У попередніх статтях цього циклу було описано глибинні мотиви та стратегії "союзників" України, своєчасне розуміння яких могло б допомогти всім нам відстояти довгострокові інтереси нашої держави – ті, за які вже заплачено життям сотень тисяч українців та їхніх справжніх друзів по всьому світу. Як показали час і перипетії цієї війни, проведений аналіз виявився спроможним, а багато висновків і прогностичних тверджень, на жаль, підтвердилися практикою.
Все це спонукає автора не тільки брати безпосередню участь у бойових діях, але й публікувати черговий блок своїх спостережень та висновків щодо того, з ким насправді українці ведуть цю довгу і кровопролитну війну (і, безсумнівно, будуть вести її й далі).
Більша частина умовиводів, викладених нижче, була опублікована автором ще у 2015-2016 рр. Але час для їх осмислення та розуміння українським суспільством, а головне – практичного використання нашими пасіонаріями в їхній боротьбі за новий проект України, мабуть, настає тільки сьогодні.
Отже, мова в цій статті піде про Ворога.
Росія, як імперська держава, досі вважає себе природним ядром тяжіння для всіх країн пострадянського простору. А самі росіяни не сумніваються, що жителі навколишніх країн так і залишаться продовженням російського економічного, політичного та культурного ареалу впливу. Саме внаслідок цієї "народної переконаності" РФ і веде свої агресивно-загарбницькі війни, фізично втілюючи своє бачення навколишнього світу в життя.
Проте, незважаючи на таку небезпечну для нашої країни ситуацію, багато українців фактично нічого не знають про сучасну РФ, її справжню історію та мотиви поведінки її населення та еліт, способів прийняття соціально-політичних рішень. Таке вивчення вважається ганебним з подачі чималої кількості "націонал-патріотів" України (особливо щодо великого періоду спільної історії наших народів). В результаті переважна більшість населення України не розуміє свого ворога, росіян, на чолі з засілим у московському Кремлі "колективним путіним". Накопичені біль і ненависть заважають українцям правильно оцінити силу ворога та його можливості, розгледіти наявні слабкі місця, зосередитися для правильного удару у відповідь. Смертельний ризик від цього полягає в тому, що наші власні сліпота та неврівноваженість не дозволяють побачити й оцінити безглуздість і небезпеку деяких власних дій.
Аналіз ворога передбачає вивчення та опис:
● народонаселення та еліт РФ, особливостей цього етносу;
● їх історично сформованої системи поглядів на світ, мислення та поведінки, цілей і бажань,
● вироблених національних механізмів соціально-економічного управління, їх обмежень та можливостей.
Почнемо з базису – народу. Хто такі росіяни?
Тут і далі під "росіянами" розуміються представники рядового населення РФ, що ведуть звичайний спосіб життя за межами великих міських конгломератів у пересічних районних містечках і селищах. Ці люди є кістяком російської глибинної держави, тягловою силою її економіки та безропітними виконавцями всіх політико-управлінських рішень і експериментів сучасної російської влади. Українцям необхідно усвідомити, що більшість негативних соціальних та зовнішньополітичних процесів у РФ відбуваються за активної участі самого російського населення. Наприклад, основний контингент армії РФ, що вторглася в Україну, складається з солдатів та офіцерів, які проживають саме там, "за МКАДом". Це не Путін чи Шойгу особисто вбивали мирних жителів Бучі. Розуміння схем мислення російського населення та його сприйняття навколишнього світу повинно допомогти українцям у перемозі над росіянами та їхнім кремлівським керівництвом.
Варто уточнити, що автор, будучи фахівцем з державного управління, вивчав численні роботи та інших дослідників, присвячені феноменам російського характеру, менталітету та культури. Ці набуті знання про російський народ доповнюються власними багаторічними практичними спостереженнями за його представниками, як у довоєнному мирному житті, так і зараз, на полі бою.
Специфіка формування характеру та світогляду рядового російського обивателя багато в чому спирається на історико-біологічні та економічні передумови. А саме на феномен багатовікового буття цієї держави – областей центральної Росії – в ареалі "російського поля".
По суті, це відкритий рівнинний ландшафт, не захищений географічними перешкодами (наприклад у вигляді гірських ланцюгів), де зона ризикованого землеробства займає переважну частину території (за різними оцінками, від 70% до 95%). Це приблизні межі від Смоленської області на заході до Уралу на сході, від Рязанської області на півдні до Вологодської, Ярославської, Костромської областей на півночі. Сюди потрапляє більша частина нечорноземної зони Східно-Європейської рівнини. За забезпеченістю теплом і вологою Росія значно поступається багатьом розвиненим країнам. У США агрокліматичний потенціал вище російського в 2,5 рази, у Франції – в 2,25 рази, у Німеччині – в 1,7 рази, у Великобританії – в 1,5 рази.
