Злидні геополітики: коротка історія однієї географічної ілюзії

Цього року виповнилося 120 років, як член Тайної ради британського короля Едуарда VII британський географ Хелфорд Маккіндер прочитав доповідь «Географічна вісь історії» . Згідно з цією доповіддю, та її подальшими роботами, оформилася доктрина геополітики, яка припускала, що влада у світі належить тим, хто контролює Хартленд («серцеву землю»).

Хартленд Маккіндер назвав частину території Євразії, розташованої переважно в тодішній Російській імперії.

Після опублікування роботи «Географічна вісь історії», та подальших робіт Маккіндера та його послідовників, геополітика стала мейнстрімною підставою для вироблення рішень у міжнародній політиці для всіх світових акторів. Варто хоча б згадати два імені: Генрі Кісінджера та Збігнєва Бзежинського, думки яких були невільні від вчення Маккіндера, який приділяв таку увагу Хартленду.

Для того, щоб обґрунтувати чому саме володіння цією територією так важливо, Маккіндер висунув дві міркування. Перше міркування мало військово-стратегічний характер: територія Хартленда є природною фортецею, яку практично неможливо завоювати. У своїй подальшій роботі «Земна куля і здобуття світу», 1943 року, на доказ цього доказу, він наводить приклад із Другої світової війни-про невдачу німців на Східному фронті. Друге міркування: Хартленд багатий на природні копалини і людські ресурси. Майбутнє будівництво безлічі транссибірських магістралей та доріг для вантажних автомобілів стане тим вирішальним фактором, який збільшить важливість цього регіону. А зростання населення та бурхливий промисловий розвиток зробить Росію «найбільшою сухопутною державою на планеті».

Значення робіт Маккіндер важко переоцінити. Вся історія 20 століття була боротьбою за Хартленд. Саме теорія геополітики Маккіндера була тією відправною точкою для всіх дій, які здійснюють актори в міжнародній політиці. Працює ця теорія і сьогодні.

У російсько-українській війні стикаються інтереси атлантистів (Британія та США) і Росії в боротьбі за Римленд, який дозволить контролювати Хартленд (Римленд- це країни які облямовують Хартленд-термін введений в 1944 році американцем Ніколасом Спікменом, які доповнив в 1944 році теорію Цим поняттям. просто розширив це поняття і окрім Східної Європи вказав на всі країни, що оточують Хартленд).

Що тут можна сказати? Так звана Маккіндером, «природна фортеця» цілком могла б бути завойована, якби не допомога союзників СРСР з ленд-лізу (це визнавав Хрущов: «Хочу відверто висловити свою думку про погляди Сталіна на здатність РСЧА та СРСР впоратися з нацистською Німеччиною та витримати війну без американської та англійської допомоги. По-перше, хочу сказати про деякі зауваження, зроблені Сталіним і неодноразово повторені ним під час «невимушених» розмов між нами. би нам довелося битися з нацистською Німеччиною віч-на-віч, то такого тиску ми б не витримали і війну програли б».). А німці могли б виграти війну тому, що німецький військовий менеджмент був більш досконалим, ніж військовий менеджмент в СРСР (наявність на початок війни у ​​німців доктрини бронетанкових військ Гудеріана, революційне використання штурмової авіації для прориву фронту тощо). При порівнянних з СРСР обсягах техніки, що залишилися у справі після катастрофи перших місяців 1941 року, німці (особливо у період війни 1941-43 рр.) значно краще керувалися й у військово-стратегічному, й у оперативному сенсі. Тільки після того, як американська військова промисловість вийшла на повну потужність до 1943-44 років і запрацював ленд-ліз, плюс значні ресурси Німеччина почала витрачати у підводній війні на море з Британією та США, питання програшу Німеччини на Східному фронті було вирішено, і « природна фортеця» не мала такого вже такого вирішального значення у перемозі, порівняно з допомогою союзників.

Велика кількість транссибірських залізниць, як думав Маккіндер, так і не були побудовані в СРСР протягом майже всього 20 століття. Після 1904 року в іншому світі було знайдено достатню кількість корисних копалин (взяти хоча б нафту на Близькому Сході, у Північній та Південній Америках, Північній Африці, Північній Європі та ін., знайдену вже після 1904 року), щоб зробити твердження про виняткове багатство Сибіру не важливим для світового розвитку.

