Білорусь протягом усієї своєї новітньої історії залишалася найближчим союзником Росії. З початку 1990-х років країна була втягнута у процес інтеграції з Москвою, який спочатку подавався як рівноправне партнерство, але поступово перетворився на відносини повної залежності. А вже після протестів 2020 року цей процес досяг критичної точки: режим Олександра Лукашенка став заручником російської підтримки. Водночас у самому білоруському суспільстві накопичується втома, недовіра та відчуття безвиході. Питання про те, чи може Білорусь зберегти бодай елементи суверенітету, сьогодні є ключовим не лише для Мінська, але й для Києва, Варшави, Брюсселя та Вашингтона.
Звісно, від часу розпаду СРСР у 1991 році Білорусь шукала своє місце між Заходом та Росією. Перші роки незалежності відзначалися економічною кризою, яку Лукашенко використав для побудови образу “гаранта стабільності”. У 1999 році було підписано договір про створення Союзної держави з Росією. Формально він передбачав рівноправне партнерство, але фактично став рамкою для майбутньої інтеграції. У 2000-х роках Лукашенко намагався балансувати, торгуючи своєю лояльністю: під час так званих “газових” і “нафтових” війн він отримував знижки та кредити в обмін на політичні поступки. Однак після подій у Грузії у 2008-му році та особливо в Україні у 2014-му простір для маневру країни різко скоротився. Білорусь дозволила розміщення російських баз, поступово втратила контроль над плануванням застосування власних збройних сил, які російський генштаб розглядає як частину своєї армії. При цьому, протести 2020 року стали поворотним моментом: Лукашенко втримав владу лише завдяки підтримці Кремля.
Слід зазначити, що після 2022 року білоруська економіка пережила парадоксальне “відродження”. Попри міжнародні санкції, низка підприємств отримала величезні оборонні замовлення з Росії. БелАЗ постачає військову техніку, МАЗ випускає шасі для ракетних комплексів, завод у Орші виробляє артилерійські снаряди. Понад 30 % білоруського промислового експорту нині йде у військово-промисловий сектор. Однак така модель розвитку створює небезпечну залежність: економіка фактично підпорядковується російській війні проти України.
З іншого боку, санкції ЄС і США боляче вдарили по традиційних секторах: експорт білоруського калію зменшився майже удвічі, а сукупні доходи від нафтопродуктів впали на 40 %, Білорусь втратила доступ до європейських ринків машинобудування. У відповідь Мінськ розвинув “паралельну економіку” через Росію, Казахстан і Китай. Білоруські компанії перетворилися на прокладки для постачання технологій подвійного призначення, використовуючи схеми “переекспорту”. Це забезпечило короткостроковий ефект, але водночас підштовхує країну в сіру зону міжнародної економіки.
На цьому фоні усередині країни відбулося зростання зарплат приблизно на 30 %, особливо в будівельній сфері. Однак це супроводжується інфляцією та відтоком кадрів. За оцінками демографів, від 250 до 600 тисяч людей покинули країну. Особливо відчутний дефіцит у сфері IT, медицини та освіти. Польща у 2023 році видала понад 200 тисяч дозволів на роботу білорусам. Таким чином, країна опинилася у демографічній пастці: економіка тримається на старших поколіннях, а молодь шукає шансів за кордоном.
Діючий самопроголошений президент країни Лукашенко, як “гарант і заручник” білоруської незалежності, після протестів 2020 року втратив залишки легітимності. Виживання його режиму стало можливим лише завдяки Путіну. Кремль надав кредити, політичну підтримку і по суті гарантії безпеки. Відтоді Лукашенко діє як залежний партнер: для Росії він залишається “свій”, для Заходу намагається здаватися “посередником”. Однак усі його спроби балансувати виглядають все менш переконливо.
Поряд з цим, білоруська опозиція опинилася у вигнанні. Світлана Тихановська та її офіс у Вільнюсі намагаються представляти “альтернативну Білорусь”. Проте всередині країни опір зведено до мінімуму: понад 1100 політв’язнів, тисячі репресованих, десятки незалежних медіа знищені. Суспільство загнане у стан пасивності. Люди або адаптуються, або шукають шляхи виїзду. Водночас у діаспорі формується нова хвиля активістів, які можуть відіграти роль у майбутньому.
