Примусове вивезення Росією українських дітей без супроводу

Це дослідження доповнює звіт Дослідницької служби Європейського парламенту від квітня 2023 року та інші розслідування насильницького переміщення та депортації українських дітей Росією з 24 лютого 2022 року. На основі цитат українських посадовців обговорюється природа цієї тривожної проблеми, виклики, що постали для України та міжнародної спільноти, а також можливі шляхи їх вирішення. Наведено реакція України на депортацію, а також перші реакції іноземних урядів та неурядових організацій до кінця 2023 року.

На цьому тлі представлені різні рекомендації для дій Європейського Союзу та інших міжнародних зацікавлених сторін. Ці політичні пропозиції ґрунтуються на інтерв'ю з експертами в Києві й покликані запустити процес не лише репатріації незаконно переміщених дітей, а й відновлення справедливості.

ІСТОРІЯ ДОПОВІДІ ТА ПОДЯКИ: Звіт був підготовлений у 2023 році і вперше опублікований англійською мовою у лютому 2024 року як брифінг для Підкомітету з прав людини Європейського парламенту. Див.: Policy Department for External Relations, ed., Forcible transfer and deportation of Ukrainian children: Responses and accountability measures, European Parliament, Brussels 2024, pp. 23-48. За кількома винятками, у звіті висвітлено лише події до 10 жовтня 2023 року.

Переклади у цитат виконані автором. Автор вдячний за змістовні та редакційні поради Соні Чабане, Наталії Сальчук, Катерині Рашевській, Тетяні Федосюк, Омару Ашуру, двом анонімним рецензентам з Європарламенту та двом представникам The Reckoning Project. Однак жодна з цих осіб та їхні організації не несуть відповідальності за будь-які помилкові судження, які можуть міститися в цьому звіті.

Зміст

1.Огляд подій та контекст

У цій доповіді термін "дитина" та "діти" вживаються у значенні, наведеному у статті 1 Конвенції про права дитини: "дитина означає кожну людську істоту до досягнення нею вісімнадцятирічного віку"[1] . У даному контексті термін "переміщення" застосовується до перевезення українських дітей, які були примусово або незаконно транспортовані російськими державними органами, але залишилися на окупованій Росією території України. Термін "депортація" означає односторонній акт держави, спрямований на примусове виселення особи з її батьківщини; в даному випадку йдеться про тих дітей, які були незаконно вивезені з України на міжнародно визнану територію Росії[2].

1.1 Російська стратегія депортації та її геноцидний характер

Починаючи з 2014 року і особливо з 2022 року, Москва здійснює обурливу політику широкомасштабного примусового переміщення та депортації українських цивільних осіб, включаючи десятки, якщо не сотні тисяч дітей, серед яких є також тисячі неповнолітніх і підлітків без супроводу їхніх дорослих законних опікунів. Білорусь брала участь у цій кампанії, хоча й у відносно невеликій мірі. Ці неймовірні дії є проявом більш широких патологічних рис радянського та неорадянського політичного мислення та поведінки[3].

Як російський, так і білоруський уряди успадкували інструментальний підхід до прав людини, включно дітей, від внутрішньої та зовнішньої політики СРСР. Наприклад, так званим "законом Діми Яковлєва" 2012 року Москва заборонила всиновлення російських дітей американськими громадянами у відповідь на "Акт Магнітського" проти російських чиновників, причетних до порушень прав людини. Таким чином, російський уряд і парламент позбавили тисячі російських дітей з важкими вадами, які живуть в російських будинках-інтернатах, шансу вирости в американських прийомних сім'ях[4].

У цьому звіті розглядається історія переміщення, депортації та русифікації українських дітей без супроводу їхніх дорослих законних опікунів у період з 24 лютого 2022 року по 10 жовтня 2023 року, а також перші реакції на ці події. У ньому не розглядаються такі важливі документи, як доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування ситуації в Україні, створеної Радою Організації Об'єднаних Націй (ООН) з прав людини в лютому 2022 року[5], та ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової, видані Міжнародним кримінальним судом у березні 2023 року[6]. Ці та подібні актуальні правові теми висвітлюються у доповіді Юлії Іоффе для Європейського парламенту у лютому 2024 року[7], яка також включає обговорення нового Міжнародного центру з переслідування злочину агресії проти України, створеного в липні 2023 року на базі Агентства Європейського Союзу з питань співробітництва у сфері кримінального правосуддя "Eurojust"[8].

У рамках такого звіту було б резонно також включити історію супроводжуваних українських дітей, які були примусово переміщені російським урядом разом з їхніми дорослими законними опікунами - або в межах окупованих Росією територій України, або з України в Росію. Супроводжувані діти становлять більшість переміщених і депортованих дітей та підлітків. Частково їх спіткала схожа доля, і на сьогодні вони також є втраченими для України. Тому у своїх публічних заявах київські чиновники часто не проводять чіткої різниці між примусово вивезеними до Росії українськими дітьми у супроводі та без супроводу. Більше того, вивезення Москвою супроводжуваних дітей та підлітків, як і у випадку з несупроводжуваними дітьми, часто відбувалося із застосуванням тієї чи іншої форми примусу або погрози примусу до самих дітей та/або їхніх законних опікунів.

Примусове переміщення та майбутня репатріація супроводжуваних українських дітей - це, однак, інша проблема, ніж нинішня сумна доля та можливе повернення в майбутньому українських неповнолітніх переміщених або депортованих Російською Федерацією без супроводу їхніх дорослих законних опікунів. Більшість українських дітей без супроводу, які примусово потрапили під незаконну російську опіку, мають близьких родичів або інших законних опікунів в Україні. Однак, як їхнє примусове переміщення, так і майбутня репатріація мають виклики, які різняться і часто є більш складними, ніж ті, що стосуються повернення супроводжуваних дітей в Україну.

Особливим аспектом примусового переміщення та подальшої русифікації українських дітей без супроводу їхніх дорослих законних опікунів є фактор часу. Чим довше триває організоване російською державою переміщення, асиміляція та промивання мізків дітей без супроводу, тим проблематичнішою стає репатріація як для них, так і для їхніх сімей. Багато дітей інтегруються в російське суспільство, прив'язуються до своїх прийомних громад або сімей і просочуються кремлівськими наративами[9]. Ймовірність незгоди з їхньою репатріацією, коли вона стане можливою, зростає тим більше, чим довше вони перебувають під російськім контролем. Це, безсумнівно, добре відомо Москві і вона на це цинічно розраховує.

Восени 2023 року, наприклад, офіційний російський урядовий бюлетень безсоромно повідомив про групу з 31 української дитини без супроводу, яку підібрали в Маріуполі у 2022 році та відправили через Донецьк до Росії. Семеро з цих неповнолітніх, які до 2023 року досягли 18-річного віку, як радо повідомляє російський урядовий бюлетень, вирішили залишитися в Росії[10]. Такий незворотній результат депортації ілюструє, що асиміляційна політика Росії щодо українських дітей вже має довготривалі наслідки[11].

Цей звіт не може детально описати, обговорити та інтерпретувати різноманітність, конотації та зміни позицій, які переміщені або депортовані українські діти та їхні законні опікуни займали в минулому, займають зараз і будуть займати в майбутньому. Вони можуть варіюватися від повної незгоди до повної згоди.

Однак слід пам'ятати, що всі такі заяви громадян України, починаючи з 2014 року, були зроблені в умовах потенційного, латентного або відвертого примусу. Інтенсивні національні та міжнародні пропагандистські кампанії Росії, її багатоваріантна війна (гібридна, делегована, звичайна, геноцидна тощо) проти України, терористична окупація та бомбардування українських територій, її освітні програми для дітей та дорослих розраховані на те, щоб генерувати висловлення згоди.

Більшість думок, висловлених українцями, які перебувають під окупацією або в Росії, не слід сприймати за чисту монету, оскільки вони формуються в умовах різних обмежень та тисків. Вони можуть бути щирими, але також можуть бути неправдивими, ситуативними, конформістськими, упередженими або спотвореними в інший спосіб. Більше того, такі думки можуть змінюватися з часом і залежати від поточного місцезнаходження не лише дітей, але й їхніх законних опікунів, які їх супроводжують або розлучені з ними.

