових бригад до наступного серпня. Тому ми виконаємо наш договір з демократично обраним урядом Іраку про виведення наших бойових частин з іракських міст до липня та виведення всіх наших військ з Іраку до 2012 року.

(Оплески)

Ми допоможемо Іраку провести підготовку своїх власних сил безпеки та зайнятися розвитком економіки.

Але підтримку безпечному та єдиному Іраку ми будемо надавати як партнер, а ні в якому разі не як опікун.

І нарешті, як і Америка ніколи не зазнає насильства з боку екстремістів, ми ніколи не змінимо своїх принципів і не забудемо про них.

Одинадцяте вересня завдало нашій країні величезної травми. Цілком зрозумілі викликані ним страх і гнів, але в деяких випадках наслідком цієї сумної дати стало те, що ми діяли врозріз із нашими традиціями та з нашими власними ідеалами. Ми робимо конкретні кроки для того, щоб змінити цей курс . Я наклав недвозначну заборону застосування Сполучених Штатів тортур і видав наказ про закриття в'язниці в Гуантанамо до початку наступного року.

(Оплески)

Америка захищатиметься, виявляючи повагу до суверенітету інших країн та до верховенства права. І ми це робитимемо, підтримуючи партнерські відносини з мусульманськими суспільствами, які також перебувають під загрозою; адже чим швидше екстремісти будуть ізольовані та вигнані з мусульманських спільнот, тим швидше ми всі житимемо в умовах безпеки.

Другим серйозним джерелом напруженості, яке мені хочеться обговорити, є ситуація, що склалася у відносинах між ізраїльтянами, палестинцями та арабським світом.

Міцні зв'язки Америки із Ізраїлем добре відомі. Ці узи непорушні. Вони засновані на культурних та історичних зв'язках, а також на визнанні того, що прагнення єврейського народу мати свою батьківщину сягає корінням у його трагічну історію, заперечувати яку неможливо.

Повіками єврейський народ зазнавав переслідувань, і кульмінацією антисемітизму стала безпрецедентна трагедія Голокосту. Завтра я відвідаю Бухенвальд, колишній частиною системи таборів, у яких Третій рейх містив євреїв як рабів, катував, розстрілював та убивав їх у газових камерах. Було вбито 6 мільйонів євреїв – більше, ніж уся єврейська частина населення Ізраїлю. Заперечення цього факту є безпідставним; воно говорить про невігластво і злобу. Коли Ізраїлю загрожують руйнацією чи повторюють огидні антиєврейські стереотипи, це велика помилка; у пам'яті ізраїльтян прокидаються найболючіші спогади, а на шляху досягнення світу, на який заслуговують усі народи цього регіону, з'являються перешкоди. З іншого боку, так само безперечним є те, що і палестинський народ – мусульмани та християни – також багато страждав у пошуках національного вогнища. Понад шістдесят років він зазнає болю переміщеності. Багато хто в таборах біженців, розташованих на Східному березі, в Газі та в сусідніх областях, живуть в очікуванні миру та безпеки, яких вони ніколи не знали. Вони зазнають щоденних принижень, великих і малих, пов'язаних з окупацією. Можна не сумніватися: становище палестинського народу нетерпимо. І Америка не повернеться спиною до законних палестинських сподівань – прагнення до гідного життя, шансів на успіх і до власної держави.

(Оплески)

Протягом десятиліть ми були свідками глухої ситуації: два народи мають законні устремління, причому історія кожного з них настільки болісна, що можливість компромісу вислизає. Звинувачувати інших легко; палестинці говорять про втрату даху над головою Ізраїлю, а ізраїльтяни вказують на постійну ворожість і напади як на їх території, так і за її межами.