При цьому, Росія поступово інтегрувала білоруську політичну систему у свою. ФСБ і російські радники присутні в силових структурах, інформаційний простір контролюють російські медіа. Усі зовнішньополітичні рішення ухвалюються з огляду на Москву. Таким чином, Білорусь втратила статус самостійного гравця на міжнародній арені.
Аналітики ще кілька років тому говорили про “повзучу анексію». Росія не потребує “зелених чоловічків”, як у Криму, достатньо “сірих радників”. Вона застосовує економічні, військові та культурні механізми. На території Білорусі функціонують російські бази у Ганцевичах і Вілейці. Москва надала мільярдні кредити, інтегрувала освітню та культурну політику. Цей процес поступовий, але невблаганний: суверенітет розмивається щодня.
Демонструючи потужні інтеграційні процеси в безпековій сфері, Росія та Білорусь на регулярній основі проводять спільні заходи оперативної та бойової підготовки збройних сил. В цьому році це стали стратегічні навчання “Запад-2025”, масштаб та сценарій яких стали кульмінацією інтеграції військових систем. В них беруть участь десятки тисяч військових, сотні танків і літаків, комплекси “Іскандер” і системи ППО С-400. Сценарій офіційно називають “відбиттям агресії НАТО”, проте фактично він передбачає наступальні дії. Особлива увага приділяється моделюванню ядерних сценаріїв.
Для Лукашенка ці навчання – доказ його відданості Путіну. Для Кремля – спосіб продемонструвати, що білоруська армія стала частиною російської стратегії. Для НАТО – це сигнал про можливу ескалацію в регіоні. А для України – нажаль черговий маркер можливого посилення російської агресії з території Білорусі.
Реагуючи на ситуацію, Україна змушена утримувати значні сили на північному кордоні. Польща та країни Балтії готуються до можливого удару по Сувалкському коридору. Для самої Білорусі навчання означають втрату контролю над власною територією. Її землі стають заручником російських військових сценаріїв, включно з ядерним компонентом.
Соціальний вимір свідчить, що після 2020 року білоруське суспільство живе у стані страху та апатії. Масові протести придушені. Тисячі людей виїхали. Економічні труднощі, інфляція, безробіття в регіонах змушують молодь тікати. Усередині країни панує атмосфера мовчазної покори. Пропаганда створює образ Заходу як ворога, але все більше людей бачать у Росії головну загрозу. Проте слід визнати, що деяка частина пересічних білорусів перебуває у пасивному психоемоційному стані на кшталт “мене все влаштовує, аби щоб не було війни як в Україні”.
Власникам котлів доведеться розщедритися: кому і скільки коштуватиме перевірка
Навіть з інвалідністю та трьома дітьми: бронь та відстрочка не врятує українців від мобілізації у вересні
В Україні змінили правила для водіїв: володіти авто можна, а сідати за кермо ні
Прогноз щодо гривні погіршився: експерти розповіли, як врятувати заощадження та яку валюту вибрати
Прогнозуючи можливий сценарій подальшого розвитку ситуації в Білорусі у разі збереження Лукашенком своєї влади можна припустити, що економіка виживатиме лише завдяки російським кредитам і військовим замовленням, опозиція залишиться у вигнанні, а сама країни збереже статус російського сателіта. При цьому не виключається, що Росія спробує здійснити повне поглинання Білорусі, юридично оформлюючи контроль через Союзну державу. В такому разі Білорусь втратить наявні залишки власного суверенітету. перетворившись на повноцінний воєнно-політичний плацдарм Москви.
У разі відходу від владу Лукашенка можливі дещо різні варіанти: оптимістичний – поступове відкриття до світу; песимістичний – призначення кремлівського ставленика. Хоча в такому разі не можна ігнорувати варіантів повторення протестів 2020 року.
У випадку поразки Росії у війні проти України Білорусь може отримати шанс на відновлення суверенітету. Опозиція та діаспора ймовірно стануть ключовими акторами перехідного процесу.
Однак, досвід сучасної геополітики не виключає сценарії “чорного лебедя”, які завжди складно передбачити.
Підсумовуючи та в якості висновку можна сказати, що Білорусь дедалі більше перетворюється на плацдарм Росії. Суверенітет країни існує лише формально. Навчання “Запад-2025” підтвердили, що білоруська армія стала частиною російської стратегії. Майбутнє країни залежить від Москви та результатів війни проти України. І на найближчу перспективу Білорусь з високою долею ймовірності залишатиметься у “сірій зоні” – між незалежністю на папері та фактичною окупацією.