Агресивна політика Москви з вилучення дітей є одним з аспектів десятирічної військової агресії Росії проти України, який ілюструє її характер як демографічного, а не лише географічного завоювання, а також як національно-культурного, а не лише військово-політичного проекту[12]. Однією з цілей "спеціальної військової операції" з 2022 року є захоплення та подальша русифікація великої кількості українських громадян, щоб підтримати населення Росії, яке скорочується[13] . Ця мета, можливо, була - принаймні на початковому етапі - такою ж важливою для Москви, як і анексія українських територій. Переміщення та депортація дітей відбувається в окупованому Криму та на Донбасі з 2014 року[14]. Однак про це стало широко відомо лише у 2022 році, коли кількість таких незаконних перевезень різко зросла.

З огляду на узгоджений характер зусиль Москви з депортації та русифікації молодих громадян України, різні науковці, а також міжнародні інституції почали застосовувати поняття "геноцид" до дій Росії[15]. Серед інших таких заяв, у звіті Парламентської асамблеї Ради Європи (РЄ) за 2023 рік зазначається, що "задокументовані докази цієї практики відповідають міжнародному визначенню геноциду"[16]. Такому підходу та термінології також віддають перевагу більшість українських посадовців[17].

1.2 Розмир, процедури та шляхи депортацій

У період з 24 лютого 2022 року по 10 жовтня 2023 року Росія перемістила або депортувала щонайменше 19 546 українських дітей без супроводу дорослих. Це офіційна цифра, надана українським урядовим порталом "Діти війни" за адресою childrenofwar.gov.ua, який також містить статистику щодо вбитих, покалічених, зниклих безвісти, знайдених, повернених та постраждалих від жорстокого поводження дітей[18]. Однак ця щоденно обновлювана статистика включає лише тих дітей, про яких родичі, свідки або місцеві органи влади надали уряду інформацію про депортацію дитини до Росії або насильницьке переміщення в межах окупованої Росією частини України, і де такі свідчення вже проходять перевірку[19]. Імовірно, реальна цифра є значно вищою.

З 2022 року поширюються найрізноманітніші оцінки щодо загальної кількості депортацій. В інтерв'ю у червні 2023 року Дар'я Герасимчук, Уповноважена Президента України з прав дитини та реабілітації дітей, відкинула приголомшливу цифру, оприлюднену російською владою - 744 000 нібито незаконно "евакуйованих" українських дітей. Натомість Герасимчук підрахувала, що кількість депортованих і примусово вивезених дітей може становити до 200-300 000[20]. Ця кількість і подібні оцінки українських чиновників, напевно, також включають неповнолітніх у супроводі законних опікунів, які були примусово вивезені до Росії разом з їхніми батьками.

Очевидно, Москва навмисно поширила перебільшену оцінку кількості "евакуйованих" дітей, яка покликана розмити різницю між геноцидною депортацією та русифікацією українських дітей, а також іншими формами переміщення українських неповнолітніх і підлітків до Росії. Якщо цифра 744 000 не випадкова, то вона може включати, наприклад, дітей українських трудових мігрантів у Росії. Таке розмивання злочинів, скоєних Росією, за допомогою статистичної гіперболізації має на меті приховати природу, масштаби та наміри російських порушень прав людини.

Переміщених або депортованих без супроводу українських дітей можна розділити на наступні категорії:

• "Діти війни" у більш прямому розумінні - це неповнолітні або малолітні, які з різних причин залишилися самі під час бойових дій. Ці діти без супроводу дорослих були забрані російськими чиновниками та активістами з прифронтової зони або окупованих українських територій.
• Батьків або родичів деяких дітей російські агенти (чиновники, активісти, колаборанти тощо) переконували відправити їхніх дітей до російських літніх таборів або інших рекреаційних центрів. Після узгодженого періоду відпочинку багатьох з них утримували довше та/або перевозили в інше місце.
• Починаючи з 2014 року, неповнолітні діти-сироти та інші неповнолітні, які проживають в українських дитячих будинках, систематично переміщуються або депортуються російською владою. За даними Регіонального центру прав людини (РЦПЛ), станом на вересень 2023 року 3 855 дітей з українських інтернатів були депортовані або переміщені[21]. Слід зазначити, що, за даними Української мережі за права дитини (УМПД), менше 10% неповнолітніх та підлітків в українських інтернатах є справжніми сиротами, тобто не мають живих батьків[22].
• Деякі українські діти були розлучені з батьками у так званих "фільтраційних таборах" вздовж лінії фронту[23].

З усіх чотирьох категорій більшість незаконно переміщених українських дітей без супроводу мають близьких родичів або інших законних опікунів. Деякі з них проживають на підконтрольній уряду території України, тоді як інші самі є переміщеними особами і живуть за кордоном. У переважній більшості випадків ні родичі, ні відповідні українські державні органи не давали чіткого дозволу на постійне переміщення Росією цих дітей.

У лютому 2023 року Гуманітарна дослідницька лабораторія Єльської школи громадського здоров'я (ЄШГЗ/YSPH) опублікувала наступний графік (рис. 1), який ілюструє два шляхи насильницького переміщення українських дітей до Росії та їх малочисельне повернення до законних опікунів.

Рисунок 1: Рух дитини через російську систему таборів перевиховання та усиновлення

Джерело: Лабораторія гуманітарних досліджень ЄШГЗ, 2023.

Деякі дитячі табори в Росії рекламують "інтеграційні програми" для українських дітей. До кінця 2022 року щонайменше 32 з 43 таких таборів були визначені ЄШГЗ як такі, що займаються систематичним політичним перевихованням. У звіті ЄШГЗ, опублікованому в лютому 2023 року, зазначалося, що "два об'єкти були пов'язані з депортацією дітей-сиріт": психіатрична лікарня та сімейний центр[24]. 41 літній табір знаходився або в окупованому Росією Криму, або в самій Росії: "12 були зосереджені навколо Чорного моря, 7 - на території Криму, а 10 - навколо Москви, Казані та Єкатеринбурзі". 11 таборів розташовані на відстані понад 500 миль від кордону України з Росією, в тому числі 2 в Сибіру і 1 в Магаданській області на Далекому Сході Росії біля Тихого океану[25].

За даними РЦПЛ, протягом перших дев'яти місяців 2023 року "Росія не тільки не припинила, але й посилила свої зусилля з «перевиховання» українських дітей. У період з травня по вересень 2023 року було зафіксовано 85 випадків перевезення 8 254 українських дітей до літніх таборів або санаторіїв. Ця мережа закладів помітно розширилася порівняно з 2022 роком. Деякі з них працюють під опікою самого президента Путіна, наприклад, табір «Океан» у Владивостокі, розташований за 9 000 кілометрів від дитячих будинків. Наразі в Росії існує 46 таких таборів, ще 7 таборів на території окупованого Криму [також ідентифіковані ЄШГЗ] і щонайменше 4 таких заклади в Білорусі"[26].

У листопаді 2023 року Лабораторія гуманітарних досліджень ЄШГЗ опублікувала звіт, присвячений участі Білорусі в російській програмі депортації, в якому детально описано, що з 24 лютого 2022 року понад 2 400 дітей з України у віці від шести до 17 років були вивезені до 13 установ по всій Білорусі[27]. У доповіді ЄШГЗ також зазначено, що "[б]ільше 2 000 дітей [...] були перевезені до дитячого центру «Дубрава» в Мінській області Білорусі з вересня 2022 року по травень 2023 року, [...] тоді як 392 дитини були перевезені до 12 інших установ. [...] Перевезення до Білорусі через Росію були «остаточно узгоджені» між президентом Росії Володимиром Путіним та лідером Білорусі Олександром Лукашенком [...]. Лукашенко схвалив використання державних організацій для перевезення дітей з України до Білорусі та фінансування їхнього транспортування. Після прибуття до Білорусі діти піддаються військовій підготовці та перевихованню [...]"[28]. Невідомо, скільки дітей, виявлених у дослідженні Єльського університету, залишаються в Білорусі.

1.3 Російський закони та органи регулюючи асиміляцію

Хоча примусове переміщення дітей вже відбувалося в період 2014-2021 років, систематична та масова кампанія розпочалася на початку 2022 року в рамках масштабної депортації цивільного населення з Донбасу до Росії. Вона ще більше прискорилася після 24 лютого 2022 року в рамках "спеціальної військової операції" (тобто повномасштабної війни) Москви в Україні. Наприклад, 26 квітня 2022 року, за словами так званої Уповноваженої з прав дитини в Росії Марії Львової-Бєлової, 27 нібито дітей-сиріт з Донбасу були офіційно передані в російські сім'ї[29]. Це було зроблено без дозволу української влади, а за "політичної згоди" так званих Луганської народної республіки (ЛНР) та Донецької народної республіки (ДНР). На той момент ці псевдореспубліки були щойно визнані Москвою як "держави" і все ще чекали на приєднання до Росії, яке сталося через п'ять місяців.

Росія ухвалила низку нових нормативно-правових актів, покликаних сприяти русифікації та асиміляції українських дітей. Серед перших таких нормативних актів були: Постанова Уряду РФ № 348 від березня 2022 року про інтеграцію українських дітей з "ЛНР" і "ДНР" в російське суспільство[30]; Наказ Міністерства освіти РФ № АБ-631/05 від березня 2022 року, спрямований на виявлення та перенавчання депортованих дітей, які погано володіють російською мовою[31]; а також зміни до указів Президента РФ № 183 і 187 від 2019 року[32] у травні 2022 року, які спростили процедуру отримання російського громадянства українськими дітьми, які залишилися без батьківського піклування[33]. Після цих та низки інших підзаконних актів 18 березня 2023 року Державна Дума прийняла закон, що дозволяє спростити процедуру виходу з громадянства України для дітей віком до 14 років[34]. Ці зміни призвели до того, що, згідно зі звітом Організації з безпеки та співробітництва в Європі/Бюро з демократичних інститутів і прав людини (ОБСЄ/БДІПЛ), діти "практично не мають права голосу в усьому процесі [зміни громадянства], і те саме стосується їхніх батьків або інших (первинних) законних опікунів у випадках, коли діти розлучені з ними"[35].

У процесі депортації та усиновлення беруть участь різні російські державні органи, а координуючу роль відіграє Львова-Бєлова. Надання російського громадянства дає право усиновленим дітям на "соціальні гарантії", тобто доступ до державних субсидій. Це створює фінансові стимули для потенційних усиновителів[36]. Відповідно до Сімейного кодексу Росії, усиновлені діти прирівнюються за статусом до рідних дітей своїх батьків. Усиновлення в Росії "може вести за собою зміну імені, прізвища, дати і місця народження дитини. При цьому керуються принципом таємниці, через що немає і не може бути жодної бази даних про усиновлених дітей"[37]. Це ускладнює встановлення статусу усиновлених Росією українських дітей та їхніх родичів в Україні[38].

У певний момент російський уряд у відповідь на міжнародну критику у 2022 році щодо деяких депортованих дітей заявив, що вони були просто передані під опіку, а не запропоновані для усиновлення в російські сім'ї[39]. Однак правдоподібність або, принаймні, подальша обґрунтованість таких спростувань викликає сумніви[40]. Відомо, що, починаючи з 2014 року, численні діти-сироти з окупованого Криму та Донбасу, примусово вивезені до Росії, були не лише влаштовані під опіку, але й усиновлені російськими громадянами[41].

У лютому 2023 року ЄШГЗ ідентифікувала десятки федеральних, регіональних та місцевих чиновників, залучених до оперативної та політичної реалізації російської програми депортації та русифікації дітей[42]. Діяльність цих чиновників включає: логістичну координацію; збір коштів; забезпечення постачання; управління дитячими таборами; а також просування кампанії русифікації в Росії та на окупованих територіях України. Станом на початок 2023 року "щонайменше 12 з цих осіб ще не були внесені до американських та/або міжнародних санкційних списків"[43]. Ключові особи, які приймають рішення, та їхні офіційні функції у процесі розселення, перевиховання та усиновлення українських дітей наведені на Рисунку 2.

Рисунок 2: Вище керівництво, залучене до систематичного переміщення, перевиховання та усиновлення українських дітей

Джерело: Лабораторія гуманітарних досліджень ЄШГЗ, 2023[44] .

2. Реакція на депортації в Україні та за кордоном

2.1 Офіційні заяви та дії України щодо депортацій

Україна реагувала на насильницькі переміщення через різні публічні заяви та дипломатичні канали. 8 квітня 2022 року тодішня Уповноважена з прав людини Людмила Денісова повідомила Комітет ООН з прав дитини (КПД ООН) та Глобальний альянс національних правозахисних інституцій. На той час з України було вивезено понад 121 000 дітей - переважно разом із сім'ями з Донбасу[45]. У міру того, як ця практика продовжувалася і прискорювалася, українські посадовці робили все більше заяв з цього питання і зверталися до конкретних осіб. З одного боку, це були українські родичі незаконно переміщених дітей[46], а з іншого - російські прийомні сім'ї, які, можливо, не знали про свою причетність до міжнародного злочину[47]. У березні 2023 року віце-прем'єр-міністр України Ірина Верещук безуспішно зверталася до Москви:

"Публічно звертаюся до Уповноваженої з прав людини в РФ Тетяни Москалькової та Уповноваженої з прав дитини в РФ Марії Львової-Бєлової. Пропоную негайно передати українській стороні списки всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які (1) станом на 24 лютого 2022 року були громадянами України, віком до 18 років включно, (2) наразі перебувають на тимчасово окупованих територіях України, (3) були переміщені з тимчасово окупованих територій України на територію Росії" [48].

Починаючи з другої половини 2022 року, критика з боку України дедалі частіше лунає на адресу міжнародних інституцій та іноземних партнерів. Особливо ті організації, на які покладено завдання запобігати насильницьким переміщенням дітей та скасовувати їх, характеризуються Києвом як недостатньо активні та ефективні. У листопаді 2022 року голова Офісу президента України Андрій Єрмак розкритикував Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ): "На жаль, через дуже пасивну позицію міжнародних організацій, зокрема МКЧХ, ми сьогодні не маємо змоги зафіксувати точну цифру, скільки й де перебуває наших дітей"[49].

19 травня 2023 року Вірджинія Гамба, спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань дітей та збройних конфліктів, зустрілася в Москві з Львовою-Бєловою, яка на той час вже перебувала в розшуку МКС, і говорила з нею про депортацію українських дітей. За цю зустріч Гамба піддалась жорсткій критиці не лише з боку українських коментаторів, але й - як зазначають в Україні - з боку Державного департаменту США[50]. Незважаючи на зустріч Гамби з Львовою-Бєловою та відсутність будь-яких конкретних результатів, у 2023 році у так званому "списку ганьби" ООН - щорічній доповіді Генерального секретаря "Діти та збройні конфлікти" для Генеральної Асамблеї ООН, опублікованій невдовзі після поїздки Гамби до Москви, - не було згадано про масову російську депортацію та переміщення українських дітей без супроводу та з супроводом[51].

У травні 2023 року Верховна Рада України закликала "інституції РЄ та ЄС, ОБСЄ в Європі, КПР ООН, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Дитячий фонд ООН [ЮНІСЕФ], Міжнародну організацію з міграції та МКЧХ активізувати роботу з розробки міжнародних механізмів ідентифікації, повернення та возз'єднання викрадених і насильно депортованих дітей, захисту інтересів, повернення викрадених і насильно депортованих дітей додому та возз'єднання з їхніми сім'ями"[52]. Того ж місяця президент Зеленський публічно звернувся до "Ватикану з проханням приєднатися до зусиль України щодо повернення українських дітей, незаконно та примусово вивезених до Росії, фактично викрадених"[53].

Оскільки депортації дітей продовжувалися, і лише деякі з них були скасовані, український уряд розпочав різні нові ініціативи. Серед них - Центр національного спротиву, який збирає, зокрема, інформацію про незаконне переміщення, Центр захисту прав дитини, програма "Повернемо дітей", а також Координаційна рада з питань захисту прав та безпеки дітей при Президентові України під головуванням керівника Офісу Президента України Єрмака. План дій "Повернемо дітей живими" об'єднує зусилля українських державних органів, міжнародних та неурядових організацій (НУО), а також небайдужих громадян. За словами Уповноваженої Герасимчук, ця програма має на меті: повернення та реінтеграцію українських дітей, депортованих Росією; розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт; фіксацію злочинів; сприяння міжпарламентській співпраці; комунікацію з громадськістю[54]. Однак до осені 2023 року до своїх українських опікунів було повернуто менше 400 дітей з майже 20 000 офіційно зареєстрованих переміщених або депортованих дітей[55].

2.2 Українські неурядові реакції та ініціативи

Низка неурядових організацій долучилася до документування, запобігання та скасування організованих Росією державних переміщень та примусових депортацій українських дітей. Фонд "Врятуймо Україну", заснований Миколою Кулебою, колишнім Уповноваженим Президента України з прав дитини, українська секція міжнародної мережі СОС Дитячі Містечка та РЦПЛ є організації, які виступають за повернення депортованих дітей, готують його або керують цим процесом.

25 лютого 2022 року була створена велика коаліція громадських організацій під назвою "Україна: О п'ятій ранку". Вона об'єднує 31 громадську організацію, а також окремих експертів, які документують воєнні злочини Росії та злочини проти людяності. Коаліція домагається захисту або правосуддя для жертв через різні національні та міжнародні правові механізми. У січні 2023 року коаліція опублікувала в Києві звіт "Депортація громадян України з території проведення активних бойових дій або з тимчасово окупованої території України на територію Російської Федерації та Республіки Білорусь"[56].

Прикладом, що ілюструє ще один тип громадської реакції на незаконні переміщення та депортації, є "Кіборги". Це проект, що об'єднує журналістів та фахівців з інформаційних технологій, які розслідують злочини Росії в Україні, викривають колабораціоністів та розвінчують російські фейки. Наприклад, KibOrg вдалося отримати доступ до окупаційної бази даних "Діти Донбасу" з інформацією про викрадення, передачу особистих справ дітей громадянам Росії, примусову "паспортизацію" та колабораціонізм на місцях[57].

2.3 Дії іноземних держав у відповідь на депортації

Поінформованість міжнародної громадськості про масову депортацію дітей Росією зростає тільки повільно. Після широкомасштабного вторгнення вона спочатку стала предметом уваги в країнах Центрально-Східної Європи. Наприклад, 25 травня 2022 року міністри, відповідальні за соціальну політику України, Естонії, Чехії, Латвії, Литви, Польщі та Словаччини виступили зі спільною заявою, в якій засудили незаконні переміщення та депортації та пов'язані з ними порушення міжнародного права з боку Росії[58]. 1 липня 2022 року міжнародні правозахисні організації закликали Росію до запровадження мораторію на міжнародних усиновлений які не відповідають українськім законам та міжнародному праву. На початок березня 2023 року його підписали 43 міжнародні неурядові організації[59].

У вересні 2022 року Європейський парламент (ЄП) ухвалив резолюцію, в якій закликав Росію, серед іншого:

"негайно припинити [...] всі примусові переміщення дітей на окуповані Росією території та в Російську Федерацію, а також будь-яке міждержавне усиновлення дітей, переміщених з усієї міжнародно визнаної території України; [...] скасувати всі закони, що сприяють усиновленню українських дітей; [...] негайно надати інформацію про імена, місцезнаходження та стан здоров'я всіх затриманих або депортованих українців, а також дозволити та забезпечити безпечне повернення всіх українських цивільних осіб, включаючи дітей; [...] негайно надати міжнародним організаціям, таким як УВКПЛ [Управління Верховного комісара ООН з прав людини] та ЮНІСЕФ, доступ до всіх українських дітей, які були примусово депортовані на окуповані Росією території та в Росію; [і] забезпечити безпеку та благополуччя українських дітей, які перебувають у Росії та на окупованих Росією територіях, а також захистити їх від небезпек, пов'язаних із війною та її наслідками"[60].

Будучи однією з перших таких значущих іноземних декларацій, резолюція ЄП була високо оцінена в Україні як така, що відображає позицію та вимоги уряду на той час[61]. У лютневій резолюції 2023 року ЄП пішов далі і заявив, що передача дітей з однієї етнічної групи в іншу є злочином геноциду[62]. Як зазначалося вище, ця класифікація також була підтримана Парламентською асамблеєю РЄ у квітні 2023 року та належним чином відзначена в Україні[63]. Однак термін "геноцид" не був використаний у паралельному звіті ОБСЄ/БДІПЛ, який натомість говорив про "злочини проти людяності" – нюанс, якій був зауважений у коментарі українського уряду до звіту[64].

Невдовзі після цього, у квітні 2023 року, Росія використала неформальну процедуру ООН для поширення дезінформації щодо передачі дітей. У відповідь на дії Москви ЄС разом із 22 іншими державами підписав "Спільну заяву"[65]. Багатостороння декларація заявляє: "Ми однозначно засуджуємо дії РФ в Україні, зокрема, примусову депортацію українських дітей, а також інші серйозні порушення щодо дітей, вчинені російськими військами в Україні"[66].

1 червня 2023 року, у Міжнародний день захисту дітей, 23 іноземні дипломатичні місії в Україні оприлюднили спільну заяву щодо примусової депортації Росією українських дітей: "Ми притягнемо Росію до відповідальності за її незаконні та варварські дії в Україні!"[67]. 18 серпня 2023 року Уповноважена Президента України з прав дитини Дар'я Герасимчук, Координаторка системи ООН в Україні Деніз Браун та Представник ЮНІСЕФ Мурат Шахін підписали спільний превентивний план щодо припинення грубих порушень прав дітей в умовах збройної агресії Росії проти України[68].

У липні 2023 року радник глави Офісу президента України Михайло Подоляк вказував, що Ер-Ріяд і Анкара ведуть переговори з Москвою про повернення українських дітей[69]. У жовтні 2023 року видання Financial Times підтвердило, що Туреччина і Саудівська Аравія вже кілька місяців ведуть переговори з Росією про репатріацію українських дітей[70]. Емірат Катар також долучився до неформальної дипломатії і домігся восени 2023 року репатріації чотирьох дітей з Росії в Україну[71].

3. Висновки та політичні рекомендації

3.1 Оцінка поточних ініціатив: майже немає репатріації

Окрім документів, процитованих у цьому звіті, подальші заяви, декларації, резолюції, протести тощо становлять вражаючу кількість текстів з чіткими меседжами, недвозначними цілями та рішучими формулюваннями. Ці заяви походять не лише від українських стейкхолдерів, але й від інших державних органів та неурядових організацій, а також від міжнародних інституцій та органів ЄС, включно з Європарламентом. Однак, незважаючи на таке всебічне засудження, станом на 10 жовтня 2023 року з Росії було повернуто лише 386 українських депортованих дітей[72]. Тисячі українських неповнолітніх без супроводу дорослих залишаються в Росії або на окупованій нею території без своїх законних опікунів. Як зазначалося вище, чим довше вони перебувають далеко від своїх домівок та родин, тим болючішою, складнішою та сумнівнішою стає їхня майбутня репатріація.

Іноді спостерігалася вибіркова співпраця з боку російського уряду щодо повернення деяких українських дітей. Наприклад, у пропагандистських цілях було поширено відео возз'єднання української сім'ї в Росії; у стрічці помітно фігурувала Львова-Бєлова, яка приписувала собі заслугу в успішному проведенні акції[73]. Однак, незважаючи на численні звернення до російського уряду, жодної прозорої процедури, механізму чи алгоритму возз'єднання сімей та репатріації дітей так і не було створено[74].

Не лише двостороння комунікація з цього питання виявилася безуспішною. Спроби знайти рішення в рамках багатосторонніх форматів і міжнародних організацій також виявилися неефективними. Уповноважена Президента України з прав дитини Герасимчук поскаржилася: "Міжнародний комітет Червоного Хреста мав бути тією організацією, яка мала б бути першою на місці та рятувати людей, то, на жаль, на практиці в Україні це не спрацювало"[75] .

Замість того, щоб запобігти насильницьким переміщенням і зупинити їх, Білоруське товариство Червоного Хреста (БТЧХ), яке є членом Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, взяло участь у депортації українських дітей до Білорусі[76]. Дмитро Шауцу, генеральний секретар БТЧХ, публічно вихвалявся цією діяльністю, після чого БТЧХ було піддано різкій критиці з багатьох сторін, включаючи МКЧХ[77]. У телевізійному репортажі урядового телеканалу "Білорусь 1" Шауцу відкинув цю критику та захистив участь своєї організації у вивезенні дітей з окупованих територій України до Білорусі як гуманітарну акцію в інтересах депортованих дітей[78].

3.2 Рекомендовані дії для ЄС та міжнародних організацій

Доки до влади в Росії та Білорусі не прийдуть більш відповідальні уряди, необхідні масовані багатосторонні та різноспрямовані дії, щоб сприяти швидким та відчутним змінам. Національні та транснаціональні актори повинні перейти від словесних інтервенцій до дій, орієнтованих на результат. Комбінування громадського тиску з неформальної дипломатії має прокласти шлях до якнайшвидшого повернення максимальної кількості українських дітей додому. Наступні рекомендації починаються із загальних пропозицій, після чого окреслюються можливі заходи з боку ЄП, ЄС та його держав-членів - відповідно до "Стратегії ЄС щодо прав дитини та європейських гарантій для дітей" та інших документів ЄС[79].

Оскільки комплексне та публічне вирішення питання співпраці з Москвою наразі неможливе, назріла необхідність проведення всесвітньої кампанії з викриття та присоромлення з боку національних урядів та парламентів, міжнародних організацій та правозахисних організацій у співпраці зі ЗМІ та соціальними мережами. Паралельно з дипломатичними спробами возз'єднати українських дітей з їхніми сім'ями слід збільшувати кількість публічних заяв усіх зацікавлених сторін для поширення по всьому світу. Початкові результати в цьому напрямку, хоча і незначні, вже досягнуті і показують, що залучення Росії у неформально організованій репатріації можливе[80]. Наслідуючи ці приклади, слід підтримувати подальше посередництво з боку урядів країн, що не входять до Північноатлантичного альянсу, наприклад, країн Азії та/або незахідних НУО, таких як міжнародні гуманітарні, релігійні та профспілкові організації[81].

У червні 2023 року голова Офісу президента України Андрій Єрмак заявив про розгляд допомоги Ватикана як посередника: "Ми вітатимемо зусилля та будемо щасливі, якщо представник Папського престолу зможе допомогти нам у звільненні полонених з російського полону та поверненню додому незаконно депортованих українських дітей"[82] . Ці спроби поки що були безуспішними, але їх слід продовжувати. Члени Європарламенту, які мають зв'язки з Католицькою Церквою та іншими релігійними організаціями, включаючи національні православні церкви, мають вивчити можливості для початку діалогу з Російською Православною Церквою та іншими офіційно визнаними російськими релігійними організаціями з метою сприяння поверненню українських дітей з Росії.

Дипломатичні зусилля інших держав, таких як Катар, Саудівська Аравія або Туреччина (див. розділ 2.3), також можуть слугувати моделями для подібних спроб у майбутньому. Представництва ЄС та посольства держав-членів у всьому світі повинні консультуватися з успішними посередниками щодо їхнього досвіду. Необхідно підтримувати таку діяльність і надалі, а також вивчати готовність і здатність інших незахідних урядів і організацій виконувати роль неформальних посередників між російською владою та українськими сім'ями, щоб сприяти репатріації. Серед спостерігачів у Києві також існують сподівання, що відповідні країни, такі як Казахстан, Індія або Південна Африка, можуть - у рамках таких структур, як Євразійський економічний союз або група БРІКС - сприяти посередництву у поверненні депортованих дітей в Україну. Приклад багатосторонніх переговорів, що призвели до Чорноморської зернової ініціативи, згадується як, можливо, відповідна модель. Деякі експерти пропонують офіційно призначити країну або групу країн в якості третьої сторони-посередника, можливо, з мандатом від Генеральної Асамблеї ООН[83]. Дипломати країн-членів ЄС повинні вивчити можливість призначення такої держави-посередника або коаліції через ООН, ОБСЄ або іншу урядову організацію, в якій Росія все ще є учасником.

У рамках підходу "називання і ганьби", про який йшлося вище, РЦПЛ запропонував замість того, щоб просто згадувати про масову депортацію дітей Росією в загальних гуманітарних або політичних деклараціях, прийняти і оприлюднити офіційні спеціальні документи з конкретною вимогою про репатріацію українських дітей[84]. Це повинні зробити Генеральна Асамблея ООН, міжнародні парламентські асамблеї та якомога більше національних парламентів. Це б відповідало прикладам відповідних заяв Європейського парламенту та Парламентської асамблеї Ради Європи[85], а на національному рівні - Сенату США у червні 2023 року та парламенту Словаччини у березні 2023 року[86]. Ухвалення Словацькою національною радою окремої декларації із засудженням російських злочинів проти українських дітей та жінок було визнано українським парламентом[87].

Посадовці та дипломати ЄС повинні підтримати спільну ініціативу членів ЄС в ООН щодо ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН спеціальної резолюції, присвяченої виключно українським дітям, захопленим Росією. Текст такої резолюції має містити пряму вимогу до російського уряду щодо репатріації всіх примусово переміщених або депортованих українських дітей в Україну. Вона також повинна вимагати негайного припинення всіх недобровільних переміщень українських цивільних осіб, у тому числі українських неповнолітніх і підлітків без супроводу дорослих, в межах окупованих Росією територій і до Росії. Депутати Європарламенту можут запропонувати своїм колегам у себе вдома сформулювати і прийняти відповідні національні парламентські декларації, а також порушити питання про відповідні багатосторонні резолюції, ініційовані делегаціями їхніх країн на міжпарламентських асамблеях.

Комітети та політичні групи Європарламенту можуть ініціювати подальші дії для привернення більшої уваги громадськості до долі депортованих дітей та їхніх сімей за прикладом семінару Європарламенту 13 листопада 2023 року[88]. Це можуть бути відкриті слухання в приміщеннях Європарламенту та національних парламентів за участю родичів депортованих українських дітей, які готові публічно висловити свої погляди та почуття. Окремі депутати Європарламенту можуть розглянути можливість оголошення спонсорської допомоги певним депортованим дітям та їхнім сім'ям, якщо це бажано та прийнятно для них. Спеціальні конференції в Брюсселі, Страсбурзі або в інших важливих місцях можуть об'єднати українські групи громадянського суспільства, активістів з країн-членів ЄС та міжнародних урядових і неурядових організацій, що спеціалізуються на захисті дітей. Вони також повинні включати представників засобів масової інформації.

Крім того, РЦПЛ запропонував укласти угоди між Україною та партнерами, що бажають співпрацювати у сфері репатріації; розширити список наразі санкціонованих російських осіб, причетних до депортації, та розширити засоби впливу на вже санкціонованих діячів; МКС має видати нові ордери на арешт за зразком ордерів на арешт Путіна та Львової-Бєлової; додати нові злочини до перелічених в існуючих ордерах; конфіскувати заморожені російські активи та перепрофілювати їх на потреби дітей, які стали жертвами незаконної депортації та примусового переміщення[89].

Необхідно ухвалити додаткову резолюцію Європарламенту, яка б деталізувала ці та подібні пропозиції, визначила порядок їх реалізації та запропонувала конкретні заходи різним органам ЄС та державам-членам. Обмеження щодо російських чиновників, причетних до депортації та асиміляції українських дітей, мають стати помітною рисою в пакетах санкцій ЄС[90]. Санкції ЄС, пов'язані з депортацією та асиміляцією українських дітей, мають бути поширені на російські НУО, компанії, школи, університети, професійні організації тощо, які беруть участь - часто відкрито і навіть демонстративно - у депортації та русифікації[91].

Депутати Європарламенту та чиновники ЄС повинні використовувати свій вплив і голоси, щоб вимагати більш активної, чіткої та видимої позиції міжнародних організацій, покликаних зменшити страждання цивільного населення та дітей під час насильницьких конфліктів. МКЧХ, ЮНІСЕФ, УВКБ ООН та інші подібні структури співфінансуються державами-членами ЄС. Ці організації, на думку Києва, демонструють недостатній опір, тривалу покірність і публічну м'якість щодо масового переміщення та депортації українських дітей Росією, які необхідно терміново припинити.

Серед подальших пропозицій РЦПЛ щодо кроків, які можуть бути зроблені зацікавленими сторонами по всьому світу у співпраці з українськими спеціалізованими організаціями, є розширення списків підтверджених та ймовірно депортованих дітей; передача цих списків для перевірки до Росії через відповідні міжнародні організації або треті держави; визначення місць в Україні та за її межами для тимчасового розміщення повернених в Україну дітей з їхніми родичами або іншими уповноваженими опікунами; звернення до Росії з проханням про повернення депортованих українських дітей та координація цього процесу за участю відповідних міжнародних організацій або третіх держав[92]. Наприклад, міжнародний досвід, на думку УВКР, свідчить про те, що "дитячі хаби" можуть бути створені в третіх країнах, а саме за межами України та Росії. Там депортовані діти могли б зустрічатися зі своїми українськими опікунами (законно уповноваженими родичами та іншими опікунами), а також дитячими психологами. Там вони мали б можливість і час обдумати і вирішити для себе своє майбутнє[93]. Депутати Європарламенту та посадовці ЄС могли б ініціювати створення таких центрів для возз'єднання сімей та перехідних періодів у країнах-членах ЄС у Східній та Центральній Європі.

Формальні правові наслідки депортації до Росії часто будуть серйознішими, ніж наслідки переміщення на окупованих територіях України, коли, наприклад, вони призводять до усиновлення. Незважаючи на це, доки окуповані території України не будуть звільнені, примусове перевезення українських дітей до самої Росії іноді може бути легше скасувати, ніж незаконне переміщення в межах частин України, захоплених Росією. Російське рудиментарне верховенство права та громадянське суспільство функціонують краще всередині Росії, ніж на українських територіях, анексованих Росією у 2014 та 2022 роках. З огляду на це, депутати Європарламенту та посадовці ЄС повинні спробувати використати державні та приватні зв'язки, що залишилися - зазвичай започатковані до 2014 року - з російськими урядовими та неурядовими організаціями, щоб сприяти встановленню місцезнаходження, ідентифікації та репатріації українських дітей, депортованих в Росію.

3.3 Рекомендовані дії для дослідницьких структур

Уповноважена Президента України з прав дитини Герасимчук заявила у червні 2023 року:

"Одна з найбільших проблем щодо повернення дітей – це проблема незнання того, кого ми шукаємо. [...] Друга проблема полягає в тому, що ми не знаємо, де вони. Їх дуже важко знайти. Росія робить все, щоб їх приховати. Вони відразу видають дітям російське громадянство, постійно їх переміщують чи віддають дітей на виховання до родин росіян, змінюючи їм імена. Плюс вони дуже впливають на свідомість дітей. Тож навіть провівши лише кілька місяців у Росії, діти повертаються з великими психологічними травмами"[94].

Відсутність достовірної інформації про долю переміщених і депортованих дітей є серйозною проблемою. Значну частину відповідних даних про російські переміщення та депортації наразі нелегко зібрати. Можливе залучення російських дослідників у Росії та на окупованих територіях України для пошуку переміщених дітей та визначення місць переміщень і депортацій тягне за собою особисті ризики для таких дослідників. Особливо це стосується випадків, коли такі дослідження фінансуються західними урядовими та неурядовими організаціями.

Однак архівні та польові дослідження на підконтрольній уряду території України можливі і вітаються. На сьогоднішній день українські органи влади та спеціалізовані інститути проводять їх недостатньо, оскільки українські фінансові та людські ресурси залишаються обмеженими під час війни. Крім того, розслідування відкритих джерел у Росії, таких як відповідні акаунти в провідних російських соціальних мережах, таких як "ВКонтакте" або "Одноклассники", все ще можливе. Її можна проводити з невеликим ризиком з-за меж Росії та підконтрольних Москві територій в Україні. Урядові, некомерційні або навіть комерційні розвідувальні служби та агентства можуть бути використані для отримання доказів, які не є легкодоступними через розвідку з відкритих джерел. Звіти ЄШГЗ за 2023 рік або згадані вище хакерські операції KibOrg ілюструють, що збір суттєвих даних в Росії, Білорусі та на окупованих територіях все ще можливий[95].

Європарламент або інші інституції ЄС повинні замовити щонайменше три більші дослідження, щоб отримати кращу картину поточної ситуації:

• По-перше, у співпраці з українськими урядовими та неурядовими організаціями слід створити повний реєстр усіх імовірно переміщених та депортованих дітей з персональними даними про них (включно з інформацією про ДНК). Ініціатива в цьому напрямку вже була запропонована в лютому 2023 року Європейською Комісією, Польщею та ООН[96] .
• По-друге, наступна доповідь має бути побудована за зразком (а) досліджень злочинів під час Другої світової війни та пізніших воєн, а також (б) вищезгаданих доповідей ЄШГЗ[97]. Це означає, що якомога більш детальне і масштабне дослідження має окреслити методи, суб'єктів і шляхи незаконних переміщень, депортацій та усиновлень українських дітей Росією.
• По-третє, крос-культурне та історичне дослідження - паралельно з нещодавнім порівняльно-правовим аналізом Юлії Іоффе[98] - має порівняти хід, результати та наслідки нинішньої російської політики з іншими випадками примусової масової депортації дітей та їх подальшим скасуванням.

У підсумку, ці три дослідження забезпечать більш ґрунтовну основу для розробки, формулювання та впровадження політичних рекомендацій, ніж існуюча на сьогоднішній день уривчаста аналітична література.

Як журналістські, так і наукові дослідження мають зосереджуватися на геноцидних намірах, характері та результатах депортацій дітей, здійснених Росією. Багато спостерігачів все ще утримуються від застосування поняття геноциду до дій Росії в Україні з 24 лютого 2022 року[99]. Проте зростає спільнота юристів, політологів та істориків, які класифікують поведінку Москви в Україні як геноцид[100]. Сюди також відносять російське переміщення та депортацію дітей[101]. За прикладом нещодавнього фундаментального юридичного дослідження того, наскільки Конвенція про геноцид може бути застосовна до депортації та переміщення українських дітей Росією, слід заохочувати, підтримувати та фінансувати додаткові експертні дослідження в цьому напрямку та подальше поширення їхніх результатів[102].

3.4 Рекомендовані дії для ЗМІ та піар-компанії

Телерадіокомпанії, інформаційні агентства, видавництва, а також організації, що займаються зв'язками з громадськістю, мистецькі та інші організації відіграють важливу роль не лише в документуванні та роз'ясненні вищезазначених питань. Вони опосередковано допомагають у стримуванні та згортанні політики переміщення та депортації, яку проводить Росія. У самій Україні запобігання подальшим переміщенням і захист тих, хто живе в районах активних бойових дій і на окупованих територіях, залишається складним питанням.

У грудні 2021 - січні 2022 року УМПД вже попереджав спочатку український уряд, а потім українську громадськість про те, що майбутнє широкомасштабне російське вторгнення створить специфічні виклики для евакуації сімей та дітей[103]. Проте ці попередження не отримали широкого розповсюдження і не призвели до достатніх запобіжних заходів. Сьогодні національні та міжнародні ЗМІ повинні проводити інформаційні кампанії для сімей: (а) заохочувати їх вчасно евакуюватися, щоб вивезти дітей з небезпечних районів; і (б) попереджати їх, щоб вони не дозволяли брати своїх дітей у будь-які організовані Росією "поїздки на відпочинок" - без згоди чи за згодою батьків.

Набагато складнішим викликом є те, як привернути увагу все ще значною мірою необізнаної частини міжнародної спільноти до масштабів, серйозності та трагічності російської політики вивезення дітей. Досі існує глибокий розрив між, з одного боку, експертними знаннями, а з іншого - громадською обізнаністю про російські депортації та переміщення українських дітей. У той час як багато зацікавлених науковців, політиків і дипломатів на Заході вже добре поінформовані, знайомство з цією скандальною ситуацією серед "пересічних" громадян європейських та інших країн залишається обмеженим[104]. Цю прогалину необхідно заповнити, приділяючи особливу увагу країнам т. зв. Глобального Півдня, де кремлівські наративи про російсько-українську війну є відносно популярними, проте публічного засудження російської депортації дітей все ж таки можна досягти[105]. Спеціальні стипендії, премії, конкурси, тури, зустрічі, воркшопи тощо для журналістів, редакторів, блогерів, видавців, експертів, митців тощо мають сприяти створенню відповідних аналітичних, публіцистичних та художніх текстів, подкастів, а також відеоматеріалів, які будуть більш доступними та поширеними серед широкої громадськості[106].

Бібліографія українською мовою

"Білоруський Червоний Хрест заявляє, що причетний до вивезення дітей з України", The Guardian, 20 липня 2023 року.

Асєєв С. та Умланд А. "В'язні як політичний товар на окупованих територіях Донбасу", Звіти SCEEUS про права людини та безпеку у Східній Європі, № 2, 2021.

Асєєв С., Табір тортур на Райській вулиці, Гарвардський український науковий інститут, Кембридж, 2022.

ATN, "Історії дітей Донбасу: Враження з Білорусі. Основний ефір", АТН: новини Білорусі та світу, 23 липня 2023 року.

Азаров, Д., Коваль, Д., Нуріджанян, Г. і Венгер, В., "Розуміння дій Росії в Україні як злочину геноциду", Журнал міжнародного кримінального правосуддя, Том 21, № 2, 2023, с. 233-264.

Балачук, І., "Російський уповноважений з прав дитини заявив, що сироту з Маріуполя, яка хотіла поїхати додому, не випустили з Росії", Українська правда, 4 квітня 2023 року.

Білкова, В., Хеллествейт, К. та Штейнерте, Е., "Звіт про порушення та зловживання міжнародним гуманітарним правом та правом прав людини, воєнними злочинами та злочинами проти людяності, пов'язаними з насильницьким переміщенням та/або депортацією українських дітей до Російської Федерації", Організація з безпеки та співробітництва в Європі, 4 травня 2023 року.

Блиславська, "Міністри-міністерки: хто причетний до викрадення дітей на Луганщині", KIBORG, 20 липня 2023 року.

Булавін, Д., "Депортований з Маріуполя підліток намагався повернутися в Україну з Росії, його затримали на кордоні з Білоруссю - ЗМІ", Громадське, 4 квітня 2023 року.

Ходакевич, Я. М. та Пердью, М., "Ще один геноцид: Росія викрадає українських дітей", Інститут світової політики, 2022.

Рада Європейського Союзу, "Висновки Ради щодо боротьби з безкарністю за злочини, скоєні у зв'язку з агресивною війною Росії проти України", 15237/22, 29 листопада 2022 року.

Рада Європейського Союзу, "Реакція ЄС на вторгнення Росії в Україну", веб-сторінка, не вказано.

Кримська правозахисна група, "Незаконна депортація громадян України з Криму Російською Федерацією", Робоча сесія 11: Гуманітарні питання та інші зобов'язання, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, 19 вересня 2017 року.

Даймонд, Ю., "Незалежний правовий аналіз порушень Російською Федерацією Конвенції про геноцид в Україні та обов'язку запобігання", Інститут стратегії та політики "Нові лінії", травень 2023 року.

Посольство України в Ірландії, "Про незаконне усиновлення дітей-сиріт української національності в Криму", Новини, 17 жовтня 2014 року.

Європейська Комісія, "Україна: Міжнародний центр з переслідування злочину агресії Росії проти України розпочинає роботу сьогодні", Генеральний директорат з питань сусідства та переговорів про розширення, 3 липня 2023 року.

Європейський парламент, "Спільна пропозиція щодо резолюції про порушення прав людини в контексті примусової депортації українських цивільних осіб до Росії та примусового усиновлення українських дітей в Росії", 2022/2825(RSP), 14 вересня 2022 року.

Європейський Парламент, "Резолюція від 16 лютого 2023 року про рік російського вторгнення та агресивної війни проти України", P9_TA(2023)0056, 2023.

Європейська правда, "Державний департамент США стурбований зустріччю представника ООН з російською комісією з прав дитини", Українська правда, 25 травня 2023 року.

Федосюк, Т., "Вкрадені діти: Як Росія намагається викрасти майбутнє України", Міжнародний центр оборони та безпеки, 2023.

Гордон, ‘Україна й ООН підписали план щодо запобігання порушенням прав дітей в умовах агресії РФ’, Гордон, 19 серпня 2023 року.

Гаврилов, В., "Масове викрадення Росією українських дітей може кваліфікуватися як геноцид", Атлантична рада, 2023.

Хокінс ДеБоуз К. і ДеАнджело Е., "Нова холодна війна: заборона Росії на усиновлення дітей громадянами США", Журнал Американської академії шлюбно-сімейних юристів, том 28, 2015, с. 51-77.

Герасимчук, Д., ‘Немає жодної міжнародної структури, яка б могла запропонувати дієвий механізм повернення з Росії наших депортованих дітей’, Інтерфакс-Україна, 19 червня 2023 року.

"Спільна заява щодо насильницького переміщення, депортації та усиновлення дітей з України Росією", Reliefweb, 2023.

Інтерфакс, 'Єрмак обговорив з виконавчим директором ЮНІСЕФ співпрацю для припинення депортації українських дітей окупантами'. Інтерфакс-Україна, 25 квітня 2023 року.

Міжнародний кримінальний суд, "Ситуація в Україні: Судді МКС видають ордери на арешт Володимира Володимировича Путіна та Марії Олексіївни Львової-Бєлової", Прес-реліз Міжнародного кримінального суду, 2023.

Іоффе, Ю., "Насильницьке вивезення українських дітей до Російської Федерації: Геноцид?", Журнал досліджень геноциду, 2023.

Карманау, Ю., "Білоруський Червоний Хрест викликає обурення після того, як його голова заявив, що він привіз українських дітей до Білорусі", AP News, 19 липня 2023 року.

Хадіагала, Г., "Африканська мирна ініціатива в російсько-українській війні?", блог PRIF, 21 липня 2023 року.

KibOrg, "База даних дітей Донбасу: Хто причетний до викрадення дітей у Маріуполі", КІБОРГ, 22 серпня 2023 року.

Кличко, В. та Кіль, T., Вкрадені життя: Переплутані діти України, Гейне, Мюнхен, 2023.

Козова, Л., "Україна за допомогою третіх країн намагається повернути викрадених РФ дітей - Подоляк", Інформаційне агентство УНІАН, 19 липня 2023 року.

Краг, М. та Умланд, А., 'Українофобські фантазії російських силовиків: Справа Миколи Патрушева, 2014-2023', Центр демократичної доброчесності, 2023.