Історик-аграрій академік Л. В. Мілов у своїх роботах підкреслював: "Росія ніколи не могла прогодувати себе хлібом... Так, порівняно з XVIII ст. продуктивність праці на селі збільшилася в 40-50 разів. Але природа-то залишилася незмінною! ... У Росії нічого не вигідно робити!". З калькуляцій Мілова випливало, що протягом кількох століть харчування переважної більшості представників російського народу було на 30-50% нижче фізіологічної норми.
Фактично, росіяни – "голодні люди", історична (або генетична) пам'ять яких багато в чому заперечує можливість успішного, "ситого" життя внаслідок обробітку земель, на яких вони мешкають. Навіть найстаранніша робота не гарантує високого результату – звідси горезвісне російське "авось".
Звідси ж випливають:
1) довге життя в общинах, переважання колективного над індивідуальним, орієнтація на інтереси своєї малої групи, з одночасною недовірою до чужого, ворожого світу поза нею,
2) небажання витрачати час і сили на землеробство, спроба залишити цю долю для підпорядкованої групи, фактично, рабів (століття кріпацтва).
Таким чином, необхідні зростання і розвиток в усвідомлюваній чи неусвідомлюваній картині світу росіян можливі лише за рахунок захоплення нових, вже гарантовано і успішно оброблених і обжитих кимось територій. Безумовно, насильницького захоплення, адже результати своєї праці та культури ніхто не захоче віддати без опору.
При цьому значне розширення території Російської імперії протягом її історії переважно відбувалося саме за рахунок земель, не особливо придатних для осілого життя (Урал, Сибір, Далекий Схід тощо) і ще менш придатних для сільського господарства. За різними оцінками, при загальній площі Росії, що перевищує 17 млн км², близько 93% її населення мешкають на 5 млн км². А от за більш родючі території доводилося боротися з численними "відкатами" назад протягом вікових воєн.
З такої історичної та біологічної обумовленості випливають кілька ключових характеристик російського обивателя, які нам необхідно враховувати в цій війні.
- Превалюючий спосіб мислення росіян – це найпростіша побутова адаптація. Всі зовнішні соціально-економічні та політичні зміни розглядаються суто практично – як до них пристосуватися, щоб зазнати мінімальної шкоди. В результаті такого сприйняття і підходу до організації власного життя для переважної більшості громадян ворожої держави і надто жарке літо, і раптова зима, і черговий закон, прийнятий Державною Думою, – явища одного порядку. У всіх випадках опиратися марно – треба думати, як пережити чергову напасть.
Тому основна маса жителів РФ ставляться до влади, особливо не розрізняючи її ні за персоналіями, ні за функціями – все зливається в якусь єдину Державу. До влади ставляться, як до стихійного природного явища: її, як і погоду, рідко оцінюють (оцінка давно відома, негативна і прийнята за замовчуванням). Адже вона, як і погода, "дана Богом". У свою чергу, це пояснює і високий рівень адаптації населення до будь-яких рішень влади – наприклад, до мобілізації чи воєнних труднощів. Російський обиватель з владою сперечатися не буде.
З тієї ж причини жителі РФ привчені сприймати виключно окупаційний принцип управління – розподіл влади тільки згори донизу – як єдино можливий. Всі життєво важливі державні структури (силові, медичні, освітні тощо) виведені з-під контролю населення і узурповані елітами, що стоять при владі (про це мова піде далі). - Російський обиватель бідний, і при цьому – толерантний до бідності та поневірянь. А це значить – витривалий у війні і терпимий до падіння і без того невисокого рівня життя.
У дослідженні 2021 р. "Фактори російської бідності: очікування та реальність" від ЦМІЧП було отримано розкид оцінок рівня бідності безпосередньо російськими громадянами. І хоча він досить значний, однак у середньому опитані вважали, що малозабезпечені становлять близько 50% російського суспільства (тобто половину всього населення країни!). Дані експертів МДУ підтверджують результати опитувань ЦМІЧП: за їхніми оцінками, в Росії в 2019-2021 рр. до групи малозабезпечених можна було віднести понад 60% населення. При цьому офіційна статистика на момент проведення дослідження відносила до групи бідних лише 13% росіян, а в 2023-му – трохи більше 9%.
Примітно, що Росстат не публікує індекси немонетарної бідності, тобто показники, що відображають не доходи та витрати громадян у грошовому вимірі, а так звані матеріальні депривації (частки населення, які не можуть собі дозволити м'ясо, рибу, щорічну відпустку, особистий автомобіль тощо). Подібні питання задаються респондентам у рамках щоквартальних досліджень доходів, витрат і споживання домогосподарств, але відповідних показників Росстат не формує.
Важливо відзначити, що серед причин бідності респонденти ЦМІЧП в основному називають наявність у сім'ї дітей, або так зване "навантаження дітьми" (!), тяжкохворих родичів та утриманців, втрату роботи або її нестабільність, слабке здоров'я, передпенсійний або пенсійний вік, асоціальну поведінку (алкоголізм або наркоспоживання). У переліку причин немає факторів, які б говорили про несправедливість суспільного устрою, неефективне управління країною тощо.
Якщо ж говорити про страх бідності, то, згідно з даними "Левада-центр", перед початком повномасштабної війни з Україною, у лютому 2022 р., він знаходився на максимумі за 23-річний період спостережень у РФ, але при цьому був притаманний лише третині росіян (36%). Парадоксально, але не можна виключити, що це якраз та третина суспільства, яка живе над порогом малозабезпеченості. Тим не менш, це близькі оцінки зі страхом стихійних лих (30%) і власної тяжкої хвороби або інвалідності (41%). Страх бідності не входить до трійки основних побоювань російського обивателя, хоча варто мати на увазі, що його пікові значення перед початком війни якраз і могли стати маркером її наближення – про це теж буде сказано далі.
3. Російський обиватель не любить працювати і не поважає працю. Про те, що "робота не вовк", мабуть, російські обивателі знають ще зі шкільного дитинства. Це не дивно: в російській провінції праця не дає ні прав, ні пошани, ні грошей, а наймані робітники завжди перебувають під страхом покарання, що можна віднести все до тих же відголосків кріпацтва. "Велика проблема російської корпоративної культури – неповага до праці та персоналу, ставлення до людей як до розмінної монети", – відзначав Олександр Сафонов, проректор Фінансового університету при уряді Росії у своєму інтерв'ю в 2021 р.
Моральний тиск, ігнорування трудового законодавства, шантаж заробітною платою, робота "по поняттях" – все це наслідок невпевненості в тому що культивація, розвиток якої-небудь справи, вкладення в довгостроковій перспективі можуть принести бажаний результат. Вона посилюється поширенням на все російське суспільство принципів рентної економіки (у кого є доступ до корисних копалин – той і правий), а також принципів тюремної субкультури, де, як відомо, "працювати – западло", а "поважні люди" не повинні бруднити себе трудовими зусиллями.
У 2021 році зі 145 млн росіян працювало 71,7 млн чол., тобто 49% населення, грубо кажучи, половина країни. Під роботою Росстат розуміє "виконання будь-якої діяльності, пов'язаної з виробництвом товарів або наданням послуг за оплату чи прибуток". Тобто в ці 49% росіян входять ті, хто працює за наймом, самозайняті, підприємці і навіть ті, хто веде свою діяльність нелегально. При цьому цікава структура зайнятості в російському суспільстві:
1) найпопулярніше заняття російських жінок – робота продавця або касира (це 13% всіх зайнятих), або 5,4 млн чол.,
2) найпопулярніша група занять російських чоловіків – "водії та оператори рухомого обладнання", це 6,7 млн чол. або 18% від усіх працівників-чоловіків,
3) "охоронець громадян і власності" – одна з найпопулярніших чоловічих професій у російській глибинці, в топ-5 по всій країні. За статистикою, їх налічується близько 2,2 млн. Але якщо для роботи водієм, як правило, необхідне офіційне оформлення, то для роботи охоронцем трудова книжка не обов'язкова – а значить, фактично зайнятих у цій сфері може бути значно більше.
"За останні 20 років охоронець став невід'ємною частиною російського ландшафту його черговим статистом" – з цією цитатою з російського Forbes важко не погодитися. Чоловіки в непоганій фізичній формі, які не будують, не сіють і не орють, тим більше не обтяжені інтелектуальною працею або опікою над ким-небудь – ось типовий портрет російського обивателя. За оцінками В. Волкова з Інституту проблем правозастосування в С.-Петербурзі, в охоронних структурах в Росії до початку повномасштабної війни проти України налічувалося стільки ж людей, скільки в поліції або збройних силах РФ.
