Чому перемога України над ворогом може стати "пірровою" без перемоги мільйонів над собою

Опишу дуже показовий випадок, який стався зі мною буквально щойно. Який демонструє, що наша Перемога на полі бою над рашистами не є гарантією побудови успішної держави та змін на краще, про які ми всі давно мріємо. А багато хто вже повірив настільки, що зіткнення з суворою реальністю загрожує ще більшими проблемами, ніж ДО початку повномасштабного вторгнення.

Так ось, повертаючись сьогодні після тренування та вечірньої прогулянки, вирішив я зайти дорогою додому до супермаркету. Взяти щось на сніданок. Спеціально для цього взяв із собою 150 грн "готівкою", щоб не тягти гаманець на тренування.

Бачу, що нарізка мого улюбленого сирокопченого балика з'явилася знову з гарною знижкою: коштувала 66 грн, а сьогодні 44. Взяв одразу дві упаковки.

Потім вирішив купити ще банани, які потягли на 55 грн. Отже, рахую у себе в голові: "88 + 55 = 143 грн. Вписуюсь в "бюджет". Іду на касу.

Але інтуїтивно прошу касирку спершу "пробити" одну упаковку балика та сказати, скільки вона коштує.

- 66 гривень.

- Хвилинку, але на ціннику написано, що зараз акція і він коштує не 66, а 44 грн!

- Ой... Так.... Ви знаєте... Я знаю... Але сьогодні так багато роботи, мабуть, не встигла внести зміни в касі. – І що тепер ви пропонуєте робити? Це ж не моя провина.

- А давайте я проб'ю обидві за старою ціною, а вам поверну різницю готівкою? –

- Давайте. Після паузи додаю: "Скажіть, а що було б, якби я не спитав вас, за якою ціною "пробився" балик"? Тиша у відповідь.

- Разом 188 грн до сплати.

- Як 188? У мене всього 150. Ви ж сказали, що візьмете за новою правильною ціною? Я ж думав відразу віднімете різницю. Давайте тоді одну упаковку.

Пробиває.

- Ось вам решта за покупку, а ще я вам повертаю 22 грн за балик. І вибачте за незручність.

- Це не незручність, пані. Це була спроба мене наїб@ти. Просто не хочу витрачати свої нерви на вас зараз. Ви що, думаєте я вперше таких як ви на "гарячому спіймав"? Магазин новий, а схеми ті ж самі... Сором!

Розвернувся і пішов.

Читайте також: Эндшпиль «языковому вопросу» в Украине в семь ходов

Для себе особисто наголосив на наступному: якщо рік тому, (коли нерви були на межі через ситуацію в Маріуполі) в іншому продуктовому магазині за подібне я влаштував "сцену", викликав менеджера магазину і "пропісочив" усіх гарненько на підвищених тонах, то зараз не став.

Тому що не бачив сенсу.

Я чудово знаю, що це "колективна схема", в якій "пов'язані" всі співробітники магазину - від касира, охорони та закінчуючи менеджером.

Подібним способом, користуючись неуважністю чи довірою покупців, вони добре "заробляють" на всіх цих "акціях", "забуваючи" внести зміни в ціні в касовий апарат.

Оцініть масштаб: 33% "навару" на "ходовому" товарі. Тут 20 грн, там 40...

А потім усі ділять наприкінці робочого дня між собою "по-братськи". Такий собі "бонус" до зарплати.

А те, що жертвами їхніх дрібних афер стають здебільшого найменш забезпечені громадяни – насамперед пенсіонери, які змушені рахувати кожну копійку, – їх не хвилює.

Упевнений, вони вважають це не шахрайством та крадіжкою, а саме заробітком.

А тепер до загальних висновків із ситуації:

Усі 32 роки Незалежності ми звикли звинувачувати у всіх проблемах та своїх злиднях Владу, яка краде. Мільярдами, мільйонами, сотнями тисяч.

Кому як "пощастить" на якому "щаблі" системи вдалося влаштуватися.

Чи це бюджет країни, області чи села.

Різниця у масштабі, але не в принципі. Він скрізь один: кожен намагається набити ближнього свого.

Не допомогти, а саме наїб@ти.