Кшиштошек, А., "Польща, Єврокомісія запускають ініціативу з розшуку викрадених українських дітей", Euractiv, 1 березня 2023 року.

Куницький, О., "Викрадені діти в Україні: "Список підозрюваних зростатиме"", Deutsche Welle, 25 березня 2023 року.

Люхтерхандт, О., "Фолькерморд у Маріуполі", Osteuropa, 14 квітня 2022 року.

Львова-Бєлова, М., "ДНК-експертиза допомогла повернути дитину бабусі з України", Telegram, 3 вересня 2023 року.

Лисогор, І., "Європарламент засуджує депортацію та примусове усиновлення українських дітей в Росії", Лівий берег, 15 вересня 2022 року.

Прес-центр "Україна", "Як Росія викрадає дітей та незаконно переміщує українських громадян": Презентація аналітичного звіту Коаліції "Україна. П'ята ранку", Укрінформ, 16 січня 2023 року.

Міллс, А., "Катар допомагає чотирьом українським дітям повернутися додому з Росії в Україну", Reuters, 16 жовтня 2023 року.

Міністерство закордонних справ України, "Спільна заява у відповідь на зустріч Російської Федерації за формулою Арріа щодо незаконної примусової депортації дітей Російською Федерацією в Україні", Спільна заява, 2023.

Міністерство закордонних справ України, "Заява МЗС України щодо депортації Росією громадян України з Херсонської та Запорізької областей", Прес-реліз, 2022.

Міністерство соціальної політики, "Марина Лазебна разом з міністрами з 6 країн ЄС виступили зі спільною заявою, в якій засудили незаконні дії Російської Федерації проти дітей в Україні", Спільна заява, 2022.

Національна рада Словацької Республіки, "NRSR: Парламент засудив злочини, скоєні проти українських жінок і дітей", 28 березня 2023 року.

Неурядові організації "Регіональний центр прав людини" та Інститут запобігання геноциду ім. Ю. Лемкіна, "Відповідальність посадових осіб Російської Федерації за геноцид в Україні, зокрема, за насильницьку передачу дітей однієї групи в іншу", Інститут запобігання геноциду ім. Ю. Лемкіна, 2022.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Доповідь Незалежної міжнародної комісії з розслідування ситуації в Україні, Рада з прав людини, п'ятдесят друга сесія 27 лютого - 31 березня 2023 року, A/HRC/52/62, 15 березня 2023 року.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини, "Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні з 16 листопада 2019 року по 15 лютого 2020 року", Доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини, 2020.

Online.ua, "Викрадене дитинство: Документальний фільм", Youtube, червень 2023.

Парламентська асамблея Ради Європи, "Насильницьке переміщення та "русифікація" українських дітей свідчить про геноцид, вважає ПАРЄ", Новини, 28 квітня 2023 року.

"Президент ознайомився з планом повернення незаконно депортованих Росією дітей Bring Kids Back UA та взяв участь у відкритті Центру захисту прав дитини”, Президент України, 31 травня 2023 року.

Прес-служба Верховної Ради, 2023, "Віце-спікер Олена Кондратюк виступила на засіданні Національної ради та запросила Президента Словаччини стати послом для повернення викрадених українських дітей", Верховна Рада України, 29 березня 2023 року.

Радіо Свобода, "Може вважатися злочином проти людяності": Звіт ОБСЄ про депортацію Росією українських дітей", Радіо Свобода, 4 травня 2023 року.

Рашевська, К., "Операція "Репатріація": Як повернути українських дітей, примусово депортованих Росією?", Вища школа адвокатури, 16 червня 2022 року.

Регіональний центр прав людини, "Репатріація та повернення в Україну буде в найкращих інтересах дитини - правозахисник", Регіональний центр прав людини, 2023.

Reuters, "Переговори про репатріацію українських дітей з Росії ведуться щонайменше з квітня, каже джерело", Reuters, 19 липня 2023 року.

Міністерство закордонних справ Росії, "Недостовірна інформація від Державного департаменту США", прес-служба, 12 вересня 2023 року.

Уряд РФ, Діяльність Уповноваженого при Президентові Російської Федерації з прав дитини Марії Львової-Бєлової щодо захисту дітей під час спеціальної військової операції, No 2, 13 October 2023.

Шоу, М., "Геноцидна війна Росії в Україні: Радикалізація та соціальна деструкція", Журнал досліджень геноциду, 2023, с. 1-30.

Ситникова, І., “Єрмак розкритикував МКЧХ за пасивну позицію щодо викрадення українських дітей окупантами”, Громадське, 9 листопада 2022 року.

Скаврон, Б., "Зеленський звернув увагу Папи Римського на викрадення дітей в Україні державою-агресором", ТСН, 13 травня 2023 року.

Соломко, Л., "Тисячі депортованих та викрадених українських дітей є заручниками в руках Росії. Які механізми їхнього звільнення? Голос Америки, 17 березня 2023 року.

Талавер, С., "Війна Росії - невдала відповідь на її демографічну кризу", Jacobin, 23 квітня 2023 року.

Уряд України, "Діти війни", 2023.

Укрінформ, "В Україні започаткували рух Bring Back Kids UA за повернення депортованих дітей – Зарівна”, УкрІнформ, 15 травня 2023 року.

Укрінформ, "Депортація дітей: омбудсмен розповіла, куди звертатися родичам і друзям", Укрінформ, 1 лютого 2023 року.

Укрінформ, "ПАРЄ визнала депортацію українських дітей до Росії геноцидом", Укрінформ, 27 квітня 2023 року.

Укрінформ, "Ватикан може допомогти Україні зі звільненням полонених і поверненням дітей - Єрмак", Укрінформ, 27 червня 2023 року.

Умланд, А., "Чи люблять росіяни своїх дітей?". Transitions Online, 16 липня 2012.

Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй, "Діти та збройні конфлікти: Доповідь Генерального секретаря", Рада Безпеки Генеральної Асамблеї, Сімдесят сьома сесія, A/77/895-S/2023/363, 5 червня 2023 року.

Організація Об'єднаних Націй, "Депортація, поводження з українськими дітьми з боку Російської Федерації зайняли центральне місце у виступах багатьох делегатів на брифінгу Ради Безпеки: Делегат поставив під сумнів позицію Москви в міжнародному співтоваристві після завершення конфлікту", Висвітлення засідань Організації Об'єднаних Націй та прес-релізи, SC/15395, 24 серпня 2023 року.

Сенат США, "Резолюція, що засуджує депортацію дітей з України до Російської Федерації та примусове переміщення дітей в межах територій України, тимчасово окупованих російськими військами", S.Res.158, 8 червня 2023 року.

Усенко Ю., "Діти війни: викрадення Росією молодих українців як злочин геноциду", Укрінформ, 7 лютого 2023 року.

Верещук, І., "Віце-прем'єр Верещук звернувся до російських уповноважених з проханням надати списки українських сиріт", Новий голос України, 19 березня 2023 року.

Vice News, 2023, "Викрадення українських дітей", Youtube, червень 2023 року.

Лабораторія гуманітарних досліджень Єльської школи громадського здоров'я, "Системна програма Росії з перевиховання та усиновлення дітей з України", Обсерваторія конфліктів, 2023.

Список інтерв'ю з експертами

Інтерв'ю з Дар'єю Касьяновою, Українська мережа за права дитини (УМПД), Київ, 5 вересня 2023 року.

Інтерв'ю з Катериною Рашевською, Регіональний центр прав людини (РЦПЛ), Київ, 5 вересня 2023 року.

Інтерв'ю з Романом Романовим, Міжнародний фонд "Відродження", Київ, 5 жовтня 2023 року.

Про автора

Андреас Умланд - кандидат історичних наук (DrPhil, FU Berlin) та політичних наук (PhD, Cambridge); доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії; аналітик Стокгольмського центру дослідження Східної Європи (SCEEUS); головний редактор книжкових серії «Радянська та пострадянська політика і суспільство» (SPPS, ibidem-Verlag) та «Українські голоси» (“Ukrainian Voices”, ibidem-Verlag).