4. Росіяни, особливо старшого покоління, з великим скепсисом ставляться до цінності освіти. А значить, у масі своїй наш ворог – це людина, яка не вірить у прогрес, розвиток, не вважає його цінністю, готова боротися з "єрессю", вірити самій неймовірній пропаганді і руйнувати все, що здається їй незрозумілим, новим і не відповідає встановленій картині світу. До слова, цим пояснюється і ненависть російського обивателя до своєї ж російської інтелігенції і ворожість до представників інших культур, і "середньовічні" уявлення про життя, які здаються абсолютно неймовірними у ХХI столітті.
Чому так відбувається? У РФ більшість рядових обивателів не бачать зв'язку між рівнем освіти і доходом, про що говорять підсумки вже згаданого дослідження ЦМІЧП та ряду інших соціологічних проектів. Так за даними ВЦІОМ, у 2021 р. частка росіян, які бачать пряму залежність між рівнем освіти та матеріальним благополуччям людини склала 32%. Це на 8 п.п. нижче, ніж у 2016-му, і це стрімке скорочення за 5 років, особливо на тлі світових трендів. Більшість же вважають, що прямої залежності не існує (62%).
Тобто, якщо врахувати, що освіта – одна з різновидів соціального ліфта, спосіб підвищення особистого статусу в соціумі, то можна відзначити що в Росії він просто не працює. За даними опитування "Работа.ру" в серпні 2023 р. всього 40% росіян працюють за професією, і в основному це жінки (58% від загальної кількості опитаних).
Причина – завжди існуюча і наростаюча в поточний момент феодалізація російського суспільства, особливо на периферії (про яку буде сказано далі), коли тільки спочатку високий статус народження (читай – наближеність до феодальної влади) дає можливість мати хорошу освіту, кар'єру і положення в суспільстві.
Те ж опитування ВЦІОМ показало, що освіта, яку отримає дитина в РФ, в першу чергу залежить від матеріального благополуччя її сім'ї (53%). Другий за важливістю фактор, що впливає на освіту дитини, – її особисте бажання вчитися (48%, але за 5 років це значення знизилося на 5 п.п.). На третьому місці розташувалося бажання сім'ї дати своїй дитині гідну освіту – 34%. І тільки на четвертому місці особисті здібності дитини (29% vs 41% у 2016 р.).
Вища освіта менш доступна, ніж у радянський час, – так вважають 59% опитаних. Цю думку поділяють на 6 п.п. більше росіян, ніж 5 років тому.
5. Рядовий росіянин має стійкі упередження проти багатих, заможних людей при одночасному прагненні до особистого збагачення. Про це йдеться, зокрема, у статті Г. Кертмана (2015), провідного аналітика ФОМ.
Майже дві третини, або 63% росіян впевнені, що багатство зазвичай сприяє розвитку в людях їхніх найгірших якостей, при цьому 28% учасників опитування заявляють одночасно і про те, що хотіли б стати багатими, і про те, що багатство псує людей. Як зазначає дослідник, "в реальності така комбінація логічно суперечать одна одній установок притаманна вже ніяк не менше ніж третині росіян. ... Адже деякі респонденти приховали своє бажання розбагатіти тому, що вважали його нездійсненним, – іноді, як ми бачили, про це говорилося відкритим текстом, але хтось напевно віддав перевагу дати інше, не таке простодушне пояснення. А деякі – не стали говорити про негативний вплив багатства саме для уникнення протиріч: тому, що раніше самі ж зізналися в прагненні до нього".
Ось чому будь-які "наїзди" на бізнес зустрічаються населенням Росії, як мінімум, зі схваленням. Рівно з тієї ж причини, і ні з якої іншої, росіяни радіють покаранню проворованих чиновників – тільки з почуття задоволення тим, що вдалося відняти гроші у більш багатого і заможного, а не відновити порядок і законність.
Цей же фактор пояснює і заздрісне ставлення до жителів більш благополучних країн, і повальне мародерство російської армії в Україні. Російський обиватель має стійке бажання знищувати людей, які досягли благополуччя і матеріального процвітання, забираючи все накопичене. І таким ставлення росіян (читай – російського солдата) буде до всього захопленого, на будь-якій території.
6. Значна кількість росіян, особливо в провінції, проти мігрантів. Протягом багатьох років "приїжджих" не просто недолюблювали або не цінували – їх дуже боялися, ненавидячи їхню згуртованість і взаємовиручку. При цьому аж до початку повномасштабної війни РФ проти України ситуація не змінювалася десятиліттями.