Ми здивували весь світ рік тому, коли ніхто не давав нам шансів на те, що зможемо дати рашистам відсіч і вистояти.

Нам це вдалося саме завдяки самоорганізації суспільства на низовому, базовому рівні, на який залучено десятки мільйонів громадян. Тоді кожен допомагав як міг: хтось волонтерив, віддавав "останню сорочку" біженцям, автомобіль або "соляру" ЗСУ, донатив, відчиняв двері власного будинку для тих, хто втратив все.

Це був дивовижний час неймовірного єднання зусиль мільйонів українців, який дав колосальний синергетичний ефект. І саме завдяки йому Ми і вистояли, виявивши свої найкращі якості, стоячи на краю прірви.

Також рекомендуємо: Киев должен предложить свой проект карты постРоссии

Але потім була перемога у битві за Київ. Рашисти відступили із північних областей. Настала ейфорія.

І все потихеньку почало повертатися на круги своя.

Гучні кримінальні справи та обшуки НАБУ про розкрадання СКЛАДАМИ!!! західної "гуманітарки" у Запорізькій області... Продажі "броників" та форми у воєнторгах, яку нам передали наші союзники безкоштовно... Скандали в Міністерстві оборони із завищеними цінами на продовольство для ЗСУ...

Список можна довго продовжувати...

І це лише те, що стало відомим та було виявлено. А потім часто "спущено на гальмах".

Але суть не в цьому.

Суть у тому, що розкрадання та тотальне "наїб@лово ближнього свого" настільки глибоко вкоренилося у свідомості пересічного українця і перетворилося на рефлекс виживання, що цю "ракову пухлину" без "хіміотерапії" та "хірургічного втручання" вже не викоренити.

І якщо ми хочемо, щоб суспільство почало жити "по-людськи" після закінчення війни, то ми ВСІ повинні хоча б прагнути змінитися на краще, а не тільки нарікати на владу чи сусіда.

Змінити "базові налаштування" всередині себе.

Зрозуміти і прийняти, що саме з таких ось, на перший погляд, дрібних "кидків" і "на@бів" один одного, у сумі виходить ВЕЛИКА ДУПА, з якої ми всі мріємо, але ніяк не можемо вибратися всі останні 30 років .

І що війна, на перший погляд, абсолютно "несправедлива", вина за початок якої має конкретне ім'я - ХУЙЛО, є в тому числі і розплатою за всі наші колективні гріхи та прорахунки.

Починаючи з розпродажу найбільших у Європі військових арсеналів, літаків, танків, систем ППО та закінчуючи (не-) голосуванням усіх громадян на виборах "за гречку" або 200 грн за політиків, які потім цю спадщину успішно розпродавали та крали з бюджетів усіх рівнів.

І поки критична маса населення країни не усвідомлює, що красти і обманювати інших не можна, тому що це як мінімум аморально, а зрештою карається (бо потім все одно "бумеранг" повернеться, адже так влаштована "матриця"), "кіна", як кажуть, не буде!

Тому, коли я стикаюся з подібними ситуаціями, я вже не влаштовую "розносів" та "сцен".

Тому що усвідомив, що поки люди самі цих висновків не дійдуть, "наступивши на граблі" N-у кількість разів, то мої слова та закиди не допоможуть. Тому що це я вже зрозумів, що це не поодинокий випадок, а СИСТЕМА.

Система, яка прогнила наскрізь дощенту.

Яку, якщо не змінити на ВСІХ рівнях, рано чи пізно звалиться.

З хуйлом чи без його участі.

Так, війна показала, що ми маємо НАДІЮ на світле майбутнє.

І завдяки зусиллям і, на жаль, життям, великої кількості людей система (а будь-яке суспільство - складна система) не впала. Що рівень резистентності нас як системи виявився надто високим навіть для зіткнення з такою серйозною загрозою та тиском ззовні, як "друга армія світу".

Але скільки ж ВСІМ нам ще необхідно докласти зусиль над самими собою, щоб кількісні зміни перейшли в ЯКІСНІ.

Щоб ПОРОЧНА СИСТЕМА, НАРЕШТІ, ЗМІНИЛАСЯ.

Дивіться також: