Чи є майбутнє в української системи освіти?

Нещодавно Міністерство Освіти і Науки України анонсувало вихід цікавого документу - “Візії майбутнього для державної освіти та науки”, який став причиною цілого ряду дискусій.

Варто відзначити, що від самого початку даний документ задумувався, як дороговказ для України - в якому векторі має розвиватися наша система освіти, і що в ній варто покращити. Проте, реальність внесла свої корективи.

Хто писав візію?

Свого часу Міністерство Освіти і Науки України оголосило збір освітніх експертів України, щоб разом з ними і громадськістю підготувати вдалу стратегію для розвитку і покращенні рівня освіти в Україні. Кількість залучених експертів була чималою, і на них чекало декілька етапів дистанційної роботи.

Експерти мали визначити які проблеми має нині освітня галузь України та запропонувати шляхи їхнього вирішення. Галузь освіти дійсно має багато проблем і потребує вироблення правильного вектору для проведення реформи. Особливо важливо на цьому етапі вивчати успішні кейси, які в Україні, безумовно, є. Саме для цього за логікою і мають збирати експертів, щоб вони могли поділитися своїми напрацюваннями.

Проте, на жаль, організація робочих груп з боку Міністерства освіти виявилась дещо дивною. Уявіть собі фасилітаційну сесію в Зумі, в якій бере участь одночасно 80 експертів. Є один модератор, який не має пропозицій щодо організації процесу обговорення. Додайте до цього документ, який експерти бачать вперше. Він містить 16 кластерів проблемних питань по 4-5 в кожному, тобто більше 70. Група має визначити приорітетність питань, надати опис та пропозиції. За 60 хвилин.

В результаті хвилин 50 всі сперичалися про те, як же нам побудувати роботу, а решту часу, хвилин 10-15, частина експертів просто ставила плюсики навпроти деяких питань. В такому темпі неможливо визначити пріоритети і виробити спільне бачення.

Ситуація стала більш зрозумілою, коли МОН дало групі експертів “згори” свою власну Візію - документ, в якому вже були прописані ключові проблеми та можливі шляхи їх вирішення. Здається, що експерти мали лише погодити його між собою. Виникає риторичне питання: навіщо ж тоді потрібно було створювати експертну групу і залучати людей, якщо все вже зроблено кимось іншим? Експерти стали все частіше задаватися питанням, чи не використовують їхні імена просто для легітимації даної Візії і її подальшого просування.

Детальніше розглянувши Візію, можна легко знайти ряд проблем, які має в собі цей документ. Пропоную розглянути їх детальніше.

Як змінити систему освіти України не лише на папері?

Документ являє собою 29 сторінок тексту, що закликають до глибоких і різнобічних змін у нашій системі освіти: покращення рівня життя, рівня науки, співпраці з Європою, практики, соціальної захищеності…

На перший погляд все виглядає гідно і перспективно, проте при подальшому розгляді і більш уважному вивченні документу помічаємо, що жоден із зазначених пунктів покращення не розкривається конкретно і більш детально. Складається враження, що назва документу має бути “За все хороше, проти всього поганого. При цьому інклюзивно”. Далі - пряма цитата із документу:

“Ми побудуємо екосистему поваги, розвитку, інклюзивності та безбар’єрності, у якій враховані потреби, інтереси й таланти кожної людини”.

Звучить обнадійливо. Проте кожний студент знає, що візії а-ля “Треба захопити світ і зробити нашу організацію кращою в цілому світі” приречені на невдачу. Бо братися за все одночасно, без конкретного фокусу уваги, то хибна справа. Що має бути кінцевим результатом? Яка взагалі в нас мета?

Яку систему освіти ми будуємо і навіщо? Як це корелюється з місцем України в світі? Які люди нам потрібні? Якими мають бути їх компетенції та навіщо? Де ми зможемо дізнатись про результати проведеної роботи? Відповіді нема. І такими, на жаль, дещо утопічними, виглядають більшість пунктів запропонованої реформи. Іще цитата із документу:

“Важливо трансформувати освітній простір так, щоб він стимулював розвиток та інновації, був доступним, щоб діяльність закладу сприяла процвітанню громади, регіону, держави”. І з цим важко не погодитись - дійсно це важливі кроки. Але що за цим стоїть?

Нині дана Візія являє собою прагнення діяти за принципом “за все добре проти всього поганого”. Концептуально вона нагадує ідею молодих підприємців зробити найкращу компанію у світі, яка розірве всі ринки на планеті і стане найуспішнішою. Але як конкретно? За рахунок чого?