За даними Левада-центр, у 2010 році 55% опитаних росіян були налаштовані негативно по відношенню до темношкірих мігрантів, у 2021 таких було 52%. Дистанційованість до громадян Середньої Азії також зберігалася практично на одному й тому ж рівні: 58% у 2010 році були налаштовані негативно, і 51% – у 2021-му. Незначно змінилася і частка тих, хто був би готовий бачити мігрантів серед членів своєї сім'ї. У 2010 році лише 1% опитаних відповів ствердно на це питання щодо мігрантів з Африки та Середньої Азії, а через 11 років таких росіян серед респондентів виявилося 4%.
За даними ВЦІОМ, ситуація змінилася тільки після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Російські обивателі стали більш лояльні до трудових мігрантів, але за рахунок опитаних громадян з хорошими доходами: 61% "заможних" російських обивателів сприймають трудову міграцію в РФ як благо, тоді як тільки 28% серед "бідних" ставляться до мігрантів позитивно. Більшість же росіян з поганим матеріальним становищем частіше говорять про трудову міграцію в негативному ключі (56% vs 29% серед "багатих").
На експлуатації страху перед мігрантами виросли і завойовують все більший політичний вплив російські націоналісти. Їх розростання означає, що страх перед національними меншинами (так званою діаспорою) виявився у російського обивателя співставним за силою зі страхом перед традиційними страшилками і об'єктами ненависті – Бізнесменом і Чиновником.
Але вся, накопичувана десятиліттями ненависть до мігрантів вихлюпнулася з росіян у зв'язку з терористичними актами, інспірованими російськими ж елітами. Причому зроблено це було свідомо, в рамках підготовки населення і економіки країни до великої затяжної війни. Тепер ненависть і підозрілість до інших будуть максимальні, а значить і жорстокість запредільною (що і спостерігається зараз у російських військовослужбовців на війні по відношенню до українців, особливо військовополонених).
7. Гендерні відносини в РФ, через перераховані причини, найбільш біологічні. Жінки голосують і працюють, чоловіки керують і охороняють. Співіснування російських чоловіків і жінок на периферії у форматі сім'ї – це трагедія нетолерантності. Політикою в глибинці цікавляться майже виключно жінки, проявляючи при цьому абсолютну гендерну нетерпимість до політиків-жінок. Та ж доля очікує в РФ і молодіжних лідерів: вони можуть мати високу популярність у свого електорату, але, за статистикою, російська молодь голосує слабо.
Навіть такий короткий аналіз дозволяє якщо не скинути, то істотно прочинити віковий покров з загадковості "російської душі". Насправді, при такому рівні взаємної недовіри і ненависті всередині свого соціуму росіяни теж перебувають у стані різних форм війни. А на війні головне – це обман!
Вся загадковість російської душі – це багатошаровий обман, перемішаний з глибоким почуттям провини за нього ж. Звідси і незрозуміла для всього світу варварська жорстокість, яка існує поряд і одночасно з вищими проявами людського духу і гідності. Майже що стан шизофренії – росіяни постійно декларують одне, думають інше, роблять третє.
8. Повага до правил тюремної етики і тюремної субкультури як такої. Звідки вона у брехливого російського обивателя? Все простіше, ніж здається. Адже "злодій в законі" зобов'язаний говорити правду і жити по ній, не обманюючи – розкіш, яку не може дозволити простий житель російської глибинки. Всіх, хто поступає таким чином, по-справжньому поважає і підтримує російське населення. У цьому сценарії бандит стає Героєм (в т. ч. граючи і роль Робін Гуда). Цей тезис добре ілюструє протистояння між Путіним і Навальним: обидва вони знали про цю властивість росіян і обидва цим користувалися. Інший приклад: Прігожин. Народна любов до нього, як і до Жириновського, ґрунтувалася на тому, що обидва вони "різали правду-матку". Більшість представників російської глибинної держави по-справжньому вірить, що Путін їм не бреше, а все буде так, як він скаже.
Можна і далі аналізувати множинні протиріччя у свідомості росіян: за їхніми поняттями і вимогами до еліт – красти можна (але в міру), а брехати не можна! Ось таким от потворним способом відгукується сувора навколишнє середовище: крадіжка лідерів, як спосіб життя, зрозуміла і вітається, тільки треба поділитися з іншими. А от через брехню вожаків община може загинути, а жити поза і без неї росіянин не може. Тому, як тільки стара еліта відривається від народу, він спокійно спостерігає, як її вирізає під корінь нова еліта. Але мова про це піде вже в наступній частині аналізу.