Але якщо ми розглядатимемо їхній конфлікт лише очима однієї зі сторін, ми не побачимо очевидної правди: єдиним виходом, що дозволяє задовольнити прагнення обох сторін, є дві держави, в яких як ізраїльтяни, так і палестинці житимуть у мирі та безпеці. (Оплески)

Це – на користь Ізраїлю, на користь Палестини, на користь Америки та на користь світу. Ось чому особисто я працюватиму на досягнення саме цього результату з усім терпінням і самовіддачею, які необхідні для вирішення цього завдання.

(Оплески)

Зобов'язання… зобов'язання, на які сторони погодилися відповідно до “дорожньої карти”, зрозумілі. Якщо ми хочемо встановлення миру, то для них – і для всіх нас – настав час виконати свої обов'язки.

Палестинці мають відмовитись від насильства. Адже опір, що реалізується через вбивства та насильство, не є виправданим і не призведе до успіху. Повіками чорношкіре населення Америки страждало, коли в часи рабства його сікли батогом, а в роки расової сегрегації піддавали всіляким приниженням. Однак рівноправність було завойовано не шляхом насильства, а в результаті мирної та завзятої боротьби за втілення ідеалів, на яких була заснована сама Америка. Те саме можуть розповісти і представники різних країн від Південної Африки до Південної Азії, і від Східної Європи до Індонезії. Вони всі прийшли у простій істині – насильство веде в глухий кут. Немає жодної мужності в тому, щоб запускати ракети у сплячих дітей, або підривати літніх жінок в автобусі. Так морального авторитету не завойовують, так його втрачають.

Тепер палестинцям настав час зосередитися на тому, що вони можу побудувати.

Палестинська адміністрація повинна розвивати свій управлінський потенціал, створивши інститути, які б забезпечували потреби народу. Хамас користується підтримкою серед частини палестинців, і ця організація також має обов'язки. Щоб сприяти реалізації палестинських сподівань та об'єднанню палестинського народу, Хамас має покласти край насильству, визнати укладені в минулому угоди, а також визнати право Ізраїлю на існування .

У той же час і ізраїльтянам слід визнати, що Палестині, так само, як і Ізраїлю, не можна відмовляти у праві на існування. Сполучені Штати не визнають легітимності тих, хто заявляє, що Ізраїль слід зіштовхнути в море, але ми також не визнаємо і легітимності процесу розширення ізраїльських поселень, що триває. Їхнє будівництво порушує раніше укладені угоди та підриває зусилля щодо досягнення миру. Настав час зупинити цей процес.

Ізраїль також має виконати свої зобов'язання та забезпечити право палестинців на життя, працю та розвиток свого суспільства. Гуманітарна криза в Газі не тільки приносить горе палестинським сім'ям, а й завдає шкоди ізраїльській безпеці; те саме можна сказати і про безвихідне становище жителів Західного берега Йордану. Прогрес у повсякденному житті палестинського народу має стати складовою процесу досягнення миру, і Ізраїль має зробити конкретні кроки щодо забезпечення такого прогресу.

І нарешті, арабські держави мають визнати, що арабська мирна ініціатива послужила важливим початком, але на цьому їхня відповідальність не закінчується.

Арабо-ізраїльський конфлікт більше не повинен використовуватися як засіб, що відволікає населення арабських країн від інших проблем. Навпаки, він має стати закликом до дій, спрямованих на те, щоб допомогти палестинському народу створити інститути, на яких спиралася б їхня держава, щоб визнати легітимність Ізраїлю, а також відмовитися від заздалегідь програшної позиції, заснованої на погляді у минуле, і вибрати натомість прогрес.

Америка орієнтуватиметься у своїй політиці на тих, хто прагне миру, і говорити прилюдно те саме, що ми говоримо ізраїльтянам, палестинцям та арабам у приватній обстановці. Ми не можемо нав'язати світ. Але в приватному порядку багато мусульман визнають, що Ізраїль вже нікуди не зникне, так само як і багато ізраїльтян визнають необхідність створення палестинської держави. Настав час діяти виходячи з того, що є для всіх очевидною реальністю.

Надто багато було пролито сліз та надто багато крові. Всі ми зобов'язані докласти зусиль до того, щоб настав день, коли матері Ізраїлю і Палестини зможуть без остраху дивитися, як підростають їхні діти, коли Свята Земля трьох великих релігій стане тим, для чого її створив Господь, коли Єрусалим стане безпечним і надійним будинком для євреїв, християн і мусульман. -Ісри», коли Мойсей, Ісус і Мухаммед (нехай буде з ним милість Божа) молилися разом.

Третє джерело напруженості пов'язане з нашою спільною зацікавленістю у визнанні прав та обов'язків держав у тому, що стосується ядерної зброї.

Ця проблема стала джерелом напруженості, що виникла нещодавно у відносинах між Сполученими Штатами та Ісламською республікою Іран. Ось уже багато років Іран позиціонує себе як країна, що протистоїть Америці, і історія наших відносин і справді була дуже бурхливою. У розпал холодної війни Сполучені Штати зіграли роль у поваленні законного та демократично обраного іранського уряду. Після Ісламської революції Іран відіграв чималу роль у справі захоплення заручників та застосування насильства по відношенню до американських військовослужбовців та цивільних осіб. Ця історія всім добре відома. Але замість того, щоб залишатися заручником минулого, я дав ясно зрозуміти керівництву та народу Ірану, що наша країна готова рухатися далі.

Зараз питання полягає не в тому, проти кого виступає Іран, а в тому, яке майбутнє хоче побудувати.

Непросто буде подолати тягар недовіри, яка накопичувалася десятиліттями, але ми мужньо, чесно і рішуче візьмемося за справу. Наші країни мають обговорити безліч питань, і ми готові почати працювати без попередніх умов на основі взаємної поваги. Але всім, кого турбує проблема ядерної зброї, стало очевидним, що ми досягли вирішальної точки. Йдеться не просто про інтереси Америки, а й про запобігання ядерним перегонам озброєнь, які могли б повести цей регіон дуже небезпечним шляхом і підірвати глобальний режим нерозповсюдження. Я розумію тих, хто заперечує проти того, щоб у одних країн була зброя, якої немає в інших. Жодній країні не дозволено обирати та вирішувати, які країни можуть мати ядерну зброю.

Тому я з усією рішучістю підтверджую відданість Америки справі створення таких умов, за яких ні в кого не було б ядерної зброї. І будь-яка країна, в тому числі Іран, має право на доступ до мирної атомної енергії, якщо вона дотримується своїх обов'язків згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї. Ці обов'язки лежать в основі цього Договору, і всі країни, які його підписали, повинні їх дотримуватися.

Четверте питання, яке я хотів би торкнутися, це демократія .

Я вірю в систему правління, яка дозволяє народу висловити свою думку, за якої дотримується верховенство закону та права всіх людей. Я знаю, що останніми роками щодо демократії виникли суперечки, і ці суперечки пов'язані з війною в Іраку. Дозвольте мені бути ясним: ніяка система правління не повинна бути нав'язана одній країні іншою.

Це, однак, не послаблює моєї прихильності до системи правління, яка відображає волю народу. Кожна країна реалізує цей принцип по-своєму, ґрунтуючись на традиціях свого народу. Америка не претендує на знання того, що краще для всіх інших, так само як ми не маємо наміру вирішувати, хто стане переможцем на мирних виборах. Але я твердо вірю в те, що всі люди пристрасно бажають одного й того самого: можливості висловлювати свою думку і мати можливість вплинути на те, як ними правлять, впевненості у верховенстві закону та в рівному для всіх застосуванні закону, щоб влада була прозорою і не займалася крадіжкою, і можна було обирати спосіб життя на власний розсуд. Це не лише американські ідеї – це права людини, і тому ми підтримуватимемо їх усюди.

Легкого шляху до цих ідеалів немає. Але очевидно одне: у довгостроковій перспективі уряди, які підтримують ці права, є, зрештою, більш стабільними, успішними та надійними. Спроби придушити ці ідеали ніколи не увінчаються успіхом. Америка поважає право всіх мирних та законослухняних жителів планети бути почутими, навіть якщо ми з ними не згодні. Ми вітатимемо всі законно обрані мирні уряди, за умови, що вони дотримуються прав усіх своїх громадян. Це дуже важливо тому, що є й такі, хто виступає за демократію лише доки вони не мають влади. Коли вони приходять до влади, то починають найжорстокішим чином придушувати права інших. Про яку б країну не йшлося, влада для народу, яка здійснюється самим народом, задає єдиний стандарт для всіх, хто перебуває при владі: ти можеш утримувати свою владу за допомогою консенсусу, а не примусу; ти маєш поважати права меншин і ставити інтереси свого народу вище за інтереси своєї партії.

П'яте питання, яким ми повинні зайнятися разом, це свобода релігії .

Іслам пишається своєю традицією віротерпимості. Будучи дитиною я на власні очі бачив як ревні християни безперешкодно молилися в Індонезії, більшість населення якої становлять мусульмани. Дух віротерпимості затребуваний сьогодні. У кожній країні люди повинні мати право безперешкодно вибирати для себе віру і жити за її законами, дотримуючись лише поклику свого розуму, серця та душі. Віротерпимість вкрай важлива для процвітання релігії, але її принципи оскаржуються різними способами.

Серед деяких мусульман виникла тривожна тенденція вимірювати силу своєї віри шляхом заперечення іншої. Багатство релігійної різноманітності слід всіляко підтримувати, чи то мароніти в Лівані, чи копти в Єгипті.

Мусульмани також повинні покінчити і з внутрішніми чварами, які призводять до кривавих актів насильства між сунітами та шиїтами, особливо в Іраку.

Свобода віросповідання є головною умовою для того, щоб різні люди могли жити разом. Ми маємо уважно стежити за тим, як ми забезпечуємо цю свободу. Наприклад, у Сполучених Штатах правила щодо благодійної діяльності ускладнили виконання мусульманами свого релігійного обов'язку. У зв'язку з цим я сповнений рішучості, працюючи разом з американцями мусульманського віросповідання забезпечити, щоб вони могли виконувати захід сонця. Аналогічно, західним країнам важливо намагатися не заважати громадянам мусульманського віросповідання практикувати свою релігію так, як вони вважають за потрібне — наприклад, не диктувати який одяг мають носити мусульманки.

Іншими словами, ми не можемо приховувати свого ворожого ставлення до якоїсь релігії під маскою лібералізму.

Віра має об'єднувати нас. Ось чому в Америці ми створюємо нові релігійні проекти, в рамках яких разом зберуться християни, мусульмани та євреї. Ось чому ми вітаємо зусилля короля Абдулли щодо налагодження міжрелігійного діалогу, а також провідну роль Туреччини в Альянсі цивілізацій.

По всьому світу ми можемо зробити так, щоб діалог переріс у міжконфесійну службу, щоб мости, збудовані між людьми, привели до конкретних справ – чи йдеться про боротьбу з малярією в Африці чи допомогу жертвам природних катастроф.

Шосте питання, яке я хотів би торкнутися, це права жінок.

Я знаю, що з цього приводу точаться суперечки. Я відкидаю думку тих на Заході, хто вважає, що жінка, яка вирішила покрити своє волосся, втратила якимось чином частину своєї рівноправності, але я щиро вважаю, що жінка, якій відмовлено в освіті, відмовлено і в рівних правах. Не випадково, що країни, де жінки здобувають хорошу освіту, мають набагато більшу ймовірність опинитися в розряді процвітаючих.

Я хотів би, щоб мене правильно зрозуміли: питання жіночої рівноправності в жодному разі не є просто ісламською проблемою. У Туреччині, Пакистані, Бангладеш та Індонезії – країнах, де більшість населення становлять мусульмани, жінки обиралися на керівні ролі в уряді. Тим часом в Америці та інших країнах світу боротьба за жіночу рівноправність продовжує відбуватися у деяких аспектах життя. Ось чому Сполучені Штати є партнерами будь-якої країни з мусульманською більшістю у справі підтримки кампанії боротьби з безграмотністю серед дівчаток, а також у допомозі молодим жінкам, які забезпечують себе роботою через мікрофінансування, яке допомагає людям здійснити свою мрію. Наші дочки можуть внести в життя суспільства не менший внесок, ніж наші сини, і наше спільне благополуччя зростатиме, якщо ми дамо можливість усім – чоловікам та жінкам – повністю реалізувати свій потенціал. Мені не здається, що для того, щоб бути рівними жінки повинні робити той самий вибір, який роблять чоловіки, і я з повагою ставлюся до тих жінок, які вважали за краще прожити свої життя, зберігаючи за собою традиційну роль. Але це має бути їхнім вибором.

І нарешті, я хотів би поговорити про економічний розвиток і можливості, що відкриваються .

Я знаю, що для багатьох вигляд глобалізації має неоднозначний вигляд. Інтернет та телебачення можуть принести як знання та інформацію, так і розбещений секс та безглузде насильство. Торгівля може принести додаткові доходи та нові можливості, так і зміни, що змінюють або руйнують вигляд сіл та міст.

У всіх країнах, у тому числі і в нашій, ці зміни можуть породжувати страх. Страх, пов'язаний з тим, що з нововведеннями ми втрачаємо можливість контролювати свої фінансові можливості, своє політичне життя, і, що найголовніше, свою ідентичність – те, чим ми найбільше цінуємо у житті своїх громад, міст та селищ, своїх сімей, у своїх традиціях та у віросповіданнях.

Але я також розумію, що людський прогрес не можна зупинити. І протиріччя між традицією та розвитком бути не повинно. Таким країнам як Японія та Південна Корея вдалося стати великими економічними державами, зберігши при цьому свою унікальну культуру. Те саме можна справедливо і стосовно приголомшливого прогресу в мусульманському світі від Куала-Лумпура до Дубая. Як у давні часи, так і сьогодні мусульманські спільноти продемонстрували свою здатність перебувати в авангарді нововведень та освіти.

Це важливо, тому що жодна стратегія розвитку не може ґрунтуватися лише на тому, що видобувається із землі, так само як і вона не може бути стійкою, якщо молодь не має роботи. Багато країн Перської затоки розбагатіли внаслідок видобутку нафти, причому деякі з них почали приділяти все більшу увагу розвитку ширшого профілю. Але всім нам слід визнати, що валютою ХХІ сторіччя стане освіта та інноваційні технології. І хоча в минулому в цьому регіоні Америку здебільшого цікавили нафта та газ, ми прагнемо тепер ширшої взаємодії.

У галузі освіти мають намір розширити програми обміну і збільшити кількість стипендій, подібних до тієї, за якою мій батько приїхав до Америки, заохочуючи при цьому навчання американців у мусульманських країнах. Ми привозитимемо на стажерську роботу в Америку перспективних студентів-мусульман, інвестуватимемо в навчання в режимі он-лайн педагогів та дітей по всьому світу, і створюватимемо нові інтерактивні мережі, якими підліток з Канзасу зможе спілкуватися в режимі реального часу зі своїм однолітком у Каїрі.

У плані економічного розвитку ми маємо намір створити новий корпус бізнес-волонтерів, які працюватимуть у партнерстві зі своїми колегами у країнах із мусульманською більшістю. Цього року я проведу саміт із проблем підприємництва, щоб з'ясувати як можна поглибити зв'язки між лідерами ділового світу, фондами та соціальними підприємцями у Сполучених Штатах та мусульманських країнах та громадах по всьому світу.