Крім того, винахід морського контейнера в 1956 році, що дав початок «контейнерної революції в морських перевезеннях», зробило вкрай ефективними морські перевезення, знизивши собівартість завантаження вантажів на морські судна в 37 разів (!). Розуміння того, що технології важливіші за географічне положення висловив Емері, який виступив тоді в 1904 році на обговоренні доповіді Маккіндера з такими словами: «море краще підходить для переміщення військ, якщо тільки в нашому розпорядженні немає п'ятнадцяти або двадцяти залізничних колій, що йдуть паралельно. Думаю, можна сказати так: море та залізниця в майбутньому, близькому або, можливо, віддаленому, приймуть до себе повітря, як засіб пересування; коли це станеться…, нинішній географічний розподіл значною мірою втратить свою цінність. Успіх буде супроводжувати держави, які мають найбільшу виробничу базу. Немає значення, де вони знаходяться – в центрі континенту або на островах; народи, що мають промислову могутність, силу винахідництва і науки, зможуть перемогти всіх інших». Відповідаючи на репліку Емері, Маккіндер сказав, що: «Пан Емері трохи захопився у своєму припущенні, що великі армії можна переміщати виключно за допомогою морського флоту. Німці направили до Франції майже мільйон людей, перевозили людей та вантажі залізницями. Росія тарифами та іншими способами неухильно розвиває свою позаокеанічну, вибачте мені такий вираз, економічну систему. Вся її політика – тут і мита, і власна ширина залізничної колії – полягає у тому, щоб убезпечити себе від зовнішньої океанічної конкуренції». Як бачимо, він знову помилився. Емері мав рацію, союзники в 1944 році в Нормандії висадили величезну кількість техніки та особового складу. Висадка морського десанту в Нормандії була найбільшою у світовій історії морською десантною операцією з одночасного десантування морем 156 тис. військових за підтримки 195 700 моряків та з одночасним залученням близько 5 тис. бойових та транспортних судів усіх типів та видів. А Росія, через 120 років з промови Маккіндера, так і не вирішила логістичні завдання доставки вантажів по суші в необхідному обсязі, і використовує танкерний флот для торгівлі нафтою в 2024 році. Тобто. Маккіндер недооцінив можливості Заходу створювати нову техніку і переоцінив промислові здібності Росії.

Таку ж помилку зробив Маккіндер щодо населення Російської імперії. Якщо на початку 20 століття вона була на третьому місці, після Китаю та Індії. То тепер РФ лише на 9-му місці.

Однак, як казав італійський соціолог Вільфредо Парето, старі ідеї в головах вмирають насилу, і свідомість нинішніх міжнародних еліт, як і раніше, заражена цією порочною ідеєю про тотальну, виняткову важливість Хартленду для світового економічного розвитку та у військово-стратегічному сенсі. Діяльність атлантистів, з оволодіння контролем на Хартлендом, як і раніше, як і за часів Маккіндера та Холодної фойни, не припиняється ні на хвилину.

Насправді володіє світом той, хто володіє досконалими технологіями. Саме прискорений промисловий розвиток Британії, що почався, на початку 19-го століття, а потім у подальшому і в решті Західної та Центральної Європи та США, дозволив цим країнам почати домінувати у світі, а зовсім не їх географічне положення. Розвиваючи науку та займаючись технологічним розвитком, у стилі промислової політики Гамільтона-Ліста економічно піднялися країни: Франція, країни Бенілюксу, Швейцарія, Австро-Угорщина, Німецька імперія (1871-1918 рр.), Японія в епоху імператора Мейдзі, Італія, , Тайвань, Сінгапур -все після Другої світової війни, і сучасний Китай. А сучасна РФ, яка відмовилася від промислового розвитку в 1991 році, сьогодні знаходиться лише на 11-му місці у світі за ВВП (номінал). А щодо ВВП (номінал) на душу населення і зовсім на 63-му місці. Сьогодні Хартлендом, швидше за все, мають бути названі країни, які перебувають на передовій науки та технологій. Такими вони, до речі, були вже в епоху Маккіндера. Саме технічна перевага дозволила жителям невеликих за розміром Британських островів створити величезну світову імперію. Просто Маккіндер, як географ, нічого не зрозумів про роль технологій для досягнення могутності у сучасному йому світі.

Те, що і сьогодні рішення в міжнародній політиці, як і раніше, значною мірою приймаються на підставі праць географа Хелфорда Маккіндера, який, як ми бачимо, слабо розбирався у військовій стратегії, науці та промисловій політиці, дуже сумно для людства.