Візія – це все ж таки про фокус на чомусь і цей фокус має бути визначено. У документі ж прописано прагнення покращувати всі сфери і сторони освіти якнайкраще, і бажано, якнайшвидше. Виглядає так, що Міністерство Освіти не має чіткого бачення образу майбутньої освіти в Україні і тому намагається покращити одразу всі сфери освітнього процесу. Принаймні це декларує.

Візії розвитку освіти у інших країнах. Фокус уваги.

Ми вирішили розглянути які освітні візії і пріоритети є у інших країн і порівняти їх вектор з вектором України. Наприклад, основна мета освітньої політики Фінляндії одна: щаслива дитина.

Незалежно від віку, місця проживання, майнового стану, статі або рідної мови. Це і відсутність дискримінації, і європейський вектор розвитку, і індивідуальний підхід, і гідні можливості для інклюзивної освіти, і багато чого іще. Проте, фокус уваги можна сконцентрувати і виразити у одному ясному слові: щастя.

Інший приклад: освіта в Німеччині. Вона є класикою світового навчання бо має свій фокус: доступність освіти (в тому числі і в плані вартості). У Німеччині навіть іноземцям досить легко вступити до університету: все, що треба для навчання – це знання німецької мови. Яку, до речі, можна вивчити там же, на спеціальних курсах німецької.

Саме завдяки цій чіткій окресленості вектору руху система освіти Німеччини є зразком побудови навчання для всього світу. Протягом багатьох років до структури освіти Німеччини вносяться лише мінімальні коригування, при цьому залишаючи загальні принципи і статут незмінними.

В Японії ж роблять ставку на інший фактор - дуже високу якість освіти (не дарма Японія - друга економічна держава світу). США є класичним прикладом децентралізації освітньої системи, де управління навчальним процесом здійснюють уряди штатів.

А який вектор обрати для України? Де наша сильна сторона і чим ми можемо виділятись на фоні інших, та бути корисними своїм власним громадянам? Наразі українську Візія Освіти, що видана МОН, ставить на меті вдосконалити буквально всі галузі освіти, одразу, в короткий термін.

Це виглядає досить ідеалістичним і відірваним від реалій. Адже, щоб стати успішними, ми, як держава, маємо обрати свої пріоритети в освіті і дотримуватися їх. Які саме? Для цього і потрібно не проводити незрозумілі обговорення в форматі “для галочки”, а подивитися на реальні успішні кейси, які можна впровадити в життя вже сьогодні. На щастя, в Україні їх достатньо.

Що робити Україні і куди рухатись далі?

Окрім популярної ідеї “Навчання заради ЗНО”, існують безліч інших, які впроваджують провідні приватні школи та виші. Карго-культ навколо іспитів в цьому контексті виглядає трохи дивним: невже філософія всієї системи полягає лише в тому, щоб добре зазубрити інформацію з 3-4 предметів? А як щодо кругозору? Особистісного зростання? Здатності вирішувати комплексні завдання? М’яких навичок в решті-решт?

Можна подивитися на ті освітні простори, які вже сьогодні значно випереджають середній рівень. Володимир Співаковський успішно реалізував ідею інтегрованих кейс-уроків, які використовують школи всього світу в процесі навчання. Ліцей “Глобус” навчає дітей за програмами Кембріджу, в результаті в 11 класі діти мають рівень англійської С1 та можуть без проблем вступати до іноземних вишів.

Дистанційна школа Unicorn першою в світі зробила платформу в форматі комп’ютерною гри, що значно підвищує залученість учнів до навчання та їх результати. Не дарма школа стала кращою серед дистанційних в Україні двічі поспіль.

А в цьому році на базі платформи Unicorn та мережі шкіл IT Step вперше запроваджене змішане навчання, Unicorn Hub: двічі на тиждень дитина відвідує школу, де має цікаві уроки в форматі інтегрованого навчання, а решту часу виконує завдання на гейміфікованій платформі. І це також українська інновація і вона вже доступна в 7 містах країни (Києві, Харкові, Запоріжжі, Дніпрі, Полтаві, Житомирі та Луцьку).

А ще є чудові кейси КМДШ, А+, Мідгард та безліч інших. Саме ці підходи, які вже впроваджені в життя, мають бути взяти за основу формування будь-яких візій та стратегій в освіті, адже вони вже мають позитивні результати та можуть бути запроваджені в життя. Натомість держава в особі МОН продовжує імітувати процеси генерації сенсів. Головне, що вони будуть легітимізовані спільнотою освітян через псевдозалучення до обговорення.