У галузі науки та техніки ми маємо намір створити новий фонд, який займатиметься підтримкою технологічного розвитку в країнах з мусульманською більшістю, а також реалізацією нових ідей на ринку з метою створення нових робочих місць. Ми відкриємо наукові центри в Африці, на Близькому Сході та в Південно-Східній Азії, а також призначимо нових посланців з питань науки для співпраці в галузі розробки нових джерел енергії, створення екологічно чистих робочих місць, оцифрування записів, очищення води та вирощування нових сільськогосподарських культур. Крім того, я оголошую сьогодні про нову глобальну ініціативу, що проводиться спільно з Організацією ісламських держав, щодо викорінення поліомієліту. Ми також маємо намір розширити партнерство з мусульманськими країнами у справі охорони здоров'я матері та дитини.

Усі ці проекти здійснюватимуться у рамках партнерства. Американці готові приєднатися до громадян та урядів, громадських організацій, релігійних лідерів та підприємців у мусульманських країнах усього світу, щоб допомогти людям досягти для себе кращого життя.

Проблеми, які я описав, вирішити буде нелегко. Але на нас лежить відповідальність за об'єднання своїх сил заради таких умов життя, яких ми прагнемо – умов, у яких екстремісти більше не загрожували б нашому народу, а американські війська повернулися б додому, умов, в яких ізраїльтяни та палестинці жили б у безпеці у своїх окремих державах, а ядерна енергія використовувалася б у мирних цілях, за яких би б служили в мирних цілях, за яких би вони мали б у своїх мирах цілі, за яких би вони мали б добрі права. Ці інтереси є для нас спільними. Це світ, якого ми прагнемо, і якого ми зможемо досягти лише завдяки спільним зусиллям.

Я знаю, що багато хто – як мусульман, так і немусульман – сумніваються в тому, що нам вдасться створити це нове починання. Деякі сповнені рішучості розпалювати полум'я чвар і стати перешкодою на шляху прогресу. Інші вважають, що ці зусилля будуть марними – що ми приречені на розбіжності, а наші цивілізації – на зіткнення. Деякі просто не вірять у те, що реальні зміни можливі. Адже накопичилося стільки страху та недовіри. Але якщо ми зв'яжемо себе тягарем минулого, то ніколи не зрушимо вперед.

Всі ми приходимо у цей світ лише на короткий проміжок часу. Тож чи витратимо цей час зациклившись на тому, що відштовхує нас один від одного, або ж докладемо зусиль для того, щоб знайти спільну точку дотику, щоб зосередитися на майбутньому, яке ми хотіли б забезпечити нашим дітям, щоб поважати гідність усіх людей?

Це складні речі. Набагато легше розпочати війну, ніж закінчити її. Набагато легше звинувачувати інших, ніж поглянути на себе, легше побачити те, що нас розрізняє, ніж знайти щось спільне. Але в основі будь-якої релігії лежить одне просте правило: роби з іншими так, як ти хотів би, щоб вони чинили з тобою. Ця істина поширюється на всі країни і народи – вона не є новою і не є винятковим постулатом віри чорних, білих чи коричневих, християн, мусульман чи євреїв. Ця віра билася в колисці цивілізації і продовжує битися у мільярдах людських сердець. Це віра в інших людей і саме вона привела мене сюди сьогодні.

У нас є сили створити світ, якого прагнемо, але тільки якщо ми знайдемо в собі мужність піти на нове починання, пам'ятаючи про те, що було написано у священних книгах.

Священний Коран каже: «О люди! Воістину, ми створили вас із чоловіка і жінки і зробили вас народами та племенами, щоб ви пізнавали один одного».

Талмуд каже: «Тора була дана, щоб внести мир у світобудову».

Свята Біблія проголошує: «Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими».

Народи світу можуть жити разом у світі. Ми знаємо, що таке бачення Господа. І заради цієї мети ми маємо працювати тут, на землі. Дякую. Мир вам.

Переклад - з офіційного сайту Білого дому